Рішення

від 02.03.2023 по справі 910/10944/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2023Справа № 910/10944/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

про визнання недійсним пункту Загальних умов до договору та стягнення грошових коштів

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Горенюк Т.О.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) не з`явилися;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Гончаров Д.О.

В судовому засіданні 02.03.2023 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), що повне рішення буде складено 28.03.2023 року.

СУТЬ СПОРУ:

19 жовтня 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 30.09.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (відповідач) про визнання недійсним пункту Загальних умов до договору 11.9 в силу того, що він суперечить нормам чинного законодавства та стягнення 1 069 860,17 грн. (один мільйон шістдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят гривень 17 копійок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 року у справі № 910/10944/22 позовну заяву б/н від 30.09.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" про визнання недійсним пункту Загальних умов до договору та стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

У зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань на оплату послуг з пересилання поштових відправлень Господарський суд міста Києва 29.09.2022 року припинив відправку кореспонденції засобами поштового зв`язку (відповідну інформацію розміщено на сторінці Господарського суду міста Києва суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/novyny/1326909/).

За вказаних обставин, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 року у даній справі 21.10.2022 року було направлено на вказані у позовній заяві електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1; ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

01.11.2022 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" надійшла заява б/н від 27.10.2022 року «Про усунення недоліків» (направлена засобами поштового зв`язку 27.10.2022 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на конверті). У п. 2 прохальної частини цієї заяви позивач просить продовжити строк на один день для усунення встановлених недоліків, який пропущений позивачем через відключення світла.

З метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд вважає за необхідне продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви до 27.10.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10944/22, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.11.2022 року.

29 листопада 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява № УФ-50438 від 28.11.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" (відповідач за зустрічним позовом) про стягнення заборгованості у розмірі 1 640 838,53 грн., з них: основного боргу - 935 871,38 грн. (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 38 копійок), штрафу - 113 194,12 грн. (сто тринадцять тисяч сто дев`яносто чотири гривні 12 копійок), пені - 320 137,38 грн. (триста двадцять тисяч сто тридцять сім гривень 38 копійок), 3% річних - 29 223,94 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті двадцять три гривні 94 копійки), інфляційних нарахувань - 237 651,71 грн. (двісті тридцять сім тисяч шістсот п`ятдесят одна гривня 71 копійка) та витрат - 4760,00 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят гривень).

Зустрічні позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Крім того, у п. 1 прохальної частини зустрічної позовної заяви позивач просить визнати причину пропуску процесуального строку для подачі зустрічної позовної заяви та відновити пропущений строк.

В обґрунтування клопотання зазначив, що у період встановленого судом процесуального строку російською федерацією відбувся масовий обстріл критичної інфраструктури України, тому через відсутність електропостачання виявилось неможливим роздрукувати зустрічну позовну заяву та відправити її відповідачу за зустрічним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" строк на подання зустрічної позовної заяви, прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, об`єднано зустрічну позовну заяву № УФ-50438 від 28.11.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" про стягнення грошових коштів в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" про визнання недійсним пункту Загальних умов до договору та стягнення грошових коштів за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2022 року.

В підготовчих засіданнях 20.12.2022 року, 12.01.2023 року та 24.01.2023 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання № УФ-51088 від 19.12.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" про залучення співвідповідачів у справі № 910/10944/22, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2023 року.

В судовому засіданні 02.03.2023 року представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти первісних позовних вимог заперечив та просив відмовити у первісному позові в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив зустрічний позов задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судове засідання 02.03.2023 року не з`явився.

При цьому, 02.03.2023 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю представника у іншій справі № 904/4801/22, яка перебуває у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до положень частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Суд зазначає, що наведені обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об`єктивно непереборними. Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом), як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні інших представників, яким доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді відповідно до вимог процесуального закону.

В клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено обставин, з яких суд не може розглянути справу без участі представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 9272/03/21-Г (надалі - договір), предметом якого є автомобіль BMW X7 xDrive30d, об`єм двигуна: 2993 куб.см, тип палива: дизельне, трансмісія: АТ; рік випуску: 2020; вартість предмета лізингу: 3 241 260,51 грн.; строк лізингу: 36 місяців з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі; місце передачі предмета лізингу: 08324, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспільська, 16-16/1.

Договір фінансового лізингу набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) та діє протягом перебігу строку лізингу (крім випадків, коли з підстав та в порядку, передбаченому цим договором, сторона відмовиться від договору в односторонньому порядку або сторони досягнуть згоди про дострокове припинення/розірвання цього договору). Зобов`язання за договором, у разі його можливого порушення, не припиняються із закінченням строку його дії та припиняються їх повним виконанням (п. 13 договору).

В п. 14 договору визначено, що підписанням цього договору фінансового лізингу лізингоодержувач приєднується до Загальних умов договору фінансового лізингу, які є публічною частиною договору фінансового лізингу. Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в договорі), розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього договору, та є невід`ємною складовою частиною договору. Своїм підписом в цьому документі лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього договору (включаючи Загальні умови) та зобов`язується дотримуватися усіх його умов.

У преамбулі Загальних умов фінансового лізингу (для фінансування вживаних предметів лізингу) визначено, що ці Загальні умови договору фінансового лізингу є публічною частиною договору фінансового лізингу в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Ці Загальні умови договору фінансового лізингу не є публічним договором в розумінні ст. 633 ЦК України. Підписавши договір фінансового лізингу, лізингоодержувач приєднався до умов, викладених у цих Загальних умов договору фінансового лізингу відповідно до ст. 634 ЦК України. Ці Загальні умови договору фінансового лізингу разом із договором фінансового лізингу, підписаним сторонами спільно іменуються договір фінансового лізингу (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. Загальних умов лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем бувше у використанні майно (предмет лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у договорі, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі. Під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, розмір якого визначений у договорі.

За умовами п. 1.2. Загальних умов лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний у договорі (строк лізингу). Строк лізингу починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

Положеннями п. 3.4. Загальних умов встановлено, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу, що підтверджує: належну якість, комплектність предмета лізингу; належний стан предмета лізингу, тобто справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам та специфікації, вказаній у договорі, що дозволяють використовувати предмет лізингу за цільовим призначенням; ознайомлення і прийняття до виконання лізингоодержувачем гарантійних умов (у разі їх наявності), технічних умов та інших регламентів експлуатації предмета лізингу; отримання всієї належної технічної, реєстраційної документації, відповідної кількості ключів та іншого обладнання, передбаченого договором (один комплект ключів залишається у лізингодавця протягом всього терміну лізингу); отримання документів зі страхування (в т.ч. договору ОСЦПВ), а у разі страхування предмета лізингу за ризиками КАСКО, про що зазначається у договорі, ознайомлення і прийняття до виконання лізингоодержувачем умов страхування (КАСКО) згідно договорів страхування, що розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-strakhovaniya.html.

На виконання умов договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в лізинг предмет лізингу: автомобіль BMW X7 xDrive30d, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, № шасі/кузова НОМЕР_2 , вартістю 3 241 302,06 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом (видаткова накладна) прийому-передачі предмета лізингу від 26.03.2021 року.

В пункті 10 договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року сторони погодили «Графік внесення лізингових платежів», який складається із 39 лізингових платежів з кінцевою датою платежу - 30.03.2024 року, та першого лізингового платежу у розмірі 1 069 860,17 грн.

19.03.2021 року лізингоодержувач сплатив перший лізинговий платіж на суму 1 069 860,17 грн., що підтверджується випискою по рахунку АТ «АБ «Радабанк» з 01.03.2021 року по 29.03.2021 року.

В подальшому, у зв`язку із неможливістю сплачувати лізингові платежі лізингоодержувач поставив автомобіль на автостоянку, про що було складено акт (зазначений акт у матеріалах справи відсутній).

Згідно з п. 11.2.1. Загальних умов лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір (відмовитися від договору та вилучити предмет лізингу коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу.

В п. 11.4. Загальних умов визначено, що при настанні будь-якої обставини, передбаченої п.п. 11.2.1.-11.2.6. п. 11.2. Загальних умов, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) із зазначенням дати розірвання договору та дати і місця повернення предмета лізингу лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов`язаний за свій кошт протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні.

Як зазначає позивач за первісним позовом, 28.03.2022 року лізингодавець на електронну пошту ТОВ «Граніт-Безпека» направив лист про розірвання договору, в якому зазначив, що договір фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року є розірваним з 07.04.2022 року та зазначив, що право викупу предмету лізингу лізингоодержувачем втрачається.

На твердження позивача за первісним позовом, лізингоодержувач випадково ознайомився з цим листом та дізнався, що договір було розірвано лізингодавцем в односторонньому порядку, а предмет лізингу продано.

За вказаних обставин, лізингоодержувач не мав можливості викупити предмет лізингу.

В той же час судом встановлено, що 30.03.2022 року лізингодавець направив на фактичну адресу лізингоодержувача: 02140, м. Київ, пр. Бажана, 36, оф. 245 (вказану у договорі фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року) повідомлення № УФ-44548 від 28.03.2022 року про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу, в якому повідомив, що лізингодавець в односторонньому порядку, передбаченому п. 11.4. Загальних умов, відмовляється від договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року, договір вважається розірваним з 07.04.2022 року. Факт направлення повідомлення підтверджується фіскальним чеком від 30.03.2022 року, накладною № 7901830845278 та описом вкладення у цінний лист (копії містяться у матеріалах справи).

Крім того, позивач за первісним позовом посилається на форс-мажорні обставини, відтак прострочення сплати лізингових платежів відбулося у зв`язку з обставинами непереборної сили, тому позивач за первісним позовом не зміг відновити сплату лізингових платежів.

Пунктом 11.9. Загальних умов визначено, що у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу за договором.

Позивач за первісним позовом стверджує, що визначене договором право на утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем сум (лізингових платежів), у разі дострокового розірвання договору, суперечить положенням ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України яка містить імперативну норму щодо повернення суми попередньої оплати покупцю в разі не передання товару. За таких обставин позивач за первісним позовом просив суд на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України визнати недійсним пункт 11.9. Загальних умов.

Також позивач за первісним позовом вказував, що внаслідок розірвання договору у відповідача за первісним позовом відсутній обов`язок щодо передання об`єкту лізингу у його власність, а у нього відсутній обов`язок щодо сплати вартості цього майна, тому сплачені платежі у розмірі 1 069 860,17 грн. як відшкодування вартості майна на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню позивачу за первісним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання пункту 11.9. Загальних умов недійсним на підставі приписів статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, а також похідної вимоги щодо наявності/відсутності підстав для стягнення 1 069 860,17 грн. коштів, сплачених на відшкодування частини вартості предмету лізингу на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину (його частини) недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що в п. 11.9. Загальних умов визначено, що у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу за договором.

Також суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, під правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 Цивільного кодексу України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного 11.03.2021 року договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у ст. 3 ЦК України. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (п. 7.3 постанови ВП ВС від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) грунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contrafactum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом беззастережно схвалив та прийняв умови договору до виконання, та у подальшому на відповідних ухвалених та узгоджених умовах такого правочину ним здійснювалось виконання такого договору, зокрема, шляхом прийняття об`єкту лізингу, здійснення оплати першого лізингового платежу, як це визначено договором.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання п. 11.9. Загальних умов недійсним.

Крім того, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним п. 11.9. Загальних умов, то й вимога про стягнення з відповідача 1 069 860,17 грн., яка фактично є похідною, також не підлягає задоволенню.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом не доведено суду належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним п. 11.9. Загальних умов та стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 1 069 860,17 грн. коштів, сплачених на відшкодування частини вартості предмету лізингу.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 18 528,90 грн. відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за первісним позовом.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на порушення відповідачем за зустрічним позовом зобов`язань за договором фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого, за розрахунками позивача за зустрічним позовом, за відповідачем за зустрічним позовом обліковується заборгованість у розмірі 935 871,38 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням сплати лізингових платежів позивачем за зустрічним позовом нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 113 194,12 грн., пеню у розмірі 320 137,38 грн., 3% річних у розмірі 29 223,94 грн., інфляційні нарахування у розмірі 237 651,71 грн. та витрати за зберігання предмета лізингу у розмірі 4760,00 грн.

Як вже було встановлено судом вище, в пункті 10 договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року сторони погодили «Графік внесення лізингових платежів», який складається із 39 лізингових платежів з кінцевою датою платежу - 30.03.2024 року, та першого лізингового платежу у розмірі 1 069 860,17 грн.

Пунктом 2.1. Загальних умов встановлено, що всі платежі за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до Графіка внесення лізингових платежів (Графік платежів). Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем на е-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, комісію лізингодавця наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, передбачені договором.

Згідно з п. 2.3. Загальних умов датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок лізингодавця. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день.

У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, а саме порушив графік оплати лізингових платежів, зокрема 30.06.2021 року відповідач за зустрічним позовом частково погасив заборгованість по шостому лізинговому платежу, після чого взагалі припинив виконувати зобов`язання по оплаті лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за договором по сплаті лізингових платежів частково по 6 лізинговому платежу та по 7-15 лізингових платежах у розмірі 935 871,38 грн., у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом скористався своїм правом на стягнення заборгованості у судовому порядку.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.

Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» порядок та умови набуття лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу. Лізингоодержувач має право набути у власність об`єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору фінансового лізингу № 9272/03/21-Г від 11.03.2021 року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв в лізинг предмет лізингу: автомобіль BMW X7 xDrive30d, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску, № шасі/кузова НОМЕР_2 , вартістю 3 241 302,06 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом (видаткова накладна) прийому-передачі предмета лізингу від 26.03.2021 року.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що з урахуванням часткових оплат за договором заборгованість відповідача за зустрічним позовом зі сплати лізингових платежів частково по шостому лізинговому платежу та сьомого-п`ятнадцятому лізингових платежах становить 935 871,38 грн.

Доказів сплати лізингових платежів у заявленому розмірі матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що факт наявності заборгованості у відповідача за зустрічним позовом перед позивачем за зустрічним позовом в розмірі 935 871,38 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем за зустрічним позовом не спростований.

Таким чином, порушене право позивача за зустрічним позовом підлягає захисту шляхом задоволення зустрічного позову про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 935 871,38 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В п. 7.1. Загальних умов визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору лізингодавець має право стягнути наступні штрафні санкції, а саме: за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 7.1.1.); у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за договором понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів, крім пені, передбаченої п. 7.1.1. Загальних умов, лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми простроченої заборгованості (п. 7.1.2.).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до роз`яснень, наданих господарським судам у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України судом встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом, за розрахунком суду, становить 117 350,68 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 202 786,70 грн. позивачу за зустрічним позовом належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом розрахунок суми штрафу, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем за зустрічним позовом у відповідності до умов п. 7.1.2. Загальних умов, а відтак вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню, за розрахунком позивача за зустрічним позовом, в сумі 113 194,12 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом, за розрахунком суду, становить 28 931,80 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% в сумі 292,14 грн. позивачу за зустрічним позовом належить відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд зазначає, що наведений позивачем за зустрічним позовом у позовній заяві розрахунок інфляційного збільшення суми боргу не містить всіх обов`язкових елементів, а саме у цьому розрахунку не вказано періоду нарахування за кожним з прострочених платежів (із зазначенням дати початку і закінчення).

Визначаючи розмір інфляційних нарахувань суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

З наведеного у позовній заяві розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що позивач за зустрічним позовом здійснює відповідне нарахування без визначення періоду нарахування (без зазначення дати початку і закінчення), тоді як не зазначення дати початку і закінчення періоду нарахування інфляційних нарахувань позбавляє суд можливості здійснити перевірку вказаного розрахунку з метою встановлення його арифметичної вірності, а також відповідності приписам чинного законодавства.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом у розрахунку інфляційних нарахувань не вказано періоду нарахування за кожним з прострочених платежів (із зазначенням дати початку і закінчення), у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити власний розрахунок та, відповідно, перевірити правильність наданого позивачем за зустрічним позовом розрахунку, у зв`язку з чим зустрічні позовні вимоги у частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 237 651,71 грн. задоволенню не підлягають як не доведені належним чином.

Відповідно до п. 7.2. Загальних умов у разі, якщо лізингоодержувачем буде допущено прострочення в оплаті одного лізингового платежу терміном на 20 (двадцять) і більше календарних днів, а також, якщо лізингоодержувач своїми діями/бездіяльністю порушує умови договорів страхування, сторони дійшли згоди про те, що в якості оперативно-господарських санкцій згідно зі статтями 235-237 Господарського кодексу України лізингодавець має право в будь-який момент (в тому числі без згоди лізингоодержувача) тимчасово обмежити право користування (володіння) предметом лізингу до моменту повного погашення лізингоодержувачем заборгованості, що утворилася за договором, або усунення порушення договорів страхування шляхом: вилучення у лізингоодержувача комплекту ключів від предмета лізингу, реєстраційних документів, державних реєстраційних номерів; блокування коліс предмета лізингу (або використання інших технічних засобів, які унеможливлюють експлуатацію предмета лізингу); використання електронних засобів, які унеможливлюють рух предмета лізингу (системи моніторингу, контролю, стеження на основі систем супутникової GPS-навігації тощо) за умови коли такі засоби встановлені на предметі лізингу (в тому числі на підставі рішення про фінансування лізингоодержувача); вилучення предмета лізингу (в т.ч. для відповідального зберігання).

Сторони узгодили, що в разі, коли відносно предмета лізингу застосовано оперативно-господарські санкції лізингодавець на підставах, передбачених статтею 11 Загальних умов, приймає рішення про відмову від договору (його розірвання), договір вважатиметься розірваним, а предмет лізингу таким, що повернутий з дати направлення повідомлення про відмову від договору. Витрати, що виникають у зв`язку з застосуванням оперативно-господарських санкцій, здійснюються за рахунок лізингоодержувача.

Згідно з п. 11.8. Загальних умом вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови лізингодавця від договору (розірвання договору) лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з Графіком платежів; витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку з виконанням договору (у тому числі у зв`язку з вилученням, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, тощо), а також передбачені договором або чинним законодавством України штрафні санкції та збитки згідно п. 7.3. Загальних умов.

Матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем за зустрічним позовом витрат по зберіганню предмета лізингу у розмірі 4760,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом витрат за зберігання предмета лізингу у розмірі 4760,00 грн. є обгрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 1 086 913,86 грн., з них: основного боргу - 935 871,38 грн. (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 38 копійок), штрафу - 113 194,12 грн. (сто тринадцять тисяч сто дев`яносто чотири гривні 12 копійок), пені - 117 350,68 грн. (сто сімнадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 68 копійок), 3% річних - 28 931,80 грн. (двадцять вісім тисяч дев`ятсот тридцять одна гривня 80 копійок) та витрат за зберігання предмета лізингу - 4760,00 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят гривень).

Судові витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 16 303,71 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В первісному позові відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" (ідентифікаційний код 35138800, адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 8, кім. 206-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (ідентифікаційний код 41110750, адреса: 04205, м. Київ, Оболонський пр-т, 35-А, оф. 300) грошові кошти: основного боргу - 935 871,38 грн. (дев`ятсот тридцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 38 копійок), штрафу - 113 194,12 грн. (сто тринадцять тисяч сто дев`яносто чотири гривні 12 копійок), пені - 117 350,68 грн. (сто сімнадцять тисяч триста п`ятдесят гривень 68 копійок), 3% річних - 28 931,80 грн. (двадцять вісім тисяч дев`ятсот тридцять одна гривня 80 копійок), витрат за зберігання предмета лізингу - 4760,00 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят гривень) та судовий збір - 16 303,71 грн. (шістнадцять тисяч триста три гривні 71 копійка).

4. В іншій частині зустрічного позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.03.2023р.

Суддя О.В. Котков