Рішення

від 16.03.2023 по справі 144/1134/22

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1134/22

Провадження № 2/144/73/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2023 р. смт. Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Бондарук О.П.,

з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,

представника позивача адвоката Клінчикова С.О.,

представника відповідача ПП «ЗІС» - адвоката Притули В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про стягнення заборгованості з орендної плати та пені,-

в с т а н о в и в :

02 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного підприємства «ЗІС» про стягнення заборгованості з орендної плати та пені.

В обґрунтування позову вказала, що вона є власником земельної ділянки площею 2,3988 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0206, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. Вказана земельна ділянка була передана в оренду ПП «ЗІС» на підставі договору оренди землі № 053 від 20.04.2006 року, укладеного між позивачем, та відповідачем. В подальшому 07.05.2010 року у вказаний договір було внесено зміни, якими термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати. Вказує, що з 2016 року жодного разу орендної плати від ПП «ЗІС» не отримувала. Тому, вона змушена вимагати стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 17553 грн 80 коп. та 351 грн 08 коп. пені.

07 листопада 2022 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 15.11.2022 року та 28.11.2022 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на норми ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в частині стягнення орендної плати за період 2015 2018 року у зв`язку з пропуском позовної давності, та в частині стягнення пені, оскільки вона виникла з вини самої ОСОБА_1 . Вказує, що у 2021 році ОСОБА_1 зверталася до Теплицького районного суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди землі у зв`язку з систематичною невиплатою їй орендної плати ПП «ЗІС». У відзиві та в судовому засіданні представником ПП «ЗІС» неодноразово заявлялося, що останнє може виплатити орендну плату ОСОБА_1 за 2018-2020 роки в повному обсязі. Проте жодних зустрічних дій зі сторони ОСОБА_1 не було, для виплати орендної плати вона не з`являлася та не повідомляла свої банківські реквізити.

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 11 січня 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Клінчиков С.О. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві. Окрім того просив задовольнити клопотання його довірительки про відмову у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за 2015-2018 роки, так як причини пропуску нею такого строку є поважними

Представник відповідача адвокат Притула В.Л. в судовому засіданні заперечив проти позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву та клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

На підставі письмових доказів судом встановлено, що 20 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» в особі директора Зублевича Івана Станіславовича було укладено договір оренди землі №053, за умовами якого ОСОБА_2 передала в оренду ПП «ЗІС» належну їй згідно Державного акту серії ЯА № 104352 від 16 березня 2005 року (а.с. 4-6) земельну ділянку площею 2,3988 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років.

07 травня 2010 року ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 було підписано зміни до договору оренди землі, зареєстрованого у Теплицькому районному відділі ДП «Центр ДЗК» за № 041005900323 від 12.05.2010 року, відповідно до яких термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати (а.с. 7).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (частина 1 статті 611 ЦК).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким Законом є Закон України «Про оренду землі», відповідно до статті 1 якого оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із частиною першою статті 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина 1 статті 14 Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є:

об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У відповідності до частин 1, 2, 3 статті 21 Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 22 Закону орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Частиною 1 статті 23 Закону передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до положень абзацу 7 частини 2 статті 25 Закону орендар зобов`язанийсвоєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до частини 2статті 24 цього Закону, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Спір між сторонами у справі виник з приводу виплати орендної плати за 2016 - 2021 роки за користування земельною ділянкою на підставі діючого договору №053 оренди землі від 20 квітня 2006 року.

Аналіз пунктів 9, 10, 11 договору оренди землі дає підстави вважати, що відповідач має сплачувати на користь позивача орендну плату в сумі 422,45 грн без урахування індексів інфляції за один рік користування земельною ділянкою до 25 грудня щорічно, а згідно з п. 9 Змін до договору від 07.05.2010 року орендна плата становить 1059,86 грн.

У своєму відзиві на позовну заяву сторона відповідача просить суд застосувати трирічний строк позовної давності до позовних вимог про стягнення орендної плати за 2015 - 2018 роки.

Розглядаючи вказану заяву суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Згідно частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що за умовами договору оренди строк внесення чергового платежу визначений до 25 грудня поточного року, тобто відповідач повинен був виплатити позивачу орендну плату:

за 2015 р. до 25.12.2015 р.,

за 2016 р. до 25.12.2016 р.,

за 2017 р. до 25.12.2017 р.,

за 2018 р. до 31.12.2018р.

Позивач звернулась до суду із даним позовом 02.11.2022 року.

У клопотанні про відмову у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності пояснила, що починаючи з 2016 року ініціювала судові спори, зокрема про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за оренду якої вона просить стягнути грошові кошти в цьому спорі. З чого випливає висновок, що вона знала про порушення свого права і особу, яка його порушила, але вжила заходів для захисту своїх прав лише через 7 років.

Окрім того, у матеріалах справи наявне рішення Теплицького районного суду від 05 жовтня 2022 року, яким встановлено, що ПП «ЗІС» докладало усіх можливих зусиль щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, однак остання своєю поведінкою фактично в односторонньому порядку відмовилася виконати умови договору оренди, а саме отримувати від ПП «ЗІС» орендну плату в розмірі, який визначений договором оренди землі та змінами до нього (а.с. 70-73). Тобто дії ОСОБА_1 були спрямовані на штучне створення перешкод для отримання орендної плати від ПП «ЗІС», за стягненням якої вона наразі звертається у розглядуваному позові.

Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому обставини, встановлені ним, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, суд вважає, що наявні підстави для застосування позовної давності у спорі та відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості з орендної плати, однак лише за період з 2015 по 2017 роки.

Рішенням Теплицького районного суду № 144/441/22 від 05.10.2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати, яке зазначалось вище, стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за 2018 2020 роки в сумі 3179 грн 58 коп. (а.с. 70-73).

На думку суду позивачем безпідставно заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати за користування тією самою земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002:0206, згідно того самого договору оренди землі № 053 від 20.04.2006 року та змін до нього за період 2018-2020 років, яку вже стягнуто вище зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 351 грн 08 коп., суд зазначає наступне.

Згідно вимог ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

В обґрунтування відзиву представник відповідача вказав, що заборгованість з орендної плати виникла не з вини орендаря ПП «ЗІС», а з вини самої ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням Теплицького районного суду № 144/441/22 від 05.10.2022 року, та повідомленням про можливість отримання орендної плати за 2019-2021 роки, яке направлялось рекомендованим листом ОСОБА_1 , отримувати який вона відмовилась (а.с. 70-76).

У постанові від 13.12.2019 року у справі № 910/20370/17 Верховний Суд наголосив, що у спорах про стягнення орендної плати та/або неустойки суди в кожному випадку встановлюють факт наявності вини орендаря, а також факти зволікання з боку орендаря й наявність перешкод, створюваних орендодавцем. Суди повинні дослідити причини, через які орендар не передав майно, та встановити чи є дії орендаря результатом його недобросовісної поведінки або наслідком ухилення орендодавця від прийняття майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача не спростовано обставини, на які посилається відповідач у підтвердження відсутності його вини в порушенні зобов`язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з ПП «ЗІС» пені за несвоєчасну виплату орендної плати.

Враховуючи вищевикладене на користь позивача ОСОБА_1 належить стягнути лише заборгованість по орендній платі за 2021 рік в сумі 2245 грн 52 коп., яку визнає відповідач і погоджується виплатити у будь-який зручний для позивача час.

Відповідно до п. 9 Договору оренди землі №053 від 20.04.2006 року із змінами (доповненнями) до договору оренди землі від 07.05.25010 року, укладеного між ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 , орендна плата становить 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка вноситься один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 25 грудня.

У 2021 році орендна плата за оренду земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , ПП «ЗІС» нараховувалась в розмірі 2789,46 грн. за один рік. Також відповідно до вимог законодавства України з доходу ОСОБА_1 (2789,46 грн.) в 2021 році ПП «ЗІС» утримувало та перераховувало до Бюджету України 502,10 грн податку на доходи фізичних осіб та 41,48 грн військового збору. Таким чином до виплати ОСОБА_1 орендна плата становить 2245,52 грн.

Вказані нарахування підтверджуються належним чином завіреною копією додатку 4 ДФ за 4 квартал 2021 року (а.с. 64-69).

Суд відхиляє доводи представника позивача про неналежність та недопустимість такого доказу, як додаток 4 ДФ за 4 квартал 2021 року, оскільки пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів,пов`язаних зобчисленням ісплатою податківі зборів,ведення якихпередбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що судове доказування це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно з ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 вказаної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з ПП «ЗІС» витрат на правничу допомогу в розмірі 24000,00 грн, суд зазначає наступне.

Адвокатом Клінчиковим С.О., який здійснює представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі на підставі угоди про надання правової допомоги від 04.03.2020 року, суду надано вказану угоду, ордер та розрахунок-опис наданих адвокатом послуг позивачу у цивільній справі (а.с. а.с. 8, 9, 83).

З урахуванням практики Верховного Суду щодо відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, критерію реальності та розумності адвокатських витрат та фінансового стану обох сторін, дослідивши всі надані докази у їх сукупності на підтвердження здійснення таких послуг, а також врахувавши письмове клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд прийшов до висновку про часткове стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн, що є співмірним із складністю виду правничої допомоги у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 78, 81, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про стягнення заборгованості з орендної плати та пені задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 2245 (дві тисячі двісті сорок п`ять) грн 52 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. судового збору.

Стягнути з Приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача адвокатКлінчиков СергійОлександрович,адреса:вул.Д.Галицького,27а,оф.203м.Вінниця, 21036, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №364 від 19.12.2003 року.

Відповідач Приватне підприємство «ЗІС», адреса: вул. Затишна, 6, кв. 4 с. Війтівка Бершадського (Гайсинського) району Вінницької області, код ЄДРПОУ 13319364.

Представник відповідача адвокат Притула Василь Леонідович, АДРЕСА_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №820 від 25.03.2013 року.

Повний текст рішення виготовлено 24.03.2023 року.

Суддя