Рішення

від 27.03.2023 по справі 910/14021/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2023Справа № 910/14021/22Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/14021/22

За позовом Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг»

про стягнення 387905,44 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Фірма «Укр-Медмаркет» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» (далі - відповідач) про стягнення 387905,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020 не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 380533,66 грн, пеню у розмірі 6902,78 грн та 3% річних у розмірі 469,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 відкрито провадження у справі та враховуючи предмет та підстави позову, зважаючи на характер спірних правовідносин і предмет доказування у вказаному спорі, який вказує на незначну складність даної справи постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.02.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає позовні вимоги частково у розмірі 289983,66 грн, а в частині стягнення 90550,00 грн просить закрити провадження у зв`язку з оплатою. В той же час, зауважує на необґрунтованості заявлених до стягнення пені та 3% річних, оскільки впровадження воєнного стану з 24.02.2022 року вплинуло на вчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Поряд з цим, вказує що позивач не надав податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних за договором купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020 року, що позбавило відповідача права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту, у зв`язку з чим просить витребувати їх у позивача.

Своїм правом на подання відповіді на відзив та заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, сторони не скористалися.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2020 року між Приватним підприємством «Фірма «Укр-Медмаркет» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується поставити покупцеві стоматологічні матеріали, обладнання, товари загальної медицини (далі - товар) відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Умовами пунктів 2.1 та 2.2 договору визначено, що продавець зобов`язується виставити рахунок-фактуру покупцю згідно замовлення та поставити товар у кількості та за цінами, які узгоджені з покупцем. Продавець зобов`язується передати товар покупцю згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) відповідно до умов договору. Покупець зобов`язується оплатити рахунок-фактуру за попередньою оплатою у розмірі 100% вартості товару або за домовленістю сторін, безготівковим платежем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця та прийняти товар від продавця згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) протягом одного дня з дати поставки товару.

За умовами пункту 2.3 договору, при виникненні боргу у покупця внаслідок несвоєчасної оплати за товар, продавець має право звернутися за стягненням боргу, а покупець зобов`язаний погасити заборгованість (штрафні санкції пункт 4.3) протягом 5 днів з моменту отримання письмового звернення продавця.

Поставка товару за договором здійснюється разовою поставкою, або партіями в асортименті та кількості відповідно до письмового замовлення покупця направленого на електронну адресу tmс@kmm.com.ua (пункт 3.1 договору).

Продавець здійснює поставку товару покупцеві за адресою: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 43, після надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно пункту 2.2 договору або за домовленістю сторін, що обумовлюється у замовленні (пункт 3.2 договору).

За приписами пунктів 3.3 та 3.4 договору визначено, що передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування, кількість, ціну та загальну суму товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній, є датою виконання поставки товару продавцем та датою прийняття товару покупцем.

На виконання умов даного договору, що не заперечується сторонами, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято узгоджений товар на загальну суму 742138,25 грн, про що свідчать видаткові накладні від 31.08.2021 №УМУТ-10669 на суму 82882,00 грн, №УМУТ-10750 на суму 99570,00 грн, №УМУТ-10751 на суму 96000,00 грн, №УМУТ-10752 на суму 36000,00 грн, №УМУТ-10746 на суму 90550,00 грн, №УМУТ-10747 на суму 96000,00 грн, №УМУТ-10748 на суму 72000,00 грн, №УМУТ-10749 на суму 72000,00 грн та №УМУТ-10522 на суму 97136,25 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень і скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки стоматологічних матеріалів, обладнання, товарів загальної медицини.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаними видатковими накладними виконав лише частково, у зв`язку з чим виник борг в сумі 380533,66 грн, що не заперечується відповідачем.

31.10.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №169, в якій просив в найкоротший термін перерахувати кошти у розмірі 380533,66 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти вимог в частині стягнення боргу у розмірі 380533,66 грн, втім просить закрити провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 90550,00 грн у зв`язку з його оплатою та наголошує на необґрунтованості вимог про стягнення пені та 3% річних, оскільки впровадження воєнного стану з 24.02.2022 року вплинуло на вчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що покупець зобов`язується оплатити рахунок-фактуру за попередньою оплатою у розмірі 100% вартості товару або за домовленістю сторін, безготівковим платежем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця та прийняти товар від продавця згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) протягом одного дня з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення поставки обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки постачальник користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем не здійснювалася, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України та змісту пункту 2.2 договору, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар протягом одного дня з дати поставки, а не 08.11.2022 року, як визначено позивачем з урахуванням дати відправлення вимоги №169 від 30.10.2022 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і визнаний відповідачем у відзиві на позов, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач здійснив часткову оплату основного боргу в розмірі 90550,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №812 від 30.12.2021.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020 у розмірі 380533,66 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування у зв`язку з оплатою відповідачем частково суми основного боргу в розмірі 90550,00 грн.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 15.12.2022, а оплата здійснена 30.12.2022).

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на момент звернення з позовом, так і на момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 та від 14.09.2022 у справі №914/3112/20.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за порушення зобов`язань згідно договору та/або порушення строків оплати згідно договору покупець сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день затримки оплати товару, згідно накладних.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 4.3 договору, позивачем нараховано за період з 08.11.2022 по 23.11.2022 та заявлено до стягнення пеню в сумі 6902,78 грн.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

У даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі купівлі-продажу не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманого товару протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за кожною видатковою окремо.

Позаяк, позивач при визначенні періоду нарахування пені вищевикладеного не врахував та не вірно визначив дату початку прострочення, враховуючи викладені вище висновки суду щодо дати, коли у відповідача відповідно вимог чинного законодавства та умов договору виник обов`язок здійснити оплату поставленого товару.

У той же час, перевіривши надані позивачем розрахунки пені з урахуванням вірного початку періоду прострочення, часткових оплат відповідача та обмеженого строку нарахування пені, судом встановлено, що її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, не зважаючи на виявленні судом у розрахунках помилки.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем реалізовано своє процесуальне права на подання позову про стягнення пені лише в сумі 6902,78 грн позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Окрім цього, оскільки за приписами частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 469,00 грн.

Перевіривши наданий розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, що не протирічить вимогам закону, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування пені та 3% річних з підстав того, що введення воєнного стану на території України та обмеження електропостання значною мірою вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило безперебійне ведення господарської діяльності.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Тоді як, у даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань розпочалось майже за шість місяців до введення воєнного стану в Україні і жодних доказів настання форс-мажорних обставин у період з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідачем не надано.

Не надано відповідачем і доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина майна товариства задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позаяк воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Разом з цим, умовами пункту 5.1, 5.3 та 5.4 договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань згідно договору, якщо вона є наслідком непереборної сили, а саме пожежі, повені або землетрусу, і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору, виконання відкладається відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань згідно договору, повинна письмово повідомити про початок та припинення таких обставин негайно, але не пізніше 10 днів, з моменту настання обставин непереборної сили. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про початок або припинення форс-мажорних обставин не дає права стороні посилатися на них.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 5.3 договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором (докази наявності значної заборгованості у період воєнного стану, відомості щодо роботи або припинення діяльності в спірний період, тощо).

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за договором купівлі-продажу, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду №924/278/22 від 27.09.2022 року, оскільки фактичні обставини справи №924/278/22 є відмінними від обставин даної справи, зокрема, у наведеній справі відповідачем були надані докази простою на підприємстві у зв`язку з введенням воєнного стану, звернення з листом до позивача щодо настання форс-мажорних обставин, тоді як відповідні докази у даній справі не надані.

Безпідставними є і твердження відповідача проте, що ненадання позивачем податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних за договором купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020 року, позбавило відповідача права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки факт реєстрації чи не реєстрації податкових накладних не є предмет доказування у даній справі та згідно умов укладеного договору не є підставою відтермінування у відповідача обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 90550,00 грн основного боргу та задоволення позовних вимог в іншій частині у заявлених сумах.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 14, 76-80, 129, 231, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 90550,00 грн основного боргу закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» (01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 37/2, офіс 1; ідентифікаційний код 37635129) на користь Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 9/47; ідентифікаційний код 20742465) основний борг у розмірі 289983 (двісті вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн 66 коп., 3% річних у розмірі 469 (чотириста шістдесят дев`ять) грн 00 коп., пеню у розмірі 6902 (шість тисяч дев`ятсот дві) грн 78 коп. та судовий збір у розмірі 5818 (п`ять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 59 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2023.

Суддя Т.В. Васильченко