Постанова

від 06.03.2023 по справі 463/9409/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/9409/21 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/811/2546/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

розглянувши у м.Львові в порядку спрощеного провадження без участі учасників справи цивільну справу № 463/9409/21 за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 31 серпня 2022 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,-

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 208545 грн. 18 коп. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до п.2 ухвали Львівської міської ради (далі ЛМР) від 13.12.2012 №1977 відповідачу передано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , для обслуговування будівель і споруд майнового комплексу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі комерції, площею 0,1603 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень в оренду терміном на 5 років.

З Іноформації з Державного реєстру речових прав прав на нерухоме майно вбачається, що право оренди земельної ділянки у відповідача закінчилось 13.12.2017.

Після закінчення терміну дії договору рішення про продовження терміну оренди ЛМР не приймалось.

24.03.2014 за відповідачем зареєстровано право власності на будівлю складу «Н-1», загальною площею 311,7 кв.м, і присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 340261046101.

Відповідач фактично використовує земельну ділянку за відсутності відповідних рішень ЛМР про передачу її у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, про що складено акт від 16.10.2020 №136 та вимогу від 29.12.2021 №136/1, яким також встановлено, що земельна ділянка площею 0,1603 га, кадастровий номер 4610137200:08:002:0013, зайнята будівлею складу «Н-1», загальною площею 311,7 кв.м, яка перебуває у власності відповідача.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, яка без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, що мала заплатити за користування земельною ділянкою, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати ВС від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також постанові ВС від 12.04.2019 у справі №922/981/18.

Згідно з інформацією з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.05.2021 №1180, виданого відділом у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:002:0013 становить 2317168 грн. 56 коп., річний розмір орендної плати згідно з п.5 ухвали ЛМР №1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові» встановлено 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, відповідно розмір збитків, завданих власнику землі за період з 01.08.2018 по 31.07.2021 становить 208545 грн. 18 коп., які просить стягнути на користь позивача як представника територіальної громади з відповідача.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 202752 грн. 26 коп. (двісті дві тисячі сімсот п`ятдесят дві гривні двадцять шість копійок) безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради3042 грн. 08 коп. (три тисячі сорок дві гривні вісім копійок) судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Судом не повно встановлені всі обставини справи. Суд не дав належної оцінки її доводам про те, що дійсна нормативна грошова оцінка земельної ділянки на її думку розрахована неправильно та становить не 2317168,56 грн., а 1776769,68 грн., тому і сума безпідставно збережених коштів,які просить стягнути позивач є значно завищеною. Крім того, звертає увагу, що з врахуванням карантинних обмежень органи місцевого самоврядування встановлювали понижуючі коефіцієнти нормативно грошової оцінки у відповідний період та навіть звільняли від сплати за оренду нерухомого майна , що перебуває у комунальній власності, однак в даному випадку позивач вимагає повну вартість, що свідчить про не державницький підхід до платників податку. Вважає, що лист Головного управління ДПС у Львівській області №6968/13-01-24-07 від 11.06.2021 року є неналежним і недопустимим доказом. Просить скасувати рішення суду та ухвали нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст.360 ЦПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки проведена відповідно до вимог чинного законодавства та розмір безпідставно збережених коштів розрахований правильно. Відповідач не надала належних доказів, які б спростували дані обставини, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та проведення наступного судового засідання з її участю. У клопотанні зазначає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що даний спір виник з виконання господарського договору між Львівською міською радою і нею як фізичною особою- підприємцем, тому повинен розглядатися господарським судом.

Розглянувши клопотання , суд дійшов висновку, що підстав для його задоволення не має.

Відповідно до ч.3 ст.369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Судом встановлено,що цінапозову уданій справі меншаста розмірівпрожиткового мінімуму,конкретних обставинсправи,які бдавали підставипроводити розглядапеляційної скаргиз повідомленнямучасників справивідповідач не навелата судомне встановлено,а тому бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників ( такий висновок відповідає висновку висловленому в ухвалі Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Твердження відповідача , що відносини виникли між позивачем та відповідачем як учасниками господарських відносин є безпідставними, оскільки відповідач бере участь у даній справі як фізична особа, а спір виник на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно зч.2ст.247ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до частин 1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено такі обставини.

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідачем 24.03.2014 зареєстровано право власності на будівлю складу «Н-1», загальною площею 311,7 кв.м, і присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 340261046101.

Вказане нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137200:08:002:0013, площею 0,1603 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м.Львова та яка була передана в оренду відповідачу до 13.12.2017.

Актом обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 16.10.2020 №136 встановлено, що відповідачка фактично використовує земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:08:002:0013, площею 0,1603 га для обслуговування частини складу «Н-1» на АДРЕСА_1 . Доступ до земельної ділянки обмежений.

Ухвал міської ради щодо продовження терміну оренди вказаної земельної ділянки не приймалось, документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача відсутні. Орендну плату за користування земельною ділянкою відповідачка не сплачує.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, а тому зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Судом враховано період користування земельною ділянкою, який відповідач не заперечує, а також врахувано норми податкового законодавства , які передбачали, що за період з 1 по 31 березня 2020 року орендна плата не нараховувалась. Судом перевірено на достовірність наданий позивачем розрахунок безпідставно недоотриманих коштів.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За змістомглави 15 Земельного кодексу Україниправо користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина першастатті 93 Земельного кодексу Українивстановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (стаття 125 Земельний кодекс України).

За змістом вказаних положень право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до частин 1 та 2статті 1212 Цивільного кодексу Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Відповідно дост.206 ЗК Українивикористання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Позивачем доведено факт користування відповідачкою земельною ділянкою з кадастровим номером 4610137200:08:002:0013, площею 0,1603 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м.Львова та цього не заперечує сама відповідачка.

Крім цього, для вирішення цього спору, слід встановити обґрунтованість розрахунку суми збережених відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Визначаючи розмір коштів, що підлягають стягненню з відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази щодо фактичного використання земельної ділянки та оцінити їх в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Відповідно дост.76-81ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Не погоджуюсь з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, відповідачка не надала належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що така проведена з порушенням. Зокрема такими доказами у цьому випадку є висновки експертів.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про оцінку земель» (далі Закон) нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Суб`єкти оціночної діяльності перелічені у ст.6 зазначеного Закону.

Нормативна грошоваоцінка земельнихділянок можепроводитися такожна підставідоговору,який укладаєтьсязаінтересованими особамив порядку,встановленому законом (ст.15 Закону).

Розрахунок суми недоотриманих коштів позивачем проведений на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка проведена відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.19). Такий розрахунок відповідає Розділу 7 Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 року (а.с.78-92).

Доводи апеляційної скарги, що органи місцевого самоврядування встановлювали понижуючі коефіцієнти нормативно грошової оцінки у відповідний період та навіть звільняли від сплати за оренду нерухомого майна, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом враховано норми чинного в той час законодавства, зокрема , що орендна плата за період з 01 по 31 березня 2020 року не нараховувалась.

Твердження в апеляційній скарзі, щодо неналежності та недопустимості як доказу Листа Головного управління ДПС у Львівській області №6968/13-01-24-07 від 11.06.2021 року є безпідставним, оскільки зазначеному документу суд оцінки у рішенні суду не надавав.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23травня 2018року усправі №629/4628/16-ц. У цій постанові Велика Палата, дійшла висновку, що для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст.374 ч.1 п.1, 375, 383, 384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 31 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 16 березня 2023 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк