Постанова

від 14.06.2023 по справі 917/1052/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Харків Справа № 917/1052/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

без участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" (вх.№729П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023

у справі №917/1052/22 (суддя Паламарчук В.В., повний текст рішення підписано 23.03.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро", м.Тетіїв, Тетіївський район, Київська область,

до Фермерського господарства "Віка 5", с.Сушки, Козельщинський район, Полтавська область,

про стягнення 21.235,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

05.09.2022 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" до Фермерського господарства "Віка 5" про стягнення 21.235,31 грн, з яких: 16.586,77 грн - основна заборгованість, 644,64 грн - 3% річних, 4.003,90 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/1052/22 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд порушив норм матеріального права, що призвело до хибних висновків та прийняття помилкового рішення.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Стойка О.В., Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача; встановлено строк по 22.05.2023 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи в строк по 22.05.2023 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України; витребувано матеріали справи №917/1052/22 з Господарського суду Полтавської області.

Відповідач не скористався наданим ст. 263 ГПК України процесуальним правом, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижче викладене.

Звертаючись до Господарського суду Полтавської області, позивач зазначив, що у квітні 2021 року між ним - ТОВ "Нор-Ест Агро" та відповідачем - ФГ "Віка 5" було укладено договір поставки у спрощений спосіб, на виконання якого позивач у квітні 2021 року передав відповідачу, як замовнику, товару на загальну суму 16.586,77 грн, який залишився не оплачений відповідачем ФГ "Віка 5".

На підтвердження даної господарської операції позивачем надано видаткові накладні:

- №2680 від 19.04.2021 на суму 12.440,08 грн та

- №2610 від 20.04.2021 на суму 4.146,69 грн.

Позивачем було складено та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №1111 від 20.04.2021 на суму 4.146,69 грн та №1036 від 19.04.2021 на суму 12.440,08 грн. Постачальником згідно вказаних накладних є ТОВ "Нор-Ест Агро", а отримувачем - ФГ "Віка 5", номенклатура товару - насіння соняшнику для сівби НХК12М010.

На підтвердження реєстрації податкових накладних позивач надав суду копії квитанцій №9111203236 від 06.05.2021 та №9111193627 від 06.05.2021.

За твердженням позивача, реєстрація вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних підтверджує факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем. При цьому, позивач наголошує на тому, що обов`язок відповідача щодо оплати товару на суму 16.586,77 грн виник внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов`язань, відповідно до ст. 538 ЦК України, в тому числі по факту отримання товару за правочином поставки укладеному у спрощений спосіб.

Несплата поставленого товару стала причиною звернення позивача до Господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 16.586,77 грн заборгованості за поставлений товар, 644,64 грн - 3% річних, 4.003,90 грн - інфляційних втрат.

Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем насіння соняшнику на суму 16.586,77 грн саме за усною домовленістю, а не за договором №74/21/125 від 26.02.2021, як зазначено у видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

За твердженням позивача предметом розгляду даної справи є поставка, що відбулася за відсутністю укладення письмового правочину, за договором укладеним у спрощений спосіб.

Законодавство дозволяє укладати договори у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи документами, з яких зрозуміло, що між сторонами є певна домовленість (ст.205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України).

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

За приписами статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у видатковій накладній.

Фактично, документами, які можуть підтвердити укладення договору у спрощений спосіб, зокрема, є: рахунок-фактура, видаткова накладна (акт наданих послуг/видаткова накладна), товаро-транспортна накладна.

Однак, в даному випадку, на підтвердження виконання договору у спрощений спосіб, позивач надав видаткові накладні:

№2610 від 20.04.2021 згідно якої ТОВ "Нор-Ест Агро" поставило ФГ "Віка 5" насіння соняшнику для сівби НХК 12М010 на суму 4.146,69 грн (з ПДВ) згідно Договору №74/21/125 від 26.02.2021

№2680 від 19.04.2021 згідно якої ТОВ "Нор-Ест Агро" поставило ФГ "Віка 5" насіння соняшнику для сівби НХК 12М010 на суму 12.440,08 грн (з ПДВ) згідно Договору №74/21/125 від 26.02.2021.

Тобто, в обох накладних, на які позивач посилається як на доказ здійснення поставки у спрощений спосіб, вказаний договір №74/21/125 від 26.02.2021.

Згідно ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Проте, позивач не надав суду оригінал чи належними чином засвідчену копію договору №74/21/125 від 26.02.2021, але як в позові так і в апеляційній скарзі наполягає на усній домовленості про поставку товару.

У згаданих видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021 відсутні докази отримання товару відповідачем ФГ "Віка 5", а саме - відсутній підпис отримувача.

За ст.1, ч. ч. 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту ж наданих видаткових накладних вбачається, що вони містять такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; номер і дата договору за яким відбувається господарська операція. В той же час, відсутній особистий підпис уповноважених осіб сторони отримувача, засвідчений відтиском печатки господарства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від д 05.12.2018 у справі №915/878/16.

Але, як доказ видаткова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Крім того, оцінюючи видаткові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Дійсно, відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, як у редакції від 27.02.2018 так і від 22.03.2018, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

Фактом підтвердження господарської операції за спірним договором згідно з узгодженими сторонами умовами є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку сторонами було укладено в письмовій формі договір поставки, що зафіксовано у змісті видаткових накладних. В той же час, позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем насіння соняшнику на суму 16.586,77 грн саме за усною домовленістю, а не за договором №74/21/125 від 26.02.2021 як зазначено у видаткових накладних №2680 від 19.04.2021 та №2610 від 20.04.2021.

Судова колегія зазначає, що в частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний .

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення.

Отже, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18.

Отже, з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, судова колегія вважає, що саме ТОВ "Нор-Ест Агро", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Проте, як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи, позивачем відповідних доказів надано не було.

Аналогічна правова позиція щодо різного тлумачення сторонами дати укладення договору поставки, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару та встановлення обов`язку саме позивача щодо доведення факту укладення правочину викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/1052/22, відсутні.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За таких обставин, враховуючи межі перегляду рішення місцевого господарського суду, визначені частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Нор-Ест Агро" не підлягає до задоволення, рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/1052/22, слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/1052/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.06.2023

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка