Постанова

від 28.03.2023 по справі 473/4273/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.03.23

22-ц/812/38/23

Провадження № 22-ц/812/38/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 березня 2023 року м. Миколаїв

справа № 473/4273/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Калашник А.О.,

за участі представника Кабінету Міністрів України Лісовенка О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Кабінету Міністрів України

на рішенняВознесенського міськрайонного суду Миколаївської області,ухваленого 14 грудня 2021 року підголовуванням суддіРотар М.М.,в приміщенніцього жсуду,повне судоверішення складено15грудня 2021року,у цивільнійсправі

за позовом

ОСОБА_1 до Комунального закладудошкільної освітикомбінованого типу№4«Золотий ключик» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу №4 «Золотий ключик» (надалі КЗДО КТ №4 «Золотий ключик») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Позивач зазначала, що працює на посаді бухгалтера КЗДО КТ №4 «Золотий ключик». 02 листопада 2021 року їй було вручено повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-1, а не проти COVID-19. 08 листопада 2021 року наказом № 46-К її було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19.

Посилаючись на те, що ні в посадовій інструкції бухгалтера, ні в будь-якому іншому документі, підписаному між сторонами, зобов`язання про здійснення такого щеплення немає, отже, відповідач не мав жодних законних та правових підстав на відсторонення її від роботи з вказаних підстав. Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу, позивачка позбавлена права на працю, а тому наказ є незаконним, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення її від роботи.

Правом відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КЗДО КТ №4 «Золотий ключик» від 08 листопада 2021 № 46-К, в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції). Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92Конституції та статті 12 Закону і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд прийшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити в мотивувальній частині.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить виключно аналіз відповідності Конституції України та Законам України, нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України. Рішення містить власні суб`єктивні висновки головуючого судді стосовно процедури введення карантинних обмежень на території України, нібито невідповідності дій вищого органу державної влади вимогам Конституції України. Судом першої інстанції надано оцінку актам Міністерства охорони здоров`я України, повноваженням та процедурі визначення Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, Календаря профілактичних щеплень від COVID-19.

Положення чинного ЦПК України не наділяють районний суд юрисдикцією щодо надання оцінки нормативно-правовим актам вищого органу виконавчої влади, міністерств та інших суб`єктів владних повноважень. Крім того, надання подібної оцінки в межах розгляду справи про оскарження індивідуального акту, який виник щодо трудових правовідносин конкретної особи, суперечить завданню цивільного судочинства.

Надання судом цивільної юрисдикції оцінки діяльності Кабінету Міністрів України під час реалізації повноважень, визначених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», діючим актам Уряду, відповідності їх Конституції та Законам України є порушенням норм процесуального права. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що усі висновки, які слугували підставою для скасування наказу про відсторонення гуртуються на аналізі нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України. Тобто, судом не було належним чином оцінено доводи учасників справи в межах предмета спору, а зроблено висновки по суті справи виключно внаслідок власного ставлення до нормативно- правових актів, оцінка яким не має надаватись в межах цивільного судочинства. Не досліджено питання співвідношення трудового інтересу однієї особи порівняно з інтересами невизначеного кола осіб, стосовно захисту життя та здоров`я, які забезпечуються державою. Судом не було застосовано позицію Європейського суду з прав людини про те, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремо ї особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.

Апелянт також вважає висновки суду першої інстанції щодо порушення процедури введення на території України карантину такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права.

Узагальнені доводи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом, від учасників справи до апеляційного суду не надійшов.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Так,судом встановлено,що сторониперебувають утрудових відносинах. ОСОБА_1 працює вКЗДО КТ№4«Золотий ключик»на посадібухгалтера. Наказом директора КЗДО КТ № 4 «Золотий ключик» №46-К від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від «COVID-19». Виданню вказаного наказу передувало надання позивачці ОСОБА_1 повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-1» ( а.с.6,7).

Доводи позовної заяви щодо незаконності відсторонення позивачки від роботи зводяться до того, що оскаржуваний нею наказ не відповідає положенням чинного законодавства та суперечить цим положенням, оскільки вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов`язкових щеплень; постанова Кабінету Міністрів України № 1096 та наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 не передбачають обов`язку проходження працівниками закладів дошкільної освіти профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 саме до 08 листопада 2021 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Однак з такими висновками, в частині мотивів суду першої інстанції, апеляційний суд погодитись в повній мірі не може виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується . За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний СудУкраїни усправі законституційним зверненнямКиївської міськоїради професійнихспілок щодоофіційного тлумаченнячастини третьоїстатті 21КЗпП України(рішеннявід 09липня 1998року №12-рп/98)офіційно розтлумачивтермін «законодавство».Так,Конституційний СудУкраїни дійшоввисновку,що термін«законодавство»,який вживаєтьсяв частинітретій статті21КЗпП Українищодо визначеннясфери застосуванняконтракту якособливої формитрудового договору,потрібно розумітитак,що нимохоплюються закониУкраїни,чинні міжнароднідоговори України,згода наобов`язковістьяких наданаВерховною РадоюУкраїни,а такожпостанови ВерховноїРади України,укази ПрезидентаУкраїни, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконнимактом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення відобов`язковихпрофілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичногоогляду особи в разі відсутності унеї відповіднихмедичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчийдокумент Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесенняподання провідсторонення відроботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

В постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 14грудня 2022року усправі №130/3548/21(провадження№ 14-82цс22)зазначено,що «положенняабзацу шостогочастини першоїстатті 7Закону №4004-XIIта Інструкції№ 66не охоплюютьпорядок відстороненнявід роботиу зв`язкуз відмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника».

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Тому рішення суду підлягає зміні на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Водночас, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо порушенням судом першої інстанції юрисдикційності даного спору.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись із цим позовом, просила визнати незаконним та скасувати наказ КЗДО КТ №4 «Золотий ключик», в якому вона працює на посаді бухгалтера, про відсторонення від роботи.

За статтею 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

Отже цей спір є виключно трудовим, у зв`язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Проведений судом першої інстанції в мотивувальній частині аналіз нормативно-правових актів Кабінету Міністрів та Міністерства охорони здоров`я України не перетворює спір в публічно-правовий.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому доводи апеляційної скарги про таке, є необґрунтованими.

Рішення суду в частині відсторонення позивачки від роботи сторони та апелянт не оскаржували, а тому в цій частині рішення апеляційний суд не перевіряє.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Рішення Вознесенськогоміськрайонного судуМиколаївської області від 14грудня 2021року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 28 березня 2023 року.