Рішення від 24.03.2023 по справі 420/12425/22

Справа № 420/12425/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача адвоката Назаренко І.М., представника відповідача Голуб А.С., третя особа не з`явилася, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Одестранспарксервіс, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну підстав позову (вхід. №36554/22 від 28.11.2022 року), позивач зазначив, що 28 липня 2022 р. виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у м. Одесі. Рішенням №156 встановлено тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі у розмірі 20 грн., а також встановлено вартість місячного та річного абонементних талонів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Позивач зазначив, що він є водієм, що підтверджується посвідченням водія серії НОМЕР_1 , та має у користуванні транспортний засіб, а тому користується послугами майданчиків для платного паркування в місті Одеса.

Позивач є інвалідом II групи у зв`язку із проходженням служби в поліції, про що надано відповідну довідку. Відповідно до п.7.3 рішення Одеської міської ради №1251-VI від 20.09.2011 р. Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі (далі - рішення №1251-VI) право безоплатного паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів мають: користувачі службових та спеціальних транспортних засобів під час виконання прямих службових обов`язків; користувачі транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди війни, інваліди з дитинства, інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, учасники бойових дій, постраждалі І-ІІ категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, за умови розміщення на лобовому склі транспортного засобу відповідного розпізнавального знака.

Зважаючи на наведений пункт рішення №1251-VI, ОСОБА_1 не входить в перелік осіб, які користуються пільгами на майданчиках для платного паркування, а тому при користуванні майданчиком для платного паркування він сплачує вартість послуг з користування таким майданчиком відповідно до встановленого тарифу.

Таким чином, позивач вважає себе споживачем послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими виконавчим комітетом ОМР, а тому оскаржуване рішення №156 застосовується по відношенню до позивача.

Позивач вказав, що під час прийняття відповідачем рішення про встановлення тарифу на послуги з користування майданчиками для платного паркування має бути визначено тариф окремо для відведених майданчиків для паркування, окремо для спеціально обладнаних майданчиків для паркування.

Проте в рішенні №156 виконавчим комітетом Одеської міської ради визначено єдиний тариф на майданчики для платного паркування, тобто для двох видів місць паркування одночасно, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

Єдиним оператором майданчиків для платного паркування в м. Одесі є Комунальне підприємство Одестранспарксервіс, створене Одеською міською радою.

Разом з тим, ані Одеська міська рада, ані виконавчий комітет Одеської міської ради не приймав рішення про визначення переліку майданчиків для платного паркування на території міста. Концепція з розвитку дорожньо-транспортної інфраструктури та паркувального простору в м. Одесі так само не містить інформацію про затверджений перелік майданчиків для платного паркування. До документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення №156, не надано жодного документу, який обґрунтовував вибір 70 майданчиків для платного паркування з 1409, вказаних в рішенні № 5286-VI .

Рішення щодо визначення 70 майданчиків платними в місті Одесі не приймалось, а тому позивач вважає, що розробником проекту ТОВ НВЦ Економінформ безпідставно, протиправно та необґрунтовано зменшено кількість майданчиків з 1409 до 70 з рішення №5286-VI, що необґрунтовано збільшило тариф на такі послуги. Тим більше, що рішення №156 прийнято без прив`язки до конкретної адреси та може використовуватись на всіх майданчиках з рішення №5286-VI.

Також позивач вказав, що в порушення п.2.1 рішення № 1251-VІ перед встановленням тарифів на послугу з користування майданчиками для платного паркування відповідачем не було виготовлено схеми розміщення майданчиків для платного паркування, а відтак проведений ТОВ НВЦ Економінформ розрахунок є незаконним.

Крім того, з середини жовтня 2022 року в місті Одесі запрацював майданчик для платного паркування на площі Привокзальній, 2, адреса якої не включена до розрахунків тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі. Вказаний майданчик відповідно до схеми розміщення майданчика для платного паркування транспортних засобів та фотографій з місця не обладнаний паркувальними автоматами.

Відповідно до листів КП Одестранспарксервіс від 03.11.2022 р. №24/05-16 та №28/05-16 майданчик для платного паркування на площі Привокзальна, 2 не обладнаний паркувальними автоматами, сплата вартості послуг здійснюється через QR-код або мобільний додаток Парковки Одеси, з 1 жовтня 2022 р. такий порядок запроваджено на всіх майданчиках для платного паркування. При цьому вартість послуг з користування таким майданчиком становить 20 грн. відповідно до рішення №156, що розрахована з урахуванням встановлення та обслуговування паркоматів.

Позивач зазначив, що в розрахунках тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування в м. Одесі вказано, що режим роботи таких майданчиків 9 годин, 300 днів на рік.

Відповідно до п.27 Постанови №1342 режим роботи майданчиків для паркування, що перебувають у комунальній власності, встановлюють органи місцевого самоврядування, а приватних - оператор за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Органами місцевого самоврядування до прийняття оскаржуваного рішення не встановлювався режим роботи майданчиків для платного паркування відповідно до вимог п.27 Постанови №1342, а відтак ТОВ НВЦ Економінформ не мало права самостійно встановлювати в розрахунках режим роботи майданчиків для платного паркування на рівні 9 годин на день, 300 днів на рік.

На думку позивача, ТОВ НВЦ Економінформ, як розробник розрахунку тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування в м. Одесі протиправно та необґрунтовано обрано в якості майданчиків для платного паркування 70 майданчиків з рішення №5286-VI, а також самостійно визначено режим роботи майданчиків для платного паркування без погодження з органами місцевого самоврядування, що не відповідає вимогам пп. 5, 27 Постанови №1342, наслідком чого стало безпідставна зміна тарифу на такі послуги.

Рішення №156 прийнято на підставі розрахунків тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування, проведеними з численними порушеннями вимог чинного законодавства, а тому вказане рішення позивач просить визнати є протиправним та скасувати.

Ухвалою від 20.09.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання. Відповідно до приписів ст.264 КАС України вказаною ухвалою суд зобов`язав відповідача опублікувати оголошення про оскарження рішення Виконкому Одеської міської ради від 28.07.2022 року № 156 у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

На виконання вимог ухвали суду від 20.09.2022 року відповідач надав роздруківку з офіційного сайту Одеської міської ради про опублікування відповідного оголошення 10.10.2022 року, а також фотокопії друкованого видання газети Одеські вісті» від 06.10.2022р. № 46 (5473) та від 13.10.2022р. № 47 (5474) (а.с.179-183, т.1).

Ухвалою від 14.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.

Ухвалою від 14.11.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Одестранспарксервіс.

Ухвалою від 19.12.2022 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову (вхід. №36554/22 від 28.11.2022 року).

Ухвалою від 19.12.2022 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 23.01.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 23.01.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків.

Ухвалою від 30.01.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про об`єднання в одне провадження справи №420/12425/22 та справи №420/611/23.

Ухвалою від 30.01.2023 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 14.03.2023 року о 15:00 год., з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у заяві про зміну підстав позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, вважав позов необґрунтованим, просив у його задоволенні відмовити.

03.01.2023 року від представника відповідача надійшов письмовий відзив на заяву про зміну підстав позову, в якому відповідач зазначив, зокрема, таке.

Аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що незалежно від правового характеру рішення суб`єкта владних повноважень (нормативно-правовий чи індивідуальний акт), особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом виключно у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами має довести саме позивач.

Однак, звертаючись із даною позовною заявою до суду, позивач взагалі не визначив, які персоніфіковані суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси порушені оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради, в чому безпосередньо полягає таке порушення, які конкретні негативні наслідки настали для позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та якими доказами у справі це підтверджується.

Як вбачається безпосередньо з преамбули рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 року №156, останнє прийнято на підставі приписів чинного законодавства з метою приведення у відповідність до економічно обгрунтованих витрат тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

У той же час, звертаючись до суду із позовною заявою у цій справі, ОСОБА_1 взагалі не зазначає жодної обставини, яка б свідчила про наявність у позивача порушеного права, яке потребує судового захисту, оскільки позов не містить жодних доказів настання негативних наслідків для заявника після прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що він є інвалідом ІІ групи у зв`язку із проходженням служби в поліції, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ 527804.

Відповідач вказав, що нормами чинного законодавства, зокрема, частиною 6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», чітко визначено право особи з інвалідністю на безоплатне паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що він є споживачем послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Відповідач вказав, що майданчики для паркування можуть бути відведеними або спеціально обладнаними. При цьому, визначення типу майданчика для паркування є виключною дискрецією органів місцевого самоврядування з урахуванням доцільності та економічної обґрунтованості кожного типу. На території міста Одеси розміщені виключно відведені майданчики для паркування. Спеціально облаштовані майданчики на території міста відсутні. За наведених обставин відсутні необхідність, фактичні передумови та практична можливість вирахування тарифу на послуги з користування спеціально обладнаних майданчиків для паркування, а визначений в оскаржуваному рішенні тариф стосується одного типу майданчиків для паркування - відведених майданчиків для паркування.

Також відповідач зазначив, що належним чином користуючись наданими дискреційними повноваженнями, дотримуючись принципу належного урядування, з метою забезпечення комфортних умов життєдіяльності міста в цілому органом місцевого самоврядування заплановано організацію 70 платних майданчиків для паркування в центральній частині міста, а також на майданчиках, які прямо чи опосередковано розміщенні поруч із місцями великого скупчення транспортних засобів, зокрема, торгівельних ринків.

Зауваження ОСОБА_1 про те, що тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування, розрахований на підставі 70 майданчиків, а не 1409, якимось чином збільшує розмір тарифу на такі послуги, відповідач вважав абсолютно безпідставними, оскільки очевидно, що вирахування такого тарифу здійснюється на підставі передбачених Порядком № 258 чинників, а не кількості майданчиків, щодо яких такий тариф вираховувався.

19.12.2022 року від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа проти задоволення позову заперечує, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, а прийняте відповідачем рішення таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

28.07.2022 року Виконавчий комітет Одеської міської ради прийняв рішення №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі (а.с. 4-5, т. 1), яким, відповідно до підпункту 2 пункту а частини 1 статті 28, статті 52 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1342, Порядку формування тарифів на послуги з утримання майданчиків для платного паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 року №258, з урахуванням Переліку основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 серпня 2010 року №287, а також керуючись частиною 10 статті 9 Закону України Про правовий режим воєнного стану, враховуючи продовження строку дії воєнного стану в Україні, відповідно до Указу Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, з метою приведення у відповідність до економічно обґрунтованих витрат тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів виконавчий комітет Одеської міської ради, зокрема, вирішив:

1. Встановити тариф на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі у розмірі 20 грн./год.

2. Встановити вартість місячного та річного абонементних талонів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у наступному розмірі:

- абонементний талон: місячний; вартість, грн.: 2000; користувачі: фізичні особи;

- абонементний талон: річний; вартість, грн.: 22000; користувачі: фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи.

3. Вважати таким, що втратило чинність, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 листопада 2015 року № 398 «Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі».

Особливості використання абонементних талонів визначаються рішенням Одеської міської ради.

Цим рішення доручено відповідним Департаментам Одеської міської ради здійснювати заходи відстеження результативності цього рішення, оприлюднити дане рішення на офіційному сайті Одеської міської ради. Контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови Сергія Тетюхіна.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є водієм, що підтверджується посвідченням водія серії НОМЕР_1 (а.с. 163, т. 1), та має у користуванні транспортний засіб.

Позивач є інвалідом II групи у зв`язку із проходженням служби в поліції, про що надано відповідну довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №527804, видану 01.06.2024 року (а.с. 35, т. 1).

Оскаржуване позивачем рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради є нормативно-правовим актом.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, у тому числі органів місцевого самоврядування, встановлено статтею 264 КАС України.

Суд зазначає, що у ч.1 ст.264 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно частини 3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Згідно п.18 ч.1 ст.4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас, відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільних прав, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Крім порушеного права, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес особи.

Частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та від 29 червня 2021 року у справі №1.380.2019.000578.

Як вбачається з преамбули оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 року №156, останнє прийнято на підставі приписів чинного законодавства з метою приведення у відповідність до економічно обґрунтованих витрат тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Вказаним рішенням встановлено тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі, а також вартість місячного та річного абонементних талонів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Як встановлено судом, позивач є інвалідом 2 групи.

Організація та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентовані Правилами паркування транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1342 (далі - Правила №1342).

Відповідно до п. 22 Правил № 1342 на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні. Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.

Частиною 6 ст.30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні передбачено, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Згідно з ч.7 ст.30 вказаного Закону, якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Отже, нормами чинного законодавства чітко передбачено право особи з інвалідністю на безоплатне паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, що спростовує доводи позивача про те, що він є споживачем послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за тарифами, встановленими оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначений оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради тариф не поширюється на ОСОБА_1 , який як особа з інвалідністю наділений правом безкоштовного паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що користуватися наданою йому законом пільгою чи ні, є його правом, і він такою пільгою користуватися не бажає та не користується. На підтвердження вказаного доводу позивачем не надано жодного доказу щодо оплати ним вартості паркування транспортного засобу на момент звернення до суду з даним позовом. Крім того, за наявності у позивача відповідної пільги щодо безоплатного паркування транспортного засобу посилання позивача на порушення оскражуваним рішенням його права не має реального підґрунтя.

Що стосується можливих порушень законних інтересів позивача внаслідок прийняття зазначеного рішення відповідача суд зазначає таке.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.

У вказаній справі, зокрема, зазначено, що що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного випливає необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням».

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

У даній же справі судом встановлено, що законний інтерес у позивача відсутній, оскільки він не є платником за послуги з користування майданчиками майданчиками для платного паркування транспортних засобів, оскільки за законом від звільнений від такої плати, а власне бажання позивача все одно сплачувати за паркування, всупереч наявної в нього пільги, не свідчить про наявність порушення законного інтересу позивача спірним рішенням.

Крім того, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки, як зазначено вище, безпосередньо позивачу не належить законний інтерес, спірне рішення не спричинило будь-якого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд зауважує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, що оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, від 27.02.2023 року у справі № 600/3900/21-а.

Таким чином, судом встановлено, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2022 року №156 не застосоване до позивача, останній не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано це акт, що свідчить про відсутність порушених прав позивача спірним рішенням, законний інтерес у позивача відсутній, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України наведені вище висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Також суд бере до уваги висновки Верховного Суду про те, що суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача.

Тому суд не надає оцінки решті доводів учасників справи через відсутність порушеного права та законного інтересу позивача.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 264, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (адреса: площа Думська, буд.1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 04056919), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Одестранспарксервіс (адреса: вул. Канатна, буд.134, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 38018133), про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 липня 2022 року №156 Про встановлення тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у місті Одесі відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 березня 2023 року.

Суддя В.В. Андрухів

.