Рішення

від 22.03.2023 по справі 641/3110/18

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/28/2023 Справа № 641/3110/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

22 березня 2023 року Комінтернівський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Богдан М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коновалової М.О.,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - Жука Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Альфа+» про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Альфа+» , в якому просить суд стягнути з відповідача грошові кошти, з урахуванням уточнених позовних вимог у розмірі 191 612,98 грн. та судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 20.08.2014 року відповідач отримав від ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу на загальну суму 38 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 31 від 20.08.2014 року. 21.08.2014 року відповідач отримав від позивачки поворотну фінансову допомогу на загальну суму 45 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 32 від 21.08.2014 року. В подальшому відповідачу позивачем знову надавалися грошові кошти на підставі поворотної фінансової допомоги, а саме: 09.09.2014 року - 36 000,00 грн.(квитанція прибуткового касового ордеру № 34 від 09.09.2014 року); 10.09.2014 року - 29 000,00 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 35 від 10.09.2014 року); 01.10.2014 року - 28 045,42 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 40 від 01.10.2014 року); 02.10.2014 року - 7 245,42 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 41 від 02.10.2014 року); 21.10.2014 року - 38 000,00 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 44 від 21.10.2014 року); 22.10.2014 року - 39 000,00 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 45 від 22.10.2014 року); 23.10.2014 року - 39 000,00 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 46 від 23.10.2014 року); 24.10.2014 року - 16 000,00 грн. (квитанція прибуткового касового ордеру № 47 від 24.10.2014 року). Відповідач свого боргового зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку із чим позивач звертається до суду.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилаючись на не доведення зявлених позовних вимог, просить відмовити їх задоволенні. В мотивування поданого відзиву зазначає, що поворотна фінансова допомога по своїй суті являє собою позику, тому при її наданні повинен бути укладений договір, де зафіксовані істотні умови, а саме: сума позики, строк надання, правові способи, які забезпечать її повернення. Відсутність договору чи конкретного терміну повернення коштів означає, що така фінансова допомога є безповоротною. Між позивачем та відповідачем такого договору не укладалося, а тому фінансова допомога надана позивачем є безповоротною. Крім того, представником відповідача надано до суду копї платіжних документів на суму 123 677,02 грн., як доказ повернення коштів позвачу.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що із копій прибуткового касового ордеру вбачається, що позивачем було передано відповідачу поворотну фінансову допомогу у період з 20.08.2014 року по 24.10.2014 року на суму 315 000,00 грн. Цим же і підтверджується факт отриманням відповідачем грошових коштів від позивача. Також вказав, що сторони попередньо домовилися укласти договір позики-поворотної фінансової допомоги, після перерахування всієї суми відповідач на звернення позивача не відповідав, усіляко уникав виконання досягнутих домовленостей, на момент звернення до суду своїх зобов`язань не виконав. Так, представником позивача до відповідача була направлена заява про повернення грошових коштів, заяву відповідач отримав, проте відповіді на неї не надав.

Ухвалою суду від 30.15.2019 року клопотання представника позивача задоволено, та призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу у зв`язку із тим, що позивач стверджує, що грошових коштів від відповідача не отримувала та не підписувала касові ордери про отримання грошових коштів. Вказана експертиза проведена не була у зв`язку із відсутністю оригіналів досліджуваних документів, вільних та експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 15.06.2021 року клопотання представника позивача задоволено, та призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, на виконання якої надійшли висновки експертів № 17033/17034/19572-19583 від 17.08.2021 року.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми з урахуванням тієї, що була повернена відповідачем, а саме: 191 612,98 грн.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав викладених у відзиві.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази наявні в справі, дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно із копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру №31 від 20.08.2014 року; № 32 від 21.08.2014 року; № 34 від 09.09.2014 року; № 35 від 10.09.2014 року; № 40 від 01.10.2014 року; № 41 від 02.10.2014 року; № 44 від 21.10.2014 року; № 45 від 22.10.2014 року; № 46 від 23.10.2014 року; № 47 від 24.10.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Альфа+» отримало від позивача грошові кошти на загальну суму 315 190,84 грн. У зазначених квитанціях до прибуткового касового ордеру підставою перерахуванням грошових коштів зазначено - внесення поворотної фінансової допомоги. (а.с. 7-11).

Відповідно до копій видаткових касових ордерів, наданих відповідачем, № 42 від 06.10.2014 року; № 43 від 16.10.2014 року; № 48 від 24.10.2014 року; № 49 від 27.10.2014 року; № 50 від 31.10.2014 року; № 51 від 02.12.2014 року; № 1 від 08.01.2015 року; № 2 від 09.01.2015 року; № 3 від 11.01.2015 року; № 4 від 12.01.2015 року; № 5 від 13.01.2015 року; № 6 від 19.01.2015 року; № 7 від 20.01.2015 року, відповідачем повернено позивачу безвідсоткову фінансову допомогу на загальну суму у розмірі 123 677,02 грн. (а.с. 66-78).

Згідно з висновком експертів № 17033/17034/19572-19583 від 17.08.2021 року підписи від імені ОСОБА_1 у видаткових касових ордерах: № 42 від 06.10.2014 року; № 43 від 16.10.2014 року; № 48 від 24.10.2014 року; № 49 від 27.10.2014 року; № 50 від 31.10.2014 року; № 51 від 02.12.2014 року; № 1 від 08.01.2015 року; № 2 від 09.01.2015 року; № 3 від 11.01.2015 року; № 4 від 12.01.2015 року; № 5 від 13.01.2015 року; № 6 від 19.01.2015 року; № 7 від 20.01.2015 року, розташовані в рядку «Підпис одержувача», виконані ОСОБА_1 (а.с. 121-149).

Визначаючи характер і правову природу цивільних відносин, що виникли між сторонами, судом враховано наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.

Таким чином, за своєю правовою природою між сторонами встановлено правовідносини позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Зазначений висновок також узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 1-7/158-09-3124.

Так, частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом із тим згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

З огляду на досліджені судом докази, в їх сукупності, суд прийшов до переконання про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу з повернення фінансової допомоги у розмірі 191 612,98 грн., оскільки в силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник, але такі докази в матеріалах справи відсутні.

Надані позивачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру не підтверджують укладення між сторонами договору поворотної фінансової допомоги, оскільки не підтверджують факт існування обов`язку відповідача повернути ці кошти в обумовлений сторонами строк, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу з відповідача.

Саме по собі посилання в квитанціях до прибуткового касового ордеру про наявний договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення та не дозволяє з`ясувати умови, щодо яких між сторонами досягнута згода, зокрема, строку повернення коштів.

Суд не приймає до уваги копії видаткових касових ордерів, наданих відповідачем та підписані позивачем, оскільки вони лише вказують на факт передачі відповідачем позивачу грошових коштів, та не підтверджує факт існування між сторонами укладеного договору позики, та обов`язку відповідача повернути грошові кошти в обумовлений сторонами строк.

На підставі досліджених доказів суд прийшов до висновку, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Альфа+» про стягнення боргу слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Альфа+» про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Альфа+», ЄДРПОУ 38633735, місце знаходження: м. Харків, вул. Плеханівська, 18.

Суддя: М. В. Богдан