Постанова

від 20.03.2023 по справі 815/423/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року

м. Київ

справа № 815/423/17

адміністративне провадження № К/9901/34523/20

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

за участю секретаря Кліменко Д.І.

представників:

позивача Крутенко Д.М.

відповідача Коперсак М.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у складі головуючого судді Бжассо Н.В. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Крусяна А.В., Градовського Ю.М., Яковлєва О.В. у справі № 815/423/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» (далі - позивач, ТОВ «Тедіс Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (правонаступником якої є Офіс великих платників податків ДПС; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 №0000751400 та № 0000761400.

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 15.05.2018 скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Указане судове рішення мотивоване тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено складу податкового правопорушення, покладеного в основу збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток, як в розрізі спірних податкових періодів (перший квартал, півріччя, три квартали, рік), так і розрізі контрагентів, а найголовніше - в розрізі спірних господарських операцій та елементів визначення податку, при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток. Формування витрат і доходів не досліджувалося судами взагалі. Також судами не досліджено обставини використання позивачем товару, придбаного у ТОВ «Будівельно-торгово-транспортна компанія» та ТОВ «Контакт МКС», у господарській діяльності. Податковий орган не довів, яким чином ТОВ «Тедіс Україна» здійснено використання товару в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.11.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.09.2016 № 0000751400 та № 0000761400.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь ТОВ «Тедіс Україна» судовий збір у розмірі 3 396 289,26 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь ТОВ «Тедіс Україна» суму судових витрат у розмірі 56 284,80 грн за проведення судово-економічної експертизи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ТОВ «Тедіс Україна» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту, а також включення витрат до оподатковуваного доходу за операціями з контрагентами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

У період з 04.07.2016 по 05.08.2016 працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на підставі наказу від 01.07.2016 №324 та направлень від 01.07.2016 №№369, 370, 371 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Тедіс Україна» по взаємовідносинам з контрагентами: ПП «Торгівля та Дистрибьюція», ТОВ «Аксент Пром», ТОВ «Буд-Інсайт», ТОВ «Інтер-Пром-Сервіс», ТОВ «Марлайн Трейд», TOB «МВК Трейд», ТОВ «СТДК Компані», ТОВ «Будівельно-торгово-транспортна компанія», ТОВ «Алекс Груп», ТОВ «Арес-Термінал», ТОВ «Контакт МКС» та ТОВ «Конфорт» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, податок на додану вартість за період з 01.10.2015 по 31.12.2015, акцизного збору з роздрібного продажу підакцизних товарів за період з 01.10.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 12.08.2016 № 152/28-08-14/30622532/60.

Відповідно до висновків указаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що полягає в заниженні податку на прибуток у сумі 215 323 925 грн, зокрема за 2015 рік - 215 323 925 грн;

- пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 7 396 906 грн, зокрема у періодах: жовтень 2015 року - 3 602 628 грн, листопад 2015 року - 1 677 232 грн, грудень 2015 року - 2 117 046 грн;

- підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України, що полягає в заниженні податкового зобов`язання з акцизного податку з роздрібної торгівлі тютюновими виробами на суму 2 219 072 грн, зокрема у періодах: жовтень 2015 року - 1 080 788 грн; листопад 2015 року - 503 170 грн; грудень 2015 року - 635 114 грн.

Як убачається з акта перевірки, контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Тедіс Україна» в податковому та бухгалтерському обліку відображено господарські операції з реалізації тютюнових виробів на загальну суму 1 036 217 896,78 грн (без ПДВ) на адресу суб`єктів господарювання: ПП «Торгівля та Дистрибьюція», ТОВ «Аксент Пром», ТОВ «Буд-Інсайт», ТОВ «Інтер-Пром-Сервіс», ТОВ «Марлайн Трейд», TOB «МВК Трейд», ТОВ «СТДК Компані», ТОВ «Будівельно-торгово-транспортна компанія», ТОВ «Алекс Груп», ТОВ «Арес-Термінал», ТОВ «Контакт МКС» та ТОВ «Конфорт», яка фактично не відбулася. Будь-яких документів щодо іншого використання тютюнових виробів на суму 1 036 217 896,78 грн (без ПДВ) до перевірки надано не було. Також, згідно з даними бухгалтерського обліку, зазначені тютюнові вироби на залишках товарно-матеріальних цінностей позивача не рахуються. З огляду на це, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Тедіс Україна» не використовувало зазначені тютюнові вироби в господарській діяльності. Відсутність поставок виключає можливість віднесення до складу собівартості сум витрат по безтоварним операціям у сумі 980 420 685 грн.

У ході перевірки встановлено, що контрагентами позивача: ПП «Торгівля та Дистрибьюція», ТОВ «Аксент Пром», ТОВ «Буд-Інсайт», ТОВ «Інтер-Пром-Сервіс», ТОВ «Марлайн Трейд», ТОВ «МВК Трейд», ТОВ «СТДК Компані», ТОВ «Алекс Груп», ТОВ «Арес-Термінал», ТОВ «Конфорт», ТОВ «Контакт МКС» та ТОВ «Будівельно-Торгово-Транспортна Компанія» на розрахункові рахунки ТОВ «Тедіс Україна» перераховано кошти у загальному розмірі 1 252 041 678,46 грн, які, на думку відповідача, є іншим доходом позивача.

Так, перевіркою відображеного у рядку 2000 Звіту про фінансові результати «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» показника у загальній сумі 37 722 453 000 грн на підставі таких документів: журнали - ордери по бухгалтерським рахункам №361 «Розрахунки з покупцями», №681 «Розрахунки за авансами одержаними», №702 «Дохід від реалізацій товарів», банківські виписки, видаткові накладні встановлено заниження задекларованого ТОВ «Тедіс Україна» показника у рядку 2000 Звіту про фінансові результати «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» на загальну суму 1 036 217 897 грн.

Перевіркою відображеного у рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» показника у загальній сумі 35 592 832 000 грн на підставі таких документів: №281 «Товари на складі», №901 «Собівартість реалізованих товарів», №791 «Фінансовий результат», договорам (контрактів), додаткових угод на поставку товарів, товарних звітів, банківських виписок та інших первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку - встановлено завищення задекларованого ТОВ «Тедіс Україна» показника у рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» на загальну суму 980 420 685 грн.

Перевіркою відображеного у рядку 2240 Звіту про фінансові результати «Інші доходи» показника у загальній сумі 4 702 000 грн на підставі таких документів: журнали ордери по бухгалтерським рахункам №361 «Розрахунки з покупцями», №681 «Розрахунки за авансами одержаними» банківські виписки, видаткові накладні встановлено заниження задекларованого ТОВ «Тедіс Україна» показника у рядку 2240 Звіту про фінансові результати «Інші доходи» на загальну суму 1 252 041 678 грн.

Перевіркою відображеного у рядку 2290 Звіту про фінансові результати «Фінансовий результат до оподаткування: прибуток» показника у загальній сумі 1 462 603 000 грн встановлено його заниження на загальну суму 1 196 244 466 грн.

Згідно з даними податкової перевірки вартість (собівартість) придбаних тютюнових виробів, які були використані в операціях, що не є господарського діяльністю платника податку, становить 36 984 530 грн, у тому числі за жовтень 2015 року - 18 013 141 грн, за листопад 2015 року - 8 386 159 грн, за грудень 2015 року - 10 585 231 грн - відповідно податкові зобов`язання з ПДВ визначені на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України становлять 7 396 906 грн, у тому числі за жовтень 2015 року - 3 602 628 грн, за листопад 2015 року - 1 677 232 грн, за грудень 2015 року - 2 117 046 грн.

05 вересня 2016 року на підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0000751400, згідно з яким збільшено суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 215 323 925 грн, зокрема за основним платежем - 215 323 925 грн;

- № 0000761400, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 11 095 359 грн, зокрема за основним платежем - 7 396 906 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 698 453 грн.

Не погодившись із указаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Тедіс Україна» надіслало до Офісу великих платників податків ДФС скаргу від 16.09.2016 № 3614/ГО/ДФ, яку податковий орган своїм рішенням від 11.11.2016 №7756/10/281010433 залишив без задоволення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із судовими рішеннями, Офіс великих платників податків ДПС (замінено на Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме судами попередніх інстанцій при постановленні рішень не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 06.02.2018 у справі № 810/7195/14, від 17.01.2018 у справі № 804/8943/13-а, від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2670, від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 26.03.2019 у справі № 826/5263/14.

У вказаних постановах Верховного Суду зазначено, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що винесені з повним з`ясуванням судами обставин, які мають значення для справи, та правильним застосуванням норм матеріального права без порушень норм процесуального права. Натомість доводи контролюючого органу є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Колегія суддів наголошує, що підставою відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Такі доводи підлягають перевірці під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За положеннями пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 138.4, 138.6 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

Підпунктом 139.1.9 пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «Тедіс Україна» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.11.2006, перебуває на обліку як платник податків в Одеському управління Офісу великих платників ДПС з 13.12.1999 та займається наступними видами діяльності: Код КВЕД 46.35 Оптова торгівля тютюновими виробами (основний); Код КВЕД 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; Код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; Код КВЕД 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

27 травня 2016 року ТОВ «Тедіс Україна» видана ліцензія на право оптової торгівлі тютюновими виробами серії АЕ №297741, терміном дії з 26.12.2013 по 26.12.2018.

На підтвердження факту придбання та наявності у позивача тютюнових виробів до суду ТОВ «Тедіс Україна» надано: договори поставки товару; додаткові угоди; звіти про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів; реєстри прибуткових накладних; реєстри оплати на користь виробників; податкову декларацію з ПДВ за 2015 рік з додатками; довідки АТ КБ «Приватбанк», АТ «Сбербанк» про здійснення оплати придбаного товару; акти звірок взаємних розрахунків ТОВ «Тедіс Україна» з виробниками тютюнових виробів за 2015 рік; довідки на підтвердження місць зберігання оптових партій тютюнових виробів; рахунки-фактури; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні.

Придбані позивачем тютюнові вироби реалізовувалися на адресу наступних контрагентів: ПП «Торгівля та Дистрибьюція», ТОВ «Аксент Пром», ТОВ «Буд-Інсайт», ТОВ «Інтер-Пром-Сервіс», ТОВ «Марлайн Трейд», ТОВ «МВК Трейд», ТОВ «СТДК Компані», ТОВ «Алекс Груп», ТОВ «Арес-Термінал», ТОВ «Конфорт», ТОВ «Контакт МКС» та ТОВ «Будівельно-Торгово-Транспортна Компанія».

Виходячи зі специфіки та умов укладених між позивачем та контрагентами правочинів, предметів господарських операцій, суди визнали, що надані позивачем документи в їх сукупності повною мірою підтверджують фактичне виконання таких господарських операцій. У наданих позивачем первинних документах, за висновком судів, визначено суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне постачання товару. Натомість доказів щодо неправильного відображення позивачем вказаних господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку матеріали справи не містять.

Судами установлено, що наявні у матеріалах справи первинні документи щодо господарської діяльності позивача містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ.

Жодних дефектів в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами попередніх інстанцій не встановлено, а податковий орган на такі обставини не посилався ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також здійснення ТОВ «Тедіс Україна» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

До того ж відповідачем не заперечується факт наявності у позивача матеріально-технічної бази і достатньої кількості кваліфікованого персоналу для використання в його господарській діяльності товарів, реалізованих вищезазначеним контрагентам за відповідними договорами.

На переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про нереальність господарських операцій з огляду лише на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, оскільки відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання товарно-матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою спростовують це (постанови від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19).

З приводу посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача, то вони об`єктивно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сама собою наявність кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09.07.2020 у справі № 826/9561/17, від 04.09.2020 у справі № 1640/2783/18, від 25.09.2019 у справі № 817/992/15.

При цьому, як установлено судами попередніх інстанцій, ні вироків, ні жодних доказів, встановлених у ході здійснення кримінальних проваджень, які б свідчили про нереальний характер господарських операцій між позивачем та контрагентами, відповідач до суду першої та апеляційної інстанції не надав.

Водночас у ході розгляду справи з`ясовано, що постановою старшого слідчого СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області від 15.03.2018 закрито кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю в діях невстановлених осіб, а також службових осіб Антимонопольного комітету України складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч.ч. 1, 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Проведеним досудовим розслідуванням відомостей та доказів, які свідчать про вчинення службовими особами Антимонопольного комітету України, а також представниками ТОВ «Тедіс Україна» за період 2013-2017 років кримінально караного суспільно небезпечного умисного діяння у вигляді зловживання владою чи службовим становищем не встановлено. Проведеним досудовим розслідуванням доказів та відомостей, які б свідчили про факти незаконного здобуття коштів та наступну їх легалізацію не встановлено.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення ТОВ «Тедіс Україна» даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач посилається на обставини неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.02.2018 у справі № 810/7195/14, від 17.01.2018 у справі № 804/8943/13-а, від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2670, від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 26.03.2019 у справі № 826/5263/14.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Однак, контролюючий орган, посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, судові рішення, на які посилається відповідач, ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, - є безпідставним.

Таким чином, в обсязі встановлених у цій справі конкретних фактичних обставин, описаних вище, Верховний Суд уважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права й доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень.

Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

По суті доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки установлених обставин.Колегія суддів наголошує, що відповідно до частин 1, 2 ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 указаної статті, у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як уже зазначалося, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, послався на обставини неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, тобто касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 337 КАС України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

Колегія суддів констатує, що відповідач не звертався до суду із заявою про доповнення чи то зміну касаційної скарги.

16 березня 2023 року відповідач звернувся до суду із клопотанням про залучення до матеріалів справи вироку Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2016 у справі №337/3539/16-к, яким визнано винним керівника ТОВ «Будівельно-торгово-транспортна компанія» ОСОБА_1 та вироку Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2016 у справі №337/3902/16-к, яким визнано винним головного бухгалтера ТОВ «Будівельно-торгово-транспортна компанія» ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.27, ч.1.ст. 205 КК України.

Так, частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, відповідач обґрунтовує правомірність зроблених в ході перевірки висновків не доказами, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, а формально посилаючись на наявність вироків суду про визнання посадових осіб ТОВ «БТТК» винуватими у вчиненні злочину передбаченого ст. 205 КК України, без аналізу відомостей, які в них містяться та їх значення для розгляду даної справи.

Крім цього, відповідачем не доведено, що ним було вжито всіх можливих заходів для отримання указаних вироків до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини 8 ст. 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на те, що вироки Хортицького районного суду м. Запоріжжя відносно посадових осіб ТОВ «БТТК» були постановлені та оприлюднені у відкритому доступі в ЄДРСР в травні 2019 року та березні 2020 року, колегія суддів уважає, що у відповідача була можливість долучити їх до матеріалів справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Однак, відповідач не обгрунтував неможливість подання зазначених доказів до матеріалів справи та в суді касаційної інстанції не наводить жодного обгрунтування неможливості своєчасного подання доказів, що виключає можливість їх врахування при розгляді касаційної скарги у Верховному Суді.

Ураховуючи вищезазначене, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.03.2023.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко