Постанова

від 22.03.2023 по справі 203/3717/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2372/23 Справа № 203/3717/22 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Легпромсервіс», про зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Легпромсервіс», про зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна (а.с.1-19).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Легпромсервіс», про зняття арешту та заборони відчуження з нерухомого майна закрито (а.с.65-67).

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити справу, для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.90-100).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що арешт на квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1 , був накладений під час примусового виконання судового наказу № 904/2376/13, виданого 01 червня 2013 року Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ВКФ «Легпромсервіс» заборгованості в розмірі 16 888,31 грн. (а.с. 21-24).

Транспортний засіб 26 листопада 2013 року оголошувався в розшук, проте знайдений не був протягом року, у зв`язку з чим постановою державного виконавця від 24 вересня 2014 року виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

За даними відповіді Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 11 серпня 2022 року за вих. № 17-5-34/12170 виконавче провадження 38533256 станом на день надання інформації знищено (а.с.27).

За даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 22 серпня 2022 року належні на праві власності позивачу об`єкти нерухомого майна (квартира АДРЕСА_2 ) перебуває під арештом (а.с.31).

Закриваючи провадження у справі, суд 1 інстанції виходив із того, що в даному випадку позивач є боржником у виконавчому провадженні № 38533256 за судовим наказом Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2376/13 від 01 червня 2013 року про стягнення заборгованості на користь ТОВ ВКФ «Легпромсервіс» з ОСОБА_1 , позовна заява останнього про зняття арешту з рахунку не підлягає розгляду не тільки в порядку позовного провадження, а і в порядку цивільного судочинства, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VI ГПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні правовівисновки містятьсяв ПостановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 02жовтня 2019року усправі №904/51/19та ПостановахВерховного Судувід 29липня 2020року усправі № 161/3171/19 та від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач по справі є боржником у виконавчому провадженні, оскільки відповідно до постанови державного виконавця Центрального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ в 2013 році в межах виконавчого провадження № 385333256 від 18 червня 2013 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , і який станом на момент розгляду справи не знятий. За даними відповіді Першого Правобережного відділу ДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 11 серпня 2022 року за вих. № 17-5-34/12170 виконавче провадження 38533256 станом на день надання інформації знищено (а.с.27). Також зазначено, що виконавчий документ було повернуто стягувачу, на підставі п. 7 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуте стягнення, а не у зв`язку з погашенням боржником ОСОБА_1 заборгованості.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження по справи, з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 як боржника за виконавчим документом з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції безпідставно послався на практику Верховного Суду від 02 листопада 2022 року № 203/1904/21, так як вона не є тотожною з даною цивільною справою, оскільки суд першої інстанції вірно врахував практику Верховного Суду саме у подібних справах відповідно до яких, якщо арешт накладено на майно осіб, які є боржниками у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, вони не можуть виступати позивачами у справі і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у таких справах підлягають закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 08 вересня 2021 року у справі №369/3757/20 та аналогічні висновки містяться в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 та у постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 та від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882 св 21).

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити беззадоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: