Постанова

від 16.03.2023 по справі 903/529/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року Справа № 903/529/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Андрусяк І.В.

відповідача 1: Сєтов М.О.

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. у справі №903/529/22, ухвалене суддю Дем`як В.М., повний текст рішення складено 08.12.2022 р.

за позовом ОСОБА_1 , м. Луцьк

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» м. Харків

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖАСТЕР ПОІНТ», м.Київ

про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень та скасування державної реєстрації права власності

До Господарського суду Волинської області звернувся ОСОБА_1 із позовом до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету, 2)Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ у якому просив: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 542,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), укладений 19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., зареєстрований у реєстрі за №885.

2)визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), укладений 19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., зареєстрований у реєстрі за №886.

3)скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599) на нежитлове приміщення площею 2 542,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), оформлене записом №43581174 від 19.08.2021 та поновити запис про право власності на даний об`єкт за Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (ЄДРПОУ 31572252).

4) скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599) на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м. ( АДРЕСА_2 ) оформлене записом №43581215 від 19.08.2021 та поновити запис про право власності на даний об`єкт за Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (ЄДРПОУ 31572252) (згідно заяви про зміну предмета спору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що дані договори купівлі-продажу є фраудаторними, тобто такими, що вчиненні на шкоду інтересам кредитора ОСОБА_1 , оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18 задоволено частково позов ОСОБА_1 , яким постановлено стягнути з ТзОВ ЛБІ МНТУ на користь ОСОБА_1 суму вартості частини майна та прибутку товариства внаслідок виключення учасника із статутного фонду товариства в розмірі 31067 077,17 грн., 3% річних в розмірі 2 991 592,79 грн., інфляційні втрати в розмірі 7 699 140,31 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 706,12 грн. та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 65 000 грн. Рішення суду набрало законної сили 12.10.2021 згідно постанови Східного апеляційного суду від 12.10.2021. Однак, станом на дату подачі позову рішення Господарського суду Харківського області не виконане, у зв`язку з відсутністю обігових коштів, при цьому 19.08.2021 між ТзОВ ЛБІ МНТУ та ТзОВ ДЖАСТЕР ПОІНТ укладено договори купівлі-продажу реєстраційний номер 885 та 886 про продаж нежитлових приміщень товариства ТзОВ ЛБІ МНТУ, а саме: площею 2 542,7 кв.м. (вул. Сагайдачного, буд. 6, м. Луцьк) та площею 645,5 кв.м. (вул. Електроапартна, буд. 3, м.Луцьк), які є основними і єдиними активами ТзОВ ЛБІ МНТУ, а відтак доводить, що відповідач-1 намагається ухилитися від виконання за даним рішенням Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. позов задоволено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 у справі №903/529/22 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Листом №903/529/22/114/23 від 05 січня 2023 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

12 січня 2023 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 у справі №903/529/22 - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 7443 грн.

19.01.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. у справі №903/529/22.

31.01.2023 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» надано апеляційному господарському суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме докази сплати судового збору у розмірі 7443 грн.

Також, від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» надійшли до суду апеляційної інстанції пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 29.11.2022 р..

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. у справі №903/529/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.03.2023 р..

23.02.2023 р. до апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» надано науково-правовий висновок щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та стягнення з товариства на користь виключеного засновника в грошовому еквіваленті вартості частини майна та прибутку та віднесення правочинів до фраундаторних Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 03.02.2023 р. №128-01-22.

23.02.2023 р. до апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку із відрядженням головуючої судді Філіпової Т.Л. з 27.02.2023 р. по 02.03.2023р. включно, судове засідання у справі №903/529/22, яке призначене на 02.03.2023 не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 р. клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/529/22 - задоволено. Розгляд апеляційної скарги призначено на "16" березня 2023 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ).

У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" підтримав доводи апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить оскаржуване рішення скасувати.

Представник ОСОБА_1 заперечив доводи апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ у судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. позов задоволено. Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що договори купівлі-продажу від 19.08.2021 за №885 та №886 свідомо укладенні сторонами для уникнення обов`язку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18 та приховують справжні наміри учасників правочину, а тому є такими, що підлягають визнанню недійсними. Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, суд врахував, що оскільки договори купівлі-продажу від 19.08.2021 №885 та №886 є недійсними, то позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ на нерухоме майно №43581174 від 19.08.2021 та №43581215 від 19.08.2021 та поновлення запису про право власності на приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету» (ЄДРПОУ 31572252) на підставі ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставні та підлягають до задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вважає, що вказане рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на таке.

Скаржник звертає увагу, що укладення та фактична реалізація оскаржуваних договорів купівлі-продажу була обумовлена саме погашенням заборгованості ТОВ «ЛБІ МНТУ» перед ТОВ «Освіта-Плюс» - Директором якого є позивач, а єдиним засновником якого наразі є дружина позивача. Тобто, TOB «Освіта-Плюс» є юридичною особою, яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та його дружини. Отже, саме з огляду на укладення оскаржуваних договорів ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ЛБІ МНТУ» грошові кошти в розмірі 1 958 278,33 грн. Враховуючи наведене, посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що відповідні договори є фраудаторними, тобто такими, що вчинені на шкоду його інтересам є безпідставним і такими, шо не відповідають дійсності є помилковими, оскільки факт укладення відповідних договорів мав місце саме з огляду на задоволення кредиторських вимог Товариства 100% статутного капіталу якого, належало ОСОБА_1 та на сьогодні належить його дружині ОСОБА_2 , а угоди є такими, що вчинені з метою задоволення фінансових інтересів позивача та погашення заборгованості перед підприємством, яке належить позивачу та його дружині.

Щодо відсутності підстав вважати оскаржувані договори фраудаторними, чи фіктивними а отже і такими, що спрямовані на порушення прав та інтересів позивача, апелянт вказує на те, що оскаржувані договори купівлі-продажу на думку апелянта не порушують права та інтереси позивача. До того ж, ці договори не суперечить чинному законодавству, враховуючи , що виконанням положень Договорів, а також самим фактом їх укладання ТОВ «ЛБІ МНТУ» засвідчило та реалізувало намір здійснити відчуження відповідного майна та отримати за це кошти, а ТОВ «Джастер Поінт» засвідчило та реалізувало намір придбати у власність відповідне майно, сплативши за нього обумовлену Договорами суму коштів.

Наведені Договори було спрямовано саме на купівлю-продаж нерухомого майна і за результатами їх реалізації відповідне майно за оплату перейшло від продавця до покупця. Тобто є очевидним, що за своїм змістом і наслідками, Договори №885 та №886 спрямовані саме на настання обумовлених ним наслідків, а доводи позивача з приводу не спрямування такого договору на реальне настання обумовлених ним наслідків є лише необґрунтованими та нічим не підтвердженими припущеннями.

За таких обставин очевидним є висновок про те, що оскаржувані договори купівлі-продажу не суперечить законодавству, а доводи позивача з цього приводу є надуманими і безпідставними.

Також, апелянт наголошує на тому, що позивач не є стороною таких Договорів купівлі-продажу, які укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛБІ МНТУ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джастер Поінт». Зазначені Договори не містять суджень про права та обов`язки позивача. Відповідні договори також не стосується майна позивача або його майнових чи немайнових прав і обов`язків. Таким чином, позивач не має прав та обов`язків по оспорюваним договорам купівлі-продажу, а відтак, такі договори не стосуються прав та обов`язків позивача, та не входять до сфери його охоронюваних законом інтересів, то відповідно і задоволення позову про визнання таких договорів недійсним не може бути спрямованим та не спрямовано на захист прав та інтересів позивача.

З приводу посилань позивача на ту обставину, що оскаржувані правочини є фіктивними апелянт зауважує, що фіктивний правочин, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Як вже було наголошено вище, сторонами оскаржуваних договорів купівлі-продажу майна, були виконані їх умови у повному обсягу, і дані договори є оплатними та вчиненими у період відсутності будь-яких законодавчих чи договірних перепон для укладення таких договорів, а отже не вбачається і ознак їх фіктивності чи фраудаторності.

Стосовно посилань позивача та суду першої інстанції на ту обставину, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам закону, оскільки така його істотна умова, як ціна, визначена без урахування ринкової вартості майна, апелянт вказує наступне.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 2.1. Договору № 885 визначено, що за погодженням сторін ціна продажу об`єкту вчинена в розмірі за 1 000 000,00 грн. Вартість нерухомого майна відповідно до балансової довідки № 4 Продавця від 18.08.2021 року складає 837 405,47 грн.

У відповідності до п. 2.1. Договору № 886 визначено, що за погодженням сторін ціна продажу об`єкту вчинена в розмірі за 350 000,00 грн. Вартість нерухомого майна відповідно до балансової довідки № 3 Продавця від 18.08.2021 року складає 289 069,95 грн.

Таким чином, будь-які посилання позивача на ту обставину, що відповідний договір є недійсним через неправильність визначення його ціни є безпідставним і нормативно не обґрунтованим.

Будь-які посилання позивача та суду першої інстанції на Висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 01.04.2020 №2954 є безпідставними, і даний документ не є доказом будь-яких обставин, тим більше недійсності оскаржуваного договору. З висновку експерта не вбачається, що відповідні об`єкти досліджувались і оглядались експертом зовні та з середини. Також абсолютно безпідставно визначено, що вартість квадратного метру в приміщені по АДРЕСА_1 (яке не опалювалось та будь-яким чином не ремонтувалось і не поліпшувалось з 2012 року) складає 24 390,90 грн. (при курсі долара США 26,52). Абсолютно безпідставно визначено, що вартість квадратного метру в приміщені по АДРЕСА_2 (яке не опалювалось та будь-яким чином не ремонтувалось і не поліпшувалось з 2012 року) складає 6 738,83 грн. (при курсі долара США 26,52).

Апелянт стверджує, що експертний висновок від 01.04.2020 № 2954, враховуючи, хто ініціював його проведення, з огляду на те, у який спосіб та на підставі яких даних він був зроблений, за предметом самого дослідження та станом на дату проведення оцінки, не може бути належним і допустимим доказом у цій справі.

Також, не відповідають дійсності посилання позивача та суду першої інстанції на ст. 14.1.159 ПК України і ту обставину, що відповідач 1 та відповідач 2 в порядку зазначеної норми є пов`язаними юридичними особами та частково однією і тією самою особою.

Апелянт також вважає, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відповідний спір не стосується корпоративних правовідносин, наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Здійснюючи розгляд позову ОСОБА_1 в порядку господарського судочинства суд першої інстанції послався на п. 3, ч. 1 ст. 20 ГПК України, яким передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. На думку ТОВ «ЛБІ МНТУ» суд першої інстанції помилково вважає, що даний спір виник між учасником - ОСОБА_1 юридичної особи - ТОВ «ЛБІ МНТУ», який вибув з її складу, щодо діяльності такої особи, а саме продажу активів позивача, а тому справа належить до юрисдикції господарських судів.

Подання відповідного позову ОСОБА_1 обумовлено посиланням виключно на необхідність забезпечення існуючих грошових зобов`язань, які виникли на підставі судового рішення і не стосується корпоративних правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛБІ МНТУ».

Таким чином, наведений спір не є спором між учасником товариства, що вибув та Товариством з приводу діяльності останнього, а є спором спрямованим за забезпечення виконання грошових вимог позивача до відповідача 1, що виникли на підставі судового рішення.

Враховуючи наведене, посилання суду першої інстанції на п. 3. ч.1 ст. 20 ГПК України при визначенні юрисдикції даної справи є помилковим та свідчить про безпідставне застосування судом першої інстанції п. 3. ч.1 ст. 20 ГПК України до спірних правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Проте, суд першої інстанції необґрунтовано розглянув справу, що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, в наслідок чого порушив приписи ч. 1 ст. 231 ГПК України

Також, суд першої інстанції, залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до приписів ч.6 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи. Таким чином, якщо суд першої інстанції, вважав, що спір у справі №903/529/22 є таким, що стосується корпоративних правовідносин, то в порядку приписів ч.6 ст.30 ГПК України, був зобов`язаний передати відповідний позов з матеріалами на розгляд до Господарським судом Харківської області, тобто до суду за місцезнаходженням ТОВ «ЛБІ МНТУ».

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18 встановлено право позивача на частку в майні відповідача 1 в розмірі 35%. На час виходу позивача зі складу засновників спірні об`єкти нерухомості були основними активами ТОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного університету». Встановивши право позивача на частку в активах відповідача 1, суд визначив вартість цих активів та суму коштів, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Зазначена сума коштів і складалася з вартості спірних об`єктів нерухомості, які незаконно були передані відповідачу 2.

Позивач указує, що оспорювані договори купівлі-продажу укладено одразу після прийняття постанови Касаційного господарського суду від 21.07.2021 по справі №922/1742/18 про скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та направлення справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду та до прийняття останнім рішення за результатами нового розгляду справи. При цьому Відповідачу 1 було достеменно відомо про підстави повернення касаційним судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а саме відсутність порушення прав та інтересів апелянта ОСОБА_3 , яка не була учасником справи № 922/1742/18, що є підставою для закриття апеляційного провадженні відповідно до п.3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Відповідно до оспорюваних договорів купівлі-продажу продавцем нежитлових приміщень площею 2 542,7 кв. м. та 645, 5 кв. м. є ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України керівником, засновником та одним із власників вказаного товариства є ОСОБА_3 .

Покупець - нещодавно створене (10.03.2021) ТОВ Джастер Поінт (код ЄДРПОУ 43931599). Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України засновниками та кінцевими бенефіціарами ТОВ Джастер Поінт є ОСОБА_4 (керівник) та ОСОБА_5 .

В свою чергу ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_6 та являється співзасновником «МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ», який в свою чергу є одного із засновників ТОВ "Луцький біотехнічний Інститут Міжнародного Науково-технічного Університету». ОСОБА_6 був чоловіком ОСОБА_3 , що встановлено рішенням Господарського суду Волинської області від 17.12.2012 по справі №5004/1345/12, яке має преюдиційне значення у даній справі. Тобто ОСОБА_5 є падчеркою ОСОБА_7 .

Позивач вказує на те, що вказане в ЄДРПОУ місце реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ідентичні. Отже, покупець та продавець є пов`язаними юридичними особами та частково, однією й тією ж особою (ст. 14.1.159. ПК ).

Також на думку позивача не заслуговує на увагу посилання апелянта у своїй апеляційній скарзі на ту обставину, що позивач не є стороною договору, як на підставу скасування спірного рішення суду, оскільки, як було вище зазначено, Господарським судом Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18 встановлено право позивача на частку активів відповідача 1, до складу якого входили спірні об`єкти нерухомого майна до виплати останнім встановленої судом суми коштів. Тобто відповідач 1, укладаючи спірні договори купівлі-продажу, фактично розпорядився майном, частка якого належить позивачу по справі без його згоди. Така ситуація дає змогу стверджувати наявність підстав у позивача зі зверненням до суду з подібним позовом. Підсумовуючи вищенаведене, позивач вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача 1 на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 по даній справі, необґрунтованими та безпідставними, а її вимогами такими що не підлягають до задоволення.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

08.06.2012 загальними зборами ТОВ ЛБІ МНТУ прийнято рішення про дострокове звільнення з посади ректора товариства ОСОБА_1 і призначення на посаду ректора ОСОБА_3 .

15.03.2016 на підставі рішення позачергових загальних зборів ТОВ ЛБІ МНТУ ОСОБА_1 виключено зі складу засновників товариства та вирішено повернути ОСОБА_8 його внесок до статутного капіталу товариства, а саме право власності на винахід Пристрій для діагностики захворювань.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до ТОВ ЛБІ МНТУ про стягнення з відповідача суму вартості частини майна та прибутку товариства внаслідок виключення учасника.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 у справі №922/1742/18 позов ОСОБА_1 задоволено та ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут міжнародного науково-технічного університету" на користь ОСОБА_1 суму вартості частини майна та прибутку товариства внаслідок виключення учасника в розмірі 31 067 077,17 грн., 3% річних в розмірі 2 991 592,79 грн., інфляційні втрати в розмірі 7 699 140,31 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 706,12 грн. та витрати за проведення судової експертизи в розмірі 65 000,00 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 по справі №922/1742/18 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 скасовано та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Касаційного господарського суду від 21.07.2021 по справі № 922/1742/18 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021. Справу N 922/1742/18 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи №922/1742/18 Східний апеляційний суд постановою від 12.10.2021 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України вирішив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020.

Після закриття апеляційного провадження рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 у справі №922/1742/18 набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 у справі №922/1742/18 встановлено право ОСОБА_1 на частку у майні ТОВ ЛБІ МНТУ в розмірі 35% та стягнуто її вартість та вартість частини прибутку, яка належить до сплати позивачу. Також цим рішенням встановлено, що майнові активи ТОВ ЛБІ МНТУ становить нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення площею 2 542,7 кв. м. ( АДРЕСА_1 ) та площею 645, 5 кв. м. ( АДРЕСА_2 ). Ухвалюючи рішення про стягнення вартості, належної до сплати учаснику товариства, господарський суд на підставі експертної оцінки активів ТОВ ЛБІ МНТУ встановив грошовий розмір частки позивача в складі активів ТОВ «ЛБІ МНТУ» та стягнув її вартість.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті ж самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини належності позивачу частки в майні відповідача 1, вартість якої встановлена судовим рішенням у господарській справі, є такими, що не потребують доказування.

Натомість, станом на час розгляду цієї справи по суті рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 у справі №922/1742/18 не виконано.

19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 542,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., зареєстрований у реєстрі за № 885.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна нерухомого майна визначена за згодою та домовленістю сторін та становить 1 000 000 грн. без врахування ПДВ. Вартість нерухомого майна відповідно до балансової довідки №4 продавця від 18.08.2021 складає 837 405 без врахування ПДВ.

Згідно п. 2.3 договору визначено, що оплата ціни нерухомого майна здійснюється покупцем у строк 10 робочих днів наступних за днем укладення даного договору на банківські реквізити продавця.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення. (а.с. 17-18)

19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ (код ЄДРПОУ 43931599) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 2 542,7 кв.м. ( АДРЕСА_1 ) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою О.В., зареєстрований у реєстрі за № 885. (а.с. 15-16)

Відповідно до п.п.2.1. договору ціна нерухомого майна визначена за згодою та домовленістю сторін та становить 350 000 грн. без врахування ПДВ. Вартість нерухомого майна відповідно до балансової довідки №4 продавця від 18.08.2021 складає 289 069,95 грн. без врахування ПДВ.

Згідно п.п 2.3 договору оплата вартості нерухомого майна здійснюється покупцем у строк 10 робочих днів наступних за днем укладення даного договору на банківські реквізити продавця, в пункті.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення.

Враховуючи вище викладене, позивач звернувся з позовом про визнання недійсними даних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень та скасування державної реєстрації права власності, оскільки вони є фраудаторними, тобто такими, що вчинені на шкоду інтересам кредитора - ОСОБА_1 , інтерес якого полягає у забезпеченні повного виконання рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. у справі №903/529/22 позов задоволено.

4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.

В силу положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим, у судовій практиці застосовується норма, відповідно до якої у разі встановлення, що договір укладений з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, тобто, вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів, допускається кваліфікація цього договору як фіктивного у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18). За правову позицією Верховного Суду такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, особа, яка не є його стороною зобов`язана довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний нею договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. (Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

У постанові від 03 липня 2019 у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 13 квітня 2022 по справі №757/62043/18-ц вказано про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.

Судами встановлено, що оспорювані договори купівлі-продажу укладено одразу після прийняття постанови Касаційного господарського суду від 21.07.2021 по справі №922/1742/18 про скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та направлення справи на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду та до прийняття останнім рішення за результатами нового розгляду справи.

При цьому, відповідачу 1 з тексту постанови касаційного суду було відомо про підстави повернення касаційним судом справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а відтак ним міг передбачатись небажаний для нього результат розгляду справи апеляційним судом, оскільки відсутність порушення прав та інтересів апелянта ОСОБА_3 , яка не була учасником справи №922/1742/18, є підставою для закриття апеляційного провадженні відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Апеляційним судом приймається до уваги, що зі змісту оспорюваних договорів купівлі-продажу продавцем нежитлових приміщень площею 2 542,7 кв. м. та 645, 5 кв. м. є ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України керівником, засновником та одним із власників ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету є ОСОБА_3 . Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України покупець - ТОВ Джастер Поінт - створене 10.03.2021,засновниками та кінцевими бенефіціарами ТОВ Джастер Поінт є ОСОБА_4 (керівник) та ОСОБА_5 .

Аналіз даних ЄДРПОУ та статутних документів дає підстави для висновку про укладення цих угод особами, пов`язаними між собою родинними зв`язками.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_6 та являється співзасновником юридичної особи Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая», який в свою чергу є одним із засновників ТОВ "Луцький біотехнічний Інститут Міжнародного науково-технічного університету». ОСОБА_6 був чоловіком ОСОБА_3 , отже ОСОБА_5 є падчеркою ОСОБА_7 . Наведені обставини встановлювались Господарським судом Волинської області від 17.12.2012 у справі №5004/1345/12 за позовом Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» і ОСОБА_3 до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький інститут новітніх технологій» та державного реєстратора виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 .

Крім того, то згідно витягу з ЄДРПОУ місце реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані за однією і тією ж адресою, що підтверджує пов`язаність осіб родинними зв`язками та діловими інтересами.

Відповідно до пп.14.1.159 пп. 14.1 ст.14 ПКУ пов`язаними визнаються юридичні та (або) фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням певних критеріїв визначених: а) для юридичних осіб; б) для фізичної особи та юридичної особи; в) для фізичних осіб.

Згідно з п.п. 14.1.159 пп. 14.1 ст.14 ПКУ вплив на юридичну особу може здійснюватись:

- через володіння її корпоративними правами (одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у розмірі 20 і більше відсотків);

- шляхом контролю її органів управління (одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів, 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради тощо);

- через фінансову залежність (сума всіх наданих кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги перевищує у 3,5 рази (для фінансових установ більше ніж у 10 разів) перевищує суму власного капіталу);

- через родинні (сімейні) зв`язки та стосунки.

Отже вбачається, що покупець та продавець є пов`язаними юридичними особами та частково, однією й тією ж особою відповідно до приписів ст. 14.1.159 Податкового кодексу України.

Ознаки фраудаторності договорів вбачаються апеляційним судом також із встановленої у договорах ціни продажу об`єктів нерухомості.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.2021 № 885 ціна нерухомого майна - нежитлового площею 2 542,7 кв. м. ( АДРЕСА_1 ) визначена за згодою та домовленістю сторін і складає 1000 000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.2021 № 886 ціна нерухомого майна - нежитлового площею 645,5 кв. м. ( АДРЕСА_2 ) визначена за згодою та домовленістю сторін і складає 350 000 грн.

Разом з тим, за результатом проведеної оціночно-будівельної експертизи, яка була призначена у справі №922/1742/18 та встановлена у рішенні Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 (висновок судового експерта Перекрьостова В.М. № 2954 від 01.04.2020), було визначено, що:

- ринкова вартість нежитлового будинку за адресою, АДРЕСА_1 . із загальною зареєстрованої площею 2542,7 кв. м, в тому числі площа підвалу становить 803,6 кв. м, станом на 15.03.2016 року становить: 58 098 636.00 грн. з ПДВ або 48 415 530,00 грн. без ПДВ);

- ринкова вартість будинку (гуртожиток) та адресою: м. Луцьк, вул. Електроапарата, 3, із загальною зареєстрованої площею 645,5 кв. м, станом на 15.03.2016 року становить: 4 349 915,00 грн. з ПДВ (або 3 624 929,17 грн. без ПДВ).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлові приміщення, які є предметом укладених договорів купівлі-продажу, відчужені за заниженою вартістю: приміщення площею 2542,7 кв. м. продано за вартістю, що майже у 48 разів нижча за ринкову, приміщення площею 645,5 кв. - у 10 разів.

Надавши оцінку встановленим обставинам, апеляційний суд вважає , що укладені спірні договори маю ознаки фраудаторних правочинів, укладення яких мало на меті створення умов, за яких боржник міг ухилитися від виконання зобов`язання перед кредитором ОСОБА_1 , засновником і учасником ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету щодо виплати йому вартості частки у майні товариства.

Апеляційний суд враховує висновки ВП ВС, викладені у постанові від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20, яка зазначила, що у ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

ВП ВС також указано, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Апеляційний суд виходить з того, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації договорів купівлі-продажу від 19.08.2021 за №885 та №886 як фраудаторних правочинів, тобто таких, які свідомо укладенні сторонами для уникнення обов`язку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 у справі №922/1742/18 та приховують справжні наміри учасників правочину, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, колегія суддів врахує наступне.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить:

1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ. Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна;

2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до положень ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

Так згідно Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011р. № 1141 ведення Державного реєстру прав передбачає: 1) формування та реєстрацію заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), реєстрацію судових рішень щодо заборони (зняття заборони) вчинення реєстраційних дій у базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, передбачених законодавством, у тому числі електронних копій судових рішень щодо заборони (зняття заборони) вчинення реєстраційних дій; 3) передачу документів у сфері державної реєстрації прав між суб`єктами державної реєстрації прав, їх уповноваженими особами та державними реєстраторами прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор); 4) пошук відомостей у Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині; 5) формування рішень державного реєстратора; 6) відкриття та у випадках, передбачених законом, закриття розділів у Державному реєстрі прав, внесення до розділів або спеціального розділу Державного реєстру прав відомостей про набуття, зміну або припинення речових прав та їх обтяжень, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 7) формування реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна, реєстраційної справи в електронній формі; 8) внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, внесення записів про скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав; 9) надання відомостей з Державного реєстру прав; 10) інформаційну взаємодію з реєстрами (кадастрами), а також з інформаційними системами, держателем (адміністратором) яких є орган державної влади; 11) використання словників єдиних та державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Мін`юсту; 12) функціонування веб-порталу Мін`юсту для забезпечення доступу до результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації прав, подання заяв в електронній формі, отримання відомостей з Державного реєстру прав та періодичне оприлюднення статистичних відомостей про проведені реєстраційні дії.

Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Отже, ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що на підставі рішення суду можуть бути скасовані рішення про державну реєстрацію прав та записи про проведену державну реєстрацію прав, чого вимагає позивач для відновлення своїх прав в судовому порядку, оскаржуючи ці рішення та записи як іпотекодержатель та обтяжувач згідно із приписами ст.24 Закону України Про іпотеку.

Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи вище викладене, судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що договори купівлі-продажу від 19.08.2021 №885 та №886 є недійсними, а відтак позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖАСТЕР ПОІНТ на нерухоме майно №43581174 від 19.08.2021 та №43581215 від 19.08.2021 та поновлення запису про право власності на приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету (ЄДРПОУ 31572252) на підставі ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставними та правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету про відсутність підстав вважати спірні договори фраудаторними чи фіктивним, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Також, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не є стороною договору, оскільки у сучасній судовій практиці панує утверджена правова позиція, що право на звернення до суду з визнанням недійсною угоди має не лише особа, що є її стороною, а також і інша особа, яка вважає, що угодою порушене її суб`єктивне цивільне право.

Як вже було зазначено, Господарським судом Харківської області від 12.11.2020 по справі №922/1742/18 встановлено право позивача на частку активів відповідача 1, до складу якого входили спірні об`єкти нерухомого майна, що впливає на можливість товариства виплатити встановлену судом суму коштів. Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету, укладаючи спірні договори купівлі-продажу, розпорядився майном, частка вартості якого належить позивачу, без його згоди.

Щодо доводів апелянта про юрисдикцію спору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом положень пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, статті 167 Господарського кодексу України, сторонами у корпоративному спорі є: юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув; учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.

Отже, засновник (учасник) товариства, у тому числі учасник, який вибув, може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Водночас особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

З позову ОСОБА_1 вбачається, що метою звернення до місцевого господарського суду є забезпечення захисту позивачем своїх корпоративних прав щодо виплати належної йому частки у господарській справі №922/1742/18.

На думку ВП ВС, викладену у постанові від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18, правовий статус учасника, який вийшов з товариства, як фізичної особи без реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, не змінює правову природу його правовідносин з господарським товариством з приводу майна, внесеного таким учасником як вклад. Визначення юрисдикції господарських судів щодо таких спорів перебуває в логічному зв`язку з правовідносинами з управління господарським товариством належним йому майном та розподілом майна між учасниками товариства у випадках, визначених законодавством та/ або статутними документами.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів, приходить до висновку, що вказаний позов містить ознаки, корпоративного спору та пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи, засновниками якої були позивачі, у зв`язку з чим даний спір підлягає вирішенню в господарських судах України.

За загальним правилом, встановленим у частині 1 статті 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас, частиною третьою статті 30 ГПК України встановлено виключну підсудність справ, що виникають зі спорів щодо нерухомого майна, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №911/2390/18 зроблено висновки, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі №910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі №910/10647/18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч.3 ст.30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Тому посилання апелянта, що справа має розглядатись за місцезнаходженням відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету, є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що даний спір стосується купівлі-продажу нерухомого майна, яке розташоване у місті Луцьку, Волинської області. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справа належить до виключної підсудності Господарського суду Волинської області.

Таким чином, доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів не приймає до уваги наданий апелянтом науково-правовий висновок щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та стягнення з товариства на користь виключеного засновника в грошовому еквіваленті вартості частини майна та прибутку та віднесення правочинів до фраудаторних Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 03.02.2023 р. №128-01-22, оскільки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду , апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» на рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2022 р. у справі №903/529/22 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/529/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "23" березня 2023 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Бучинська Г.Б.