Рішення від 16.03.2023 по справі 910/13182/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2023Справа № 910/13182/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у засіданні справу № 910/13182/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПРАМАРІН»

(65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Отрадна, буд. 15, прим. 4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-2002» (04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 12 А) про стягнення 3 899 233,39 грн,

За участю представника:

від позивача - Кукуруза Д.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СУПРАМАРІН» (далі - позивач, ТОВ «СУПРАМАРІН») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-2002» (далі - відповідач, ТОВ «ПОЛІССЯ-2002») про стягнення 3 899 233,39 грн, з яких: 1 822 620,58 грн - сума основного боргу, 406 936,62 грн - пені, 180 958,38 грн - 3% річних, 859 035,13 грн - інфляційні втрати та 629 682,68 грн - курсова різницю, а також судові витрати по справі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору транспортного експедирування № 1005-053/2017sm від 10.05.2017 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні втрати, 3% річних та курсова різницю.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/13182/22 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 05.12.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 05.12.2022, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.

Ухвалою суду від 16.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.01.2023.

10.01.2023 через електрону пошту суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд, надати можливість ознайомитись з матеріалами справи, продовжити встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву та продовжити строк підготовчого засідання, у зв`язку з тим, що ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» не отримувало позовної заяви з додатками.

11.01.2023 через електрону пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 12.01.2023, оскільки позивач на зазначену дату не має можливості забезпечити явку уповноваженого представника - адвоката Кукурузи Д.С. через зайнятість в іншому судому засіданні у Вінницькому окружному адміністративному суді по справі № 120/8011/22, призначеному 30.11.2022, тобто раніше ніж було відкрито провадження по справі № 910/13182/22, на підтвердження чого долучені відповідні документи.

Ухвалою суду від 12.01.2023 підготовче засідання було відкладено на 02.02.2023.

27.01.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд задовольнити позов частково, а саме в частині стягнення основного боргу в сумі 1 822 620,58 грн та розстрочити погашення заборгованості за договором транспортного експедирування № 1005-053/2017sm від 10.05.2017 згідно з наступним графіком: березень 2023 року - 100 000,00 грн, квітень 2023 року - 100 000,00 грн, травень 2023 року - 100 000,00 грн, червень 2023 року - 100 000,00 грн, липень 2023 року - 100 000,00 грн, серпень 2023 року - 100 000,00 грн, вересень 2023 року - 100 000,00 грн, жовтень 2023 року - 100 000,00 грн, листопад 2023 року - 100 000,00 грн, грудень 2023 року - 100 000,00 грн, січень 2024 року - 100 000,00 грн, лютий 2024 року - 100 000,00 грн, березень 2024 року - 100 000,00 грн, квітень 2024 року - 100 000,00 грн, травень 2024 року - 100 000,00 грн, червень 2024 року - 100 000,00 грн, липень 2024 року - 100 000,00 грн, серпень 2024 року - 122 620,58 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає, що заборгував позивачу 1 822 620,58 грн та стверджує, що не має наміру не сплачувати заборгованість, проте, одночасне стягування зазначеної суми призведе до важких фінансово-економічних наслідків для нього та просить прийняти до уваги тяжкий стан по реалізації його продукції як на місцевому ринку так і за кордоном, оскільки на сьогоднішній день лісова і деревопереробна галузь на межі повної зупинки виробничої діяльності, через причини викладені у відзиві; наявність кредиторської та дебіторської заборгованості.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення курсової різниці відповідач посилався на те, що пп. 4.3.9. Договору, щодо сплати курсової різниці, застосовується у випадку проведення розрахунків за договором в іноземній валюті, а в даному випадку всі розрахунки та платежі, які здійснював відповідач в ході виконання договору, проводились в гривнях, тому вимагання будь якої курсової різниці, на думку відповідача, незаконно та необґрунтовано.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних відповідач, посилаючись на п. 6.1. та п. 6.2. Договору, зазначав, що позивач протягом всього часу роботи по Договору не пред`являв відповідачу ніяких претензій, у зв`язку з цим та те що в Україні діє воєнне стан, що є форс-мажорною підставою, вимагання будь яких санкцій, на думку відповідача, недоречно та необґрунтовано.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву пропонує позивачу погасити заборгованість готовою продукцією яка є на складі відповідача, а саме пиломатеріалами брус та дошка.

Частиною другою ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

31.01.2023 через електрону пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 02.02.2023, оскільки, враховуючи приписи ст. 166 ГПК України та строк подання відповіді на відзив, передбачений ухвалою суду, станом на 31.01.2023 позивач не отримав від відповідача відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим позбавлений можливості скористатись своїм правом та надати суду відповідь на відзив. Крім того, представник позивача 02.02.2023повинен прийняти участь у судовому засіданні у Вінницькому окружному адміністративному суді по справі № 120/8011/22.

Ухвалою суду від 02.02.2023 підготовче засідання було відкладено на 23.02.2023.

06.02.2023 через електрону пошту суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначав, що послуги, в рамках дії Договору, були надані відповідачу у 2019 році, як і обв`язок щодо їх оплати, тобто до початку поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та до початку введення воєнного стану в Україні.

Крім того, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Однак, відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов`язання за Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану), а його посилання на падіння цін на світовому ринку в першій половині 2022 року на хвойні пиломатеріали на 40 - 50 відсотків, в порівняні з минулим роком, нічим не підтвердженні та взагалі не стосуються того періоду, в якому у відповідача виник обв`язок щодо оплати позивачу грошових коштів за надані послуги, які документально підтвердженні та не заперечуються відповідачем.

При цьому, запровадження карантинних обмежень та воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання грошового зобов`язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.

Таким чином, посилання відповідача на карантинні обмеження, спад цін на хвойні пиломатеріали, круглий ліс, тощо та надання лише листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, на думку позивача, не є належним та допустимим доказом звільнення від виконання своїх зобов`язань.

Також, на думку позивача, в силу норм ст. 239 ГПК України, вимоги ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» про розстрочення виконання рішення суду є неправомірними та безпідставними, оскільки відповідачем не подано до суду таких бухгалтерських документів, як фінансові звіти та звіти про фінансові результати за 2019-2023 роки, доказів на підтвердження припинення або призупинення діяльності в період дії карантину та воєнного стану, або доказів припинення чи зменшення оплат в такий період, та не доводиться (приховується) до відома суду реальний фінансовий та майновий стан відповідача як сторони у даному спорі, зокрема неповідомлення суду про наявність/відсутність нерухомого та рухомого майна, земельних ділянок ТОВ «ПОЛІССЯ-2002», тощо, у зв`язку з чим просив відмовити ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» у задоволенні заяви/прохання стосовно розстрочення погашення заборгованості.

Разом з цим, відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувана у справі та здійснювану ним господарську діяльність.

Стосовно курсової різниці відповідач зазначив, що для належного виконання умов Договору укладеного між відповідачем та позивачем, останнім було укладено ряд договорів з третіми особами, зокрема з портами/лініями, перевізниками, складами, які діяли виключно на умовах передоплати, та розрахунок з якими проводився в іноземній валюті. При цьому, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Коливання курсу валют, призвело до курсової різниці, та може розцінюватись як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення позивача можливості отримати прибуток.

13.02.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення, в яких останній зазначав, що відповідач не стверджує, що саме обставини, визначені постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом» від 11.03.2020 № 211 та Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, звільняють його від виконання своїх зобов`язань по договору, а стверджує, що вони суттєво впливають на його господарську діяльність, призупинення діяльності підприємства, що призвело до відсутності коштів для розрахунку з позивачем, про що були надані відповідні документи.

13.02.2023 через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив аналогічна відповіді на відзив, яка надійшла до суду 06.02.2023.

22.02.2023 через електрону пошту суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначав, зокрема, що в підтвердження своєї позиції, разом із запереченнями, відповідач надав до суду наступні докази: інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, копію договору застави основних засобів, копії фінансових звітів ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» за 2019-2022 роки з квитанціями, копії наказів по підприємству ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» за 2020 та 2022 рік про надання відпусток без збереження заробітної плати та про призупинені дії трудового договору з працівниками, проте, в порушення приписів ст.ст. 80, 165 ГПК України, відповідач у першій заяві, по суті, не вказав, які докази не можуть бути подані разом із відзивом, не зазначив/не обґрунтував причини та неможливість їх неподання у встановлений законом строк.

22.02.2023 через електрону пошту суду від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 23.02.2023, без участі позивача та його представника та перейти до справи по суті.

22.02.2023 через електрону пошту суду від представника відповідача надійшло повідомлення про перенесення судового засідання, призначеного на 23.02.2023, через хворобу представника відповідача - адвоката Грода В.В.

Ухвалою суду від 23.02.2023 було закрите підготовче провадження у справі № 910/13182/22 та призначено справу до розгляду по суті на 16.03.2023.

У судове засідання 16.03.2023 з`явився представник позивача, надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судове засідання 16.03.2023 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 16.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

10.05.2017 між ТОВ «СУПРАМАРІН» (далі - Експедитор) та ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» (далі - Клієнт) був укладений транспортного експедирування № 1005-053/2017sm (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу повітряним, морським і автомобільним транспортом відповідно з узгодженими заявками Клієнта.

Експедитор надає Клієнту транспортно-експедиторські послуги згідно з Законом України № 1955-ІV від 01.07.2004 «Про транспортно-експедиторську діяльність», Конвенцією про міжнародне дорожнє перевезення вантажів (CMR), Європейською угодою про режим праці та відпочинку водіїв (AETR), Цивільним і Господарським кодексами України, чинним законодавством України (п. 1.2. Договору).

Умовами пп. 2.1.9. п. 2.1. Договору передбачено, що Експедитор має право отримувати від Клієнта плату за свої послуги, а також відшкодування узгоджених з Клієнтом витрат, зборів та інших платежів, понесених у зв`язку з наданням послуг за даним Договором, в інтересах Клієнта.

Експедитор зобов`язується забезпечувати якісне транспортне обслуговування, а також організацію перевезення вантажів Клієнта різними видами транспорту по території України і за її межами відповідно до заявок Клієнта (пп. 2.2.1. п. 2.2. Договору).

Згідно пп. 2.4.14. п. 2.4. Договору, Клієнт зобов`язується оплати послуг Експедитора, а також відшкодувати витрати, штрафи та інші платежі, понесені Експедитором на користь Клієнта.

Умовами пп. 2.4.17. п. 2.4. Договору передбачено, що Клієнт зобов`язується протягом 5 днів після отримання Акту виконаних робіт підписати його і один примірник відправити Експедитору. В разі не підписання Акту або не відправки його в зазначений термін, послуги вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином.

Відповідно до п. 3.1. Договору, послуги Експедитора, а також витрати, збори та інші платежі, здійснені Експедитором на користь Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після отримання оригіналів коносаментів, а саме рахунків та актів виконаних робіт за умови наявності в роботі у Експедитора залогових контейнерів (якщо інше не обумовлено в заявці Клієнта, прийнятої для виконання Експедитором), на підставі виставленого Експедитором рахунку в термін, передбачений п. 3.2. даного Договору. У разі виникнення у Експедитора додаткових витрат, оплати штрафів і проведення інших платежів в інтересах Клієнта, пов`язаних з виконанням цього Договору, Експедитор виставляє Клієнту додатковий рахунок, який підлягає сплаті Клієнтом в термін, передбачений п. 3.2. даного Договору. Рахунки, виставлені на Клієнта в іноземній валюті, сплачуються Клієнтом в гривневому еквіваленті за середньозваженим курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку на день виставлення рахунку (http://charts.finans.ua/ru/currency/interbank/-/2/usd).

Згідно з п. 3.2. Договору, Клієнт оплачує рахунки Експедитора протягом 3 (трьох) банківських днів з дня їх виставлення, на поточний банківський рахунок Експедитора або в інший, не забороненій формі розрахунків. Рахунок вважається сплаченим при зарахуванні коштів на поточний рахунок Експедитора.

Акт вважається прийнятим, а послуга надана в повному обсязі та належним чином в разі підписання Акту або у разі не підписання або неповернення його Клієнтом протягом 7 днів з моменту його отримання і не відправки претензій або зауважень до Експедитора. Претензії, подані Клієнтом с порушенням умов даного пункту, не підлягають розгляду та задоволенню (пп. 3.2.1. п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що за прострочення оплати рахунку Експедитора Клієнт оплачує Експедитору пеню за кожен календарний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми такого рахунку.

Грошові кошти, що перераховуються до Договору, не є власністю Експедитора, за винятком належної йому експедиторської винагороди, та призначені для розрахунків з учасниками транспортного процесу і для компенсації витрат Експедитора у зв`язку з виконанням даного Договору та додатків до нього (п. 3.5. Договору).

Умовами пп. 4.1.1. п. 4.1. Договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором відповідно до чинного законодавства України.

Сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх обов`язків за даним Договором, у випадку настання обставин розділу 5 даного Договору. При цьому, обставини, визначені в розділі 5 даного Договору, не є підставою для невиконання Сторонами своїх фінансових зобов`язань за послуги, що були надані до настання таких обставин (пп. 4.1.3. п. 4.1. Договору).

Відповідно до пп. 4.1.7. п. 4.1. Договору, Сторони дійшли спільної згоди, що встановлений Господарським кодексом України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на відносини сторін не застосовуються і пеня може нараховуватися протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування.

Умовами пп. 4.3.9. п. 4.3. Договору встановлено, що за прострочення виконання своїх фінансових зобов`язань понад 15 календарних днів, Клієнт додатково оплачує Експедитору курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати. Рахунок курсової різниці слід брати з урахуванням міжбанківського курсу іноземної валюти.

Сплата Сторонами штрафних санкцій не звільняє їх від виконання основного зобов`язання (пп. 4.3.11. п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, Сторони звільняються від відповідальності за цим Договором на час дії випадку, обставин непереборної сили, форс-мажорних обставин в розумінні п. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», які включають, але не обмежуються, зокрема, наступним: війна, вторгнення, введення воєнного стану.

