Рішення

від 16.03.2023 по справі 638/13745/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/13745/20

Провадження № 2/638/486/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий: суддя Цвіри Д.М.,

при секретарі: Зінченко А.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду у м. Харкові, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Керівника Харківської місцевої прокуратури №1в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Ващенківське", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Клопотов Станіслав Давидович, Приватний нотаріус Самощенко Олександра Ігорівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

встановив:

У провадженніДзержинського районногосуду м.Харкова перебуваєцивільна справаза позовноюзаявою КерівникаХарківської місцевої прокуратури №1в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Ващенківське", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Клопотов Станіслав Давидович, Приватний нотаріус Самощенко Олександра Ігорівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020221090000221 від 25 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:49529851 від 05.11.2019 та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу б/н від 30.09.2019 та акту приймання-передачі б/н від 30.09.2019, укладеного між ТОВ Фірма «Комплекс» та ОСОБА_1 , довідки №323558874 та технічного паспорту від 10.10.2019, виданих ТОВ «Лімінгтон», дозволу на розміщення та відкриття об`єктів торгівлі серія та номер Б02-0003/3 виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.

В подальшому ОСОБА_1 , набувши майнові права на літ. «З-1» за договором купівлі-продажу від 30.09.2019 та довідки №323558874 та технічного паспорту від 10.10.2019, виданих ТОВ «Лімінгтон», передає останню до статутного капіталу ПП «Ващенківське».

Так, рішенням власників ПП «Ващенківське» від 28.11.2019 ОСОБА_1 прийнято до складу власників підприємства із майновим внеском, а саме: нежитловою будівлею літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна як частки у статутному фонді ПП «Ващенківське» від 28.11.2019, ОСОБА_1 передав, а ПП «Ващенківське» прийняло до статутного фонду нежитлову будівлю літ. «З-1» по АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі вказаного рішення власників ПП «Ващенківське» від 28.11.2019 та акту приймання-передачі від 28.11.2019, приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.І. здійснено державну реєстрацію права власності ПП «Ващенківське» на нежитлову будівлю літ. «З-1» по АДРЕСА_1 (індексний номер рішення 49920664 від 28.11.2019).

Прокурор зазначає, що рішення приватного нотаріуса Клопотова С.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:49529851 від 05.11.2019, яким внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м. по АДРЕСА_1 та рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олександри Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49920664 від 28.11.2019 під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1953913263101, про право власності приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ: 38494967) на нежитловубудівлю літ.«З-1»,загальною площею39,3кв.м., розташовануза адресою: АДРЕСА_1 прийняті з порушенням вимог ст.ст. 5, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 за №1127.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні прокурор, яка діє в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзивів, заперечень на позовну заяву від нього не надходило.

Представник другого відповідача ПП «Ващенківське» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 22 грудня 2020 року представником другого відповідача ПП «Ващенківське» подано відзив на позовну заяву. Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.10.2020 та позовну заяву з додатками відповідач ПП «Ващенківське» отримало 24.11.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.10.2020 відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву, що узгоджується з нормами ЦПК України.

Разом з тим, представник відповідача, подавши до суду відзив із пропуском встановленого строку, не звертався до суду із клопотанням про поновлення строку для подання відзиву, та не надав будь-яких доказів поважності причин, через які пропущено такий строк.

Відтак, враховуючи подання представником відповідача відзиву з пропуском встановленого судом строку без заявленого клопотання про поновлення строку для подання відповіді на відзив, доказів поважності причин, через які пропущено такий строк, суд дійшов висновку про залишення без розгляду відзиву представника другого відповідача ПП «Ващенківське» від 22 грудня 2020 року та вирішує справу за наявними матеріалами.

У судове засідання треті особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином і у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Будь - яких заяв та клопотань з процесуальних питань до суду не подали.

Також на адресу суду надійшли пояснення позивача Харківської міської ради, в яких представник просив ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до вимог частини першої третьої статті 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Суд враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З метою недопущення надмірної тривалості судового провадження правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що під час досудового розслідування Харківською місцевою прокуратурою №1 у кримінальному провадженні №42020221090000221 від 25.08.2020 за ч.1 ст. 367 КК України встановлено, що приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:49529851 від 05.11.2019, та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу б/н від 30.09.2019 та акту приймання-передачі б/н від 30.09.2019, укладеного між ТОВ Фірма «Комплекс» та ОСОБА_1 , довідки №323558874 та технічного паспорту від 10.10.2019, виданих ТОВ «Лімінгтон», дозволу на розміщення та відкриття об`єктів торгівлі серія та номер Б02-0003/3 виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.

За договоромкупівлі-продажуб/нвід 30.09.2019до ОСОБА_1 перейшли всімайнові правана спорудута майно,яке перебуваєна балансіТОВ Фірма«Комплекс» за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.2 Договору споруда має такі характеристики: довжина 7,0 кв.м., ширина 5,5 кв.м., загальна висота 3,2 м., орієнтовно загальною площею 38,0 кв.м., основні конструкції виконані по металевому каркасу, стіни споруди виконані по типу «Сендвіч» товщиною 100 мм з утеплювачем та обшивкою, покрівля по металевим прогонам і решетуванню з покриттям із профільного сталевого листа, з утеплювачем з мінеральних плит, гідроізоляцією та пароізоляцією, віконні та дверні отвори заповнені метало пластиковими блоками, несучі конструкції покриття металеві ферми (пункт 1.1, 1.2 договору).

Також, в п. 1.3. договору зазначено, що покупець ОСОБА_1 набуває право власності на майно, яке складається зі споруди, визначеної у п.1.2. договору, всіх речей, які нерозривно з нею пов`язані, а також покупець набуває всі майнові права на споруду, визначену у п.1.2 договору, в порядку сингулярного правонаступництва.

Спорудою і майном, яке перебуває на балансі ТОВ Фірми «Комплекс», відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав б/н від 30.09.2019, є кіоск.

Зазначене підтверджується, зокрема, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.04.1994 за №156 «Про впорядкування дрібно-роздрібної торгівлі в м. Харкові», яким підприємству колективної власності фірмі «Комплекс» (код ЄДРПОУ 05591425) був виданий Дзержинським райвиконкомом м. Харкова ордер №215-В від 23.01.1995 та виданий 26.03.1996 Головним управлінням споживчого ринку виконавчого комітету Харківської міської ради дозвіл за реєстраційним номером Б02-0003/3 на розміщення та відкриття об`єктів торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування, а саме дозвіл нарозміщення кіоску для прийомушин внаварку по АДРЕСА_1 , які додані до позовної заяви.

При цьому в договорі купівлі-продажу б/н від 30.09.2019 не зазначено на підставі чого майно та споруда належать ТОВ Фірмі «Комплекс», вказано лише те, що майно та споруда перебувають на балансі фірми, проте без зазначення підстави, інвентарного номера, залишкової вартості майна.

Тобто, між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Комплекс» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на споруду (кіоск), яка є рухомим майном, а саме тимчасовою спорудою.

Водночас, варто зазначити, що відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Тобто, якщо виходити з того, що предметом договору купівлі-продажу б/н від 30.09.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Комплекс» була нежитлова будівля (нерухоме майно), то вказаний договір підлягав би обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Проте, вказаний договір нотаріально не посвідчений, що тягне за собою нікчемність останнього в силу ст.220 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції 2019 року, на момент укладання договору) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю, споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Вивченням зазначеного договору купівлі-продажу б/н від 30.09.2019, суд встановив, що жодних відомостей стосовно земельної ділянки на якій розташована споруда він не містить.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Разом з тим, в п.1.1 спірного договору зазначено, що продавець передає всі майнові права на споруду та майно, яке перебуває на балансі продавця за адресою АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність і сплачує визначену ціну за вказані всі майнові права на споруду та майно, яке перебуває на балансі продавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі- продажу можуть бути майнові права.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, то купівля-продаж майнових прав це виникнення правових передумов, необхідних для набуття у майбутньому права вимоги переходу права власності на об`єкт.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 справа №6-318цс15, а також аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 по справі №522/1029/18.

Таким чином, за спірним договором купівлі-продажу б/н від 30.09.2019 ОСОБА_1 не міг набути права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 за №507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік і класифікація, тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Кіоск (тимчасова споруда) є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

Відповідно до ч.ч. 1,2,4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно дост. 334ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Статтею 5Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» 1952-IVвстановлено,що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

При цьому ч.4 ст. 5 Закону 1952-IV передбачає, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Таким чином, згідно з нормами ст. ст. 181, 182, 334 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на рухому річ не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зокрема, п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 за №1127, встановлено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Водночас, судом встановлено, що відповідно до Інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.06.2020 №211507748 підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «З-1», крім вищевказаного договору купівлі-продажу б/н від 30.09.2019 та акту приймання-передачі б/н від 30.09.2019, укладеного між ТОВ Фірма «Комплекс» та ОСОБА_1 , стали довідка №323558874 та технічний паспорт від 10.10.2019, видані ТОВ «Лімінгтон» та дозвіл на розміщення та відкриття об`єктів торгівлі серія та номер Б02-0003/3 виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Проте, жоден з вказаних документів не є правовстановлюючим документом, передбаченим ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішення приватного нотаріуса Клопотова С.Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:49529851 від 05.11.2019, прийняте з порушення вимог ст.ст. 5, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 за №1127, підлягає скасуванню.

Суд, встановивши, що реєстраційне рішення прийняте приватним нотаріусом як державним реєстраторами на підставі недостовірних документів, а також всупереч вимогам законодавства щодо зазначеного об`єкту, має прийняти лише єдине рішення про задоволення позовної заяви в цій частині.

Таке рішення приватного нотаріуса не відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст.3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» щодо достовірності відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, адже відомості, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, не відповідають тим фактам, що встановлені судом.

В подальшому рішенням власників ПП «Ващенківське» від 28.11.2019 ОСОБА_1 прийнято до складу власників підприємства із майновим внеском, а саме: нежитловою будівлею літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,тобто фактично споруду (кіоск), що є рухомим майном, як зазначалось вище.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна як частки у статутному фонді ПП «Ващенківське» від 28.11.2019, ОСОБА_1 передав, а ПП «Ващенківське» прийняло до статутного фонду нежитлову будівлю літ. «З-1» по АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі вказаного рішення власників ПП «Ващенківське» від 28.11.2019 та акту приймання-передачі від 28.11.2019, приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.І. здійснено державну реєстрацію права власності ПП «Ващенківське» на нежитлову будівлю літ. «З-1» по АДРЕСА_1 (індексний номер рішення 49920664 від 28.11.2019).

Прокурором заявлено вимогу про визнання недійним рішення власників приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ 38494967) від 28.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №№5737,5738, в частині прийняття до статутного капіталу приватного підприємства «Ващенківське» майнового внеску від ОСОБА_1 у вигляді нежитлової будівлі літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 та акту приймання-передачі нерухомого майна як частки у статутному фонді приватного підприємства «Ващенківське» від 28.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №№5759, 5760.

Суд, проаналізувавши аргументи сторін та надані докази, прийшов до наступних висновків.

Так, в матеріалах справи міститься Рішення власників приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ 38494967) від 28.11.2019, відповідно до якого прийнято до складу власників підприємства ОСОБА_1 із майновим внеском, а саме: нежитловою будівлею літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вищезазначеного рішення між першим та другим відповідачем 28.11.2019 укладено акт приймання-передачі нерухомого як частки у статутному фонді ПП «Ващенківське» майна учасника, яке вноситься до статутного капіталу вказаного підприємства. Зі змісту цього акта вбачається, що другий відповідач прийняв, а перший відповідач передав в якості внеску до статутного капіталу означений у Рішенні власників приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ 38494967) від 28.11.2019 нежитлову будівлю літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

При цьому, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 927/90/19, провадження № 12-103гс19.

Так, Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Відповідно дост.62Господарського кодексу,підприємством єсамостійний суб`єктгосподарювання,створений компетентниморганом державноївлади абоорганом місцевогосамоврядування,або іншимисуб`єктамидля задоволеннясуспільних таособистих потребшляхом систематичногоздійснення виробничої,науково-дослідної,торговельної,іншої господарськоїдіяльності впорядку,передбаченому цимКодексом таіншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності . Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 927/90/19, провадження № 12-103гс19.

Суд зазначає, що позовні вимоги, які пред`явив прокурор в інтересах держави, фактично стосуються реєстрації рухомого майна як нерухомого задля отримання земельної ділянки.

Оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, суд вважає, що цей спір не містить ознак корпоративного.

У Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради існує цивільний інтерес до майна не як до учасника товариства й не в межах корпоративних правовідносин. Всі позовні вимоги прокурора взаємопов`язані та спрямовані на скасування реєстрації об`єкту самочинного будівництва.

Також, згідно з усталеною судовою практикою підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

При цьому, у відповідності до висновків Верховного Суду (постанова від 21 лютого 2022 року по справі № 904/3241/20 та від 30 квітня 2020 року по справі № 924/497/19) рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2022 року по справі № 904/3241/20 зазначено, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, суд (господарський) не має підстав для задоволення позову. Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Таким чином, проаналізувавши предмет і підстави позову, склад сторін, суд приходить висновку, що вимога про визнання недійним рішення власників приватного підприємства «Ващенківське» та акту приймання- передачі майна, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Провадження у справі у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Таким чином, оскільки нежитлова будівля літ. «З-1» є тимчасовою спорудою (кіоском) право власності на яку не підлягає державній реєстрації відповідно до ст. 182 ЦК України та ст.ст. 5, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про державну реєстрацію права власності вчинений приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.І. (індексний номер рішення 49920664 від 28.11.2019) про реєстрацію права власності ПП «Ващенківське» на нежитлову будівлю літ. «З-1» по АДРЕСА_1 також підлягає скасуванню.

У попередньому розділі цього рішення суд дійшов до висновку про закриття провадження в частині позовних вимог про визнання недійним рішення, а також визнання недійсним акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу у зв`язку з тим, що Харківська міська рада не є учасником (засновником) першого відповідача, а отже не є стороною відповідних корпоративних відносин і не може оскаржувати зазначене рішення та акт.

Суд вказує, що рішення державного реєстратора було прийнято фактично на підставі та на виконання рішення ПП «Ващенківське» та акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу. Хоча суд позбавлений можливості здійснити аналіз законності рішення та акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу, суд зобов`язаний провести аналіз рішення державного реєстратора та надати йому оцінку. Закриття провадження в частині позовних вимог в частині незаконним та скасувати рішення, а також визнання недійсним акта приймання-передачі внеску до статутного капіталу ніяким чином не впливає на обов`язок суду надати оцінку рішенню державного реєстратора.

Відтак, здійснюючи аналіз рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олександри Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49920664 від 28.11.2019 під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1953913263101, яким було здійснено реєстрацію права власності ПП «Ващенківське» на нежитлову будівлю літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із внесенням цього об`єкта другим відповідачем до статутного капіталу суд прийшов до висновку, що він також стосується об`єкта літ. «З-1».

Судом також встановлено, що означене рішення було прийнято після першого рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова Станіслава Давидовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 49529851 від 05.11.2019 під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1953913263101 про право власності ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи попередні висновки суду відносно об`єкту літ. «З-1», суд вказує, що вказані рішення приватних нотаріусів як державних реєстраторів не відповідають фактичним обставинам, а отже є незаконними та такими, що були здійснені відносно об`єкта, який фактично не існував.

Водночас, встановлено, що внесення нежитлової будівлі літ. «З-1» загальною площею 39,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , до статутного капіталу ПП «Ващенківське» та подальша реєстрація прав власності на нежитлову будівлю (насправді на рухоме майно кіоск) за останнім, проведено протиправно з метою отримання відповідної земельної ділянки на поза конкурсних засадах.

Так, незаконна реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності ОСОБА_1 на тимчасову споруду та подальше її передання до статутного капіталу ПП «Ващенківське» здійснено з метою введення в оману Харківської міської ради, як органу місцевого самоврядування, для приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме - отримання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на поза конкурсних засадах, без проведення земельних торгів на підставі ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Як наслідок, пунктом 18 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за №2144/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова», ПП «Ващенківське» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва торговельно-офісного комплексу по АДРЕСА_1 та надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:03:002:0003) площею 0,2129 га із земель територіальної громади АДРЕСА_1 для будівництва торговельно-офісного комплексу до 01.05.2025. Будівництво виконати з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. «З-1», яка належить на праві приватної власності ПП «Ващенківське».

В подальшому, п. 10 додатку до рішення Харківської міської ради від 24.06.2020 за №2153/20 «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ПП «Ващенківське», як власнику нежитлової будівлі літ. «З-1», яка розташована на земельній ділянці площею 0,2129 га по АДРЕСА_1 , надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності із земель житлової та громадської забудови площею 0,2129 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, для будівництва торговельно-офісного комплексу.

Водночас, сторонам безсумнівно було відомо про те, що спірна нежитлова будівля літ. «З-1» є кіоском, тобто тимчасовою спорудою право власності на яку не підлягає державній реєстрації. Водночас, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що укладення спірного договору купівлі-продажу, рішення про внесення до статутного капіталу та незаконна державна реєстрація прав власності на нерухоме майно безумовно вказують на наявність умислу всіх сторін на отримання земельної ділянки з уникненням процедури конкурсних торгів.

Статтями 13, 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Крім того, за ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, а кошти від її відчуження повинні надходити до місцевого бюджету.

Статтею 26Закону України"Промісцеве самоврядуванняв Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту і власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості.

Протиправна реєстрація об`єктів нерухомого майна на території міста та отримання у зв`язку з цим земельної ділянки на пільгових засадах без проведення земельних торгів, безумовно порушує законні права Харківської міської ради щодо ефективного розпорядження земельними ділянками комунальної власності та належного благоустрою міста, забезпечення надходження коштів до бюджету.

Враховуючи, що спірні правочини порушують права та охоронювані законом інтереси Харківської міської ради, остання має право на звернення до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Відповідно до статті 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) (далі- Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Зокрема, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Також слід враховувати практику ЄСПЛ стосовно принципів застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» у разі втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати під час вирішення цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності». До того ж немає чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України№ 475/97-ВРвід 17липня 1997року та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

У зв`язку з цим, не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Відносно процесуальної дієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомоюстатті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Крім того, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Так, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором,вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Тобто, прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

Вказана позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2020 за №912/2385/18.

Так, органи місцевого самоврядування в особі сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб`єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Оскільки, уповноважений орган Харківська міська рада, до цього часу не вжила заходів скасування реєстрації права власності на спірне майно, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в суді.

На виконання п.п. 2 п. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» місцевою прокуратурою попередньо повідомлено Харківську міську раду про представництво інтересів держави в її особі при зверненні із позовною заявою до суду.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Отже, що стосується правових підстав та умов звернення прокурора з цим позовом до суду, то ним наведено підстави для здійснення представництва держави в суді, передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також дотримано порядок такого звернення, встановлений цією правовою нормою. Таким чином, прокурор обґрунтував наявність визначених законом підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, довівши, що компетентний орган, якого прокурор зазначив як позивача, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

За вимогами абз. 2 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 зроблено висновок, що державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Спірні рішення приватних нотаріусів Клопотова С.Д. та ОСОБА_2 порушують встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного законодавства під час здійснення забудови земель населених пунктів та, зокрема, порядку отримання земельних ділянок комунальної власності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №569/2749/15-ц висловлено правову позицію про те, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному позовному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Відповідно до норм процесуального законодавства у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Якщо вимоги до відповідачів є однорідними, пов`язаними між собою, то можуть бути об`єднані в одне провадження і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані сторонами належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат між сторонами суд виходить з вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у сумі- 6306,00 грн., по 3153 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст.141, 259,263-265,268,273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В частині позовних вимог про визнання недійсним рішення власників приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ 38494967) від 28.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №№5737,5738, в частині прийняття до статутного капіталу приватного підприємства «Ващенківське» майнового внеску від ОСОБА_1 у вигляді нежитлової будівлі літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 та акту приймання-передачі нерухомого майна як частки у статутному фонді приватного підприємства «Ващенківське» від 28.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №№5759, 5760 провадження закрити.

В інші частині позовні вимоги керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 и в інтересах держави, в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Ващенківське", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Клопотов Станіслав Давидович, Приватний нотаріус Самощенко Олександра Ігорівна про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова Станіслава Давидовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 49529851 від 05.11.2019 під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1953913263101 про право власності ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олександри Ігорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49920664 від 28.11.2019 під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1953913263101, про право власності приватного підприємства «Ващенківське» (код ЄДРПОУ: 38494967) на нежитлову будівлю літ. «З-1», загальною площею 39,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ПП «Ващенківське» на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6 306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп., по 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три три) грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний судміста Харкова.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua).

Позивач - Харківська місцева прокуратура № 1 (Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради: 61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-А.).

Відповідач - ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Приватне підприємство «Ващенківське» (Код ЄДРПОУ 38494967, вул. Плеханівська, буд. 20А, м. Харків, 61001).

Третя особа - Приватний нотаріус Клопотов Станіслав Давидович (61003, м. Харків, пров. Короленка, буд. 19).

Третя особа - Приватний нотаріус Самощенко Олександра Ігорівна ( АДРЕСА_3 ).

Суддя Д.М. Цвіра