Постанова

від 13.03.2023 по справі 907/305/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа №907/305/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» від 27.12.2022

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2022 (повний текст рішення складено 16.12.22, суддя Пригара Л.І)

у справі № 907/305/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна», с. Концово

до відповідача Фізичної особи-підприємця Рожкова Володимира Володимировича, с. Тур`ї Ремети

про стягнення 24500 грн,

26 квітня 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи підприємця Рожкова Володимира Володимировича про стягнення 24500 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач покликається на перерахування ним відповідачу 24500,00 грн. за дрова букові на підставі рахунку-фактури відповідача №2301/20 від 23.01.2020. Поряд з цим, 23.01.2020 між сторонами спору було укладено договір про постачання деревини №1/20, умовами якого передбачена оплата відповідного товару після його постачання із відстрочкою 30 банківських днів. Позивач наголошує на тому, що відповідач фактично набув майно у вигляді перерахованих коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання (договором передбачено інші умови оплати), що в свою чергу виключає можливість застосування до даних правовідносин норм зобов`язального права. Покликаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань у частині поставки деревини та факт неповернення останнім отриманих грошових коштів у розмірі 24500 грн, позивач звернувся до суду про стягнення вказаних коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2022 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» у справі №907/305/21 про стягнення 24500 грн; судові витрати покладено на позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з такого:

-зі змісту виставленого відповідачем рахункf-фактури №2301/20 від 23.01.2020 вбачається, що сторони жодним чином не погодили умови та строк передання товару. Водночас матеріали справи не містять належних доказів (вимоги поставити товар із доказами її направлення або вручення відповідачу) на підтвердження того, що позивач вимагав у відповідача поставити оплачений товар із зазначенням способу та строку поставки, або звертався до нього з метою отримання такого товару шляхом самовивозу з території відповідача, але останнім було відмовлено в передачі товару. За таких обставин, відсутні підстави вважати зобов`язання відповідача Фізичної особі-підприємця Рожкова Володимира Володимировича з поставки товару простроченим чи невиконаним, оскільки строк виконання такого не настав;

- судом відхилені доводи позивача щодо відсутності правової підстави для отримання грошей через відсутність у рахунку-фактурі №2301/20 від 23.01.2020 підпису ФОП Рожкова В.В., оскільки такі не є достатніми для підтвердження обставини безпідставного отримання спірних коштів відповідачем. Крім того, позивач отримавши неналежно оформлений рахунок (із відсутністю у такому підписів, печатки тощо) не був позбавлений можливості повернутий такий відповідачу без виконання, натомість, у платіжному дорученні №643 від 23.01.2020, наданому позивачем, ним самим зазначено підставу для перерахування вказаних коштів: «За товар згідно рахунку №2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ»;

- перерахування позивачем за платіжним дорученням №643 від 23.01.2020 на рахунок відповідача коштів у розмірі 24500 грн із призначенням платежу «За товар згідно рахунку №2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ» не може вважатися здійсненим без достатньої правової підстави, і відповідно, проведений платіж породжує для відповідача обов`язок з постачання товару на зазначену суму. Відтак, враховуючи обставини щодо наявності між сторонами спору господарських правовідносин, відповідач не є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2022 у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ «Натур Грін Україна» задоволити та стягнути з ФОП Рожкова В.В. на користь позивача 24500,00 грн., з огляду на таке:

-позивач стверджує, що укладення між сторонами договору у спрощений спосіб не відбулося, оскільки рахунок-фактура № 2301/20 від 23.01.2020 не містить погодження усіх істотних умов договору поставки в тому числі умов оплати товару, тобто строків розрахунків та виду розрахунку (попередня оплата чи оплата після поставки товару) порядок поставки;

-покупець, у відповідності до ч.1 ст. 692 ЦК України, зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Наведена норма встановлює виникнення обов`язку оплати товару після його отримання, якщо інше (попередня оплата) не встановлена договором. З врахуванням того, що рахунок-фактура № 2301/20 від 23.01.2020 не передбачає іншого порядку оплати (попередньої оплати товару), тому умова щодо подати товару залишилась не погодженою сторонами, відповідно між сторонами не відбулося укладення договору у спрощений спосіб;

-враховуючи, що укладення договору поставки у спрощений спосіб не відбулося, а перерахування коштів ФОП Рожкову В.В. здійснено не в порядку, передбаченому договором № 1/20, відтак позовні вимоги ТОВ «Натур Грін Україна» заявлені та обґрунтовані на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 ТОВ «Натур Грін Україна» поновлено строк на подання апеляційної скарги у справі № 907/305/21; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; постановлено здійснювати розгляд вказаної апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику представників сторін в судове засідання; зобов`язано відповідача подати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2022 у даній справі без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Натур Грін Україна» - без задоволення, з огляду на таке:

- позивач, отримавши неналежно оформлений рахунок (із відсутністю у такому підписів, печаток, тощо), не був позбавлений можливості повернути такий відповідачу без виконання, натомість, у платіжному дорученні № 643 від 23.01.2020, наданому позивачем, ним самим зазначено підставу для перерахування вказаний коштів: «За товар згідно рахунка № 2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ». Отже, доводи апелянта про те, що рахунок-фактура № 2301/20 від 23.01.2020 не може вважатися укладенням договору у спрощеній формі є перекрученими апелянтом, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності;

-відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 5.4 договору поставка товару здійснюється згідно відповідної заявки замовника, проте позивачем до матеріалів справи не додано жодної заявки на поставку товару наданої замовником постачальнику. Крім цього, відповідач зазначає, що умовами договору строк поставки товару не встановлений, відтак вимога позивача про повернення 24500,00 грн. є передчасною;

-щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що позивачем у добровільному порядку було перераховано ФОП Рожкову В.В. кошти в сумі 24500 грн, при цьому, у призначенні платежу, що міститься у платіжному дорученні №643 від 23.01.2020, зазначено: «За товар згідно рахунка №2301/20 від 23.01.2020». Водночас, найменування товару та його ціна, наведені в зазначеному рахунку, збігаються із тими, що містяться в п. 1.2. договору про постачання деревини твердих порід. Відтак, відповідач вважає, що доводи апелянта про те, що відповідачем без правової підстави було отримано кошти в сумі 24500 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

23.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Рожковим Володимиром Володимировичем (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» (покупцем, замовником) було укладено договір про постачання деревини твердих порід №1/20, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується впродовж січня-лютого 2020 року поставити (передати у власність) покупцю дрова паливні твердолистяних порід бук в обсязі 100 куб.м., код згідно ДК 021:2015-03410000-7 Деревина паливна (далі товар), а покупець забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, ціна товару, передбаченого з поставкою за договором, його номенклатура, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору визначаються нижчевикладеною специфікацією:

- найменування товару деревина твердих порід дрова породи бук;

- технічні умови на товар ГОСТ 3243-88;

- строки (терміни) постачання до 31.12.2019;

- загальна кількість, яку необхідно поставити, куб.м. 100 куб.м.;

- ціна за одиницю товару з ПДВ в грн, з урахуванням маркування, тари (упаковки), вантажних, розвантажувальних робіт, транспортних витрат, перевірки якості лабораторією та ін. 700 грн за куб.м.;

- загальна вартість договору без ПДВ 70 000 грн.

На підставі п. 3.1. договору, ціна договору, що підлягає оплаті, становить 70000 грн без ПДВ, у тому числі вартість вантажних, розвантажувальних робіт в місцях завантаження, розвантаження, транспортних витрат та інших супутніх витрат.

За змістом п. 4.1. договору, розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що поставка товару здійснюється згідно відповідної заявки замовника.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині розрахунків до повного виконання своїх зобов`язань сторонами (п. 10.1. Договору).

Судова колегія не приймає до уваги твердження позивача щодо відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин тільки з підстав здійснення оплати в іншому, ніж передбачено договором, порядку, оскільки позивач здійснив оплату за рахунком-фактурою відповідача, а відповідач отримані кошти не повернув, як безпідставно сплачені.

Слід зазначити, що позивачем у добровільному порядку згідно платіжного доручення № 643 від 23.01.2020 було перераховано відповідачу кошти в сумі 24500,00 грн. та в призначенні платежу зазначено: «За товар згідно рахунка № 2301/20 від 23.01.2020року».

Так, в рахунку № 2301/20 від 23.01.2020, зазначено, що найменування товару дрова букові 35 м3 за ціною 700 грн/м3 на суму 24500,00 грн., така назва товару та ціна визначені в п. 1.2 договору. Тому, доводи позивача про те, що відповідачем без правової підстави було отримано кошти в сумі 24500,00 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

Як стверджує позивач та вбачається із наявного в матеріалах справи платіжного доручення №643 від 23.01.2020, Товариством з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» перераховано відповідачу Фізичній особі-підприємцю Рожкову Володимиру Володимировичу грошові кошти в сумі 24 500 грн із призначенням платежу «За товар згідно рахунка №2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ».

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

На підставі ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується із приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

На підставі ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За змістом ч. 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна» та Фізичною особою підприємцем Рожковим Володимиром Володимировичем було досягнуто домовленостей про поставку товару (лісопродукції), відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру на оплату вартості товару, які товариством сплачені в повному обсязі. З огляду на викладене, судова констатує наявність між учасниками даного спору договору (№1/20 від 23.01.2020), укладеного і підписаного у встановленому законом порядку, не визнаного у визначеному законом порядку недійсним. Отже, сторони в належній формі досягли згоди щодо таких істотних умов договору, як предмет та ціна. Щодо строків поставки, то такі визначені у п. 1 договору «січень-лютий 2020», термін дії визначений до 31.12.2020, а зазначення у договорі (специфікації) строку поставки «до 31.12.2019», судова колегія вважає помилкою (опискою).

Відповідно до ч. 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається зі змісту виставленого відповідачем рахунка-фактури №2301/20 від 23.01.2020 сторони жодним чином не погодили умови та строк передання товару. Водночас матеріали справи не містять належних доказів (вимоги поставити товар із доказами її направлення або вручення відповідачу) у підтвердження того, що позивач вимагав у відповідача поставити оплачений товар із зазначенням способу та строку поставки, або звертався до нього з метою отримання такого товару шляхом самовивозу з території відповідача, останнім було відмовлено в передачі товару.

За таких обставин, відсутні підстави вважати зобов`язання відповідача Фізичної особі-підприємця Рожкова Володимира Володимировича з поставки товару простроченим чи невиконаним, оскільки строк виконання такого не настав.

Згідно ч. 1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У даному контексті суд відзначає, що припис ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містить у собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Вказана норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і який із них сторона реалізує, є виключно її особистим волевиявленням. Однак реалізація права покупця на свій вибір вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати є залежною від факту не поставки товару у встановлений договором строк, або строк, визначений відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що позивач, в силу вимог ст. 693 Цивільного кодексу України, не вимагав поставити товар, а відповідач йому в зазначеному не відмовляв, у відповідача не виникло обов`язку повернути суму сплачених грошових коштів за товар. Водночас, судова колегія вважає за доцільне зауважити, що позивач, отримавши неналежно оформлений рахунок (із відсутністю у такому підписів, печатки, тощо) не був позбавлений можливості повернутий такий відповідачу без виконання, натомість, у платіжному дорученні №643 від 23.01.2020, наданому позивачем, ним зазначено підставу для перерахування вказаних коштів: «За товар згідно рахунку №2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ». Отже, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог, незважаючи на висновки такого про відсутність між сторонами даного спору правовідносин, які виникли на підставі договору про постачання деревини твердих порід №1/20 від 23.01.2020, які не призвели до прийняття неправильного рішення.

Щодо застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності наступних умов.

По-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має мати місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб із метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Таким чином, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі відсутня.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 21.02.2020 у справі №910/660/19.

Перерахування позивачем за платіжним дорученням №643 від 23.01.2020 на рахунок відповідача коштів у розмірі 24 500 грн з призначенням платежу «За товар згідно рахунку №2301/20 від 23.01.2020 року. Без ПДВ» не може вважатися здійсненим без достатньої правової підстави, і відповідно, проведений платіж породжує для відповідача обов`язок з постачання товару на зазначену суму.

Враховуючи обставини щодо наявності між сторонами спору господарських правовідносин, відповідач не є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Натур Грін Україна».

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2022 у справі №907/305/21 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складено 22.03.2023.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік