Рішення

від 20.03.2023 по справі 916/3045/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" березня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3045/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.

розглянувши справу №916/3045/22

За позовом: Державного підприємства „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, 4; код ЄДРПОУ 09794409)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект (65049, м.Одеса, вул. Юхима Геллера (Жовтневої революції), буд. 43; код ЄДРПОУ 32431152)

про стягнення 659970,29 грн.

Представники:

від позивача: Кожушко Є.О., адвокат за ордером

від відповідача: Бондаровський С.І., адвокат за ордером

Встановив: Державне підприємство „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект про стягнення 659970,29 грн.

Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача боргу у розмірі 659970,29грн., який складається з основного боргу у розмірі 468000,00 грн., інфляційного збільшення боргу 164779,31 грн. та 3% річних 27190,98 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2022р. прийнято позовну заяву Державного підприємства „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3045/22. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "19" грудня 2022 р. о 10:45. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 19.12.2022р. о 10:45.

16.12.2022р. до суду відповідачем було надано клопотання про відкладення розгляду справи.

19.12.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.02.2023р. о 12:50.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2022р. повідомлено відповідача по справі №916/3045/22: Товариство з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект про судове засідання, яке відбудеться "01" лютого 2023 р. о 12:50.

31.01.2023р. до суду відповідачем було надано клопотання про відкладення розгляду справи.

01.02.2023р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.02.2023р. о 10:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2023р. повідомлено учасників справи №916/3045/22 про судове засідання, яке відбудеться "20" лютого 2023 р. о 10:40.

20.02.2023р. до суду відповідачем було надано клопотання, відповідно до якого було залучено письмові пояснення та розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2023р. закрито підготовче провадження у справі № 916/3045/22. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "20" березня 2023 р. о 11:30. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 20.03.23 о 11:30.

У судовому засіданні, яке відбулось 20.03.2023р., відповідачем було заявлено до суду усно заяву про застосування строків позовної давності щодо стягнення заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідачем надавались заперечення стосовно розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та зазначалось про форс-мажорні обставини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

16.10.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект (постачальник) та Державним підприємством „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП (покупець) було укладено Договір поставки №331 А-20 (надалі Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується, згідно заявок покупця поставили продукцію (згідно до ДК 021:2015-31711500-8) (частини електронних блоків), виріб 1 категорії, а покупець оплатити і прийняти замовлену ним продукцію за ціною, у кількості й в асортименті, зазначених у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно до п. 3.1. Договору, відвантаження продукції здійснюється партіями у строк узгоджені сторонами, при надходженні попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника та вказані у Специфікації.

Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка продукції здійснюється за цінами, які визначено у Специфікації і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою продукції.

Згідно до п. 4.2. Договору, вартість продукції, що поставляється, за даним договором, не повинна перевищувати 936000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 5.1. Договору, порядок оплати попередня, у розмірі 50% вартості партії продукції згідно рахунку виставленого постачальником. Решту 50% вартості партії продукції покупець сплачує постачальнику протягом 15-х банківських днів з дати поставки партії продукції та реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно до п. 5.2. Договору, датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Сторонами було підписано Специфікацію №1 від 16.10.2020р. до Договору №331 А-20 від 16.10.2020р., за якою визначено, зокрема, термін поставки 14 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.

Матеріали справи містять рахунок-фактуру №РФ-32 від 19.10.2020р. на суму 936000,00грн. та платіжне доручення №4548 від 06.11.2020р. на суму 468000,00 грн. за яким позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у якості попередньої оплати на підставі рахунку-фактури за умовами Договору.

Позивачем було зазначено суду, що згідно умов Специфікації, граничний термін постачання продукції, яка вказана у Специфікації, становить 20.11.2020р. включно та пояснено суду, що станом на 28.10.2022р. відповідач не виконав своє зобов`язання, щодо поставки продукції та порушим умови Договору.

Позивач було зазначено суду, що ним було на адресу відповідача скеровано претензію №1276/ю від 03.08.2022р. з вимогою про повернення сплачених грошових коштів за продукцію, яка так і не була поставлена відповідачем.

Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача боргу 468000,00 грн., 3% річних 27190,98 грн. та інфляційних втрат 164779,31 грн.

Відповідачем відповідно до наданих пояснень було зазначено суду, що в силу певних обставин поставка товару затрималась. Надавались пояснення щодо нарахованих штрафних санкцій, відповідно до яких відповідач вважав нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати штрафними санкціями, просив суд застосувати строки позовної давності, передбачені для штрафів, також звертав увагу на свої розрахунки, за якими штрафні санкції становлять 14035,69 грн. та інфляційні втрати 48407,16 грн. та зазначав про форс-мажорні обставини, з посиланням на лист Торгово-промислової палати.

Суд, заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект, як постачальником, та Державним підприємством „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП, покупцем виникли на підставі укладеного між ними 16.10.2020р. Договору поставки №331 А-20.

Згідно до п. 3.1. Договору, відвантаження продукції здійснюється партіями у строк узгоджені сторонами, при надходженні попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника та вказані у Специфікації.

Судом встановлено, що позивачем було перераховано грошові кошти у розмірі 468000,00грн. відповідно до платіжного доручення №4548 від 06.11.2020р. у якості передплати за Договором, поряд з цим, у встановлений строк постачальником не було здійснено поставки товару.

Також позивачем скеровувалась претензія відповідачу №1276/ю від 03.08.2022р., яка залишилась не виконаною з боку відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договір поставки №331 А-20 від 16.10.2020р., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, , не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 468000,00 грн. основного боргу - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних на суму боргу 468000,00 грн. за період з 21.11.2020р. по 28.10.2022р., та розмір 3% річних становить 27190,98 грн. Також позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат на суму боргу 468000,00 грн. за період з 21.11.2020р. по 28.10.2022р. та розмір інфляційних втрат становить 164799,31 грн.

Суд, переривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення зазначених сум - правомірними.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто, нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а є засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.

На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/600/18.

Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 %.

Надані позивачем розрахунки суд приймає до уваги, оскільки останні відповідають нормам закону.

Щодо поданого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності до нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах N910/16945/14 та N908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах N905/2324/17 та N922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі N924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

В ході розгляду справи судом досліджено, що позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах строку позовної давності, а тому правові підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, на чому наполягає відповідач, відсутні.

Також суд зазначає, що заявлені позивачем 3% річних та інфляційні втрати за своєю природою є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не є штрафними санкціями, як то вважає відповідач.

Щодо посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів перешкоджання суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Крім того, відповідачем також не надано доказів щодо відсутньої можливості виконати зобов`язання за Договором, яке виникло ще впровадження воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 9899,55 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Державного підприємства „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіа-Комплект (65049, м.Одеса, вул. Юхима Геллера (Жовтневої революції), буд. 43; код ЄДРПОУ 32431152) на користь Державного підприємства „Миколаївський авіаремонтний завод „НАРП (54037, м.Миколаїв, вул. Знаменська, 4; код ЄДРПОУ 09794409) заборгованість у розмірі 659970 (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 29 коп., з яких 468000 (чотириста шістдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 27190 (двадцять сім тисяч сто дев`яносто) грн. 98 коп. 3% річних та 164779 (сто шістдесят чотири тисячі сімсот сімдесят дев`ять) грн. 31 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9899 (дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 55 коп.

Повний текст рішення складено 23 березня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко