Справа № 211/196/22
Провадження № 2/211/384/23
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
23 березня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.,
при секретарі Зоріній С.М.,
у відсутність учасників процесу,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
встановив:
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який в ході розгляду уточнив та у редакції позову від 17.02.2022 просить суд визнати незаконним наказ АТ «Українська залізниця» від 15.12.2021 № 696/ОС про його відсторонення від роботи незаконним, стягнувши з відповідача невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2021 року по 01 лютого 2022 року у сумі 26844,48 грн. та моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., посилаючись на винесення наказу з порушенням вимог ч. 2,6 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». В обґрунтування уточненого позову зазначено, що з 25.09.2017 він працює машиністом електровозу цеху експлуатації в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» «Регіональна філія «Придніпровська залізниця» на підприємстві відповідача. 15.12.2021 АТ «Українська залізниця» було видано наказ № 696/ОС «Про відсторонення від роботи», яким його з 27.12.2021 відсторонили без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19. Із вказаним наказом його було ознайомлено 27.12.2021, з яким він не згоден, оскільки при відстороненні його від роботи відповідачем не дотримано вимоги ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, та також не дотримано вимоги ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо не допуску його до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. 01.02.2022 його поновлено на роботі у зв`язку із проходженням вакцинації, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховано ним за період з 27 грудня 2021 року по 01 лютого 2022 року. Однак за час вимушеного прогулу він утратив можливість утримувати своїх неповнолітніх дітей, відчував постійні хвилювання щодо відсутності коштів, неможливості сплати аліментів та хвилювання щодо можливого накладення державним виконавцем арешту на банківські рахунки та майно, він зазнав стресу, які виявились у безсонні, головних болях, тривожності. Тому наполягає на задоволенні вимог.
Ухвалою суду від 19 січня 2022 року відмовлено у забезпеченні позову.
Ухвалою суду від 04 лютого 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2022 року провадження по справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Ухвалою суду від 23 березня 2023 року поновлено провадження у справі.
На виконання вимог ухвали суду від 04.02.2022, представником відповідача направлено до суду відзив на позов.
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач був відсторонений від роботи з 27.12.2021 у зв`язку із ненаданням підтверджуючого документу про обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації. Таке відсторонення було проведено на підставі ст.46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ України від 04.10.2021 р. № 2153. Частина 2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Керуючись наведеною нормою, Міністерством охорони здоров`я України розроблено та затверджено наказом від 04.10.2021 № 2153 Перелік професій,виробництв таорганізацій,працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Дія вказаного наказу розповсюджується на працівників акціонерного товариства "Українська залізниця та всіх підпорядкованих йому підрозділів. Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», встановлено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 підпорядкованими працівниками та відсторонювати від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19,виданий закладомохорони здоров`я. Таким чином, право позивача на працю у відповідача, було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на працю, яке ґрунтується на законі та має законну мету. Зважаючи на правомірність відсторонення позивача від роботи, безпідставними є вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, тому просить в задоволенні вимог відмовити. Крім того, вважає, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів на правничу допомогу не співмірний з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання, складністю справи та є необґрунтовано завищеним. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.
Позивачем ОСОБА_1 подано письмові додаткові пояснення до суду, у яких зазначені аналогічні доводи, викладені в уточненій позовній заяві. Доповнено, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 не входить до календарю обов`язкових профілактичних щеплень. Наказ Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153, на який посилається відповідач, не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом , а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Тобто фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 наказом від 04.10.2021 № 2153 не визначена, тому його відсторонення є незаконним. Обов`язковою умовою для відсторонення працівників від виконання зазначених видів робіт є можливість зараження із та (або) поширення ними інфекційних хвороб, але із оскаржуваного наказу № 696/ОС від 15.12.2021 не вбачається, що він, як працівник, несе загрозу зараження чи поширення інфекційних хвороб, зокрема і COVID-19.
У письмових запереченнях на позовну заяву, представником відповідача АТ «Українська залізниця» зазначено, що наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153, який відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що щеплення є обов`язковим у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Тому щодо обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації не є втручанням в приватне життя позивача. Тому просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 працює на посаді машиніста електровоза цеху експлуатації у Структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 9 копія трудової книжки).
Наказом начальника Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» від 15.12.2021 за № 696/ОС ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 27 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о) (а.с. 14 копія наказу).
Підставою винесення наказу зазначено ст.46 КЗпП, частина 2 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000р. № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пункт 416 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29.11.2021 №НЗК-7-7/148.
Наказом від01лютого 2022р.№57/ОСПо особовомускладу, ОСОБА_1 ,машиніста електровозацеха експлуатаціїбуло допущенодо роботиз 01.02.2022р.Підстава:заява ОСОБА_1 ,копія картипрофілактичних щеплень№063/о (а.с. 42 копія наказу).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконнимактом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення відобов`язковихпрофілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичногоогляду особи в разі відсутності унеї відповіднихмедичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.
Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, якіухиляютьсявід обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону№ 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документДержавної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесенняподання провідсторонення відроботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 14грудня 2022року усправі №130/3548/21(провадження№ 14-82цс22)зауважила,що положенняабзацу шостогочастини першоїстатті 7Закону №4004-XIIта Інструкції№ 66не охоплюютьпорядок відстороненнявід роботиу зв`язкуз відмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 130/3548/21 вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду машиніста електровозу цеху експлуатації, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у справі № 130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
Тому вимоги в частині скасування наказу про відсторонення підлягає задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення.
Частиною першою статті 115 КЗпП встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Також, абзацом 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) (зі змінами, внесенимипостановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348). (Абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 18 ( v0018700-95 ) від 26.10.95).
Аналіз даного роз`яснення дає підстави для висновку, що у випадку незаконного відсторонення від роботи підлягає стягненню саме середній заробіток, а не заробітна плата, які є різними за своєю правовою природою, на що вказує і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня у справі № 910/4518/16.
Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно із графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно наданої до суду довідки, розмір середньої заробітної плати позивача становить 124,28 грн. (а.с. 16 копія довідки).
Враховуючи наданий до суду погодинни й графік змін позивача (а.с. 17), та проведений розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2021 по 01.02.2022 (124,28 грн.*216 годин = 26844,48 грн.), суд вважає можливим задовольнити вимоги у цій частині.
Заперечень щодо зазначеного у тексті позовної заяви розрахунку (а.с. 38) чи контррозрахунку, відповідачем до суду не надано.
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2023 року у справі № 295/2725/21 (провадження № 61-8879св22) зазначив, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».
З урахуванням тривалості порушення трудових прав позивача (трохи більше місяця) та зазначеного у тексті позовної заяви обсягу страждань позивача, пов`язаних з його відстороненням від роботи без збереження заробітної плати, суд вважає можливим задовольнити вимоги у цій частині частково.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимогу про визнання наказу незаконним та стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, на підставі статті 141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування сплачених ним судових витрат: судового збору за вимогу немайнового характеру у сумі 992,40 грн. (а.с. 40), які враховуючи часткове задоволення вимог у цій частині слід задовольнити, та витрат на правничу допомогу у сумі 3150,00 грн. (а.с. 21).
Так, пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем додано копії договору про надання правової допомоги, акту надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату гонорару (а.с. 18-22).
В обґрунтування заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу представником відповідача у відзиві на позов зазначено про відсутність доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які б доводили фактичність та неминучість таких витрат, а їх розмір обґрунтованим. Такі види правової допомоги, як «попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин» нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачені, які і послуги з канцелярії та роздруківки, завіряння копій документів, направлення поштою, тощо.
Разом з тим, враховуючи викладене, категорію та складність справи, відсутність жодної судової практики у цій справі станом на дату подання заяви та обсяг проведеної адвокатом роботи, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
ухвалив:
задовольнити позов ОСОБА_1 частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ начальника Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» від 15.12.2021 за № 696/ОС про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2021 по 01.02.2022 у сумі 26844 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок чотири) гривні 48 коп., моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп. та у рахунок відшкодування сплачених судових витрат: судового збору у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу 3150 (три тисячі сто п`ятдесят) гривень 00 коп.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, на користь держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 коп.
Допустити негайне виконання судового рішення у частині стягнення середнього заробітку за місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23 березня 2023 року
Суддя Н.О.Сарат
Суд | Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу |
Дата ухвалення рішення | 23.03.2023 |
Оприлюднено | 27.03.2023 |
Номер документу | 109763858 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу
Сарат Н. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні