Рішення

від 23.03.2023 по справі 917/1052/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2023 Справа № 917/1052/22

м.Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Паламарчука В.В., після виходу судді з відпустки та лікарняного розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО", вул.Соборна, буд.3, м.Тетіїв, Тетіївський район, Київська область, 09800, адреса для листування: 03170, м. Київ, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Ф, каб. №420

до Фермерського господарства "ВІКА 5", вул. Павших Героїв, буд. 7, с. Сушки, Козельщинський район, Полтавська область, 39152

про стягнення 21 235,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

05.09.2022р. до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" до Фермерського господарства "Віка 5" про стягнення 21 235,31 грн., з яких: 16 586,77 грн. - основна заборгованість, 644,64 грн. - 3% річних, 4 003,90 грн. - інфляційні втрати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022р. даний позов був переданий на розгляд судді Паламарчука В.В.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив оплату вартості товару за видатковими накладними №2680 від 19.04.2021р. та №2610 від 20.04.2021р. в загальному розмірі 16 586,77 грн.

Ухвалою від 12.09.2022р. суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали, та для подання заперечень до 5 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Копія ухвали від 12.09.2022р. що була надіслана відповідачу по справі повернулись до суду із відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.09.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В ході розгляду даної справи господарським судом Полтавської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У позові позивач посилається на те, що між ним та Фермерським господарством "ВІКА 5" у квітні 2021 року було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує що відповідно до видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 на суму 12440,08грн та №2610 від 20.04.2021 на суму 4146,69грн ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО" у квітні 2021р. передало ФГ "ВІКА 5" товар на загальну суму 16 586,77 грн.

Позивачем було складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №1111 від 20.04.2021р. на суму 4 146,69 грн. та №1036 від 19.04.2021р. на суму 12440,08грн. Постачальником згідно вказаних накладних є Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО", а отримувач - Фермерське господарство "ВІКА 5", номенклатура товару - насіння соняшнику для сівби НХК12М010. На підтвердження реєстрації податкових накладних позивач надав суду копії квитанцій №9111203236 від 06.05.2021р. та №9111193627 від 06.05.2021р.

Позивач вказує на те, що реєстрація вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджує факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем.

Позивач наголошує, що обов`язок відповідача щодо оплати товару на суму 16 586,77грн. виник внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов`язань, відповідно до ст. 538 ЦК України, в тому числі по факту отримання товару за правочином поставки укладеному у спрощений спосіб.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 16586,77 грн. заборгованості за поставлений товар, 644,64 грн. - 3% річних, 4003,90 грн. - інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

За положенням частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однєї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши надані позивачем докази суд встановив, що згідно видаткової накладної №2610 від 20 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" поставило Фермерському господарству "ВІКА 5" насіння соняшнику для сівби НХК 12М010 на суму 4146,69 грн. (з ПДВ) згідно Договору №74/21/125 від 26.02.2021 року та згідно видаткової накладної №2680 від 19 квітня 2021р. насіння соняшнику для сівби НХК 12М010 на суму 12440,08 грн. (з ПДВ) згідно Договору №74/21/125 від 26.02.2021 року.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні видакові накладні №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021 із зазначенням дати та номеру договору, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення письмового Договору №74/21/125 від 26.02.2021р. за яким відбулася поставка насіння соняшнику на загальну суму 16 586,77 грн.

Проте, позивач не надав суду оригінал чи належними чином засвідчену копію Договору №74/21/125 від 26.02.2021 року, а в позові посилається на усну домовленість про поставку товару.

Крім того, у видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021 відсутні докази отримання товару Фермерським господарствлм "ВІКА 5" (відсутній підпис отримувача).

Податкові накладні подані позивачем та їх реєстрація у Єдиному реєстрі податкових накладних не містять посилання на Договір №74/21/125 від 26.02.2021 року що вказаний у видаткових накладних, а отже не підтверджують факту отримання товару відповідачем саме за видатковими накладними №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021 на які посилається позивач як на доказ поставки товару.

Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем насіння соняшнику на суму 16586,77 грн. саме за усною домовленістю, а не за договором №74/21/125 від 26.02.2021р. як зазначено у видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021.

В зв`язку з вищевикладеним позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення 644,64 грн. - 3% річних та 4003,90 грн - інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму заборгованості за поставлений товар на підставі ст. 625 ЦК України, є похідними від основного зобов`язання, а тому з огляду те, що суд дійшов до висновку про відмову у стягненні основного богу у розмірі 16 586,77 грн., позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 644,64 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4003,90 грн - задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, на підставі основних принципів господарського судочинства, таких як верховенство права, диспозитивність, пропорційність, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, а тому у задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Паламарчук В.В.