Рішення

від 20.03.2023 по справі 120/16467/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 березня 2023 р. Справа № 120/16467/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивачки, рішення 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га, розташованої на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області. Вказане рішення мотивовано тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, знаходиться на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області та перебуває у користуванні. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Позивач зазначає, що пізніше на своє звернення вона отримала відповідь відповідача, в якій повідомляється, що бажана позивачкою земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку, яка знаходиться в приватній власності. Таким чином позивачка наголошує, що відповідач не сформував чіткої позиції щодо підстав відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення у власність позивачки земельної ділянки для індивідуального садівництва, а це свідчить про неповноту вивчення клопотання позивачки та формальний підхід до вирішення питання.

Позивачка наголошує, що відповідно до документів, які долучаються до позовної заяви, бажана нею земельна ділянка перебуває у землях запасу Лаврівської сільської ради, несформована та інформація про зареєстроване право власності ( користування ) щодо цієї земельної ділянки відсутнє в Державному земельному кадастрі.

Відтак, не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що рішення 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва. Підставами відмови слугувало те, що бажане позивачкою місце розташування земельної ділянки, відповідно до викопіювання доданого нею до клопотання від 06.07.2021 року частково накладається на земельну ділянку за кадастровим номером 0520682600:01:001:0016. А зазначена земельна ділянка знаходиться в приватній власності громадянки ОСОБА_2 , згідно з відомостями, що містяться в Державному земельному кадастрі. Оскільки бажана позивачкою земельна ділянка не є вільною, а частково перебуває у приватній власності іншої особи, враховуючи, що надання позивачці дозволу на розробку проєкту землеустрою на відповідну земельну ділянку було б втручанням у право приватної власності гр. ОСОБА_2 як власниці земельної ділянки та, відповідно, порушило б її право на мирне володіння майном, відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

Також відповідач вказує, що позивач бажаючи отримати у власність земельну ділянку, вказану нею у викопіюванні, із вже сформованих земельних ділянок, мала б звернутись з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу таких земельних ділянок. Таким чином, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Відповіді на відзив позивач не надала.

Виходячи з доводів позовної заяви та відзиву на позов, судом ухвалою від 26.01.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (с. Медвідка, Вінницький район, Вінницька область) та встановлено строк для подання письмових пояснень по суті позову.

08.02.2023 року третьою особою ОСОБА_2 надано пояснення щодо позову, відповідно до яких ОСОБА_2 зазначає, що вона є власницею земельної ділянки кадастровий номер 0520682600:01:001:0016 площею 1,326 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, що підтверджується відповідними документами. ОСОБА_2 зазначає, що будь-яким третім особам, в тому числі й ОСОБА_1 , згоди на вилучення вищевказаної земельної ділянки із власності не надавала. Третя особа заперечує проти надання Стрижавською селищною радою дозволу ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність згідно з викопіюванням, долученим до клопотання від 06.07.2021 року, оскільки надання такого дозволу порушить права ОСОБА_2 як власниці земельної ділянки.

За таких обставин третя особа ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

З`ясувавши доводи сторін та третьої особи, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

06.07.2021 року позивач звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,10 га із земель запасу Лаврівської сільської ради за межами села Лаврівка на території Стрижавської територіальної громади. До клопотання позивач додала викопіювання із чергового кадастрового плану Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, на якому позначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1200 га, розташованої на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області.

Вказане рішення мотивовано тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, знаходиться на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області та перебуває у користуванні. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Незгода позивача з вказаним рішенням стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена конституційна норма свідчить, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «в» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва в розмірі - не більше 0,12 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений положеннями статті 118 ЗК України, згідно з частиною 6 якої, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В свою чергу, частина 7 ст. 118 ЗК України визначає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень частин 1-6 статті 79-1 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Згідно із частиною першою статті 25 Закону України "Про землеустрій" № 858-IV (далі - Закон № 858-IV, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ) документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Види документації із землеустрою визначені в частині 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" № 858-IV, а саме: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону № 858-IV види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Відповідно до положень ч. 1 статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.

В свою чергу, згідно з положеннями ст. 56 Закону № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.

Слід зазначати, що згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1200 га, розташованої на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області, суд зазначає, що таке рішення мотивовано тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, знаходиться на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області та перебуває у користуванні. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

При цьому, з наданих відповідачем доказів, долучених до відзиву, не вбачається, що бажане позивачкою місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, перебуває у користуванні іншої особи.

Більш того, суд зауважує, що в подальшому на звернення позивачки від 01.10.2021 року вона отримала відповідь відповідача, в якій повідомляється, що бажане позивачкою місце розташування земельної ділянки, яке вказане на графічному матеріалі, частково накладається на земельну ділянку, з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0016, яка знаходиться в приватній власності.

Аналогічними доводами обгрунтовується і відзив відповідача на позов.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивачки, що відповідач не сформував чіткої позиції щодо підстав відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачки земельної ділянки для індивідуального садівництва, а це свідчить про неповноту вивчення клопотання позивачки та формальний підхід до вирішення питання, за наслідком якого відповідачем прийнято необгрунтоване рішення.

При цьому, суд наголошує, що підстави відмови, які викладені в оскаржуваному рішенні ( перебування бажаного місця розташування земельної ділянки у користуванні інших осіб ), не підтверджуються наявними у справі доказами ( а.с. 10 ).

Згідно з клопотанням позивачки від 06.07.2021 року вона просила відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,10 га із земель запасу Лаврівської сільської ради за межами села Лаврівка на території Стрижавської територіальної громади.

Співставлення долученого до клопотання викопіювання із чергового кадастрового плану Лаврівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, на якому позначено бажане місце розташування земельної ділянки, та викопіювання з кадастрової карти ( а.с. 9, 13 ) свідчать, що бажана позивачкою земельна ділянка перебуває у межах земельної ділянки з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0195, що знаходиться в комунальній власності, цільове призначення землі запасу, землі сільськогосподарського призначення.

В свою чергу, щодо доводів відповідача, що позивач звернулася із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка відповідно до викопіювання доданого позивачем до клопотання, частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0016 що знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 , то суд зауважує, що такі підстави не були зазначені в оскаржуваному наказі, а лише повідомлені позивачу додатково в листі від 28.10.2021 ( а.с. 11 ) та ними обгрунтований відзив.

Так, дійсно, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 15.12.2021 року, що долучена до відзиву, земельна ділянка з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0016, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, перебуває у приватній власності ОСОБА_2 ( дата державної реєстрації права 26.08.2018 року ).

Зі змісту письмових пояснень третьої особи ОСОБА_2 , остання є власницею вище зазначеної земельної ділянки, на підставі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 2-1979, виданого 26.06.2018 Вінницькою районною державною нотаріальною конторою, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 411307, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.08.2018.

Проте, суд критично оцінює доводи відповідача, що передача у власність земельної ділянки, про яку просить позивач, порушить право ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою, яка перебуває у її приватній власності, та можлива лише після припинення права власності на неї в порядку, визначеному законом.

Суд вважає, що висновок відповідача про часткове накладання бажаної позивачем земельної ділянки на земельну ділянку, з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0016, яка знаходиться в приватній власності ОСОБА_2 , є передчасним та необгрунтованим, виходячи з того, що здійснюючи відповідне співставлення відповідач розглядав як бажану позивачем земельну ділянку орієнтовною площею 0,12 га, про що зазначено в оскаржуваному рішенні ( а.с. 10 ). Проте, відповідно до поданого клопотання, позивач просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,10 га.

Відтак, суд вважає, що розглядаючи клопотання позивачки, відповідач вийшов за межі клопотання щодо площі земельної ділянки, яку просила виділити позивач, при цьому прийшов до необгрунтованого висновку щодо часткового накладання земельних ділянок.

В свою чергу, згідно з планом меж земельної ділянки № НОМЕР_1 (кадастровий номер 0520682600:01:001:0016) остання межує з землями сільської ради ( землі від літери В до літери А ).

В той же час, як встановлено судом з наявних матеріалів справи, бажана позивачкою земельна ділянка перебуває у межах земельної ділянки з кадастровим номером: 0520682600:01:001:0195, що знаходиться в комунальній власності, цільове призначення землі запасу, землі сільськогосподарського призначення ( а.с. 13 ).

За наведених фактичних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було обґрунтовано та доведено правомірність підстав для надання відмови позивачу у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, згідно з клопотанням ОСОБА_1 від 06.07.2021.

На підставі викладеного, суд вважає, що рішення 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, яким позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га, розташованої на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області, є необгрунтованим, протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зауважує таке.

Відповідно до ч. 1ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Наведене кореспондується із повноваженнями суду при вирішенні справи. Так, згідно з п. 4 ч. 2ст. 245 КАС Україниу разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, за загальним правилом застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв мотивоване рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

В даному ж випадку судом встановлено, що відповідачем було прийнято немотивоване по суті рішення за наслідками розгляду ініційованого позивачем земельного питання, більш того, приймаючи таке рішення відповідач довільно трактував клопотання позивача в частині площі бажаної земельної ділянки, що могло суттєвим чином вплинути на результати розгляду заяви позивачки.

В той же час, в ході розгляду даної справи встановлено обставини ( наявність зареєстрованого права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682600:01:001:0016), які підлягають відповідному дослідженню відповідачем в ході вирішення клопотання позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в рішенні.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Однак, в суду відсутні докази про те, що відповідач аналізував обставини, визначені устатті 118 ЗК України, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання пов`язаного із наданням дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Зазначену правову позицію було висловлено у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 819/654/17.

Частиною четвертоюстатті 245 КАС Українипередбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд вважає, що в даній справі достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути ініційоване позивачем питання (клопотання від 06.07.2021 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,10 га із земель запасу на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду в цій справі, та прийняти відповідне мотивоване рішення.

Отже, заявлені у цій справі позовні вимоги зобов`язального характеру підлягають задоволенню частково у визначений вище спосіб.

Згідно з нормами частин 1, 2статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у спосіб визначений судом.

Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, суд зазначає про відсутність понесених позивачем витрат в даній справі, приймаючи до уваги, що її звільнено від сплати судового збору в силу вимог Закону України " Про судовий збір ".

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 20 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради №96 від 20.08.2021, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,10 га із земель запасу на території Стрижавської територіальної громади за межами с. Лаврівка, Вінницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду в цій справі, та прийняти відповідне мотивоване рішення.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області (вул. Перемоги, 7, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код ЄДРПОУ 04330007)

Третя особа : ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

СуддяЗаброцька Людмила Олександрівна