Постанова

від 06.06.2023 по справі 910/14021/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2023 р. Справа№ 910/14021/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.06.2023 у справі №910/14021/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023, повний текст якого складений 27.03.2023

у справі № 910/14021/22 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Укр-Медмаркет»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг»

про стягнення 387 905,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг», в якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 380 533,66 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу № ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020, але не оплачений товар, пеню в сумі 6 902,78 грн. та 3 % річних в сумі 469,00 грн.

У відзиві відповідач зазначив про те, що:

- він не ухиляється від виконання своїх договірних зобов`язань про що свідчить те, що ним поставлений позивачем товар був опечений частково. При цьому слід врахувати і те, що частина основного боргу в сумі 90 550,00 грн. була ним сплачена після відкриття провадження у справі, а відтак вказане суд першої інстанції має врахувати при ухваленні рішення;

- введення воєнного стану впливає на вчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань;

- позивачем не було зареєстровано податкові накладні, що перешкоджає відповідачу скористатися правом на використання податкового кредиту;

- неможливо визначити достовірність наданих позивачем накладних, так як надані позивачем копії видаткових накладних є неякісними та нечіткими, на накладних відсутні ініціали отримувача товару та неможливо встановити чи дійсно печатка належить саме відповідачу;

- у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили та наявністю причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю відповідачем виконати зобов`язання, позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних є безпідставними.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що:

- спірний товар був відповідачем отриманий ще у серпні 2021 року, що свідчить про те, що зобов`язання відповідача оплатити отриманий товар виникло ще задовго до початку запровадження воєнного стану на території України;

- у відзиві на позов відповідач фактично визнав поставку позивачем товару, стягнення плати за який є предметом цього позову, а відтак його послання на те, що неможливо визначити достовірність наданих позивачем накладних, є безпідставними;

- він підтверджує, що відповідач у грудні 2023 року здійснив оплату за товар згідно видаткової накладної № УМУТ-10746 від 31.08.2021 в розмірі 90 550,00 грн., з огляду на що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 289 983,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22:

- провадження у справі в частині стягнення 90 550,00 грн. основного боргу закрито;

- в іншій частині позовні вимоги задоволено та присуджено стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 289 983,66 грн., 3% річних у розмірі 469,00 грн., пеню у розмірі 6 902,78 грн. та судовий збір у розмірі 5 818,59 грн..

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за договором купівлі-продажу № ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020 товару, з огляду на що останній має право на стягнення неоплаченої частини вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, 3 % річних та пені.

Водночас з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції позовні вимоги про стягнення основного боргу задовольнив частково в сумі 289 983,66 грн., а у частині стягнення 90 550,00 грн. основного боргу провадження у справі закрив відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

При перевірці виконаних позивачем розрахунків 3 % річних та пені, суд першої інстанції встановив, що позивачем при розрахунку пені не було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а також невірно визначено дату початку прострочення, проте, з огляду на те, що при перерахунку пені з урахуванням вірного початку періоду прострочення, часткових оплат відповідача та обмеженого строку нарахування пені, судом першої інстанції було встановлено, що її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних судом першої інстанції задоволено за розрахунками позивача.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування пені та 3% річних з підстав того, що введення воєнного стану на території України та обмеження електропостання значною мірою вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило безперебійне ведення господарської діяльності, з посиланням на те, що:

- сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили;

- у даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань розпочалось майже за шість місяців до введення воєнного стану в Україні і жодних доказів настання форс-мажорних обставин у період з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідачем не надано, так само як не надано і доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина майна товариства задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану;

- воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо);

- у спірному договору сторонами погоджено, що сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань згідно договору, повинна письмово повідомити про початок та припинення таких обставин негайно, але не пізніше 10 днів, з моменту настання обставин непереборної сили, а неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про початок або припинення форс-мажорних обставин не дає права стороні посилатися на них. Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 5.3 спірного договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором (докази наявності значної заборгованості у період воєнного стану, відомості щодо роботи або припинення діяльності в спірний період, тощо);

- у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за договором купівлі-продажу, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Безпідставними суд першої інстанції визнав і твердження відповідача проте, що ненадання позивачем податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних за договором купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 від 14.08.2020, позбавило відповідача права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки факт реєстрації чи не реєстрації податкових накладних не є предметом доказування у даній справі та згідно умов укладеного договору не є підставою відтермінування у відповідача обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 469,00 грн. та пені у розмірі 6 902,78 грн.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення договірної та законної відповідальності не відповідає викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції:

- встановивши, що пеня та її розрахунок не. відповідають умовам спірного договору та закону та після цього прийнявши рішення її стягнути, порушив принцип змагальності сторін;

- застосував законну відповідальність (ч.2 ст.625 ЦК України), не взявши до уваги впровадження з 24.02.2022 в Україні воєнного стану;

- застосував ст. 617 ЦК України, яка кваліфікує впровадження воєнного стану в Україні, як непереборна сила. Цивільний кодекс України серед підстав звільнення від відповідальності не вказується форс-мажор, а суд першої інстанції безпідставно ототожнив непереборну силу з форс-мажором який традиційно в законодавстві визнається підставою звільнення від відповідальності саме у зовнішньоекономічній діяльності.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2023, справу № 910/14021/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/14021/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14021/22.

26.04.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.06.2023 о 10:45 год.

05.05.2023 до суду від відповідача надійшла заява про часткове закриття провадження в частині стягнення основного бору у справі № 910/14021/22 в якій заявник, з посиланням на те, що ним після відкриття апеляційного провадження було здійснено часткову оплату основного боргу у загальній сум 140 000,00 грн., просить закрити провадження у справі № 910/14021/22 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 140 000,00 грн. До вказаної заяви додані копії платіжних інструкцій № 818 від 27.04.2023 та № 817 від 24.04.2023.

19.05.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованим, ухваленим у відповідності до вимог ст. 236 ГПК України, просить апеляційну скаргу залити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1999/23 від 06.06.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14021/22.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Станом на 06.06.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, з наступних підстав.

14.08.2020 позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір купівлі-продажу №ТМЦ-07/14/08 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що продавець зобов`язується поставити покупцеві стоматологічні матеріали, обладнання, товари загальної медицини (далі товар) відповідної якості, а покупець зобов`язується прийняти товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Згідно з п 2.1 Договору продавець зобов`язується виставити рахунок-фактуру покупцю згідно замовлення та поставити товар у кількості та за цінами, які узгоджені з покупцем. Продавець зобов`язується передати товар покупцю згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) відповідно до умов договору.

Покупець зобов`язується оплатити рахунок-фактуру за попередньою оплатою у розмірі 100% вартості товару або за домовленістю сторін, безготівковим платежем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця та прийняти товар від продавця згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) протягом одного дня з дати поставки товару (п. 2.2 Договору).

За умовами пункту 2.3 Договору, при виникненні боргу у покупця внаслідок несвоєчасної оплати за товар, продавець має право звернутися за стягненням боргу, а покупець зобов`язаний погасити заборгованість (штрафні санкції пункт 4.3) протягом 5 днів з моменту отримання письмового звернення продавця.

Поставка товару за договором здійснюється разовою поставкою, або партіями в асортименті та кількості відповідно до письмового замовлення покупця направленого на електронну адресу tmс@kmm.com.ua. Продавець здійснює поставку товару покупцеві за адресою: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 43, після надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно пункту 2.2 договору або за домовленістю сторін, що обумовлюється у замовленні (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

За змістом п.п. 3.3 та 3.4 Договору визначено, що передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування, кількість, ціну та загальну суму товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній, є датою виконання поставки товару продавцем та датою прийняття товару покупцем.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято узгоджений товар на загальну суму 742 138,25 грн., про що свідчать видаткові накладні від 31.08.2021 №УМУТ-10669 на суму 82 882,00 грн., №УМУТ-10750 на суму 99 570,00 грн., №УМУТ-10751 на суму 96 000,00 грн., №УМУТ-10752 на суму 36 000,00 грн., №УМУТ-10746 на суму 90 550,00 грн., №УМУТ-10747 на суму 96 000,00 грн., №УМУТ-10748 на суму 72 000,00 грн., №УМУТ-10749 на суму 72 000,00 грн. та №УМУТ-10522 на суму 97 136,25 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень і скріплені печатками.

Водночас отриманий товар відповідач оплатив лише частково, що підтверджується наданою позивачем довідкою АТ КБ «Приватбанк» 08.7.0.0.0/221227114928 від 27.12.2022 і станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом заборгованість відповідач за поставлений за спірним накладними товар становила 380 533,66 грн.

З огляду на те, що відповідач свій обов`язок по оплаті поставленого товару у повному обсязі не виконав позивач 13.12.2022 звернувся до Господарського суду міста Києва з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 380 533,66 грн., а також нараховані за його несвоєчасну оплату пеню в сумі 6 902,78 грн. та 3 % річних в сумі 469,00 грн.

Водночас після звернення позивача до суду з цим позовом відповідач в рахунок оплати спірної заборгованості перерахував позивачу 90 550,00 грн. (платіжна інструкція № 812 від 30.12.2022), з огляду на що позивач відповіді на відзив просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 289 983,66 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено вище, у п. 2.2 Договору сторони погодили, що покупець зобов`язується оплатити рахунок-фактуру за попередньою оплатою у розмірі 100% вартості товару або за домовленістю сторін, безготівковим платежем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця та прийняти товар від продавця згідно видаткової накладної (акту прийому-передачі, товарно-транспортної накладної) протягом одного дня з дати поставки товару.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення поставки обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки постачальник користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем не здійснювалася, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України та змісту пункту 2.2 Договору, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар протягом одного дня з дати поставки, тобто 01.09.2021, а не 08.11.2022, як визначено позивачем з урахуванням дати відправлення вимоги №169 від 30.10.2022.

Так як відповідач всупереч згаданих приписів закону та положень Договору, не виконав своїх зобов`язань щодо здійснення повного розрахунку за отриманий за спірним накладними товару, в зв`язку з чим, за ним на час розгляду справи рахувався борг саме в розмірі 289 983,66 грн., а частину з поставленого товару на суму 90 550,00 грн. відповідачем було оплачено після звернення позивача до суду з цим позовом, вірним є висновок місцевого господарського суду про закриття провадження у справі в частині стягнення 90 550,00 грн. основного боргу та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 289 983,66 грн.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване.

Однак, після прийняття оскаржуваного рішення та до винесення цієї постанови відповідачем було здійснено часткове на суму 140 000,00 грн. погашення основного боргу, на доказ чого апелянтом до суду апеляційної інстанції були додані належним чином засвідчені копії платіжних інструкцій № 818 від 27.04.2023 та № 817 від 24.04.2023.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі №916/144/18.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 140 000,00 грн. заявлена до стягнення сума основного боргу є частково погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, та керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 140 000,00 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 6 902,78 грн. та 3 % річних в сумі 469,00 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за порушення зобов`язань згідно Договору та/або порушення строків оплати згідно Договору покупець сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день затримки оплати товару, згідно накладних.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач відповідно до приписів Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем невірно визначено дату початку періоду прострочення та, як наслідок дати з яких позивач має право на нарахування пені та 3 % річних.

Також позивачем при розрахунку пені не було враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- у даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ГК України, сторонами в Договорі не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати вартості отриманого товару протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано за кожною видатковою окремо, проте позивач при визначенні періоду нарахування пені вищевикладеного не врахував;

- також позивачем невірно визначено дату початку прострочення, враховуючи викладені вище висновки щодо дати, коли у відповідача відповідно вимог чинного законодавства та умов Договору виник обов`язок здійснити оплату поставленого товару.

Отже, так як, як встановлено вище спірний товар був поставлений 31.08.2021, а оплачений мав бути наступного дня після поставки, тобто 01.09.2021, обов`язок з оплати такого товару є простроченим з 02.09.2021, а періодом, нарахування пені за який позивач має право, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України, є період з 02.09.2021 по 01.03.2022 включно.

Водночас за змістом положень п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин нарахування позивачем пені за період з 08.11.2022 по 31.11.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.

При цьому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені з урахуванням вірного початку періоду прострочення, часткових оплат відповідача, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що її розмір навіть за заявлений позивачем до стягнення період є більшим, ніж заявлено позивачем, проте, виходячи з положень процесуального законодавства, а саме ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, визнав законними позовні вимоги позивача про стягнення пені за розрахунком позивача в сумі 6 902,78 грн.

Колегія суддів вважає помилковою позицію відповідача який виходить з того, що проведенням самостійного розрахунку пені свідчить про порушення судом першої інстанції принципу принцип змагальності сторін та зауважує йому на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17: «З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

При цьому і виконаний позивачем розрахунок 3 % річних, з огляду на обставини, які викладені вище, а саме період прострочення відповідача є помилковим, а при перевірці розрахунку позивач, колегією суддів встановлено, що їх розмір навіть за заявлений позивачем до стягнення період є більшим, ніж заявлено позивачем, проте, виходячи з положень процесуального законодавства, а саме ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд першої інстанції цілком вірно визнав законними позовні вимоги позивача про стягнення 3 % річних за розрахунком позивача в сумі 469,00 грн.

При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення пені та 3 % річних за весь період прострочення.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, а введення воєнного стану на території України та обмеження електропостання значною мірою вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило безперебійне ведення господарської діяльності, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї пені та 3 % річних, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Положеннями Договору (п.п. 5.1, 5.3 та 5.4) договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань згідно договору, якщо вона є наслідком непереборної сили, а саме пожежі, повені або землетрусу, і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору, виконання відкладається відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань згідно договору, повинна письмово повідомити про початок та припинення таких обставин негайно, але не пізніше 10 днів, з моменту настання обставин непереборної сили. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про початок або припинення форс-мажорних обставин не дає права стороні посилатися на них.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про початок форс-мажорних обставин.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану або обмеження електропостачання стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати поставленого позивачем за спірними накладними товару, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Не надано відповідачем і доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина майна товариства задіяна під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позаяк воєнний стан на території України сам по собі не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

При цьому слід зазначити і про те, що як було встановлено вище, вказаний обов`язок відповідач мав виконати 01.09.2022, тобто майже за шість місяців до введення воєнного стану та більш ніж за рік до початку введення обмежень електропостачання.

Також колегія суддів зауважує відповідачу і на тому, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем 1 зобов`язань з оплати спожитої електричної енергії.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов Договору.

Також колегія суддів зауважує на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

За таких обставин колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати 3% річних.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що безпідставними є і твердження відповідача про те, що ненадання позивачем податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних за Договором що позбавило відповідача права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки умовами спірного Договору обов`язок оплатити товару не поставлений в залежність від реєстрації чи не реєстрації податкових накладних.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 6 902,78 грн. та 3 % річних в сумі 469,00 грн. залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу та враховуючи правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 та від 25.07.2019 у справі №916/144/18, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 140 000,00 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, виходячи з суми позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, та витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Медикал Трейдинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 140 000,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/14021/22 залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріли справи № 910/14021/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.06.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко