Постанова

від 13.03.2023 по справі 917/765/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Харків Справа №917/765/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

при секретарі судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представників:

позивача (у режимі відеоконференції) Білецька О.В., за довіреністю №16/81/1-22 від 18.08.2022 року;

відповідача не з`явився;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Опішнянської селищної ради (вх.№1508П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2022 року у справі №917/765/22,

за позовом Полтавського обласного центру зайнятості (вул. Сінна, 45, м.Полтава, 36000) в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості (вул. Воздвиженська, 49, м. Зіньків, Полтавська область, 38100),

до Опішнянської селищної ради (вул. Перемоги, 3, смт. Опішня, Зіньківський район, Полтавська область, 38164),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014),

про стягнення 3084,74 грн,-

ВСТАНОВИВ:

21.07.2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Полтавського обласного центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості до відповідача Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області про стягнення 17627,12 грн допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_1 . В прохальній частині позовної заяви позивач також просив стягнути на його користь судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем через внесення уповноваженою особою (начальником відділу з питань юридичного забезпечення та проектно-інвестиційної діяльності) Опішнянської селищної ради невірного запису в трудовій книжці ОСОБА_1 щодо дати її звільнення, відбулось незаконне призначення та виплата допомоги по безробіттю вказаному громадянину у період з 25.03.2019 року по 12.06.2019 року, чим завдано шкоди Фонду загальнообов`язкового державного страхування на випадок безробіття, розмір якої становить 17627,12 грн (відповідно до довідки Полтавського обласного центру зайнятості вих.№16/10/9437-19 від 05.12.2019 року).

15.11.2022 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач керуючись п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача 3084,74 грн. Вказана заява судом першої інстанції прийнята та здійснено розгляд справи з її урахуванням.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.11.2022 року у справі №917/765/22 (повний текст складено 17.11.2022 року, суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Опішнянської селищної ради на користь Полтавського обласного центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості збитки у розмірі 3084,74 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 434,17 грн.

Повернуто Полтавському обласному центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості з Державного бюджету України 2046,83 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №5468 від 18.07.2022 року.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2022 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_1 під підпис була ознайомлена з розпорядженнями селищного голови (які містяться в матеріалах справи) №37-к «Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 » від 01.03.2019 року та №38-к Про припинення трудового договору» від 01.03.2019 року про щорічну відпустку в період із 04 по 30 березня 2019 року із наступним звільненням за угодою сторін в останній день відпустки. Виявивши помилку у своїй трудовій книжці, вона не звернулася до роботодавця із заявою про її виправлення. Натомість оформила собі статус безробітньої, чим незаконно отримала матеріальну допомогу від держави. Тобто ОСОБА_1 чудово розуміла, що перебуває у трудових відносинах із скаржником, і чудово розуміла, що в її трудовій книжці допущено помилку, проте використала ситуацію із корисливою метою. У свою чергу позивач надав ОСОБА_1 статус безробітньої без здійснення розслідування шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітноп та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації. Апелянт наполягає на тому, що суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг державі добровільно або в судовому порядку зобов`язана повернути саме ОСОБА_1 , а не скаржник.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Ухвалою суду від 08.02.2023 року задоволено клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи; справу призначено до розгляду в судове засідання на 27.02.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду.

Від позивача 27.01.2023 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1462), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 27.02.2023 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неявку представників сторін, керуючись приписами ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 28.02.2023 року задоволено клопотання позивача про його участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/765/22, яке відбудеться 13.03.2023 року об 11год. 30хв., у залі судового засідання №131 в режимі відеоконференції.

Учасники справи про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та на електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копій ухвал суду.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвали суду у даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

27.02.2023 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№2286 ел.3799), в якому просить розглядати справи за відсутності його представника за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.03.2023 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи Управління Держпраці у Полтавській області, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що суд попереджав сторони, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті; в апеляційній інстанції викладено доводи та вимоги заявника, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Розпорядженням селищного голови Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області №37-к від 01.03.2019 року оператору комп`ютерного набору ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку тривалістю 26 календарних днів з 04.03.2019 року з наступним звільненням за угодою сторін в останній день відпустки.

Розпорядженням селищного голови Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області №38-к від 01.03.2019 року про припинення трудового договору було звільнено 30 березня 2019 року ОСОБА_1 з посади оператору комп`ютерного набору апарату Опішнянської селищної ради за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1 датою її звільнення є 01.03.2019 року.

На підставі наданої ОСОБА_1 трудової книжки та інформації спеціалістом центру зайнятості 15.03.2019 року була оформлена Персональна картка, до якої внесено дату звільнення 01.03.2019 року.

Відповідно до заяв від 18.03.2019 року, ОСОБА_2 звернулась до Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості про надання статусу безробітного та про призначення виплати допомоги по безробіттю.

Як зазначено у Витязі із наказів про прийняття рішення по особі ОСОБА_1 (ПК№160619031500001), 18.03.2019 року ОСОБА_1 з 18.03.2019 року надано статус безробітного - наказ від 19.03.2019 року №НТ190319, а наказом №НТ190325 від 25.03.2019 року призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 25.03.2019 року.

18.06.2019 року за вих.№16/30/231-19 Зіньківська районна філія Полтавського обласного центру зайнятості звернулась до відповідача з листом про підтвердження чи спростування факту перебування в трудових (або цивільно-правових) відносинах з громадянкою ОСОБА_1 із зазначенням періоду роботи на надання копії наказів про прийняття на роботу (копію цивільно-правової угоди, інші документи, що підтверджують періоди зайнятості тощо).

У відповідь відповідач направив лист за вих.№767 від 27.06.2019 року, де повідомив, що 30.03.2019 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до заяви від 18.06.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління держпраці у Полтавській області з проханням надати належну правову оцінку діям виконкому Опішнянської селищної ради на предмет відповідності вимог чинного трудового законодавства (зокрема, відносно невірного запису у її трудовій книжці).

Відповідно до акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ПЛ4380/156/АВ від 05.07.2019 року, у період з 02 по 05.07.2019 року головним державним інспектором Управління було проведено інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності Опішнянської селищної ради, де було зафіксовано ряд порушень Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29.07.1993 року, зокрема:

- Як свідчить письмове пояснення начальника відділу з питань юридичного забезпечення ради та проектно-інвестиційної діяльності ОСОБА_3 , до посадових обов`язків якої входить ведення кадрового діловодства, запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 нею була внесена 01.03.2019 року, а не в день звільнення 30.03.2019 року. В графі «дата звільнення» поставлена дата 01.03.2019 року, при тому, що працівниця звільнена 30.03.2019 року (пункт 2.4 глави 2 Інструкції № 58);

- За письмовим поясненням начальника відділу з питань юридичного забезпечення ради та проектно-інвестиційної діяльності ОСОБА_3 , до посадових обов`язків якої входить ведення кадрового діловодства, з моменту внесення невірного запису до трудової книжки ОСОБА_1 (дата звільнення 01.03.2019 року замість 30.03.2019 року) до моменту проведення інспекційного відвідування виправлення до трудової книжки працівниці не внесено, жодних дій для виправлення допущеної помилки нею не вживалося (п. 2.6 глави 2 Інструкції №58).

У зв`язку з наявними правопорушеннями, головним державним інспектором праці було винесено припис про усунення виявлених порушень №_ПЛ4380/156/АВ/П від 05.07.2019 року, відповідно до якого зобов`язано голову Опішнянської селищної ради Різника Миколу Миколайовича усунути порушення.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 12.07.2006 року №259/407 «Про затвердження Порядку обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2006 року за №876/12750, Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової служби України №60/62 та постанови Кабінету міністрів України від 26.09.2001 року №1266 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» було проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення та встановлено, що гр. ОСОБА_1 перебуваючи на обліку у службі зайнятості, одночасно рахувалася у щорічній основній відпустці до 30 березня 2019 року, що підтверджувалося розпорядженнями Опішнянського селищного голови №37-к та №38-к від 01.03.2019 року і відповідно вважалася зайнятою особою. Відповідач перебувала на обліку як безробітна з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року та отримувала допомогу по безробіттю з 25.03.2019 року по 12.06.2019 року.

На підставі отриманої інформації Філією було складено акт №17 від 17.07.2019 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», де було зазначено в поясненнях роботодавця: при внесенні запису про звільнення працівниці до трудової книжки посадовою особою було допущено технічну помилку.

Також, за результатами розгляду справи за порушення законодавства про працю відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП начальником Управліяння Держпраці у Полтавській області винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ4380/156/АВ/П/ПТ/ІП-ФС від 18.07.2019 року на Опішнянську селищну раду у розмірі 4173,00 грн. Даний штраф був сплачений, про що свідчить відповідне платіжне доручення №1188 від 06.08.2019 року.

Як зазначено у Витязі із наказів про прийняття рішення по особі ОСОБА_1 (ПК№160619031500001) Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості, відповідно до наказу №НТ190718 від 18.07.2019 року припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію безробітної ОСОБА_1 з 17.07.2019 року, а також даним наказом зобов`язано повернути виплати за період з 25.03.2019 року по 12.06.2019 року у розмірі 17627,12 грн. Наказом №НТ190722 від 22.07.2019 року зобов`язано повернути вищезазначені кошти за рахунок роботодавця.

Відповідно до постанови Зіньківського районного суду Полтавської області від 30.07.2019 року по справі №530/937/19 ОСОБА_3 визнано винною в скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. на користь держави.

22.07.2019 року за вих.№16/30/288-19 позивачем було направлено на адресу відповідача лист з вимогою відшкодування коштів, виплачених безробітній ОСОБА_1 , як допомога по безробіттю у сумі 17627,12 грн.

Відповідно до листа-відповіді за вих.№1319 від 25.11.2019 року, відповідач зазначив, що вбачається відсутність правових підстав для повернення Опішнянською селищною радою коштів у сумі 17627,12 грн., виплачених ОСОБА_1 у якості допомоги по безробіттю, оскільки вони суперечать інформації, поданій позивачем під час листування.

У зв`язку з неповерненням відповідачем допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_1 за період з 25.03.2019 року по 08.04.2019 року на загальну суму 3084,74 грн позивачу (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог), останній звернувся з позовом до суду у даній справі.

30.07.2019 року Зіньківським районним судом Полтавської області прийнято постанову у справі №530/937/19 (провадження №3/530/157/2019) про визнання ОСОБА_3 винною в скоєнні правопорушення передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в сумі 510 ( п`ятсот десять) грн. - на користь держави. В даній постанові судом встановлено факт, що начальник відділу з питань юридичного забезпечення ради та проектно-інвестиційної діяльності ОСОБА_3 , до посадових обов`язків якої входить ведення кадрового діловодства, внесла запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 01.03.2019 року, а не в день звільнення 30.03.2019 року. В графі «дата звільнення» проставлена дата 01.03.2019 року при тому, що працівниця звільнена 30.03.2019 року.

26.11.2021 року Зіньківським районним судом Полтавської області прийнято рішення у справі №530/1636/19 (провадження №2/530/18/21), яким встановлено наступні факти: надання 18.03.2019 року ОСОБА_1 статусу безробітної у відповідності до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»; з 25.03.2019 року ОСОБА_1 було призначено виплату допомоги по безробіттю згідно п.1 ст.22 та п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; в трудовій книжці ОСОБА_1 проставлена дата звільнення 01.03.2019 року, тоді як в розпорядженні від 01.03.2019 року №38-к дата звільнення - 30.03.2019 року; ОСОБА_1 перебувала на обліку як безробітна з 18.03.2019 року по 17.07.2019 року та отримувала допомогу по безробіттю з 25.03.2019 року по 12.06.2019 року.

Зазначаючи, що в діях ОСОБА_1 не було наміру спрямованого на незаконне отримання допомоги по безробіттю, в порушення вимог ч.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», так як запис в трудовій книжці вказував, що вона - 01 березня 2019 року була звільнена з попереднього місця роботи, тобто не перебувала у трудових відносинах, рішенням суду у справі №530/1636/19 (провадження №2/530/18/21) по позовних вимогах Полтавського обласного центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів відмовлено в повному обсязі. Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.03.2022 року у даній справі рішення від 26.11.2021 року залишено без змін.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частинами 4, 6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 року по справі №910/9823/17.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Виходячи з вищевикладеного, постанова суду від 30.07.2019 року у справі №530/937/19 (провадження №3/530/157/2019) та судове рішення по справі №530/1636/19, які набрали законної сили, мають наразі преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 року №90 «Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення» до внесення змін до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення» служба зайнятості продовжує виконувати завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і фінансуються за рахунок і в межах коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Закон України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012 року визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті статус безробітного надається зазначеним у ч. 1 ст. 43 особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття» (№1533-III від 02.03.2000 року), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин, відповідно до пункту 9 статті 1 вказаного Закону України, є припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров`я, у зв`язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов`язок і військову службу).

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено такий вид забезпечення безробітного як допомога по безробіттю.

Відповідно до ч.1 ст.22. Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зазначено, що допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Пунктом 8 ч.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд, зокрема, має право: перевіряти достовірність відомостей, поданих роботодавцем для отримання коштів Фонду, дотримання порядку використання роботодавцем виділених йому коштів Фонду та зупиняти виплати з Фонду в разі відмови або перешкоджання з боку роботодавця у проведенні перевірки, виявлення фактів подання ним Фонду недостовірних відомостей або порушення порядку використання роботодавцем коштів Фонду; стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Згідно з частиною 3 статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» достовірність зазначених у документах даних перевіряється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. У разі подання недостовірних відомостей, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду. Роботодавець несе відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконання обов`язків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2. ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг та ч. 8 п. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області, яку останньою було звільнено 30.03.2019 року з посади оператора комп`ютерного набору за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України., про що свідчить наказ №38-к від 01.03.2019 року.

У відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Також згідно абз. 5 п. 4.1 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Між тим, уповноваженою особою - посадовою особою - начальником відділу з питань юридичного забезпечення та проектно-інвестиційної діяльності Опішнянської селищної ради Гармаш І.О. внесено недостовірні дані до трудової книжки щодо дати звільнення з роботи ОСОБА_1 (внесено дату 01.03.2019 року замість дати 30.03.2019 року).

Згідно п. 2.6. Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Як встановлено постановою Зіньківського районного суду Полтавської області у справі №530/937/19 від 30.07.2019 року, до моменту проведення інспекційного відвідування виправлення до трудової книжки працівниці не внесено, жодних дій для виправлення допущеної помилки не вживалося.

Відтак, з даних трудової книжки ОСОБА_1 , які не містили виправлень та підчисток, позивачем було встановлено, що завершення трудової діяльності ОСОБА_1 відбулось саме 01.03.2022 року.

Згідно акту №17 від 17.07.2019 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що ОСОБА_1 дійсно перебувала в трудових відносинах з Опішнянською селищною радою з 01.04.2003 року по 30.03.2019 року (розпорядження від 01.03.2019 року №38-к). В трудовій книжці ОСОБА_1 дата звільнення зазначено 01.03.2019 року і трудова книжка видана на руки особі. Дані про звільнення ОСОБА_1 отримані по обміну з ПФУ співпадають з даними бухгалтерського обліку з Опішнянською селищної ради, але суперечать запису щодо дати звільнення у трудовій книжці. В результаті даної помилки послідувала неправильна реєстрація ОСОБА_1 та неправомірне нарахування допомоги по безробіттю. Опішнянська селищна рада надала пояснення в акті наступного змісту: «При внесені запису про звільнення працівниці до трудової книжки посадовою особою допущено технічну помилку».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення та не може впливати на особисті права працівника (постанова Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17).

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника.

Таким чином, фактично предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача збитків, спричинених неправомірними діями відповідача.

За змістом ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Отже, Опішнянська селищна рада є органом місцевого самоврядування, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Щодо наявності протиправної поведінки в діях відповідача, слід зазначити, що постановою Зіньківського районного суду Полтавської області від 30.07.2019 року у справі №530/937/19 (провадження №3/530/157/19) визнано ОСОБА_3 винною у скоєнні правопорушення передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в сумі 510 ( п`ятсот десять) грн. - на користь держави.

Таким чином, протиправність дій посадової особи Опішнянської селищної ради - начальника відділу з питань юридичного забезпечення ради та проектно-інвестиційної діяльності ОСОБА_3 , до посадових обов`язків якої входить ведення кадрового діловодства, щодо порушення вимог пункту 2.4 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 нею була внесена 01.03.2019 року, а не в день звільнення 30.03.2019 року. В графі «дата звільнення» проставлена дата 01.03.2019 року при тому, що працівниця звільнена 30.03.2019 року) встановлена рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 30.07.2019 року у справі №530/937/19 (провадження №3/530/157/19), яке набрало законної сили.

Щодо наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Аналізуючи вимоги законодавства, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю особі, яка перебувала в трудових відносинах є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку внесення вірного запису до трудової книжки.

Отже, вказаними неправомірними діями Полтавському обласному центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії завдано матеріальної шкоди (збитків) у розмірі отриманої гр. ОСОБА_1 за період з 25.03.2019 року по 08.04.2019 року допомоги по безробіттю у розмірі 3084,74 грн.

Внаслідок, неправомірних дій відповідача Полтавський обласний центр зайнятості в особі Зіньківської районної філії безпідставно здійснив виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями Опішнянської селищної ради та понесеною позивачем шкодою.

Щодо доводів апелянта викладених у скарзі необхідно зазначити, що перевірка даних провадиться не тільки під час призначення виплати в межах строку, а й після призначення згідно Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним №60/62. Щодо тверджень, що суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг державі добровільно або в судовому порядку зобов`язана повернути саме ОСОБА_1 , необхідно вказати, що предметом даного позову є стягнення шкоди і наразі наявні всі підстави для її стягнення. При цьому, у справі №530/1636/19 (провадження №2/530/18/21) досліджувались обставини по позовних вимогах Полтавського обласного центру зайнятості в особі Зіньківської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів. За результатом розгляду справи №530/1636/19 (провадження №2/530/18/21) у позові відмовлено.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано своїй позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Опішнянської селищної ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2022 року у справі №917/765/22, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Опішнянської селищної ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2022 року у справі №917/765/22 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 23.03.2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук