Рішення від 23.03.2023 по справі 756/6294/19

23.03.2023 Справа № 756/6294/19

Унікальний номер судової справи 756/6294/19

Номер провадження 2/756/582/23

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Луценка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Галелюк Т.О.,

представника позивача Гусєвої М.В. ,

представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва», треті особи: треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю,

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року позивач через свого представника - адвоката Коваленка О.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Просить суд ухвалити рішення, яким: визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 ; передати неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві держаної адміністрації для подальшого влаштування дітей до вирішення житлових умов їх батьком ОСОБА_4 .

Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом

Згідно наказу Управління житлового господарства №148-К від 20.07.1987 було прийнято ОСОБА_7 на посаду майстра технічної дільниці ЖЕК-12 з 12.07.1987. ОСОБА_7 15.06.1995 було видано ордер №00798 на право зайняття службового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 . 29.06.1996 майстра ЖЕК-6 ОСОБА_7 було звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності на підставі наказу Державного комунального управління житлового господарства №16-к від 29.01.1996. Зважаючи на те, що ОСОБА_7 припинив трудові відносини з ЖЕК та не відносився до категорії осіб, які відповідно до п. 35 Порядку про надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, то ОСОБА_7 втратив законні підстави для проживання в службовій квартирі. Відповідно до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації» та Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 08.07.202015 №349 «Про внесення змін у додатки 1-4 до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва». З метою впорядкування інформації щодо службового житла позивачем було прийнято рішення про інвентаризацію службових квартир Оболонського району м. Києва. Згідно довідки, наданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017 №78/631 однокімнатна квартира АДРЕСА_4 має статус службової. Особовий рахунок значиться за ОСОБА_7 помер та знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 . У квартирі АДРЕСА_4 зареєстрована дружина померлого наймача ОСОБА_7 - ОСОБА_6 . При обстеженні спірної квартири представниками позивача було виявлено, що в даній квартирі проживає зять померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 . Дочка померлого наймача - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент обстеження діти були відсутні. Зі слів відповідача вони знаходились на відпочинку. Доказів проживання дітей в спірній квартирі відповідачем надано не було. Отже, позивач вважає, що відповідачі проживають у квартирі без належної правової підстави.

16.02.2017 адміністрацією позивача на адресу відповідача ОСОБА_6 було направлено приписи про надання документів, які надають право на вселення та користування службовою квартирою АДРЕСА_4 та вимогою, у випадку ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації позивача. 16.02.2017 працівниками позивача було встановлено та зафіксовано в акті, що вручити припис відповідачу ОСОБА_6 не має можливості, оскільки зі слів відповідача ОСОБА_4 вона не проживає за адресою: АДРЕСА_5 . 07.04.2017 працівниками позивача було повторно зафіксовано факт не проживання відповідача ОСОБА_6 більше п`яти років за адресою: АДРЕСА_5 . Причини відсутності відповідача ОСОБА_6 в спірній квартирі та ї нове місце проживання позивачу невідомо та не може бути встановлено у зв`язку з відсутністю її в даній квартирі. Відповідач ОСОБА_4 не повідомляє представникам позивача де на даний час проживає відповідач ОСОБА_6 . Отже, відповідач ОСОБА_6 втратила право користування житловим приміщенням внаслідок того, що більше п`яти років не проживає у спірній квартирі та підлягає визнанню такою, що втратила право користування житловим приміщенням з одночасним зняттям з реєстраційного обліку.

Відповідач ОСОБА_4 проживає у квартирі без належної правової підстави та підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. 16.02.2017 адміністрацією позивача на адресу відповідача ОСОБА_4 було направлено припис №57 про надання документів, які надають право на вселення та користування службовою квартирою АДРЕСА_4 та вимогою, у випадку ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації позивача. 16.07.2017 відповідач ОСОБА_4 ознайомився з приписом, але не надав жодних документів, з квартири не виселився, ключі від квартири позивачу не передав. 07.04.2017 комісією у складі працівників позивача було перевірено виконання припису №57 від 16.02.2017 в частині звільнення службового приміщення займаного без дозвільних документів, про що було складено акт від 07.04.2017. Представниками позивача 14.07.2017 повторно було перевірено виконання припису №57 від 16.02.2017 в частині звільнення службового приміщення займаного без дозвільних документів. На момент обстеження відповідач ОСОБА_4 знаходився у квартирі АДРЕСА_4 без дітей. Зі слів відповідача діти знаходились у селі на відпочинку. Доказів проживання дітей у квартирі надано не було. Отже, відсутність ордеру, виданого на відповідача ОСОБА_4 , відсутність реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_4 , свідчить про те, що відповідач ОСОБА_4 підлягає виселенню з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення. Окрім того, позивач наполягав на тому, що у зв`язку з виселенням відповідача ОСОБА_4 та його неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення, то неповнолітні діти підлягають передачі органу у справах дітей для подальшого догляду за ними на період подолання їх опікуном-батьком ОСОБА_4 складних життєвих обставин.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20.05.2019 постановлено відкрити спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2021 позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 20.10.2021 ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 08.06.2021 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2021 визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Луценка О.М. для розгляду цивільної справи №756/6294/19.

Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07.11.2022, яка відображена у протоколі судового засідання, постановлено прийняти зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 20.01.2023, яка відображена у протоколі судового засідання, постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

Представник позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом Гусєва М.В. під час розгляду справи по суті вимоги первісного позову підтримала, у задоволенні вимог зустрічного позову просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи по суті, у судове засідання не з`явилась, відзиву на первісний позов до суду не надала.

Представник відповідачів за первісним позовом - позивачів за первісним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Кузьмін Д.В. під час розгляду справи по суті вимоги первісного позову не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, при цьому вимоги зустрічного позову підтримав та просив їх задовольнити.

Треті особи у судове засідання не з`явились, явку своїх уповноважених осіб у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про що у матеріалах справи містяться відповідні документи.

У матеріалах справи міститься заява начальника Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Бурлаки Алли від 25.04.2022 з проханням розглядати справу за відсутності їхнього представника та прийняти законне рішення в інтересах дітей (т. 2, а.с. 79, 88).

Стислий виклад позиції відповідача за первісним позовом ОСОБА_4

22.01.2020 від відповідача ОСОБА_4 на адресу суду надійшов відзив, де останні просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що наймачем спірної квартири був померлий ОСОБА_7 , який приходився відповідачу тестем, оскільки ОСОБА_8 , яка була дружиною ОСОБА_4 , була донькою померлого наймача. З листопада 2007 року зі згоди тестя ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_8 та їхні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживали у спірній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер, після чого відповідач ОСОБА_4 зі своєю сім`єю продовжував проживати в спірній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дружина відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8 . Відповідач зазначає, що утримує квартиру в задовільному стані, робить поточні ремонти, сплачує за житлово-комунальні послуги, тобто у повному обсязі несе обов`язки з утримання житлового приміщення. Отже, у спірній квартирі відповідач та його діти проживають з листопада 2007 року по теперішній час. Іншого житла не мають. На даний час офіційно не працює та його заробіток не дозволяє придбати чи винаймати житлове приміщення для сім`ї. Окрім того, зазначає, що його з дітьми не можна виселити без надання іншого жилого приміщення, оскільки він є одинокою особою з якою проживають неповнолітні діти, що заборонено законом.

Стислий виклад вимог зустрічної позовної заяви

13.10.2022 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Кузьміна Д.В. подали до суду зустрічну позовну заяву про визнання права власності за набувальною давністю. Просять суд визнати право власності в рівних долях на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , за набувальною давністю.

Вимоги зустрічного позову мотивують наступним. 13.07.1995 ОСОБА_7 на підставі ордеру №00798 отримав право на зайняття однокімнатної квартири, загальною площею 15,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . З грудня 2007 року разом з ОСОБА_7 у спірній квартирі проживала його донька ОСОБА_9 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , сином від першого шлюбу ОСОБА_10 , 1999 року народження, та спільними дітьми ОСОБА_3 , 2003 року народження, та ОСОБА_2 , 2005 року народження. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер, а ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Отже, за твердженням позивачів за зустрічним позовом вони відкрито, безперервно, добросовісно, не від кого не приховуючи проживають в квартирі, що складається із однієї жилої кімнати в будинку АДРЕСА_6 з грудня 2007 року. З моменту вселення дана квартира не вибувала з їх володіння і до сьогоднішнього дня вони продовжують користуватися, проживати в ній та сплачувати всі необхідні комунальні платежі, як власники даної нерухомості. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 20.05.2019 відкрито провадження за позовною заявою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», тобто після спливу десятирічного строку користування спірною квартирою родиною ОСОБА_11 . Зазначають, що позивачі не мають зареєстрованого будь-якого іншого нерухомого майна та речових прав на нерухоме майно. При вирішенні спорів, пов?язаних із набуттям права власності набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в ї володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). ОСОБА_7 був звільнений з державного комунального управління житлового господарства Мінського району м. Києва 29.09.1995, тобто саме з цієї дати виникло право керуючої компанії витребувати спірну квартиру з незаконного володіння, в зв?язку з тим, що в ордері від 13 липня 1995 року зазначено, що службове приміщення надається на час роботи. Враховуючи, що з моменту виникнення права витребування у Відповідача 1 спірної квартири до моменту звернення до суду минуло більше двадцяти років у правонаступників виникло право власності на вказану квартиру за набувальною давністю. 3 врахуванням вищевказаного позивачі вважають, що набули право власності в силу набувальної давності, оскільки безперервно володіють даним нерухомим майном уже більше десяти років, а з врахуванням володіння та користування квартирою ОСОБА_7 більше двадцяти років.

Стислий виклад позиції відповідача за зустрічним позовом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва»

23.11.2022 на адресу суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, де представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» Гусєва М.В. просить відмовити у задоволенні зустрічного позову. Мотивувала свою позицію тим, що позивачі, вселяючись у спірну квартиру і вважаючи себе членами сім`ї наймача, який займав службову квартиру на підставі ордеру одноосібно, знали, що квартира є комунальною власністю і належить підприємству, де працював вже померлий ОСОБА_7 і вони будуть користуватися чужим майном, власник майна їм був відомий, обставини, які б свідчили про те, що власник відмовився від свого права власності, відсутні, що виключає застосування ст. 344 ЦК України, оскільки за її змістом за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно: яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Про вищезазначене також вказав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.06.2019 у справі №175/2338/16-ц.

Будь-яких письмових згод колишнього наймача ОСОБА_7 (згідно статті 65 ЖК України) щодо вселення позивачів не було. ОСОБА_7 було одноосібно видано ордер №00798 на право зайняття службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_12 помер та знятий з реєстраційного обліку у зв?язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 . За даною адресою зареєстрована дружина померлого наймача ОСОБА_6 , яка в спірній квартирі не проживає і яка є відповідачем у первісному позові КП «Керуюча компанія» про визнання ОСОБА_13 особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв?язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до статей 121, 122 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Станом на сьогодні статус спірної квартири не змінений. Перебування квартири у статусі службової підтверджується ордером на право зайняття службового жилого приміщення від 15.06.1995 №00798, довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017 №78/361. Крім того, до користування службовими жилими приміщеннями не застосовуються правила про зміну договору найму жилого приміщення (статті 103-106 Житлового кодексу України), тому що воно с службовим.

Таким чином, позивачі не могли не знати, що квартира належить до службового житла, оскільки вселення наймача ( ОСОБА_7 ) відбулось на підставі відповідного ордеру, виданого уповноваженою особою.

Таким чином, неможливо визнати право власності за набувальною давністю на Спірну квартиру за ОСОБА_4 та його дітьми (відповідачів за первинним позовом), який не має для цього відповідних правових підстав, враховуючи Також статус цього майна (службової квартири) та порушення права інших працівників підприємства на отримання житлового приміщення для проживання на період роботи. зазначене порушить баланс інтересів суспільства.

Водночас, слід зазначити, що на Підприємстві працює 22 працівники, які перебувають у черзі на отримання службового житла, серед них також працівник, який 30 років працює у житлово-комунальній сфері. Враховуючи вищезазначене, КП «Керуюча компанія» вважає, що відсутні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю на спірну квартиру за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки всупереч вимогам статей 13, 81 ЦПК України позивачами не доведено підставність вимог про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, позивачам достеменно було відомо, що спірна квартира надавалася в якості службового житла ОСОБА_7 , а користування спірною квартирою позивачами не можна, в контексті вимог закону, вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений статті 344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Згідно наказу Управління житлового господарства №148-к від 20.07.1987 ОСОБА_7 було прийнято на роботу на посаду майстра технічної дільниці ЖЕК-12 з 12.07.1987 (т. 1, а.с. 16).

Відповідно до ордеру про право на заняття службового жилого приміщення №00798, виданого 15.06.1995 Виконавчим комітетом Мінської районної Ради народних депутатів, ОСОБА_7 , який працює майстром ЖЕК №6, надається службове приміщення на період роботи на даній посаді, сім`я якого складається з 1 людини, на право заняття жилої площі 15,4 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18).

Згідно з наказом Державного комунального управління житлового господарства №16-к від 29.01.1996 ОСОБА_7 , майстра ЖЕК-6, було звільнено 29 вересня 1995 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності; підстава: заява ОСОБА_7 , довідка поліклініки МСЕ №203984 (т. 1, а.с. 22). Даним наказом також було вирішено: по службовому приміщенню розглянути законність зайнятої площі ОСОБА_7 .

Як убачається з довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 25.01.2017 у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (службова) з 05.10.2004 зареєстрована ОСОБА_6 , 1967 року народження (т. 1, а.с. 24).

Згідно з довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 14.06.2017 ОСОБА_7 дійсно був зареєстрований 13.07.1995 за адресою: АДРЕСА_5 та знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю в листопаді 2016 року. Його дочка ОСОБА_14 за вказаною адресою не зареєстрована та не була зареєстрована раніше (т. 1, а.с. 25).

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 157).

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 140).

Судом встановлено, що ОСОБА_9 після укладення шлюбу з ОСОБА_15 змінила прізвище на « ОСОБА_10 » (т. 1, а.с. 141), а також після укладення шлюбу з ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (т. 1, а.с. 142).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а.с. 27, а.с. 158).

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 148).

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 146).

Відповідно до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації» (т. 1, а.с. 11-12) та Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 08.07.202015 №349 «Про внесення змін у додатки 1-4 до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41» (т. 1, а.с. 10) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва».

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» видало припис №57 від 16.02.2017, адресований ОСОБА_4 , зі змісту якого вбачається, що адміністрація ЖЕД-507 пропонує йому надати в термін до 21.02.2017 документи, що дають право на вселення та користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_3 . У разі ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації ЖЕД-507. В іншому випадку будуть вжиті заходи, відповідно до чинного законодавства України (т. 1, а.с. 28).

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» видало припис №59 від 16.02.2017, адресований ОСОБА_6 , зі змісту якого вбачається, що адміністрація ЖЕД-507 пропонує її в термін до 21.02.2017 надати документи, що дають право на вселення та користування службовим житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_3 . У разі ненадання в зазначений термін відповідних документів, звільнити займане житлове приміщення, здавши до 25.02.2017 ключі від квартири до адміністрації ЖЕД-507. В іншому випадку будуть вжиті заходи, відповідно до чинного законодавства України (т. 1, а.с. 29).

Відповідно до акту №66 від 16.02.2017, складеного комісією ЖЕД-507, при виході на квартиру АДРЕСА_1 для вручення припису на виселення з службової квартири ОСОБА_6 вручити припис не було можливим у зв`язку з її відсутністю. Зі слів громадянина ОСОБА_4 за даною адресою громадянка ОСОБА_6 не проживає (т. 1, а.с. 30).

Окрім того, відповідно до акту від 07.04.2017, складеного комісією ЖЕД-507, останні перевірили умови виконання припису №57 від 16.02.2017 про звільнення службового житла кв. АДРЕСА_1 . При комісійному обстеженні встановлено, що ОСОБА_4 займає службове приміщення без дозвільних документів. Таким чином умови припису про звільнення службового житла не виконано (т. 1, а.с. 31).

Згідно акту від 07.04.2017, складеного комісією ЖЕД-507, при відвіданні квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 була відсутня. Зі слів сусідів квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_16 ОСОБА_6 за даною адресою не проживає більше п`яти років (т. 1, а.с. 32).

Відповідно до акту від 14.06.2017, складеного комісією ЖЕД-507, остання перевірила повторно виконання приписів №57, №59 від 16.02.2017 про звільнення службової квартири АДРЕСА_1 . При комісійному обстеженні було встановлено, що в службовій квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 без дійте. З його слів діти знаходяться на відпочинку в селі. На момент обстеження ОСОБА_6 була відсутня. Станом на 14.06.2017 умови приписів №57, №59 від 16.02.2017 не виконані (т. 1, а.с. 33).

Згідно з актом від 15.08.2022, складеного комісією ОД-504, при відвіданні квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 був відсутній. Зі слів сусідів квартири АДРЕСА_7 ОСОБА_16 ОСОБА_4 мешкає за даною адресою зі співмешканкою. Діти на даний час не проживають (т. 2, а.с. 120).

Як убачається з посвідчення про взяття на облік бездомної особи ОСОБА_4 дійсно перебуває на обліку в Центрі обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання і місце проживання/перебування якої може бути зареєстроване за місцезнаходженням Центру обліку бездомних громадян за адресою: АДРЕСА_8 (т. 1, а.с. 174).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 174).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , не зареєстровані (т. 2, а.с. 172).

Згідно картки платника податків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 178).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 17.10.2022 права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за ОСОБА_2 не зареєстровані (т. 2, а.с. 173).

Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїм листом від 04.07.2017 повідомили ОСОБА_4 , що за дорученням Київського міського голови Кличка В.В. розглянуто його звернення з житлового питання. За даними єдиного загальноміського автоматизованого банку даних «Квартоблік» ОСОБА_4 в місті Києві на квартирному обліку не перебуває, правових підстав для надання житла з державного житлового фонду міста немає. 16.02.2017 адміністрацією ЖЕД-507 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» ОСОБА_4 направлено припис №57 про надання документів, які надають право на вселення та користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_5 . Оскільки відповідних документів ОСОБА_4 не було надано, 02.06.2017 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» подала позов до суду про виселення ОСОБА_4 із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (т. 1, а.с. 179-180).

Також, Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїм листом від 07.07.2017 повідомили ОСОБА_4 , що за дорученням Київського міського голови Кличка В.В. розглянуто його звернення з житлового питання. Серед іншого повідомлено, що 05.07.2017 на особистому прийомі в Департаменті ОСОБА_4 надано необхідні роз`яснення з поставлених житлових питань (т.1, а.с. 181-182).

05.12.2017 ОСОБА_4 подано до голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Цибульщака О.Л. заяву про взяття на квартирний облік (т. 1, а.с. 183).

27.01.2018 ОСОБА_4 подано до голови Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації Шкуро М.Ю. заяву про взяття на квартирний облік (т. 1, а.с. 186).

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 05.05.2017 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 з 07.03.2017 (т. 1, а.с. 184).

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 31.08.2018 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , не має зареєстрованого місця проживання (т. 1, а.с. 185).

Як убачається з довідки, виданої Оболонським районним у м. Києві центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 06.07.2017, ОСОБА_4 виховує двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та перебуває на обліку в Оболонському районному у м. Києві центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді як така, що опинилася в складних життєвих обставинах з 02.02.2017. Сім`я ОСОБА_4 отримувала послуги в форматі соціального супроводу з 24.02.2017 по 25.06.2017 (т. 1, а.с. 189).

Згідно акту від 22.07.2017, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , останні підтвердили факт того, що ОСОБА_4 , 1981 року народження, ОСОБА_3 , 2003 року народження, та ОСОБА_2 , 2005 року народження, дійсно проживали у період з грудня 2007 року по теперішній час у житловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 (т. 2, а.с. 171).

Як убачається з довідки КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» від 22.11.2022 у комунальному підприємстві ведеться контрольний список працівників підприємства на отримання службового житла. На даний час в контрольному списку перебуває 22 чоловіка, які працюють у сфері житлового господарства майже 30 років. Перший працівник у контрольному списку на отримання службового житла у сфері житлового господарства працює з 20.11.1991 по теперішній час (стаж роботи 30 років) (т. 2, а.с. 234).

Свідки

У судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

ОСОБА_17 повідомив суду, що проживає у квартирі АДРЕСА_9 з 1999 року. Прізвища осіб, які проживають у квартирі АДРЕСА_4 йому невідомі. ОСОБА_6 свідку також невідома. Вказав, що його квартира розташована на поверх вище від квартири АДРЕСА_4 . Про статус квартири АДРЕСА_4 свідку також невідомо.

Свідок ОСОБА_18 суду показала, що померла ОСОБА_19 приходилась їй двоюрідною сестрою, а ОСОБА_20 рідним дядьком. Зазначила, що приїжджала у гості до них у квартиру, яка знаходиться на першому поверсі по АДРЕСА_10 тому у квартирі проживала ОСОБА_21 з ОСОБА_22 , а також ОСОБА_23 та діти. До моменту смерті і ОСОБА_21 , і ОСОБА_22 проживали у вказаній квартирі. Оскільки ОСОБА_22 працював у ЖЕКу, то йому виділили для проживання цю квартиру.

Щодо вимог первісного позову

Щодо вимог про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

Судом установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 має статус службової.

Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Стаття 64 ЖК УРСР передбачає, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належить чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.

Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом положень ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на підставі статті 71 ЖК УРСР та у визначеному статтею 72 ЖК УРСР порядку, передбачає обов`язкове з`ясування причин відсутності особи у жилому приміщенні, так як відсутність особи з поважних причин виключає визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати 6 - ти місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення перериває строк тимчасової відсутності. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила 6 - ти місяців.

Виходячи з наведеного, наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою) у будинках державного і громадського житлового фонду, у разі їх відсутності у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України)

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 була членом сім`ї наймача ОСОБА_7 , якому було видано ордер на зайняття жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 .

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Відповідач ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, як убачається обставин, встановлених судом, відповідач ОСОБА_6 не проживає у спірній квартирі з лютого 2017 року.

Наявність реєстрації відповідача ОСОБА_6 за адресою спірної квартири безумовно створює позивачу перешкоди в користуванні майном, в тому числі не дозволяє позивачу надати житло іншим працівникам підприємства, які потребують цього.

За таких обставин та вимог закону, суд знаходить права позивача порушеними і такими, що підлягають судовому захисту.

Обраний позивачем спосіб захисту, шляхом визнання відповідача ОСОБА_6 такою, що втратила право користування службовим житлом, узгоджується з приписами ст.ст. 16, 291 ЦК України, і з огляду на те, що відповідач ОСОБА_6 не проживає у спірній квартирі, є адекватним порушенням.

Щодо вимог про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_24 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1

Відповідно до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесено до сфери управління Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації» та Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 08.07.202015 №349 «Про внесення змін у додатки 1-4 до розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва».

Як зазначалось вище, судом встановлено, що спірна квартира має статус службової.

Згідно ст. 51 ЖК УРСР жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЖК УРСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому, відповідно до ч. 4, 5 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy vs. Ukraine», заява N 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 53 цього ж кодексу визначає, що жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 61, ст. 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Частиною першою статті 106 ЖК УРСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року №6-60цс-12 у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР).

Окрім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Судом встановлено, що відповідачі не мають зареєстрованого місця проживання у спірному житловому приміщенні, яке має статус службового.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Відповідно до ст. 124 ЖК УРСР України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 99 ЖК Української РСР піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім`ї, а також тимчасові жильці зобов`язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

З урахуванням того, що спірна квартира має статус службового житла, право наймача ОСОБА_7 на її зайняття припинилося, відповідачі не набули права користування спірним житлом у встановленому законом порядку, отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у спірній квартирі без належної правової підстави.

У судовому засіданні відповідачами не надано будь-яких належних та достатніх доказів на підтвердження їх права проживання у квартирі АДРЕСА_1 та не спростовано доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

За вказаних обставин, оскільки відповідачі проживають у спірній квартирі без законних підстав, а позивач позбавлений можливості реалізувати своє право користування і розпорядження майном, як закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, а тому позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 , 2003 року народження, та ОСОБА_2 , 2005 року народження, за час розгляду справи в суді набули повноліття, то позовні вимоги щодо передачі неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві держаної адміністрації для подальшого влаштування дітей до вирішення житлових умов їх батьком ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання представника відповідачів про застосування строків позовної давності

16.02.2023 представником відповідачів за первісним позовом ОСОБА_5 у судовому засіданні було заявлено про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і оста точність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Така правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі за зустрічним позовом посилалися на те, що вони з грудня 2007 року (15 років) проживають у спірній квартирі, відповідач ОСОБА_4 сплачував за користування комунальними послугами, за власні кошти утримував квартиру та прибудинкову територію, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи, тому є всі підстави для визнання за позивачами за зустрічним позовом права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За нормою ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч.3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

До вказаних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що вони є такими, що набули у власність спірну квартиру за набувальною давністю не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки як встановлено судом, квартира віднесена до категорії службового житла, і позивачі набули права користування вказаною квартирою як члени сім`ї особи, якій спірну квартиру було надано згідно ордеру на право зайняття службового приміщення як єдиною підставою зайняття житлового приміщення.

Будь-яких доказів того, що спірна квартира не має власника, або її власник невідомий, або докази відмови власника від права власності на спірну квартиру суду також надано не було.

Крім того, п.п. 5, 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37 передбачений особливий порядок обліку службових приміщень та виключення жилих приміщень з числа службових.

Так, облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень. Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи позивачів за зустрічним позовом стосовно належного користування квартирою, оплати спожитих комунальних послуг тощо не спростовують висновків суду, оскільки сам по собі факт проживання позивачів у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати житлово-комунальних послуг не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

З викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог первісного позову - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва», треті особи: треті особи: Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Київська міська рада, про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 881,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 881,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 881,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва» витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 881,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного рішення - 23.03.2023.

Суддя О.М. Луценко