Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/12458/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/12458/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гоцалюк М.О. (довіреність від 28.12.2022 №420/215-д)

від відповідача: Яворський С.М. (директор), Демянова Н.І. (ордер серія АА №1254825 від 29.11.2022)

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2023

у справі №910/12458/22 (суддя Нечай О.В.)

за позовом державного підприємства "Антонов"

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна»

про стягнення 271 334, 40 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Антонов" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна» (далі - відповідач) про стягнення 271334,40 грн, з яких 190694,40 грн пені та 80640,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 10.3707.2020 про закупівлю від 22.09.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Вібро-прилад Україна» на користь Державного підприємства "Антонов" пеню в розмірі 189 542,40 грн., штраф в розмірі 80 640,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 052,74 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/12458/22 у повному обсязі, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника судом першої інстанції не враховано того, що:

1) відповідач не отримав вимогу про сплату неустойки;

2) позивач не міг нараховувати пеню на негрошове зобов`язання;

3) пеню нараховано без застосування положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»;

4) суд безпідставно відхилив його клопотання про зменшення суми неустойки оскільки не врахував того, що підстава для нарахування неустойки виникла внаслідок дій позивача, який не вніс змін до договору в частині збільшення ціни договору на 13% у зв`язку з коливанням курсу долара та не скористався передбаченим у випадку невиконання стороною своїх зобов`язань правом на розірвання договору.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 25.04.2023 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/12458/22 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

25.04.2023 через канцелярію суду від державного підприємства "Антонов" надійшли письмові заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12458/22.

17.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12458/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/12458/22, зупинено дію оскаржуваного рішення до закінчення апеляційного провадження у даній справі, справу призначено до розгляду на 06.06.2023 об 11 год. 15 хв.

06.06.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023, клопотання задоволено, розгляд справи відкладено до 04.07.2023.

У судовому засіданні, 04.07.2023 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник позивача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Вібро-прилад Україна», як постачальником та Державним підприємством "Антонов", як замовником укладено Договір №10.3707.2020 від 22.09.2020 про закупівлю (далі - Договір) (а.с.10-14), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити комплектуючі вироби (датчик аеродинамічних кутів ДАУ-72-1) для літаків цивільної авіації (Код за ДК 021:2015 - 34740000-6 Обладнання для повітряних і космічних апаратів, тренажери, симулятори та супутні деталі), згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною даного Договору. (а.с.15)

У пункті 4.1 Договору визначено, що загальна сума Договору складає 1 152 000,00 грн.

Ціна за одиницю продукції визначається в Специфікації № 1 (Додаток № 1) до даного Договору, що є його невід`ємною частиною (п. 4.2 Договору). (а.с.15)

Термін поставки не повинен перевищувати 40 календарних днів з дати підписання договору про поставку (п. 5.5 Договору).

У Специфікації № 1, яка є Додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування, кількість та вартість продукції. (а.с.15)

Пунктом 5.6 Договору визначено, що зобов`язання постачальника з поставки продукції вважається виконаним в момент фактичної передачі продукції замовнику, що підтверджується підписанням сторонами видаткових накладних.

У п. 12.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 23.12.2020 до Договору, визначено, що він вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. (а.с.16)

Відповідач звертався до позивача з листами № 22/09 від 14.09.2020, № 44/10 від 01.10.2020 та № 22/02 від 17.02.2021, у яких з посиланням на коливання курсу долара США до гривні просив переглянути ціну Договору.(а.с.72-74)

Позивач відхилив викладену у листі № 22/09 від 14.09.2020 пропозицію відповідача щодо збільшення ціни Договору про що повідомив останнього листом № 169/8121-20 від 24.09.2020. (а.с.95)

Впродовж лютого - вересня 2021 року відповідач поставив позивачеві частину продукції загальною вартістю 384 000,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними № 4 від 17.02.2021 на суму 76 800,00 грн., № 7 від 05.05.2021 на суму 76 800,00 грн, № 8 від 17.06.2021 на суму 76 800,00 грн, № 14 від 21.09.2021 на суму 76 800,00 грн та № 15 від 18.11.2021 на суму 76 800,00 грн. (а.с.22-26)

В подальшому позивач звертався до відповідача з листами №169/1877-21 від 17.02.2021 та № 169/7683-22 від 16.09.2022, у яких просив про виконання зобов`язання з поставки продукції в повному обсязі. (а.с.30,31)

Також, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 126/8395-22 від 05.10.2022, у якій просив останнього сплатити 190 694,40 грн. пені та 80640,00 грн. штрафу в розмірі 7 % від вартості продукції на підставі п. 9.1 Договору. (а.с.32)

Однак, за інформацією оператора поштового зв`язку, вимога позивача не була вручена відповідачу через його відсутність за вказаною адресою.

Звертаючись із позовом, позивач стверджував, що відповідачем поставлено передбачений договорам товар не у повному обсязі та з порушенням визначеного договорі строку, що відповідно до п. 9.1 Договору є підставою для застосування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення у сумі 190694,40 грн., а також штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленої продукції за прострочення понад тридцять днів у загальному розмірі 80640,00 грн.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції визнав наявність у позивача права на нарахування та стягнення сум штрафу та пені з огляду на підтвердження факту порушення відповідачем зобов`язання щодо поставки всього обсягу товару у передбачений договором строк, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

З урахуванням погодженого сторонами у п. 5.5 Договору строку поставки, зобов`язання відповідача з поставки продукції мало бути виконано не пізніше 40 календарних днів з дати підписання Договору.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи те, що відповідачем підписано Договір 01.12.2020, граничним днем поставки продукції було 11.01.2021 (перший робочий день після 10.01.2021), а не 10.01.2021, як помилково вважає позивач.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні № 4 від 17.02.2021 на суму 76 800,00 грн., № 7 від 05.05.2021 на суму 76 800,00 грн., № 8 від 17.06.2021 на суму 76 800,00 грн., № 14 від 21.09.2021 на суму 76 800,00 грн. та № 15 від 18.11.2021 на суму 76 800,00 грн. свідчать про те, що відповідачем здійснено поставку продукції за договором на 384 000,00 грн. (а.с.22-26)

Доказів повного виконання відповідачем зобов`язання з поставки визначеної у Специфікації № 1 (Додатком № 1 до Договору) продукції, - до матеріалів справи не надано.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.1 Договору у разі порушення строків поставки постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої в строк продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі №912/2483/17 зазначив, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості застосування відповідальності у вигляді пені за порушення відповідачем негрошового зобов`язання та відхиляє як безпідставні твердження скаржника у вказаній частині.

Також колегія суддів відхиляє як безпідставні і твердження скаржника про необхідність здійснення розрахунку розміру пені з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" з огляду на наступне.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не міг бути застосований.

Подібні висновки щодо застосування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19 та від 14.12.2021 у справ№910/7841/20.

З огляду на вищевикладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором в повному обсязі підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 9.1 Договору за прострочення виконання зобов`язання.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем невірно визначено дату, з якої зобов`язання відповідача вважається простроченим, а тому вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що за перерахунком за заявлений позивачем період розмір пені складає 189 542,40 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем прострочено поставку продукції за кожною видатковою накладною на понад 30 календарних днів, а також не поставлено товар на суму 768 000,00 грн., що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленої в строк продукції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в загальному розмірі 80 640,00 грн.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У Рішенні Конституційного Суду України 09.07.2002 № 15-рп/2002 викладено правову позицію про те, що спосіб захисту порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу.

Враховуючи викладене та те, що чинне законодавство не пов`язує можливість задоволення позову про стягнення штрафних санкцій з обов`язковістю надання доказів вжиття дій щодо досудового врегулювання спору, з огляду на що факт неотримання відповідачем претензії позивача про сплату штрафу та пені не має правових наслідків для вирішення даного спору.

Також колегія суддів визнає обґрунтованими і висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено існування підстав для задоволення його клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, а наведені у апеляційній скарзі твердження відповідача висновків суд першої інстанції не спростовують.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 902/129/21.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, посилання відповідача на те, що позивач не скористався правом на відмову від Договору та не проконтролював поставку продукції, чим збільшив термін прострочення не є достатнім для зменшення розміру неустойки, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином, а відповідно обов`язок з належного виконання зобов`язання покладено саме на зобов`язану сторону, якою у даному випадку є відповідач.

Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що залишення позивачем без задоволення прохань відповідача про збільшення ціни договору на 13% через коливання курсу долара та прострочення виконання ним зобов`язання через недостатнє фінансування також не є достатньою підставою для задоволення його клопотання про зменшення неустойки з огляду на те, що коливання курсу долара, як і результати підприємницької діяльності відносяться до господарських ризиків особи яка таку діяльність здійснює.

При цьому відповідачем не надано до матеріалів справи доказів коливання курсу долара протягом строку дії договору, ані факту здорожчання продукцію яку придбавав відповідача та в подальшому мав поставити відповідачеві, ані доказів вчинення ним дій щодо внесення змін до договору в частині ціни, як от звернення з пропозицією про внесення змін до договору чи ініціації спору про внесення змін до договору у судовому порядку, доказів перебування у скрутному фінансовому становищі, яке утруднює виконання судового рішення у даній справі.

Натомість в силу ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

При цьому, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню 189 542,40 грн. пені та 80 640,00 грн. штрафу.

Дослідивши матеріали наявні у справі, в межах доводів і вимог апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/12458/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вібро - прилад Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/12458/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі №910/12458/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/12458/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.07.2023

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Л.В. Кропивна