Постанова

від 22.03.2023 по справі 744/1196/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 744/1196/21

Головуючий у першій інстанції Гнип О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/44/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Семенівська гімназія № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, Відділ освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - директор Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області Куропко Наталія Іванівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 06 січня 2022 року (місце ухвалення м. Семенівка, дата складання повного судового рішення 11.01.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди.

Позивач вказує, що 29.11.2021 було письмово повідомлено директором закладу про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 і згідно вказаного письмового повідомлення позивач мала надати керівництву закладу в строк до 29.11.2021 документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання, в протилежному випадку її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Позивач посилається, що 29.11.2021 її було ознайомлено з наказом директора закладу від 29.11.2021 № 103-к, відповідно до якого її було відсторонено від роботи з 30.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, без збереження заробітної плати.

На переконання позивача, оспорюваний наказ через його незаконність підлягає скасуванню, оскільки не можна назвати справедливим залишення позивача без засобів до існування. А оскільки заробітна плата позивачеві нараховується та сплачується централізованою бухгалтерією Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області, тому позивач вважає, що слід покласти обов`язок нарахувати та виплатити їй заробітну плату за час відсторонення на обох відповідачів.

Також позивачка вважає, що незаконним відстороненням від роботи їй завдано моральної шкоди, яка полягає у завданні немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, котрі позначили зміни не на краще в її житті: негативні переживання; тривога; напружений стан, з`явилися труднощі засипання й порушився нормальний сон, що призвело до суттєвого погіршення психологічного стану.

Крім того, як вказує позивачка, вона є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на ЧАЕС, про що керівництву навчального закладу відомо, проте відповідач незаконно відсторонив її від роботи, що завдає їй особливих моральних страждань. Всі вказані вище моральні страждання є наслідком протиправного рішення відповідача, яку вона оцінює в 10000 гривень.

У позові ОСОБА_1 просила: визнати незаконним і скасувати наказ Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області від 29.11.2021 № 103-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати;

зобов`язати Семенівську гімназію № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області та Відділ освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 29.11.2021 № 103-к, починаючи з 30.11.2021 по день фактичного допущення до роботи;

стягнути з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області та Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень

Рішенням Семенівського районного суду від 06.01.2022 позов ОСОБА_1 до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди, задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області від 29.11.2021 № 103-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , поновлено трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області щодо роботи на посаді вчителя англійської мови з повним обсягом прав зазначеного працівника.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 30.11.2021 по 06.01.2022 включно в сумі 23216,64 грн (податки та інші обов`язкові платежі з цієї суми не утримані).

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 грошове відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 10000,00 грн.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області на користь держави судовий збір на оплату взаємопов`язаних позовних вимог майнового характеру щодо трудових правовідносин Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області з ОСОБА_1 у розмірі 992,40 грн.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області на користь держави судовий збір на оплату позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 2481,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення трудових правовідносини між ОСОБА_1 та Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області щодо роботи на посаді вчителя англійської мови з повним обсягом прав зазначеного працівника допущено до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущено до негайного виконання, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду обґрунтовано тим, що при виданні оскаржуваного наказу від 29.11.2021 № 103-к щодо відсторонення позивачки ОСОБА_1 від роботи всупереч положенням ч. 1 ст. 8 Конституції України не було дотримано принципу правової визначеності, котрий є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, тому суд дійшов висновку про визнання незаконним наказу про відсторонення позивача від роботи.

Також за висновком суду, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню у розмірі 23216,64 грн, оскільки суд не може пов`язати нарахування та виплату заробітної плати з невідомим кінцем відрізку часу закінчення нарахувань та виплат у майбутньому (по не встановлений день фактичного допущення до роботи) як це убачається з позовних вимог. Тому суд дійшов висновку, що згідно із положеннями ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЦК України, ч. 2 ст. 235 КЗпП України необхідно застосувати за аналогією закону присудження виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що обчислюється за правилами, передбаченими п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (із наступними змінами). Також суд зазначив, що середній заробіток на користь позивачки підлягає стягненню з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння моральних страждань позивачці у справі доведений, а тому на підставі ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України суд дійшов висновку про стягнення компенсації моральної шкоди у заявленій позивачкою сумі, яка є співмірною.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, директор Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області Н.І. Куропко подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Семенівського районного суду від 06.01.2022 та ухвалити нове рішення по відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, понесені позивачкою у суді першої інстанції, та інші витрати на професійну правничу допомогу, які будуть понесені позивачкою під час апеляційного розгляду залишити за позивачкою.

За доводами скарги оскаржуване рішення є необґрунтованим та ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що при виданні оскаржуваного наказу від 29.11.2021 № 103-к щодо відсторонення позивача від роботи відповідачем не було порушено положення ч. 1 ст. 8 Конституції України та було дотримано принципу правової визначеності, котрий є невід`ємною складовою принципу верховенства права, зокрема: позивач у визначеному законом порядку повідомлявся про те, що у разі непроведення нею щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом в тому числі SARS-СоV-2 та ненадання даних про наявність щеплення на гостру респіраторну хворобу COVID -19, спричинену коронавірусом в тому числі SARS-СоV-2 або ненадання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, наказом позивач буде відсторонена від роботи як вчитель Семенівської гімназії № 2 з посади. При цьому позивач є вчителем Семенівської гімназії № 2 і її посада згідно трудової книжки як вчитель англійської мови відповідає посаді вчителя закладу загальної середньої освіти, які не є різними посадами як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

У скарзі заявник посилається, що винесенню оспорюваного наказу про відсторонення відповідачки передували повідомлення про можливе відсторонення від 16.11.2021, від 29.11.2021, а тому вимога про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки судом першої інстанції задоволена безпідставно та з порушенням ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

На переконання заявника, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши незаконним і скасувавши оспорюваний наказ та поновивши трудові правовідносини щодо роботи на посаді вчителя, оскільки такі трудові відносини через винесення оспорюваного наказу не припинились, позивачка не була звільнена із займаної посади.

Також заявник вважає, що оскільки вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, тому і вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 30.11.2021 п 06.01.2022 у розмірі 23126,64 грн також задоволенню не підлягають, оскільки відповідач діяв відповідно до закону та у спосіб, передбачений законом.

Заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди, враховуючи, що тимчасово відстороняючи позивачку від роботи з 30.11.2021 Семенівська гімназія №2 діяла на законних підставах з огляду на потребу охорони громадського здоров`я. Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб,є виправданою. Тобто, як стверджує заявник, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим. У випадку тимчасового відсторонення позивача від роботи таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, а рішення Семенівського районного суду від 06.01.2022 без змін. В обгрунтування посилається, що судом першої інстанції було правильно констатовано порушення принципу правової визначеності при винесенні оскаржуваного наказу, оскільки наказ про відсторонення має містити чітке формулювання умов, за яких таке відсторонення здійснюється та чітке формулювання умов, за яких працівника має бути допущено до роботи. Вважає, що в силу положень Конституції України та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин в Україні не введено. В обгрунтування заявниця посилається на рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 1-14/2020(230/20) та вважає, що постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19. спричиненої корона вірусом SARS-СоV-2 » зі змінами внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. Також вказує, що порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар мас право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом v присутності свідків. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, доводи відзиву, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області та обіймає посаду вчителя англійської мови, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 7).

Згідно повідомлення від 16.11.2021 № 01-08/55 «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19» ОСОБА_1 05.11.2021 надала «документ закладу охорони здоров`я про тимчасове відтермінування щеплення від COVID-19», була зобов`язана надати за місцем роботи документ, який «підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання» до моменту закінчення строку дії згаданої довідки (в повідомленні зазначена дата 26.12.2021). Також за цим повідомленням позивача попереджено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, то її буде відсторонено від роботи ( а.с. 8).

З повідомлення від 29.11.2021 № 01-08/60 «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19» убачається, що ОСОБА_1 29.11.2021 надала «документ закладу охорони здоров`я про тимчасове відтермінування щеплення від COVID-19, термін дії якого закінчується 29.11.2021», та була зобов`язана надати за місцем роботи документ, який «підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання». Також за цим повідомленням позивача ще раз попереджено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, то її буде відсторонено від роботи (а.с. 9).

Наказом директора Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області ОСОБА_2 від 29.11.2021 № 103-к ОСОБА_1 як вчителя закладу загальної середньої освіти відсторонено від роботи з 30.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, без збереження заробітної плати. Зазначений наказ містить запис ОСОБА_1 , біля графи «З наказом ознайомлена» нею вказано, що вона не згодна з цим наказом ( а.с. 10, 49).

Підставою винесення вказаного вище наказу було повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 29.11.2021 та пояснювальна записка ОСОБА_1 від 29.11.2021.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при виданні оскаржуваного наказу від 29.11.2021 № 103-к щодо відсторонення позивачки ОСОБА_1 від роботи всупереч положенням ч. 1 ст. 8 Конституції України не було дотримано принципу правової визначеності, котрий є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, тому суд дійшов висновку про визнання незаконним наказу про відсторонення позивача від роботи.

Також за висновком суду, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку підлягають частковому задоволенню у розмірі 23216,64 грн, оскільки суд не може пов`язати нарахування та виплату заробітної плати з невідомим кінцем відрізку часу закінчення нарахувань та виплат у майбутньому (по не встановлений день фактичного допущення до роботи) як це убачається з позовних вимог. Тому суд дійшов висновку, що згідно із положеннями ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЦК України, ч. 2 ст. 235 КЗпП України необхідно застосувати за аналогією закону присудження виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що обчислюється за правилами, передбаченими п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (із наступними змінами). Також суд зазначив, що середній заробіток на користь позивачки підлягає стягненню з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння моральних страждань позивачці у справі доведений, а тому на підставі ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України суд дійшов висновку про стягнення компенсації моральної шкоди у заявленій позивачкою сумі, яка є співмірною.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ України визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік № 2153.

У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Верховний Суд у своїй постанові від 01.03.2023 по справі № 130/3510/21 (провадження № 61-5573св22) зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XIIта Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що дирекцією Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області позивачці не було запропоновано проведення освітнього процесу в форматі дистанційного навчання та не надано ні суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду доказів встановлення форми навчання у закладі (дистанційна або очна) у спірний період, а також щодо періодів такої форми навчання.

Як убачається з матеріалів справи, наказом відповідача від 29.11.2021 № 103-к ОСОБА_1 з 30.11.2021 відсторонено від роботи з підстав ненадання медичної документації на підтвердження щеплення від COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 та/або не щеплення.

ОСОБА_1 працювала на час відсторонення на посаді вчителя англійської мови.

Застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачці дистанційної/надомної форми організації праці.

Відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так під час розгляду в суді апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано суду доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.03.2023 у справі № 607/20853/21, від 01.03.2023 у справі № 130/3526/21, від 01.03.2023 у справі № 524/11397/21, від 01.03.2023 у справі № 130/3550/21.

Враховуючи викладене, мотиви, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині визнання незаконним і скасування наказу Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, як і вирішення вимог про поновлення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області щодо роботи на посаді вчителя англійської мови з повним обсягом прав зазначеного працівника, які позивачем не були заявлені, не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, неправильним є висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 23.11.2022 у справі № 733/1093/21, від 22.02.2023 у справ № 672/1292/21.

У зазначених постановах вказано, що «при зверненні із позовом ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

У справі, що переглядається суд першої інстанції не звернув увагу, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є Семенівська гімназія № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, а позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди пред`явлені як до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області так і до Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області. Проте, ухвалюючи рішення суд дійшов помилкового висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правову допомогу з Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку, що рішення суду у цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правову допомогу задовольнити частково, стягнувши належні суми з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області,

Разом з тим, у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області про зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Також, судом першої інстанції наведений неправильний розрахунок розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, тому апеляційний суд вважає за необхідне навести власний розрахунок.

Звертаючись до суду позивачка просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за час незаконного відсторонення від роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

В пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 6 зазначено,що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню відсторонення працівника з роботи.

Згідно п. 4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

На вимогу апеляційного суду Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради була надана довідка від 22.03.2023 № 01-21/30 про те, що ОСОБА_1 була допущена до роботи з 10.01.2022 на підставі наказу від 10.01.2022 № 3-к згідно рішення суду від 06.01.2022, а Відділом освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області надана довідка від 22.03.2023 № 28, згідно якої середньоденний заробіток ОСОБА_1 за період вересень-жовтень 2021 року складає 782,76 грн (а.с. 200, 202).

При ухваленні рішення в частині визначення розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з довідки Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області від 30.11.2021 № 343, згідно якої розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 складає 967,36 грн., який розрахований судом не у відповідності до вимог Порядку № 100.

Враховуючи, що позивачка, яка відсторонена від роботи наказом від 29.11.2021 № 103-к з 30.11.2021, допущена до роботи з 10.01.2022 на підставі рішення суду першої інстанції, то період вимушеного прогулу становить з 30.11.2021 по 06.01.2022 (день ухвалення рішення суду) і складає 26 робочих дня (листопад 2021 року 1 день, грудень 2021 року 22 дні, січень 2022 року 3 дні).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2021 (день відсторонення) по 06.01.2022 (по день постановлення рішення) становить: 782,76 грн х 26 робочих днів = 20351,76 грн, який підлягає стягненню з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн, апеляційний суд враховує наступне.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначене узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 13.02.2023 у справі №295/2725/21.

Апеляційний суд вважає, що заявлений ОСОБА_1 розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн, не відповідає критеріям розумності та справедливості, і є завищеним, враховуючи, що відсторонення позивачки тривало незначний проміжок часу, а відтак наявні підстави для зменшення розміру моральної шкоди до 3000 грн у зв`язку з недоведеністю обставин заподіяння та оцінки такої шкоди у розмірі 10000 грн.

Також підлягають задоволенню вимоги представника ОСОБА_1 адвоката Голика Є.А. про стягнення витрат на правову допомогу, які були заявлені у суді першої інстанції, у розмірі 3000 грн.

Відповідно до пунктів першого та другого частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником ОСОБА_1 адвокатом Голиком Є.А. у порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України, надано ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 63), довідку-рахунок по наданню правової допомоги із зазначенням переліку наданих адвокатом послуг від 06.01.2022 (а.с. 64), квитанцію № 3322398 від 06.01.2022 про оплату ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн (а.с. 65), акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги від 06.01.2022 (а.с. 66), договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 16.12.2021 (а.с. 67).

Разом з тим, відповідачі не заявляли клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, не зазначали доводів і не посилались на докази щодо їх неспівмірності, що унеможливлює вирішення судом питання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки (ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності) суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, з власної ініціативи.

Отже, враховуючи наведені вище положення процесуального законодавства та беручи до уваги те, що позивачкою підтверджено належними доказами надання адвокатом Голиком Є.В. професійної правничої допомоги, її вартість, тому на користь ОСОБА_1 з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Крім того, згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про поновлення його на роботі у всіх судових інстанціях.

Також згідно п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі громадяни, віднесені до1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В матеріалах справи міститься копія посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_1 постраждалого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії (а.с. 13), а тому позивачка звільнена від сплати судового збору за всі заявлені нею вимоги.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами Закону України «Про судовий збір» пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до задоволених позовних вимог з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1598,08 грн, зокрема: за позовну вимогу про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення (908 грн) та з урахуванням розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди (20351,76 грн - середній заробіток+10000 грн моральна шкода) на суму 30351,76 грн (30351,76 грн від 23351,76 грн становить 76 %), слід стягнути судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 690,08 грн (908 грн х 76 % :100%).

Оскільки апеляційна скарга Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області підлягає частковому задоволенню на 24 % за вимоги майнового характеру, слід Компенсувати Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 326,88 грн ((908 грн х150%)х24%:100%), оскільки згідно платіжного доручення № 275 від 28.01.2022 (а.с. 103) саме Відділом освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області був сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги Семенівською гімназією № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 06 січня 2022 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області про скасування наказу, зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області від 29.11.2021 року № 103-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату в сумі 20351,76 грн. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів),у відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн., у відшкодування витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції 3000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області про зобов`язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Семенівської гімназії № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції 1598,08 грн.

Компенсувати Відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 326,88 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Семенівська гімназія № 2 Семенівської міської ради Чернігівської області, місцезнаходження: вулиця Шкільна, будинок 1, місто Семенівка Чернігівської області, 15400, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 2595585.

Відповідач: Відділ освіти, молоді та спорту Семенівської міської ради Чернігівської області (місцезнаходження: вулиця Червона Площа, будинок 6, місто Семенівка Чернігівської області, 15400, ЄДРПОУ 41832693).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.03.2023.

Головуючий Судді :