Рішення

від 08.02.2023 по справі 910/2908/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2023Справа № 910/2908/22Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044)

до 1. Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганни Геннадіївни (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 8А, офіс 406)

2. Релігійної громади Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва (04071, м. Київ, вул. Галицька, будинок 3, квартира 29)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Управління освіти Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Введенська, 35)

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання та реєстрацію права власності

Представники сторін:

від позивача: Зеленчук В.О.

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: не з`явився.

від третьої особи: Архипова В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганни Геннадіївни та Релігійної громади Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мірлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва про:

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48501066 від 09.09.2019 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганною Геннадіївною;

- визнати та зареєструвати за позивачем право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю закладу дошкільної освіти № 600 Подільського району м. Києва, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, 3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що оспорюване рішення відповідача 1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки вчинено на підставі довідки про адресу нерухомого майна № 009 від 23.08.2019 року ТОВ «Проектний дім», яка не є уповноваженою особою щодо видачі довідки про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна.

Також разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів згідно статті 81 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2908/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та враховуючи введення воєнного стану з 24.02.2022 року, з урахуванням норм статті 3 Конституції України та положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання у справі призначене на 11.08.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Управління освіти Подільської районної в місті Києві Державної адміністрації на підставі заяви останнього, та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 22.09.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 року за ініціативою суду продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/2908/22 на 30 днів, підготовче засідання у справі відкладено на 26.10.2022 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через канцелярію суду 18.10.2022 року від Управління освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації надійшли письмові пояснення у справі №10652-1493 від 14.10.2022 року з доказами їх надсилання на адресу інших учасників справи, в яких третя особа позовні вимоги підтримує та зазначає про те, що будівля закладу дошкільної освіти №600 по вул. Юрківська, буд. 3 передана Управлінню освіти в оперативне управління згідно з розпорядженням Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 16.03.2011 року №235. Даний заклад відноситься до комунальної власності територіальної громади м. Києва та не підлягає приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Водночас, третя особа зазначає про те, що спірне рішення державного реєстратора №48501066 від 03.09.2019 року щодо державної реєстрації права власності на вказану будівлю ДЗО №600 за відповідачем 2 порушує права Київської міської ради як власника цього майна та прийнято відповідачем 1 з порушенням вимог статті 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/2908/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.12.2022 року.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 15.12.2022 року та 25.01.2023 року судом протокольними ухвалами оголошено перерви до 25.01.2023 та 08.02.2023 років відповідно.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від учасників справи станом на 08.02.2023 року до суду не надходило.

В судові засідання з розгляду справи по суті 15.12.2022 року, 25.01.2023 року та 08.02.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача та третьої особи, відповідач 1 особисто та/або його уповноважений представник, а також представник відповідача в судове засідання не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідачів 1, 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 28.04.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/2908/22 та наступні ухвали суду, в тому числі ухвала від 25.01.2023 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, а саме: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, будинок 8А, офіс 406, та адресу місцезнаходження відповідача 2, а саме: 04071, м. Київ, вул. Галицька, будинок 3, квартира 29.

Копії ухвали суду від 28.04.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/2908/22 та наступні ухвали суду були повернуті на адресу суду неврученими відповідачам 1, 2 у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаними адресами.

В свою чергу доказів отримання відповідачами 1, 2 ухвали суду від 25.01.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи по суті 08.02.2023 року до суду не повернуто.

Судом здійснено запити з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№ 105493602388, 0105493602396 на адреси відповідачів 1, 2 в яких зазначено, що станом на 04.02.2023 року та 07.02.2023 року відповідно поштові відправлення не вручені адресатам з причин відсутності останніх за вказаними адресами.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача 1 та відповідача 2 зазначеній на конвертах.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та відповідача 2, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач 1 та відповідач 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/2908/22, в тому числі з ухвалою від 25.01.2023 року про призначення судового засідання у справі №910/2908/22, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача1 та відповідача 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 28.04.2022 року, відповідачі 1, 2 мали подати відзиви на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1, 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1, 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву та участі у судовому засіданні, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідач 1 особисто та/або його представник, а також представник відповідача-2 не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, відповідачами 1, 2 не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 08.02.2023 року за відсутності відповідача 1 особисто та/або його уповноваженого представника, а також представника відповідача 2 виключно за наявними матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.02.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні з розгляду спору по суті 08.02.2023 року надав пояснення щодо суті спору та просив позов задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.02.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 140 Конституції України передбачено, шо місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

У зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів (пункт 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ»).

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV із змінами та доповненнями, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх та обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (далі - Порядок).

Згідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе.

Частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 статті 3 вказаного Закону).

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ч. 4 статті 3 вказаного Закону).

Як встановлено судом за матеріалами справи, Рішенням Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 року «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до Додатку № 7 означеного рішення будівля закладу дошкільної освіти № 600 Подільського району міста Києва по вул. Юрківська, будинок 3 (далі - ЗДО № 600) віднесено до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва (пункт 26 Додатку № 7).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1112 від 10.12.2010 року «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками (пункт 26 Додатку № 7).

Розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.03.2011 року № 235 «Про закріплення за управлінням освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на праві оперативного управління майна, яке передано до сфери управління Подільської в місті Києві державної адміністрації», будівля ЗДО № 600 передана управлінню освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на праві оперативного управління майном (пункт 65 Переліку майна, затвердженого Розпорядженням № 235 від 16.03.2011).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1851 від 23.10.2019 року «Про будівництво будівлі дошкільного навчального закладу № 600, вул. Юрківська, 3 у Подільському районі м.Києва», з метою створення належних умов для виховання та навчання дітей вирішено здійснити будівництво будівлі дошкільного навчального закладу, а Подільську районну в місті Києві державну адміністрацію визначено замовником означеного будівництва.

З наданих третьою особою письмових пояснень вбачається, що вказане розпорядження від 23.10.2019 року № 1851 «Про будівництво будівлі дошкільного навчального закладу № 600, вул, Юрківська, 3 у Подільському районі м. Києва» розроблено на виконання протоколу доручень № 28, напрацьованого під час виїзної наради 11.05.2017 року під головуванням Київського міського голови В. Кличка з питання створення додаткових місць для дітей дошкільного віку шляхом будівництва, реконструкції та відновлення роботи навчальних закладів м. Києва та з метою створення належних умов для виховання та навчання дітей.

Згідно пояснювальної записки до вказаного розпорядження, метою останнього було забезпечення ефективного використання майна територіальної громади міста Києва та забезпечення конституційних прав і державних гарантій щодо здобуття якісної дошкільної освіти дітям.

Новий заклад, загальна площа якого орієнтовно складатиме 1 650,00 кв.м, міг би прийняти 75 дітей для виховання та їх навчання, що частково б вирішило проблему нестачі навчальних дитячих місць. З цією метою на 2019 рік в бюджеті міста Києва було передбачено 2000,00 тис. грн.

З матеріалів справи вбачається, що з метою реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю ЗДО № 600, управлінням освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації було подано визначені законодавством документи до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Однак, рішенням № 58535897 від 03.06.2021 року позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності, оскільки відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, об`єкти нерухомого майна під літерами «А» та «Б» за адресою: вул. Юрківська, 3 у Подільському районі м. Києва вже зареєстровані за іншим власником.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право приватної власності на будівлю ЗДО № 600, яка розташована по вул. Юрківській, буд. 3 у м. Києві зареєстровано за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва на підставі довідки про адресу об`єкта нерухомого майна та довідки про показники об`єкта нерухомого майна (запис про право власності №33059314 від 03.09.2019, реєстраційний номер нерухомого майна 1906105880000).

Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганною Геннадіївною.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в ході розробки проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки по вул. Юрківській, 3 у Подільському районі було з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці самочинно влаштовано тимчасову церковну споруду без будь-якої дозвільної документації, а отже, на переконання позивача, державним реєстратором було протиправно прийнято рішення №48501066 від 03.09.2019 року про державну реєстрацію права власності за відповідачем-2 на спірне нерухоме майно - будівлю ЗДО № 600, власником якої є Київська міська рада.

Тобто, за твердженнями позивача, відповідачем 1 за результатами розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подану відповідачем 2, в порушення частини 2 статті 19 Конституції України, частини 1, 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо неможливості здійснення державної реєстрації права власності на майно на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а також на підставі документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, за відсутності правових підстав зареєстровано таке право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем 2 - Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва, оскільки така державна реєстрація права власності на майно проведена державним реєстратором на підставі довідки про адресу об`єкта нерухомого майна та довідки про показники об`єкта нерухомого майна, які не є правовстановлюючими документами, отже право власності відповідача 2 не підтверджується документами, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48501066 від 03.09.219 року, а також визнати та зареєструвати за Київською міською радою право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю закладу дошкільної освіти №600 Подільського району м. Києва, що розташовав за адресою м. Київ, вул. Юрківська, буд. 3.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що питання набуття права власності на нерухоме майно регулюється цивільним законодавством.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, відповідно до положень чинного цивільного законодавства підставами набуття права власності можуть бути, зокрема, новостворене майно (ст. 331 ЦК України); переробка речі (ст. 332 ЦК України); привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК України); безхазяйна річ (ст. 335 ЦК України); набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК України); знахідка (ст. 338); бездоглядна домашня тварина (ст. 341); скарб (ст. 343 ЦК України); набувальна давність (ст. 344 ЦК України); викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352 ЦК України); реквізиція (ст. 353 ЦК України); конфіскація (ст. 354 ЦК України), а також цивільні правочини; спадкування за законом; спадкування за заповітом.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно з частиною 2 статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Суб`єктами публічного права визнаються також територіальні громади та Автономна Республіка Крим.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно й майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Правовий статус територіальних громад визначається Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За частиною 1 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідні ради здійснюють права суб`єкта комунальної власності від імені та виключно в інтересах територіальних громад.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, зокрема, комунальні заклади освіти, правомочності власника щодо яких від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Як встановлено судом раніше, відповідно до рішенням Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 року «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.03.2011 року № 235 «Про закріплення за управлінням освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації на праві оперативного управління майна, яке передано до сфери управління Подільської в місті Києві державної адміністрації», будівля ЗДО №600, яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Юрківська, будинок 3, передана Київською міською радою до сфери управління Подільської районної в м. Києві державній адміністрації та закріплено за Управлінням освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації на праві оперативного управління.

За таких обставин, оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд встановив факт виникнення на законних підставах та існування у позивача права комунальної власності на спірне нерухоме майно, зокрема, на момент прийняття державним реєстратором Чуйко Г.Г. оспорюваного рішення №48501066 від 03.09.2019 року, а також відсутність обставин, які б свідчили про припинення цього права на момент вирішення спору.

Таким чином, Київська міська рада є власником будівлі закладу дошкільної освіти №600, розташованої по вул. Юрківська, будинок 3 в місті Київ, яка є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва, та перебуває в оперативному управлінні Управління освіти Подільської районної в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено особою, яка вже є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою чи якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України, пред`являється на захист уже існуючого, наявного права, що виникло у позивача з підстав, передбачених законом, і підтверджується належними та допустимими доказами, а не з наміром набути таке право за рішенням суду.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право приватної власності на комплекс будівель - храмовий комплекс (літери А,Б), складової частиною якого є нежитлова будівля -храм (літера А) площею 71,2 кв.м та нежитлова будівля - дзвіниця (літера Б) за адресою вул. Юрківська, будинок 3 в місті Київ, яка є будівлею закладу дошкільної освіти №600, зареєстровано за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва (запис про право власності №33059314 від 03.09.2019, реєстраційний номер нерухомого майна 1906105880000).

Отже, наявність зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав права власності на спірне нерухоме майно - будівлю ЗДО № 600 за іншою особою - Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва, порушує право власності позивача на таке майно та не визнається відповідачем 2, у зв`язку з чим право позивача підлягає захисту.

Суд також відзначає, що згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 року у справі № 916/675/15 та постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Таким чином, предметом судового дослідження у даній справі мають бути обставини правомірності набуття відповідачем-2 права власності на спірне майно на підставі тих документів, які стали підставою для внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно.

Судом за матеріалами справи встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, який розташовано за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, буд. 3, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться довідка про адресу об`єкту нерухомого майна №0099 від 23.08.2019 року, видана ТОВ «Проектний Дім», довідка про показники об`єкту нерухомого майна №1220 від 23.08.2019 року, видана ТОВ «Проектний Дім».

Проте суд відзначає, що рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 року №337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» затверджено Положення про реєстр адрес у місті Києві (далі - Положення).

Це Положення розроблено на основі законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 559 «Про містобудівний кадастр», рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 588/7925 «Про Службу містобудівного кадастру», рішення Київської міської ради від 20 вересня 2012 року № 70/8354 «Про затвердження Міської цільової програми створення та впровадження Містобудівного кадастру міста Києва на 2013 - 2015 роки» і встановлює на території міста Києва єдиний порядок присвоєння, реєстрації адрес об`єктів нерухомості та всіх змін у них, включаючи анулювання, а також порядок ведення реєстру адрес у місті Києві (далі - Реєстр адрес) як одного із основних інформаційних ресурсів системи Містобудівного кадастру міста Києва.

Відповідно до пункту 1.14. Положення служба Містобудівного кадастру Департаменту містобудування та архітектури формує, оновлює Реєстр адрес, здійснює промислову експлуатацію інформаційних ресурсів Реєстру адрес, виготовляє та надає їх копії в користування зацікавленим суб`єктам, забезпечує інформаційні потреби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб у питаннях адресної ідентифікації об`єктів нерухомості на території міста.

Присвоєння поштових адрес об`єктам нерухомого майна здійснюється шляхом видання розпорядчих документів Департаментом містобудування та архітектури або районними в місті Києві державними адміністраціями з подальшим їх внесенням до Реєстру адрес.

Розгляд питань присвоєння поштових адрес здійснюється за клопотаннями фізичних та юридичних осіб (заявників) в установленому порядку.

Поштові адреси присвоюються об`єктам нерухомості, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення (пункти 4.1-4.3 Положення).

Відтак, уповноваженим органом у місті Києві щодо видачі довідки про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у зв`язку з чим видана ТОВ «Проектний Дім» довідка про адресу об`єкта нерухомого майна №0099 від 23.08.2019 року не може підтверджувати факт присвоєння поштової адреси самочинно збудованій відповідачем 2 церковній споруді.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що надані відповідачем 2 документи, а саме довідка про адресу об`єкту нерухомого майна та довідка про показники об`єкту нерухомого майна не створюють правових наслідків для набуття відповідачем 2 права власності на нерухоме майно, оскільки вказані довідки не є правовстановлюючими документами, тобто документами, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно на підставах, встановлених законом.

Таким чином зважаючи на те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, за висновком суду, відповідач 2 не набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі тих документів, які стали підставою для внесення до Державного реєстру запису про право власності відповідача 2 на спірне майно.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, наведеною імперативною нормою Закону встановлено пряму заборону на перебування комунальних закладів освіти у приватній власності фізичних та/або юридичних осіб, а також їх використання не за призначенням.

Відтак, здійснення державної реєстрації права власності на спірну будівлю закладу дошкільної освіти за відповідачем 2 та перебування цієї будівлі у приватній власності останнього за наявності законодавчо встановленої заборони на приватизацію майна державних та комунальних закладів освіти є протиправним та порушує майнові права та інтереси держави.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до положень частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно із частиною 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Умови, підстави та процедура проведення державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулюються Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1127 визначено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

В свою чергу підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

З контексту вищенаведених норм вбачається, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та об`єкти незавершеного будівництва включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку, для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).

За таких обставин, до моменту прийняття державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганною Геннадіївною рішення №48501066 від 03.09.2019 року щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю закладу дошкільної освіти № 600 Подільського району м. Києва, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, 3, за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва, на неї покладався обов`язок перевірки відповідності поданих для такої реєстрації документів вимогам діючого законодавства України, як в частині їх наявності, так і в частині відповідності їх змісту.

Пунктом 3, 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, а також якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 27 Закону для державної реєстрації права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 41 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Крім того, оскільки ЗДО №600 є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва, то згідно з пунктом 44 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна комунальної власності, право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 року, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт подаються:

технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);

документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Як встановлено судом, для проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого відповідачем-2 було подано державному реєстратору довідку про адресу об`єкту нерухомого майна №0099 від 23.08.2019 року, видану ТОВ «Проектний Дім», та довідку про показники об`єкту нерухомого майна №1220 від 23.08.2019 року, видану ТОВ «Проектний Дім».

При цьому, оскільки уповноваженим органом у місті Києві щодо видачі довідки про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за висновками суду видана ТОВ «Проектний Дім» довідка про адресу об`єкта нерухомого майна №0099 від 23.08.2019 року не є документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Отже суд наголошує, що подані відповідачем 2 довідки про адресу об`єкту нерухомого майна та довідка про показники об`єкту нерухомого майна не є документами, що підтверджують виникнення у передбачений законом спосіб та з підстав, визначених цивільним законодавством, права власності на спірний об`єкт нерухомого майна у Релігійної громади Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва.

За таких обставин суд доходить до висновку про те, що державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганною Геннадіївною при прийнятті оскаржуваного рішення №48501066 від 03.09.2019 року було порушено вимоги пункту 41, 44 Порядку №1127, статей 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позаяк проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва за відсутності документів, які дають змогу встановити набуття, зміну або припинення права власності відповідачем 2 на нерухоме майно, а саме: будівлю закладу дошкільної освіти №600, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, буд. 3, та на підставі документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/2589/19 ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки порушення майнових прав позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48501066 від 03.09.2019 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Наразі, судом встановлено факт виникнення на законних підставах та існування у позивача права комунальної власності на спірне нерухоме майно, зокрема, на момент прийняття державним реєстратором Чуйко Г.Г. оспорюваного рішення №48501066 від 03.09.2019 року, а також відсутність обставин, які б свідчили про припинення цього права як на момент реєстрації прав відповідача 2, так і на момент вирішення спору.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на те, що речові права позивача були порушені та підлягають поновленню, а внаслідок прийняття державним реєстратором Чуйко Г.Г. оскаржуваного рішення №48501066 від 03.09.2019 року за відповідачем 2 було неправомірно проведено державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, за висновком суду, належним способом захисту порушених прав позивача є скасування такого рішення державного реєстратора з одночасним визнанням та проведенням державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно за позивачем.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що оскаржуване рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганни Геннадіївни про державну реєстрації прав та їх обтяжень №48501066 від 03.09.2019 року щодо державної реєстрації права власності на будівлю закладу дошкільної освіти №600, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, буд. 3 за Релігійною громадою Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва прийнято вказаним державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 41, 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, що призвело до протиправної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем 2, а отже за наявності підстав для його скасування відповідно до частини 3 статті 26 Закону, позов про визнання незаконними та скасування вказаного спірного рішення державного реєстратора з одночасним визнанням та проведенням державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно за позивачем є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання за Київською міською радою права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю закладу дошкільної освіти № 600 Подільського району м. Києва, що розташована за адресою м. Київ, вул. Юрківська, буд. 3.

Разом з цим суд відзначає, що позивач зазначив одним зі співвідповідачів у справі державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганну Геннадіївну.

Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно із частинами 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Отже, за змістом норм господарського процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 13.03.2019 року у справі № 757/39920/15-ц зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №903/833/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 903/833/17.

Крім того, суд також враховує висновки Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 461/8641/19, від 09.08.2022 у справі № 266/2666/19, від 10.08.2022 у справі № 565/315/21, від 10.08.2022 у справі № 725/873/20) про те, що спір у справі в частині пред`явлених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора виникає між позивачем і особою, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід відмовити з цієї підстави.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був/не був цей реєстратор залучений до участі у справі.

Як свідчать матеріали справи, Київська міська рада, звертаючись до суду з позовом про визнання незаконними та скасування спірних рішень, визначила як відповідачів державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганну Геннадіївну та Релігійну громаду Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва.

Проте спір у цій справі є захистом прав позивача на спірний об`єкт нерухомого майна від їх порушення з боку Релігійної громади Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва, за якою зареєстроване право власності щодо цього нерухомого майна.

Отже, оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав Київської міської ради на спірне майно, то належним відповідачем у ній є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме Релігійна громада Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва.

Таким чином державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Чуйко Ганна Геннадіївна, до якого позивач пред`явив позов, не є належними відповідачем у цій справі, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем 2 не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача-2.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48501066 від 03.09.2019 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" м. Київ Чуйко Ганною Геннадіївною.

3. Визнати та зареєструвати за Київською міською радою (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141) право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю закладу дошкільної освіти № 600 Подільського району м. Києва, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Юрківська, 3.

4. Стягнути з Релігійної громади Української православної церкви на честь святителя Миколая, архієпископа Мирлікійського, чудотворця у Подільському районі міста Києва (04071, м. Київ, вул. Галицька, будинок 3, квартира 29, код ЄДРПОУ 36473175) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 962,00 грн.(чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 27 березня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон