Постанова

від 23.03.2023 по справі 226/722/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/857/23 Справа № 226/722/22 Суддя у 1-й інстанції - Лебеженко В.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р.

секретар судового засідання: Драгомерецька А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 12 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Тетяни Олександрівни, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 12 вересня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .

Не погодившись з ухвалою суду про відмову у відкритті провадження, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що відсутні правові підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О. заподіяла йому шкоду своїми незаконними діями. Вказував, що суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка стосується інших правовідносин.

Законом України №2217-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» від 21 квітня 2022 року внесені зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказані зміни набули чинності 07 травня 2022 року.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», редакція якої діє з 07 травня 2022 року, визначено що у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 22 липня 2022 року №40 змінив територіальну підсудність судових справ Донецького апеляційного суду на Дніпровський апеляційний суд.

Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до розгляду Дніпровським апеляційним судом.

Учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2, статті 371 ЦПК України , колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2022 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, та просив стягнути з державної казначейської служби України на його користь відшкодування шкоди, завданої бездіяльності правосуддя в розмірі 1000 грн., мотивуючи його тим, що суддя фактично припинила здійснювати правосуддя, не призначає судові засідання, не надає доступ до матеріалів справи через систему Електронний суд

Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, на його думку, протиправною бездіяльністю судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частинах першій та другій статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтями 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач мав намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року, у справі № 521/18287/15-ц, провадження №14-90 цс 18, від 21 листопада 2018 року, у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399 цс 18, від 29 травня 2019 року ,у справі № 489/5045/18, провадження № 14-191 цс 19.

У зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка стосується інших правовідносин

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсаці за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, провадження № 61-9921 св 18.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі стосовно позовних вимог, заявлених до судді, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що відсутні правові підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О. заподіяла позивачу шкоду своїми незаконними діями, не спростовують вищенаведених висновків суду, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а тому не заслуговують на увагу.

За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст.375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дружківського міськогосуду Донецькоїобласті від12вересня 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 березня 2023 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Н.М.Деркач

Т.Р. Куценко