Сторона, на виконання зобов`язань якої вплинули перераховані вище обставини, повинна негайно, але не пізніше 5-ти днів, сповістити іншу Сторону, як про початок, так і про припинення даних обставин. Достатнім підтвердженням дії таких обставин є висновок Торгово-промислової палати України, регіональної торгово-промислової палати або іншого компетентного державного органу (п. 5.2. та п. 5.3. Договору).

Згідно з п. 6.1. Договору, претензії, що виникають при виконанні цього Договору, повинні бути пред`явлені протягом 2 (двох) місяців з дня настання події, яка стала підставою для їх пред`явлення. Датою пред`явлення претензії вважається дата позначки поштового відомства про вручення листа адресату, або інше документальне підтвердження отримання (вручення) адресатом (адресату) претензії.

Кожен випадок збитку, за який інша Сторона вимагає відшкодування, повинен бути документально обґрунтований розрахунком і підтверджуючими документами (п. 6.2. Договору).

Умовами п. 8.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2017. Якщо жодна зі Сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну Договору не повідомить письмово іншу Сторону про розірвання Договору, термін його дії буде автоматично пролонговано на кожний наступний календарний рік.

Договір може бути розірваний за ініціативою однієї зі Сторін з повідомленням про це іншої Сторони за 30 (тридцять) календарних днів або за взаємною згодою Сторін (п. 8.2. Договору).

Відповідно до п. 8.6. Договору, Сторони дійшли згоди, що Експедитор має право підписувати рахунки та акти виконаних робіт за допомогою факсімільє підпису.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання умов Договору, були надані транспортно-експедиторські послуги відповідачу на загальну суму 2 336 140,58 грн, що підтверджується Актами надання послуг № 911 від 22.05.2019 на суму 44 520,00 грн, № 1402 від 29.07.2019 на суму 114 956,80 грн, № 1520 від 02.08.2019 на суму 153 361,35 грн, № 1521 від 02.08.2019 на суму 94 679,00 грн, № 1681 від 16.08.2019 на суму 114 568,01 грн, № 1682 від 16.08.2019 на суму 104 914,70 грн, № 1695 від 22.08.2019 на суму 51 257,50 грн, № 1696 від 30.08.2019 на суму 49 490,00 грн, № 1697 від 03.09.2019 на суму 51 460,50 грн, № 1788 від 06.09.2019 на суму 185 961,27 грн, № 1789 від 06.09.2019 на суму 62 026,59 грн, № 1790 від 06.09.2019 на суму 49 686,00 грн, № 1976 від 27.09.2019 на суму 47 726,00 грн, № 1975 від 30.09.2019 на суму 95 648,00 грн, № 2024 від 03.10.2019 на суму 48 902,00 грн, № 2158 від 17.10.2019 на суму 170 115,00 грн, № 2157 від 21.10.2019 на суму 50 851,50 грн, № 2299 від 31.10.2019 на суму 116 442,36 грн, № 2416 від 09.11.2019 на суму 287 598,60 грн, № 2612 від 27.11.2019 на загальну 97 846,00 грн, № С0000002830 від 24.12.2019 на суму 93 666,00 грн та від 27.04.2020 на суму 250 463,40 грн, підписаними представниками сторін та скріпленими відбитками печаток товариств.

На виконання умов Договору, позивачем були виставлені рахунки на оплату № 918 від 22.05.2019 на суму 44 520,00 грн, № 1408 від 29.07.2019 на суму 114 956,80 грн, № 1525 від 02.08.2019 на суму 153 361,35 грн, № 1526 від 02.08.2019 на суму 94 679,00 грн, № 1682 від 16.08.2019 на суму 114 568,01 грн, № 1683 від 16.08.2019 на суму 104 914,70 грн, № 1697 від 22.08.2019 на суму 51 257,50 грн, № 1698 від 30.08.2019 на суму 49 490,00 грн, № 1699 від 03.09.2019 на суму 51 460,50 грн, № 1789 від 06.09.2019 на суму 185 961,27 грн, № 1790 від 06.09.2019 на суму 62 026,59 грн, № 1791 від 06.09.2019 на суму 49 686,00 грн, № 1976 від 27.09.2019 на суму 47 726,00 грн, № 1975 від 30.09.2019 на суму 95 648,00 грн, № 2024 від 03.10.2019 на суму 48 902,00 грн, № 2156 від 17.10.2019 на суму 170 115,00 грн, № 2155 від 21.10.2019 на суму 50 851,50 грн, № 2300 від 31.10.2019 на суму 116 442,36 грн, № 2413 від 09.11.2019 на суму 287 598,60 грн, № 2610 від 27.11.2019 на загальну 97 846,00 грн, № С0000002827 від 24.12.2019 на суму 93 666,00 грн та № 978 від 27.04.2020 на суму 250 463,40 грн, на загальну суму 2 336 140,58 грн, копія яких надані в матеріали справи.

Проте, зобов`язання з оплати отриманих послуг, обумовлені Договором, виконанні відповідачем лише частково на суму 513 520,00 грн, з яких: оплата по рахунку № 1408 від 29.07.2019 на суму 110 000,00 грн, оплата рахунку № 918 від 22.05.2019 на суму 42 920,00 грн, оплата по рахунку № 978 від 27.04.2020 на суму 200 000,00 грн та оплата на суму 1 900,00 грн від 29.07.2020, оплата по рахунку № 2413 від 09.11.2019 на суму 75 000,00 грн та на суму 83 700,00 грн що підтверджується Випискою по рахунку ТОВ «СУПРАМАРІН» з 01.01.2019 до 30.10.2022, копія якої надана в матеріали справи.

Таким чином, заборгованість відповідача з оплати транспортно-експедиторських послуг, наданих позивачем за Договором, становить 1 822 620,58 грн.

19.09.2019 ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» було надано ТОВ «СУПРАМАРІН» гарантійний лист вих. № 16/09/2019, в якому відповідач підтверджував належне отримання послуг від ТОВ «СУПРАМАРІН» по експедируванню вантажів ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» та виставлення рахунків за отриманні послуги, зокрема, рахунки № 918, № 1525, № 1526, № 1682, № 1683, № 1697, № 1698 та № 1699.

Вказаним гарантійним листом ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» визнавало заборгованість за надані послуги по вказаним рахункам та гарантувало здійснення оплати.

Однак, відповідачем суму заборгованості сплачено не було, у зв`язку з чим позивачем було нараховано пеню, 3% річних, інфляційні втрати та курсова різницю, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначалось, між ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» та ТОВ «СУПРАМАРІН» було укладено Договір транспортного експедирування № 1005-053/2017sm від 10.05.2017.

Відповідно до частини першої ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Аналогічні положення містяться у ст. 316 ГК України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Згідно з нормами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Положення цієї глави (Глава 65 ЦК України) поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частини друга та третя ст. 929 ЦК України).

Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що послуги Експедитора, а також витрати, збори та інші платежі, здійснені Експедитором на користь Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після отримання оригіналів коносаментів, а саме рахунків та актів виконаних робіт.

Акт вважається прийнятим, а послуга надана в повному обсязі та належним чином в разі підписання Акту або у разі не підписання або неповернення його Клієнтом протягом 7 днів з моменту його отримання і не відправки претензій або зауважень до Експедитора. Претензії, подані Клієнтом с порушенням умов даного пункту, не підлягають розгляду та задоволенню (пп. 3.2.1. п. 3.2. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору позивачем були надані відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 2 336 140,58 грн, що підтверджується Актами надання послуг № 911 від 22.05.2019 на суму 44 520,00 грн, № 1402 від 29.07.2019 на суму 114 956,80 грн, № 1520 від 02.08.2019 на суму 153 361,35 грн, № 1521 від 02.08.2019 на суму 94 679,00 грн, № 1681 від 16.08.2019 на суму 114 568,01 грн, № 1682 від 16.08.2019 на суму 104 914,70 грн, № 1695 від 22.08.2019 на суму 51 257,50 грн, № 1696 від 30.08.2019 на суму 49 490,00 грн, № 1697 від 03.09.2019 на суму 51 460,50 грн, № 1788 від 06.09.2019 на суму 185 961,27 грн, № 1789 від 06.09.2019 на суму 62 026,59 грн, № 1790 від 06.09.2019 на суму 49 686,00 грн, № 1976 від 27.09.2019 на суму 47 726,00 грн, № 1975 від 30.09.2019 на суму 95 648,00 грн, № 2024 від 03.10.2019 на суму 48 902,00 грн, № 2158 від 17.10.2019 на суму 170 115,00 грн, № 2157 від 21.10.2019 на суму 50 851,50 грн, № 2299 від 31.10.2019 на суму 116 442,36 грн, № 2416 від 09.11.2019 на суму 287 598,60 грн, № 2612 від 27.11.2019 на загальну 97 846,00 грн, № С0000002830 від 24.12.2019 на суму 93 666,00 грн та від 27.04.2020 на суму 250 463,40 грн, підписаними зі сторони відповідача без будь яких зауважень щодо якості та кількості наданих позивачем послуг та скріплених відбитком печатки товариства.

Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (далі - Закон № 996-XIV).

Частиною першої ст. 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до абзацу одинадцятого ст. 1 Закону № 996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Чинним законодавством не передбачені будь-які типові документи для оформлення операцій з надання (отримання) послуг. Як правило, таким документом є акт наданих послуг.

Враховуючи норми Закону № 996-XIV, Акт наданих послуг набуває статусу первинного документа, що засвідчує факт здійснення господарської операції, після належним чином його оформлення.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції (постанова Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19).

Тобто Акт наданих послуг повинен містити всі обов`язкові реквізити, передбачені частиною другою ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88 (далі - Положення № 88).

Так, згідно з частиною другою ст. 9 Закону № 996-XIV, первинний документ повинен містити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічні вимоги до первинного документу містяться у п. 2.4. Положення № 88.

Державна податкова служба України у листі від 06.02.2012 №2282/6/15-1415 відносить акт надання послуг до первинних документів, що свідчать про факт надання та отримання послуг, і які повинні бути обліковані на підприємствах. Державна податкова служба України роз`яснює: «Відповідно до абз. 2 п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Відповідно до п. 135.2 ст. 135 Кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.».

Верховний Суд у справі № 908/771/19 дійшов висновку, що акт здавання-прийняття робіт (послуг) є тим первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі якого виникає обов`язок сплати. Суд касаційної інстанції, застосовуючи ст. 530 ЦК України, зазначив, що саме з часу їх отримання і підписання має відраховуватися строк, визначений у договорі.

Відповідно до п. 3.1. Договору, послуги Експедитора, а також витрати, збори та інші платежі, здійснені Експедитором на користь Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після отримання оригіналів коносаментів, а саме рахунків та актів виконаних робіт за умови наявності в роботі у Експедитора залогових контейнерів (якщо інше не обумовлено в заявці Клієнта, прийнятої для виконання Експедитором), на підставі виставленого Експедитором рахунку в термін, передбачений п. 3.2. даного Договору.

Для оплати наданих транспортно-експедиційних послуг, позивачем були виставлені рахунки на оплату № 918 від 22.05.2019 на суму 44 520,00 грн, № 1408 від 29.07.2019 на суму 114 956,80 грн, № 1525 від 02.08.2019 на суму 153 361,35 грн, № 1526 від 02.08.2019 на суму 94 679,00 грн, № 1682 від 16.08.2019 на суму 114 568,01 грн, № 1683 від 16.08.2019 на суму 104 914,70 грн, № 1697 від 22.08.2019 на суму 51 257,50 грн, № 1698 від 30.08.2019 на суму 49 490,00 грн, № 1699 від 03.09.2019 на суму 51 460,50 грн, № 1789 від 06.09.2019 на суму 185 961,27 грн, № 1790 від 06.09.2019 на суму 62 026,59 грн, № 1791 від 06.09.2019 на суму 49 686,00 грн, № 1976 від 27.09.2019 на суму 47 726,00 грн, № 1975 від 30.09.2019 на суму 95 648,00 грн, № 2024 від 03.10.2019 на суму 48 902,00 грн, № 2156 від 17.10.2019 на суму 170 115,00 грн, № 2155 від 21.10.2019 на суму 50 851,50 грн, № 2300 від 31.10.2019 на суму 116 442,36 грн, № 2413 від 09.11.2019 на суму 287 598,60 грн, № 2610 від 27.11.2019 на загальну 97 846,00 грн, № С0000002827 від 24.12.2019 на суму 93 666,00 грн та № 978 від 27.04.2020 на суму 250 463,40 грн, на загальну суму 2 336 140,58 грн, копія яких надані в матеріали справи.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання з оплати отриманих послуг, обумовлені Договором, виконанні відповідачем лише частково на суму 513 520,00 грн, з яких: оплата по рахунку № 1408 від 29.07.2019 на суму 110 000,00 грн, оплата рахунку № 918 від 22.05.2019 на суму 42 920,00 грн, оплата по рахунку № 978 від 27.04.2020 на суму 200 000,00 грн та оплата на суму 1 900,00 грн від 29.07.2020, оплата по рахунку № 2413 від 09.11.2019 на суму 75 000,00 грн та на суму 83 700,00 грн що підтверджується Випискою по рахунку ТОВ «СУПРАМАРІН» з 01.01.2019 до 30.10.2022, копія якої надана в матеріали справи.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення наведених вище положень законодавства та умов Договору, відповідач своїх зобов`язань щодо здійснення оплати за надані позивачем транспортно-експедиційні послуги на суму 1 822 620,58 грн не виконав, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість.

Відповідно до вимог частини першої ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частиною першою ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Слід зазначити, що ТОВ «ПОЛІССЯ-2002» у відзиві на позовну заяву визнало суму заборгованості у розмірі 1 822 620,58 грн та просило суд задовільнити позовні вимоги лише в цій частині.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1 822 620,58 грн є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 406 936,62 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною четвертою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що за прострочення оплати рахунку Експедитора Клієнт оплачує Експедитору пеню за кожен календарний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми такого рахунку.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Відповідно до пп. 4.1.7. п. 4.1. Договору, Сторони дійшли спільної згоди, що встановлений Господарським кодексом України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на відносини сторін не застосовуються і пеня може нараховуватися протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування.

З наведеного пп. 4.1.7. п. 4.1. Договору вбачається, що сторонами погоджено певний термін нарахування пені, а саме: протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування.

Таким чином, судом приймається до уваги не строк, встановлений ГК України для періоду нарахування пені, а саме строк, визначений за домовленістю сторін відповідно до законодавства України.

Частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктами 12-14 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 до 30 квітня 2023 року.

Таким чином, строки, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, судом встановлено, що вони розраховані не вірно, оскільки в розрахунках не враховано узгоджені сторонами умови пп. 4.1.7. п. 4.1. Договору щодо нарахування пені протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування, у зв`язку з чим, судом здійснено власні розрахунки пені, згідно з якими пеня, що підлягає стягненню з відповідача становить 392 562,53 грн.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 392 562,53 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 180 958,38 грн та інфляційних втрат у розмірі 859 035,13 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він розрахований не вірно, у зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок 3% річних, згідно з яким 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 180 958,36 грн.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 180 958,36 грн.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що він розрахований вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 859 035,13 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних відповідач, посилаючись на п. 6.1. та п. 6.2. Договору, зазначав, що позивач протягом всього часу роботи по Договору не пред`являв відповідачу ніяких претензій, у зв`язку з цим та те що в Україні діє воєнне стан, що є форс-мажорною підставою, вимагання будь яких санкцій, на думку відповідача, недоречно та необґрунтовано.

Слід, зазначити, що відповідно до часини першої ст. 19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина восьма Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, передбаченого Договором, судом не приймаються.

Крім того, умовами п. 6.1. Договору передбачено пред`явлення претензій, що виникають при виконанні цього Договору, а не обов`язковий претензійний порядок врегулювання спору щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, про наявність претензій позивача про неналежне виконання зобов`язань за Договором щодо своєчасної та повної оплати за отримані послуги відповідач був обізнаний, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача курсової різниці у розмірі 629 682,68 грн, суд зазначає наступне.

Умовами пп. 4.3.9. п. 4.3. Договору встановлено, що за прострочення виконання своїх фінансових зобов`язань понад 15 календарних днів, Клієнт додатково оплачує Експедитору курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати. Рахунок курсової різниці слід брати з урахуванням міжбанківського курсу іноземної валюти.

При цьому, умовами п. 3.1. Договору передбачено, що рахунки, виставлені на Клієнта в іноземній валюті, сплачуються Клієнтом в гривневому еквіваленті за середньозваженим курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку на день виставлення рахунку (http://charts.finans.ua/ru/currency/interbank/-/2/usd).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, всі розрахунки та платежі за Договором, здійснювались в національній валюті України - гривнях, а тому курсова різниця іноземної валюти до гривні згідно міжбанківського курсу не застосовується.

У відповіді на відзив позивач звертав увагу, що для належного виконання умов Договору, позивачем було укладено ряд договорів з третіми особами, зокрема з портами/лініями, перевізниками, складами, які діяли виключно на умовах передоплати та розрахунок з якими проводився в іноземній валюті. Коливання курсу валют, призвело до курсової різниці, та може розцінюватись як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення позивача можливості отримати прибуток.

Слід зазначити, що згідно з частиною другою ст. 22 ЦК України, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) є збитками.

В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 ГК України. Зокрема, відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, як нормами ст. 22 ЦК України так і нормами ст. 224 ГК України під збитками, в тому числі, розуміються не одержані доходи. При цьому, в Цивільному кодексі України не одержані доходи називаються упущеною вигодою.

Разом з цим, згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Тобто, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Позивач у відповіді на відзив посилався, що для належного виконання умов Договору, ним було укладено ряд договорів з третіми особами, зокрема з портами/лініями, перевізниками, складами, які діяли виключно на умовах передоплати та розрахунок з якими проводився в іноземній валюті, однак жодного документа на підтвердження вказаного аргументу в матеріали справи надано не було.

Крім того, п. 6.2. Договору передбачено, що кожен випадок збитку, за який інша Сторона вимагає відшкодування, повинен бути документально обґрунтований розрахунком і підтверджуючими документами. Проте, позивачем, розрахунку та документів на підтвердження позбавлення позивача можливості отримати прибуток надано не було.

Також, п. 3.1. Договору передбачено, що у разі виникнення у Експедитора додаткових витрат, оплати штрафів і проведення інших платежів в інтересах Клієнта, пов`язаних з виконанням цього Договору, Експедитор виставляє Клієнту додатковий рахунок, який підлягає сплаті Клієнтом в термін, передбачений п. 3.2. даного Договору.

Отже, всупереч викладеним вище нормам закону та умовам Договору, позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача курсової різниця як позбавлення позивача можливості отримати прибуток (упущеної вигоди). Зокрема, позивачем не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці у розмірі 629 682,68 грн задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що одночасне стягування суми заборгованості призведе до важких фінансово-економічних наслідків для нього, наявність тяжкого стану по реалізації його продукції як на місцевому ринку так і за кордоном, наявність кредиторської та дебіторської заборгованості, просив суд розстрочити погашення заборгованості згідно з наступним графіком: березень 2023 року - 100 000,00 грн, квітень 2023 року - 100 000,00 грн, травень 2023 року - 100 000,00 грн, червень 2023 року - 100 000,00 грн, липень 2023 року - 100 000,00 грн, серпень 2023 року - 100 000,00 грн, вересень 2023 року - 100 000,00 грн, жовтень 2023 року - 100 000,00 грн, листопад 2023 року - 100 000,00 грн, грудень 2023 року - 100 000,00 грн, січень 2024 року - 100 000,00 грн, лютий 2024 року - 100 000,00 грн, березень 2024 року - 100 000,00 грн, квітень 2024 року - 100 000,00 грн, травень 2024 року - 100 000,00 грн, червень 2024 року - 100 000,00 грн, липень 2024 року - 100 000,00 грн, серпень 2024 року - 122 620,58 грн.

В обгартування заяви про розстрочення виконання рішення відповідач посилався на:

- визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", карантин по всій території України;

- введенням на території України воєнного стану, на підставі указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», триваючу широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, а також пов`язана з нею загроза життю та здоров`ю громадян України, з огляду на тимчасові проблеми із трансфером на території України. Підприємство «Полісся-2002» постійно працювало в режими форс-мажор. ( Довідка ТГІГІ України № 2024/02.0-71 від 28 лютого 2022 року);

- падіння цін на світовому ринку в першій половині 2022 р. на хвойні пиломатеріали на 40-50% в порівнянні з минулим роком;

- на сьогоднішній день у ТОВ «Полісся-2002» є велика сума дебіторської заборгованості з покупцями у сумі 1 677,8 тисяч грн., а також є не реалізовані запаси готової продукції 1099 м. куб пиломатеріалів на суму 5 908,7 тисяч грн.( бухгалтерська довідка додається).

У підтвердження вищевикладеного представником відповідача подано бухгалтерську довідку вих. №23/01/23-1 від 23.01.2023 за підписом директора товариства.

13.02.2023 від відповідача надійшли заперечення відповідно яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-2002» просить задовольнити клопотання про розстрочення рішення суду та додатково надає докази у підтвердження вищевикладених обставин.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №908/1884/19.

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання з оплати отриманих послуг у відповідача виникло ще у 2019 році та продовжувала існувати на дату звернення позивачем з даною позовною заявою до суду, тобто заборгованість відповідача існувала і не була сплачена до введення карантин по всій території України, а також до початку воєнного стану в Україні, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачеві було надано достатньо часу для погашення заборгованості.

Окрім того суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовними підставами для розстрочення виконання рішення суду.

Так, у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, невнесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Також Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

З огляду встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14566/22.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини першої ст. 123 ГПК України).

Згідно з п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (частина четверта ст. 129 ГПК України).

Суд звертає увагу, що в позовній заяві міститься посилання на попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та планує понести у зв`язку з розглядом справи, який складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000,00 грн (докази будуть наданні пізніше) та сплати судового збору у розмірі 58 488,50 грн.

При цьому, частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однак, до закінчення судових дебатів у справі позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-2002» (04073, місто Київ, вулиця Рилєєва, будинок 12 А, код ЄДРПОУ 32041844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУПРАМАРІН» (65012, Одеська обл., місто Одеса, вул. Отрадна, будинок 15, приміщення 4, код ЄДРПОУ 40753286) 3 255 176 (три мільйони двісті п`ятдесят п`ять тисяч сто сімдесят шість) грн 60 коп., з яких: 1 822 620 (один мільйон вісімсот двадцять дві тисячі шістсот двадцять) грн 58 коп. - сума основної заборгованості, 392 562 (триста дев`яносто дві тисячі п`ятсот шістдесят дві) грн 53 коп. - пені, 180 958 (сто вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 36 коп. - 3% річних, 859 035 (вісімсот п`ятдесят дев`ять тисяч тридцять п`ять) грн 13 коп. - інфляційні втрати та судовий збір у розмірі 48 827 (сорок вісім тисяч вісімсот двадцять сім) грн 65 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Відмовити відповідачу в клопотанні про розстрочення виконання рішення.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2023.

Суддя Владислав Демидов