Постанова

від 27.03.2023 по справі 904/2476/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023 року м. Дніпро Справа № 904/2476/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Орєшкіної Е.В., Іванова О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Кірасир"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р.

(суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 26.12.2022 р. )

по справі

за позовом

Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес",

м. Київ

до

Приватного підприємства "Кірасир",

м. Кривий Ріг

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 200 111,19 грн.,

збитків у розмірі 21 075,50 грн. та 3% річних у розмірі 411,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Кірасир", про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, у розмірі 200 111,19 грн., збитків, у розмірі 21 075,50 грн. та 3% річних, у розмірі 411,95 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок примусового виконання приватним виконавцем Д`яченко Є.С. судового рішення, Відповідач безпідставно та неправомірно набув грошові кошти, що належать Позивачу, на загальну суду 200 111,19 грн. та завдано збитки Позивачу у розмірі 21 075,50 грн. ( витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця ), які списано з банківських рахунків Позивача, не зважаючи на те, що останнім добровільно виконано частково вищезазначене рішення суду, шляхом сплати на користь Відповідача зазначеної суми у 2021 році.

За твердженням Позивача, Відповідач, достеменно знаючи про часткове виконання Позивачем рішення суду у 2021 році, все одно звернувся до приватного виконавця, ввівши його в оману, з метою заволодіння грошовими коштами Позивача на суму 200 111,19 грн.. Як наслідок, вказані протиправні дії Відповідача призвели до понесення Позивачем додаткових витрат, які складаються з витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця на загальну суму 21 075,50 грн., що фактично є збитками.

В якості підстав для задоволення позовних вимог, Позивач посилається на ст. ст. 22, 536, 625, 1212, 1214 ЦК України.

Крім того Позивач просив стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу, в сумі 30 000,00 грн..

Відповідач у відзиві, заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що ані ним, ані приватним виконавцем не було порушено вимог чинного законодавства під час виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21. Відповідач зауважив, що грошові кошти у загальному розмірі 200 111,19 грн. були перераховані Позивачем добровільно, що виключає можливість стверджувати, що такі кошти отримані Відповідачем безпідставно. Позивач не звертався до суду для визнання повністю чи частково таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21. Також, Відповідач зазначив, що ним було направлено на адресу Позивача заяву № к/750-08 від 03.08.2022 про зустрічний залік однорідних вимог на суму 255 090,36 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. позов задоволено частково - стягнуто з Приватного підприємства "Кірасир" на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" безпідставно набуті грошові кошти, у розмірі 200 111,19 грн., збитки, у розмірі 20 011,12 грн., 3% річних, у розмірі 395,97 грн., витрати Позивача на правову допомогу адвоката, у розмірі 29 853,84 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 307,78 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог, про відшкодування збитків, у розмірі 1 064,38 грн. та стягнення 3% річних, у розмірі 15,22 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне підприємство "Кірасир", в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не застосував обов`язкові для вирішення даного спору норми матеріального права - ст. ст. 1166, 1212 ЦК України і, навпаки, застосував ст. 625 ЦК України, яка не є прийнятною при вирішенні даного спору та припустився порушення норм процесуального права, а саме, не застосував обов`язкову у даному випадку норму - ч. 2 ст. 328 ГПК України, що також призвело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, Скаржник вказує на те, що суд послався на недоведені обставини справи і визнав їх встановленими, дійшовши висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, суть спору полягає, виключно, у виконанні судового рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. по справі № 910/5509/21, що набуло законної сили.

Скаржник зазначає на тому, що суд першої інстанції не дав оцінки тим фактичним обставинам справи, що Позивач у відповідності із вимогами ч. 2. ст. 328 ГПК України не звернувся до суду для зміни виконавчого документа, оскільки, іншої процесуальної можливості змінити виконавчий документ ГПК України не передбачає, саме внаслідок поведінки Боржника-Позивача і було пред`явлено до виконання наказ Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21.

Крім того, посилаючись на те, що у Відповідача не було невиконаних грошових зобов`язань перед Позивачем, Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 625 ЦК України, стягнувши 3% річних.

Скаржник також звертає увагу на те, що суд стягнув без жодного обгрунтування і посилання на норми ст. 1166 ЦК України збитки, в розмірі 20 011,12 гри., що також є порушенням норм матеріального права, і не відповідає фактичним обставинам справи. Оскільки, збитки мають бути доведеними, але ні судовий наказ, ні дії виконавця не оскаржуються.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Компанія не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить апеляційний суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Зокрема, Компанія посилається на те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. по справі № 904/2476/22 є законним та обґрунтованим, оскільки при його прийнятті дотримані вищезазначені принципи, а також встановлено: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Крім того, разом з відзивом на апеляційну скаргу, Позивачем заявлено клопотання, в якому він просить суд у разі залишення апеляційної скарги ПП «Кірасир» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. по справі № 904/2476/22 без задоволення, стягнути з Приватного підприємства «Кірасир» на користь Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 15 000 грн. 00 коп..

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 09.01.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2476/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Кірасир" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. по справі № 904/2476/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

20.01.2023 р. матеріали справи № 904/2476/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Кірасир" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.03.2023р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Орєшкіної Е.В., Іванова О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2023р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М., суддів: Орєшкіної Е.В., Іванова О.Г., апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кірасир" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. прийнято до свого провадження.

7. Встановлені судом обставини справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 було присуджено до стягнення з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на користь Приватного підприємства "Кірасир" суму основного боргу в розмірі 200 111,19 грн., пеню, у розмірі 1 433,10 грн., 3% річних, у розмірі 403,96 грн., інфляційні втрати, у розмірі 2 233,98 грн., судовий збір, у розмірі 3 062,73 грн..

Оскарживши до апеляційного суду рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21, Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" за платіжними дорученнями № 9942700810 від 19.08.2021 р., № 9942700814 від 25.08.2021 р., № 9942700847 від 26.08.2021 р., перерахувала на користь Приватного підприємства "Кірасир" грошових коштів, у загальному розмірі 200 111,19 грн..

В подальшому, 24.09.2021 р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 р., було видано наказ про примусове виконання.

Представником Приватного підприємства "Кірасир", 14.07.2022 р. було подано Приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Д`яченку Євгенію Станіславовичу заяву № б/н від 14.07.2022 р. про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21. У вказаній заяві, Стягувачем не було зазначено про часткове виконання Боржником рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021р. у справі № 910/5509/21.

Постановою приватного виконавця від 14.07.2022 р. було відкрито виконавче провадження № 69420237 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21.

Постановою приватного виконавця від 14.07.2022 р. вирішено стягнути з Боржника ( Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" ) основну винагороду приватного виконавця у виконавчому провадженні № 69420237 у розмірі 10 % від загальної суми до стягнення за виконавчим документом, що становить 20 724,50 грн.. Постановою від 14.07.2022 р. приватним виконавцем визначено для Боржника розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні в сумі 351 грн..

Також, постановами приватного виконавця від 14.07.2022 р. у виконавчому провадженні № 69420237 звернуто стягнення на майно та грошові кошти Боржника, накладено арешт на грошові кошти Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в межах суми стягнення.

За твердженням Позивача, відповідно до платіжних доручень № 69420237 від 14.07.2022 р., № 69420237 від 14.07.2022 р., № 6170891011 від 15.07.2022 р., № 69420237 від 19.07.2022 р. з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" було стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 228 320,46 грн., які складаються із заборгованості, присудженої до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21, у розмірі 207 244,96 грн., винагороди приватного виконавця у розмірі 20 724,50 грн. та витрат у виконавчому провадженні у розмірі 351 грн..

Постановою приватного виконавця від 19.07.2022 р. закінчено виконавче провадження № 69420237 у зв`язку з фактичним виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 до примусового виконання, таке рішення вже було частково виконано боржником, на суму 200 111,19 грн., з огляду на що наполягає, що виконавцем було безпідставно вдруге стягнуто з Боржника таку суму грошових коштів. Таким чином, Позивач вказує на те, що кошти, у розмірі 200 111,19 грн. були набуті Відповідачем у цій справі за відсутності достатньої правової підстави. На підставі ст. 625 ЦК України, Позивач, на суму безпідставно набутих грошових коштів, у розмірі 200 111,19 грн. нарахував Відповідачу до сплати 3% річних, у сумі 411,19 грн., за загальний період з 15.07.2022 р.. по 08.08.2022 р.. За твердженням Позивача, сума стягнутих приватним виконавцем витрат у виконавчому провадженні та винагороди приватного виконавця, у загальному розмірі 21 075,50 грн., є його збитками.

Вказані обставини і стали причиною для звернення Позивача з даним позовом до господарського суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу, в сумі 30 000,00 грн..

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення, яким позов задоволено частково - стягнуто з Приватного підприємства "Кірасир" на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" безпідставно набуті грошові кошти, у розмірі 200 111,19 грн., збитки, у розмірі 20 011,12 грн., 3% річних, у розмірі 395,97 грн., витрати Позивача на правову допомогу адвоката, у розмірі 29 853,84 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 307,78 грн.. Відмовлено у задоволенні позовних вимог, про відшкодування збитків, у розмірі 1 064,38 грн. та стягнення 3% річних, у розмірі 15,22 грн..

Рішення суду мотивоване тим, що грошові кошти у розмірі 200 111,19 грн. були набуті Відповідачем у цій справі за відсутності достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Окрім того, у діях Приватного підприємства "Кірасир" наявні всі елементи складу правопорушення, а саме: наявність правила поведінки, встановленого законом, а саме припис ч. 3 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» щодо повідомлення стягувачем виконавця про часткове виконання рішення боржником; протиправні дії/бездіяльність відповідача, що виявились у недотриманні вказаного припису закону та звернення до виконання судового рішення у частині, що є фактично виконаною; наявність збитків у Позивача: витрат, які останній поніс внаслідок стягнення з нього виконавчого збору; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Разом з цим, Відповідач не довів належними та допустимими доказами факту наявності у Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" заборгованості перед Приватного підприємства "Кірасир" у розмірі 255 090,36 грн., зазначеної у заяві № к/750-08 від 03.08.2022 р.; настання строку виконання Приватною науково-виробничою компанією "Інтербізнес" таких грошових зобов`язань.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у справі, що переглядається, є матеріально-правова вимога про стягнення з Відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно набутих грошових коштів.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення також встановлена статтею 326 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 р. було присуджено до стягнення з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на користь Приватного підприємства "Кірасир" суму основного боргу в розмірі 200 111,19 грн., пеню, у розмірі 1 433,10 грн., 3% річних, у розмірі 403,96 грн., інфляційні втрати, у розмірі 2 233,98 грн., судовий збір, у розмірі 3 062,73 грн..

В подальшому, 24.09.2021 р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21, було видано наказ про примусове виконання.

Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з вимогами частини першої ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Постановою приватного виконавця від 14.07.2022 р. було відкрито виконавче провадження № 69420237 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21, вирішено стягнути з Боржника ( Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" ) основну винагороду приватного виконавця у виконавчому провадженні № 69420237 у розмірі 10 % від загальної суми до стягнення за виконавчим документом, що становить 20 724,50 грн.. Також, постановами приватного виконавця від 14.07.2022 р. у виконавчому провадженні № 69420237 звернуто стягнення на майно та грошові кошти Боржника, накладено арешт на грошові кошти Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в межах суми стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Постановою приватного виконавця від 19.07.2022 р. закінчено виконавче провадження № 69420237 у зв`язку з фактичним виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21.

За твердженням Позивача, відповідно до платіжних доручень № 69420237 від 14.07.2022 р., № 69420237 від 14.07.2022 р., № 6170891011 від 15.07.2022 р., № 69420237 від 19.07.2022 р. з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" було стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 228 320,46 грн., які складаються із заборгованості, присудженої до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21, у розмірі 207 244,96 грн., винагороди приватного виконавця у розмірі 20 724,50 грн. та витрат у виконавчому провадженні у розмірі 351 грн..

Позивач у цій справі зазначив, що станом на момент звернення рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 до примусового виконання, таке рішення вже було частково виконано Боржником, на суму 200 111,19 грн., з огляду на що наполягає, що виконавцем було безпідставно вдруге стягнуто з Боржника таку суму грошових коштів. Таким чином, Позивач вказує на те, що кошти, у розмірі 200 111,19 грн. були набуті Відповідачем у цій справі за відсутності достатньої правової підстави і відповідно до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню.

Отже, правовою підставою позову визначено положення статей 1212, 1213 ЦК України.

Ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 р. у справі № 904/2444/18, від 06.02.2020 р. у справі № 910/13271/18.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 910/13271/18

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Відповідно до змісту вказаної статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 910/7123/18.

Як вбачається з матеріалів справи - наказ від 24.09.2021 р. про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 не визнаний таким, що не підлягає виконанню ( доказів не надано ), саме рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 р. у справі № 910/5509/21 не скасоване в установленому законом порядку. Дії приватного виконавця щодо виконавчого провадження № 69420237 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21 не оскаржені ( доказів не надано ), відповідні постанови приватного виконавця винесені у виконавчому провадженні № 69420237, зокрема стосовно стянення винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні № 69420237 у розмірі 10 % від загальної суми до стягнення за виконавчим документом не скасовані (доказів не надано).

Виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції .

Суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин ( ч. ч. 1, 2 ст. 328 ГПК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 328 ГПК України про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Суд апеляційної інстанції враховуючи встановлені обставини справи, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частин першої, другої ст. 205, частини першої ст. 207, ст. 327, ст. 328, частини першої ст. 1212 ЦК України дійшов висновку, що наказ господарського суду та відповідні постанови приватного виконавця є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дії приватного виконавця щодо здійснення виконавчого провадження № 69420237 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 р. у справі № 910/5509/21 не були визнані неправомірними, примусове виконання рішення суду виконавець розпочав лише після залишення його у силі, а наказ, не було визнано таким, що не підлягає виконанню. Тобто, кошти в розмірі 200 111,19 грн. перераховані на рахунок Відповідача на підставі рішення суду у справі № 910/5509/21, яке набрало законної сили. Отже, підстав для повернення набутих коштів немає, оскільки рішення, на підставі якого були перераховані кошти є чинним і не скасованим, рішень про поворот виконання не приймались.

Отже, станом на час звернення до суду з вказаним позовом Позивачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів відсутності правової підстави для стягнення коштів у справі № 910/5509/21, на виконання рішення у якій і були перераховані спірні грошові кошти. На підставі викладеного, підстава даного позову не підтверджена належною доказовою базою та не підпадає під дію норм ст. 1212 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволені позову як щодо стягнення грошових коштів, у розмірі 200 111,19 грн., так 3% річних, у розмірі 411,95 грн., нарахованих на вказану суму.

При цьому слід зазначити, що частиною 2 ст. 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Отже визначені наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України права, що належать тільки Позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. Аналогічної правової позиції висловлено в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 922/1249/17 та від 18.03.2019 р. у справі № 908/1165/17.

Згідно зі ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою Позивач звернувся до Відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога Позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки Позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 р. у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 р. у справі № 908/1165/17, від 15.05.2019 р. у справі № 923/565/18.

Ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо стягнення збитків, у розмірі 21 075,50 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви, Позивач посилаючись на протиправні дій з боку Відповідача, зазначає, що Відповідач має відшкодувати збитки Позивачу в розмірі 21 075,50 грн., що стягнуті приватним виконавцем Д`яченко Є.С. у липня 2022 року у зв`язку з примусовим виконанням рішення Господарського суду міста Києва № 910/5509/21 від 24.09.2021 р. за заявою Відповідача, який достеменно знав про часткове виконання Позивачем зазначеного рішення суду в 2021 році.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду вбачається, що підставою для задоволення позовних вимог Позивача у вказаній частині стало встановлення судом першої інстанції часткового виконання Боржником рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 у справі № 910/5509/21, а саме у розмірі 200 111,19 грн.. Відповідно, виконавцем було правомірно стягнуто з боржника суму боргу 7 133,77 грн., мінімальні витрати у виконавчому провадженні в сумі 351 грн. та винагороду приватного виконавця у розмірі 713,38 грн. (10 % від суми боргу 7 133,77 грн.). Виходячи із викладеного, господарський суд дійшов висновку, що решта суми винагороди приватного виконавця у розмірі 20 011,12 грн. ( 10 % від безпідставно стягнутої суми боргу 200 111,19 грн. ) є збитками Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес".

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком господарського суду непогоджується, вважає його передчасним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Ст. 343 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно п. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Згідно з ч.2 та ч.4 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. ( Висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 712/5014/17 від 20.02.2019).

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання, початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено.

Виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця ( постанова Верховного Суду від 31.07.2019 р. у справі № 5023/10655/11 ).

Ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою ст. 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною другою ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило ст. 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В противному випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 р. у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 р. у справі № 902/320/17.

Ураховуючи положення ст. 74 ГПК України, саме на Позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази ( близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 р. у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 р. у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 р. у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 р. у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 р. у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 р. у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 р. у справі № 5023/2837/11 ).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що Позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, яка необхідна для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Зокрема, Позивачем не доведено наявність протиправної поведінки Відповідача у стягненні приватним виконавцем виконавчого сбору у визначеному розмірі, оскільки саме лише твердження Позивача про те, що Відповідач знав про часткове виконання Позивачем зазначеного рішення суду в 2021 році і подав відповідну заяву не дає підстави вважати такі дії Відповідача протиправними.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а зазначене рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, яким в задоволені позову слід відмовити.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про відмову у задоволені позову.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Приватного підприємства "Кірасир" підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, в позові відмовлено.

10. Судові витрати.

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Відповідача, судові витрати, понесені Приватним підприємством "Кірасир" підлягають відшкодуванню та покладаються на Позивача.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог Позивача, не підлягають задоволенню клопотання останього про покладення на Відповідача ( під час розгляду спору в суді першої інстанції та перегляду справи в суді апеляційної інстанції ) витрат на правничу допомогу.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кірасир" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2022 р. у справі № 904/2476/22 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволені позову Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" до Приватного підприємства "Кірасир", про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, у розмірі 200 111,19 грн., збитків, у розмірі 21 075,50 грн. та 3% річних, у розмірі 411,95 грн..

Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" на користь Приватного підприємства "Кірасир" судовий збір за подання апеляційної скарги, у розмірі 4985,95 грн., про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286 - 289 ГПК України.

Головуючийсуддя І.М. Кощеєв

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.Г. Іванов