Постанова

від 27.03.2023 по справі 750/373/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/373/22

Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/165/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради», Управління освіти Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради», Управління освіти Чернігівської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» (далі Заклад), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 25-КТ про відсторонення його від виконання роботи за посадою «робітник по обслуговуванню приміщень» з 08.11.2021;

- стягнути з Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи, а саме з 08 листопада по день ухвалення рішення судом.

Позов обґрунтовував тим, що наказом відповідача № 15-КТ від 14.07.2020 він прийнятий на роботу на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту приміщень.

05.11.2021 отримав витяг з наказу про відсторонення його від виконання роботи за вказаною посадою з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. За поясненнями директорки Закладу його відсторонено від роботи через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Уважав наказ незаконним за відсутності правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06.04.2000 щеплення від цієї хвороби не встановлено, як обов`язкове, а стаття 46 КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи з підстав відмови від проведення щеплення.

Крім того указував, що він, як працівник з ремонту приміщень взагалі не контактує під час своєї роботи ні з іншими працівниками, ні з дітьми.

Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення від роботи, то зазначав, що його середньоденна заробітна плата становить 122,10 грн, тому, на день звернення до суду 05.01.2022 заборгованість складає 7 081,80 грн (58 днів х 122,10 грн).

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.07.2022 за клопотанням позивача залучено до участі у справі співвідповідача Управління освіти Чернігівської міської ради.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради», Управління освіти Чернігівської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ завідувача Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» № 25-КТ від 05.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи за посадою «робітник по обслуговуванню приміщень» з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати.

Стягнуто з Управління освіти Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 08.11.2021 до 28.02.2022 в сумі 11 143,08 грн (з даної суми не відраховані податки і обов`язкові платежі).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради», Управління освіти Чернігівської міської ради на користь позивача по 992,40 грн з кожного на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі Комунальний заклад «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що КМУ 09.12.2020 прийнято постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою установлено з 19.12.2020 до 31.03.2022 на території України карантин. Юридичним наслідком такого рішення є покладення на громадян та інших суб`єктів позитивних обов`язків, які полягають в гарантуванні громадської безпеки, у тому числі, шляхом встановлення особливих умов та режиму праці.

З метою забезпечення контролю за дотриманням вимог з обов`язкової вакцинації окремих категорій працівників КМУ 20.10.2021 прийнято постанову № 1096, якою зобов`язано керівників підприємств, установ та організацій забезпечити контроль за проведенням обов`язкових щеплень працівниками, відсторонення їх від роботи у випадку відмови або ухилення від щеплень проти COVID-19, які визначені переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Зазначені постанови, які в межах своєї компетенції видає Кабінет Міністрів України є обов`язковими до виконання в силу прямого припису статті 117 Конституції України.

Уважає, що, видаючи наказ про відсторонення позивача від роботи, Заклад правильно застосував зазначені правові норми законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, проте, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані норми закону та вийшов за межі предмету доказування та межі своєї юрисдикції, поставивши під сумнів публічно-правову компетенцію КМУ, МОЗ України.

Указує на те, що надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19, який має на меті публічно засвідчити виконання тією чи іншою особою позитивного обов`язку громадянина в умовах карантину, або відповідного медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням у приватне життя позивача.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано.

У судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про розгляд справи на 22.03.2023 повідомлялись належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. Також 16.03.2023 та 21.03.2023 на адресу апеляційного суду надійшли заяви від Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» та Управління освіти Чернігівської міської ради про розгляд справи без їх участі.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 визначене як обов`язкове, проте, відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, тому, з урахуванням положень п. 1 ст. 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

З висновком районного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову апеляційний суд погоджується, але зазначеного суд першої інстанції дійшов із помилкових мотивів.

Судом встановлено, що з 15.07.2020 ОСОБА_1 працює в Комунальному закладі «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» на посаді «робітник з комплексного обслуговування й ремонту приміщень», що підтверджується записами у трудовій книжці (а. с. 10-11).

Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що його ознайомлено з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а. с. 62-64).

Наказом завідувача Закладу № 94-ачд від 01.11.2021 створено комісію з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, викладеного закладом охорони здоров`я; затверджено Положення про комісію Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, викладеного закладом охорони здоров`я (а. с. 65-67).

Із акту від 03.11.2021, складеного комісією з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, викладеного закладом охорони здоров`я, вбачається, що ОСОБА_1 відсутній у переліку працівників, що мають відповідний документ (а. с. 68-70).

Наказом завідувача Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» № 25-кт від 05.11.2021 позивача відсторонено від виконання роботи за посадою «робітник по обслуговуванню приміщень» з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Підставою видання наказу зазначено акт комісії від 03 листопада 2021 року (а. с. 12, 71).

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2150», завідувачем Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» видано наказ № 5-кт від 01.03.2022 про допуск до роботи ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року після його відсторонення (а. с. 91).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачу вакцинацію від коронавірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у нього протипоказань до вакцинації.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з статтею 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети».

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб`І від 06.04.2000 заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує його право на працю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Комунальному закладі «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» на посаді «робітник з комплексного обслуговування й ремонту приміщень». Наказом завідувача Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» від 05.11.2021 № 25-кт позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати.

Апеляційним судом встановлено, що при видачі наказу про відсторонення ОСОБА_1 роботи, відповідач не посилався на жодні факти, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від виконання ним своїх посадових обов`язків.

Крім того з огляду на робочу інструкцію робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків, затвердженої завідувачем ДНЗ № 23 від 20.04.2017, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками закладу та дітьми, тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд зробив правильний висновок про задоволення позову ОСОБА_1 , проте, помилився щодо мотивів такого рішення.

Доводи апеляційної скарги з огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, не містить підстав для її задоволення у повному обсязі, а також, для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти № 23 Чернігівської міської ради» - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко