Рішення

від 15.03.2023 по справі 910/12458/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2023Справа № 910/12458/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/12458/22

за позовом Державного підприємства "Антонов" (Україна, 03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 1; ідентифікаційний код: 14307529)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вібро-прилад Україна" (Україна, 01023, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 5, кв. 202; ідентифікаційний код: 40401494)

про стягнення 271 334,40 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Гоцалюк М.О., довіреність № 420/215-д від 28.12.2022;

від відповідача: Демянова Н.І., ордер серії АА № 1254825 від 29.11.2022.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Антонов" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вібро-прилад Україна" (далі - відповідач) про стягнення 271334,40 грн, з яких 190694,40 грн пені та 80640,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 10.3707.2020 про закупівлю від 22.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12458/22, справу визнано судом малозначною та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

01.12.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неотримання ним вимоги позивача про сплату неустойки, необґрунтованість заявленої до стягнення суми пені, а також безпідставність її нарахування, з огляду на те, що зобов`язання відповідача є негрошовим. Крім цього відповідач просить зменшити розмір неустойки, зважаючи на відсутність збитків у позивача внаслідок прострочення виконання зобов`язання та ігнорування останнім листів відповідача про перегляд умов фінансування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2022 постановлено розгляд справи №910/12458/22 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.12.2022.

08.12.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказує на хибність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підготовче засідання, призначене на 21.12.2022, не відбулося, у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою у місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 18.01.2023.

У підготовче засідання 18.01.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 18.01.2023 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 15.02.2023.

У підготовче засідання 15.02.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 15.02.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.2023.

У судове засідання 15.03.2023 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечувала.

У судовому засіданні 15.03.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

22.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вібро-прилад Україна" (постачальник) та Державним підприємством "Антонов" (замовник) було укладено Договір №10.3707.2020 про закупівлю (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити комплектуючі вироби (датчик аеродинамічних кутів ДАУ-72-1) для літаків цивільної авіації (Код за ДК 021:2015 - 34740000-6 Обладнання для повітряних і космічних апаратів, тренажери, симулятори та супутні деталі), згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною даного Договору.

За умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору загальна сума Договору складає 1 152 000,00 грн. Ціна за одиницю продукції визначається в Специфікації № 1 (Додаток № 1) до даного Договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 5.1 Договору поставка здійснюється на умовах DDP - склад замовника за адресою: вул. Академіка Туполєва, 1, м. Київ, 03062, Україна.

Термін поставки не повинен перевищувати 40 календарних днів з дати підписання договору про поставку (п. 5.5 Договору).

Пунктом 5.6 Договору визначено, що зобов`язання постачальника з поставки продукції вважається виконаним в момент фактичної передачі продукції замовнику, що підтверджується підписанням сторонами видаткових накладних.

У п. 12.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 23.12.2020 до Договору, визначено, що він вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

У Специфікації № 1, яка є Додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування, кількість та вартість продукції.

В матеріалах справи наявні листи № 22/09 від 14.09.2020, № 44/10 від 01.10.2020 та № 22/02 від 17.02.2021, відповідно до яких відповідач звертався до позивача із проханням переглянути ціну Договору з огляду на коливання курсу долара США до гривні.

Листом № 169/8121-20 від 24.09.2020 позивач відхилив пропозицію відповідача, викладену у листі № 22/09 від 14.09.2020, щодо збільшення ціни Договору.

Впродовж лютого - вересня 2021 року відповідач поставив позивачеві частину продукції загальною вартістю 384 000,00 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 4 від 17.02.2021 на суму 76 800,00 грн, № 7 від 05.05.2021 на суму 76 800,00 грн, № 8 від 17.06.2021 на суму 76 800,00 грн, № 14 від 21.09.2021 на суму 76 800,00 грн та № 15 від 18.11.2021 на суму 76 800,00 грн.

Листами № 169/1877-21 від 17.02.2021 та № 169/7683-22 від 16.09.2022 позивач спонукав відповідача до виконання зобов`язання з поставки продукції в повному обсязі.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 126/8395-22 від 05.10.2022, у якій просив останнього сплатити 190 694,40 грн пені та 80 640,00 грн штрафу на підставі п. 9.1 Договору. Однак, відповідно до повідомлення оператора поштового зв`язку, вимога позивача не була вручена відповідачу через його відсутність за вказаною адресою.

Позивач зазначає, що відповідачем не дотримано обумовленого строку поставки товару, що відповідно до п. 9.1 Договору є підставою для застосування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, а також штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленої продукції за прострочення понад тридцять днів.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 190694,40 грн пені та 80640,00 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у п. 5.5 Договору строку поставки, зобов`язання відповідача з поставки продукції мало бути виконано не пізніше 40 календарних днів з дати підписання Договору.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на підписання відповідачем Договору 01.12.2020, граничним днем поставки продукції було 11.01.2021 (перший робочий день після 10.01.2021), а не 10.01.2021, як помилково вважає позивач.

За приписами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд встановив факт поставки відповідачем продукції за Договором загальною вартістю 384 000,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками видаткові накладні № 4 від 17.02.2021 на суму 76 800,00 грн, № 7 від 05.05.2021 на суму 76 800,00 грн, № 8 від 17.06.2021 на суму 76 800,00 грн, № 14 від 21.09.2021 на суму 76 800,00 грн та № 15 від 18.11.2021 на суму 76 800,00 грн.

Докази повного виконання відповідачем зобов`язання з поставки продукції, визначеної у Специфікації № 1, яка є Додатком № 1 до Договору, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.1 Договору у разі порушення строків поставки постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції.

У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 та від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

В даному випадку у відповідача, як постачальника, виникло негрошове зобов`язання, а тому положення статті 343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не підлягають застосуванню.

З огляду на вищевикладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором в повному обсязі підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 9.1 Договору за прострочення виконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що позивач невірно визначив дату, з якої зобов`язання відповідача вважається простроченим, про що зазначено вище.

За підрахунком суду, здійсненим не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, розмір пені складає 189 542,40 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідачем прострочено поставку продукції за кожною видатковою накладною на понад 30 календарних днів, а також не поставлено товар на суму 768 000,00 грн, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленої в строк продукції.

Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в загальному розмірі 80 640,00 грн.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та пені, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру неустойки посилання відповідача на те, що позивач не скористався правом на відмову від Договору та не проконтролював поставку продукції, чим збільшив термін прострочення, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Безпідставними є також і доводи відповідача про недостатнє фінансування, оскільки відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення з відповідача.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

З огляду на вищенаведене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 189 542,40 грн та штраф в розмірі 80 640,00 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 052,74 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 17,28 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вібро-прилад Україна" (Україна, 01023, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 5, кв. 202; ідентифікаційний код: 40401494) на користь Державного підприємства "Антонов" (Україна, 03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 1; ідентифікаційний код: 14307529) пеню в розмірі 189 542 (сто вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот сорок дві) грн 40 коп., штраф в розмірі 80 640 (вісімдесят тисяч шістсот сорок) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 052 (чотири тисячі п`ятдесят дві) грн 74 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 17,28 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.03.2023

Суддя О.В. Нечай