Постанова

від 18.05.2023 по справі 144/1134/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1134/22

Провадження № 22-ц/801/992/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 рокуСправа № 144/1134/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС» про стягнення заборгованості з орендної плати та пені за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області у складі судді Бондарук О.П. від 16 березня 2023 року,

встановив:

02листопада 2022року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з Приватного підприємства «ЗІС» (далі ПП «ЗІС») заборгованість з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 17553 грн 80 к. та 351 грн 08 к. пені.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що щоє власникомземельної ділянкиплощею 2,3988 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0206, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. 20 квітня 2006 року уклала з ПП «ЗІС» договір оренди землі № 053 щодо цієї ділянки, який 07 травня 2010 року був змінений (продовжено строк його дії до 2025 року та збільшено розмір орендної плати). З 2016 року вона орендної плати, розмір якої згідно з умовами договору становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (97521 грн 09 к.), не отримувала. Також відповідно до пункту 1.4 договору вона має право на стягнення з орендаря пені у розмірі 0,005 % несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше 2 % від невиплаченої суми.

Рішенням Теплицькогорайонного судуВінницької області від 16 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 2245 грн 52 к. заборгованості по орендній платі. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за 2018 2020 роки, а тому позивачкою безпідставно заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати за користування тією самою земельною ділянкою, згідно з тим самим договором оренди землі, яку вже стягнуто, вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 2015 по 2017 роки не підлягають задоволенню через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Стосовно позовної вимоги про стягнення з пені у розмірі 351 грн 08 к, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не спростовано обставини, на які посилається відповідач у підтвердження відсутності його вини в порушенні зобов`язання. Заборгованість зі сплати орендної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки лише за 2021 рік у розмірі 2245 грн 52 к. (2789 грн 46 к. розмір нарахованої орендної плати за виключенням 502 грн 10 к. податку на доходи фізичних осіб та 41 грн 48 к. військового збору) відповідно до додатку 4 ДФ за 4 квартал 2021 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення суду змінити.

Виключити з його мотивувальної частини абзаци 4, 5, 6 сторінки 7: «У 2021 році орендна плата за оренду земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , ПП «ЗІС» нараховувалась в розмірі 2789,46 грн за один рік. Також відповідно до вимог законодавства України з доходу ОСОБА_1 (2789,46 грн) в 2021 році ПП «ЗІС» утримувало та перераховувало до Бюджету України 502,10 грн податку на доходи фізичних осіб та 41,48 грн військового збору. Таким чином до виплати ОСОБА_1 орендна плата становить 2245,52 грн.

Вказані нарахування підтверджуються належним чином завіреною копією додатку 4 ДФ за 4 квартал 2021 року (а. с. 64 69).

Суд відхиляє доводи представника позивача про неналежність та недопустимість такого доказу, як додаток 4 ДФ за 4 квартал 2021 року, оскільки пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів,пов`язаних зобчисленням ісплатою податківі зборів,ведення якихпередбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту».

Абзац 2 резолютивної частини рішення викласти у такій редакції:

«Стягнути з Приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 2925,63 грн.».

У решті рішення суду першої інстанції не оскаржується.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що суд першої інстанції помилково для розрахунку заборгованості за орендну плату взяв за основу копією додатку 4 ДФ за 4 квартал 2021 року, тому що нарахування орендної плати може бути підтверджено лише первинною обліковою бухгалтерською документацією, а не відомостями про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб, військового збору. Орендар як податковий агент зобов`язаний нараховувати орендну плату у повному обсязі, визначеному умовами договору оренди землі, і проводити нарахування податків та обов`язкових платежів на суму орендної плати, а не утримувати їх з орендної плати.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою четвертоюстатті 367Цивільного процесуальногокодексу України(даліЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установлено,що 20квітня 2006року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» було укладено договір оренди землі № 053, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду П П «ЗІС» належну їй на підставі Державного акту серії ЯА № 104352 від 16 березня 2005 року земельну ділянку площею 2,3988 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради Теплицького (тепер Гайсинського) району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років.

07 травня 2010 рокуПП «ЗІС» та ОСОБА_1 підписали зміни до договору оренди землі, зареєстрованого у Теплицькому районному відділі ДП «Центр ДЗК» за № 041005900323 від 12 травня 2010 року, відповідно до яких термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати з 408 грн 21 к. до 1059 грн 86 к., що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 жовтня 2022 року нормативно грошова оцінка земельної ділянки ОСОБА_2 становить 97521 грн 09 к.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за 2018 2020 роки в сумі 3179 грн 58 к.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України установлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За умовами договору оренди землі строк внесення чергового платежу визначений до 25 грудня поточного року, а тому з урахуванням заяви ПП «ЗІС» про застосування позовної давності та дати звернення із цим позовом 02 листопада 2022 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові в частині вимог про стягнення орендної плати з 2015 по 2017 роки через сплив позовної давності. Спір щодо стягнення орендної плати за 2018 2020 роки вирішений рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 05 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили. Рішення суду в цій частині не оскаржується.

Щодо розміру стягнутої судом першої інстанції заборгованості з орендної плати за 2021 рік апеляційний суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин першої третьої цього Закону у редакції, чинній на час укладення змін до договору оренди землі 07 травня 2010 року орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Як зазначалось 07 травня 2010 року ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 підписали зміни до договору оренди землі, якими до збільшили розмір орендної плати з 408 грн 21 к. до 1059 грн 86 к., що становило 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (визначеної на момент укладення цих змін).

Ні договір оренди землі, ні закон, ні Указ президента України

№ 92/2002 від 02 лютого 2002 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» не містять положень щодо зміни розміру орендної плати в залежності від зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної інстанції про те, що для розрахунку орендної плати необхідно виходити із нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної на момент пред`явлення позову.

Диспозитивність визначено серед основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цей принцип означає, зокрема, що учасник справи розпоряджається своїмиправами щодопредмета споруна власнийрозсуд (частинатретя статті13ЦПК України).Тобто,якщо навітьпредмет спору вимогапозивача перевищує розмірзобов`язання відповідача,яке випливаєз умовдоговору,чи встановленезаконом,але відповідачвизнає такувимогу,суд неможе відмовитиу задоволеннівимоги увизнаному відповідачемрозмірі зтих міркувань,що позивачзгідно зумовами договоручи всилу законуне маєправа вимагатистягнення втакому розмірі.

Орендна плата, визначена договором, становила 1059 грн 86 к., натомість суд для її розрахунку взяв розмір орендної плати, з якого здійснювалось утримання податків та обов`язкових платежів 2789 грн 46 к., і хоча й помилково самостійно з цієї суми вирахував розмір податку з доходів фізичних осіб та військового збору, але оскільки розмір визнаної відповідачем та стягнутої судом орендної плати 2245 грн 52 к. все одно більш ніж у два рази перевищує розмір орендної плати за один рік, визначеної договором оренди землі, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, прийшов до правильного по суті висновку про стягнення орендної плати за 2021 рік у такому розмірі.

Таким чином апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність зміни рішення суду у його резолютивній частині.

Щодо вимоги про зміну мотивів рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Тобто на усіх стадіях процесу при вирішенні цивільного спору перш за все необхідно встановити яким чином вирішення того чи іншого питання впливає на права та обов`язки його сторін.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За змістом цих норм процесуального права для зміни судового рішення, зокрема у його мотивувальній частині, коли по суті спір вирішено правильно, особа, яка звертається з апеляційною скаргою має довести, а апеляційний суд повинен встановити чи вплине це на обсяг прав і обов`язків сторін. Така зміна можлива, наприклад коли суд не правильно встановив обставини справи, правовідносини сторін чи застосував до них норми матеріального права, що не підлягають застосуванню або не застосував ті, що регулюють спірні правовідносини, не навів мотивів прийнятого рішення щодо однієї чи кількох вимог позивача тощо. Саме по собі посилання у судовому рішенні на доказ, який не стосується предмету доказування (неналежний доказ, частина перша статті 77 ЦПК України) може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення лише у тому разі, якщо таке посилання призвело до неправильного встановлення обставин справи і, відповідно, спричинило неправильність рішення суду першої інстанції.

Відтак доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 16 березня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 19 травня 2023 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук