Рішення

від 16.03.2023 по справі 914/2498/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2023 Справа № 914/2498/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного підприємства АГРОЛЕОН-ЗАХІД, Львівська область, Львівський район, м.Жовква;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ БТ, Львівська область, Львівський район, с.Сокільники;

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Інвест Інтернешнл Україна, Львівська область, м.Львів;

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Львівська міська рада, Львівська область, м.Львів;

Третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Державна інспекція архітектури та містобудування України, м.Київ;

Третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Львівгаз, Львівська область, м.Львів;

Третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Приватне підприємство Львівський дистрибютор, Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 99966,50грн.

Представники:

Позивача: Гриців М.В. представник (наказ від 21.09.2021р. №93);

Відповідача: не з`явився;

Третьої особи 1: не з`явився;

Третьої особи 2: не з`явився;

Третьої особи 3: не з`явився;

Третьої особи 4: не з`явився;

Третьої особи 5: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

06.10.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» від 05.10.2022р. б/н (вх. №2714) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ БТ» про стягнення заборгованості; ціна позову: 99966,50грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2021р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.10.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 03.11.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.11.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.11.2022р.

Ухвалою від 29.11.2022р. клопотання ТзОВ «КОМПАНІЯ БТ» про витребування від ТзОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» інформації про дату та підтверджуючі докази підключення будинку №201А по вул.Варшавській у м.Львові, зокрема і нежитлового приміщення №126Г, до послуг газопостачання, водопостачання та постачання електричної енергії відхилено; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача ТзОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна»; відкладено судове засідання з розгляду спору по суті до 13.12.2022р.

Ухвалою від 13.12.2022р. залучено до участі у справі в якості Третіх осіб 2 та 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Львівську міську раду та Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Львівській області; відкладено судове засідання з розгляду спору по суті до 05.01.2023р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2023р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 17.01.2023р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва в межах дня слухання до 15:30год. 17.01.2023р., про що представники Сторін повідомлялись під розписку.

Ухвалою від 17.01.2023 постановлено клопотання ПП «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» про поновлення строку для подання доказів від 17.01.2023 вх.№1254/23 задоволити; поновити ПП «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» пропущений процесуальний строк для подання долучених до клопотання від 17.01.2023 вх.№1254/23 доказів по 17.01.2023; долучити додані до клопотання ПП «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» від 17.01.2023 вх.№1254/23 докази до матеріалів справи; залучити до участі у справі в якості Третіх осіб 4 та 5, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» та ПП «Львівський дистрибютор»; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 07.02.2023.

Ухвалою від 07.02.2023р. постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче судове засідання призначити на 16.02.2023р.; клопотання АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про продовження строку для надання пояснень від 07.02.2023 відхилити.

Ухвалою від 16.02.2023р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 09.03.2023р.

Ухвалою від 09.03.2023р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 16.03.2023р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Згідно ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, згідно ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція у постановах Великої Палати Верховного Суду №800/547/17 від 25.04.2018, а також Верховного Суду №913/879/17 від 27.11.2019, №10/249-10/19 від 21.05.2020р., №24/260-23/52-б від 15.06.2020р. та №911/3142/19 від 18.03.2021р., що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене п.1 ст.6 Конвенції, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання («Schmidt v. Latvia»). У справі «Салов проти України» ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Ruiz-Mateos v. Spain»). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони ( «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» та «Ankerl v. Switzerland»).

У рішенні ЄСПЛ «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.03.2023р. надіслано судом 13.03.2023р. за адресою місцезнаходження Відповідача: 81130, Львівська область, Львівський район, с.Сокільники, вул.Об`їздна, буд.4, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 13.03.2023р., та, з 15.03.2023р. поштове відправлення із вказаним процесуальним документом суду перебуває у точці видачі/доставки, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414840259 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У рішеннях "Надточій проти України" та "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу ("Богонос проти росії").

Також, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги явку повноважного представника Відповідача в судове засідання 16.02.2023р. у цій справі, суд приходить до висновків про вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України, а також встановлені ст.195 ГПК України строки розгляду спору в порядку загального позовного провадження суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представників Відповідача та Третіх осіб за наявними у справі документами.

Представники Третіх осіб 1-3, 5 в судове засідання не з`явились, причин неявки суду не повідомили, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Третьої особи 4 в судове засідання не з`явився, 16.03.2023р. за вх. №6650/23 надіслав на електронну адресу суду Заяву від 16.03.2023р. б/н, у якій з підстав неможливості забезпечити явку представника в судове засідання просить суд проводити судове засідання 16.03.2023р. у цій справі без участі представника Третьої особи 4. Вказану заяву оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 82045,61грн. штрафу за порушення строку виконання пункту 5.2. Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2021р., а також 1894,92грн. 3% річних за період з 29.12.2021р. по 05.10.2022р. та 16025,97грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2022р. по 31.08.2022р. за прострочення сплати штрафу за Договором.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що між ПП «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» (Покупець) та ТзОВ «КОМПАНІЯ БТ» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Потапчук Регіною 30.11.2021р. №3215 (далі - Договір), за умовами якого Відповідач передає у власність, а Позивач приймає нежитлові приміщення №126г (сто двадцять шість г), загальною площею 209,3кв.м, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Варшавська, буд.201а і зобов`язується сплатити за них обумовлену грошову суму, в розмірі та у порядку, що передбачені даним Договором.

Позивач зазначає, що продаж нерухомого майна за згодою Сторін вчинився за 4102280,64грн., в т.ч. ПДВ. Сума без ПДВ - 3418567,20грн., що на момент укладення Договору згідно з курсом Національного банку України (1 долар США еквівалентно 27,1739грн.) становить 150964 долари США.

На виконання вимог Договору Позивачем перераховані кошти, що становлять 90% відсотків від загальної вартості Договору, на суму 135867,60 доларів США, що на день здійснення платежу згідно з курсом НБУ становить 3693387,10грн., що підтверджується платіжним дорученням: від 30.11.2021р. №1252 та від 16.12.2021р. №1317.

Разом з тим, Позивач вказує, що абзацом 4 п.2.1. Договору передбачено, що Позивач зобов`язується оплатити решту суми, а саме 15096,40 доларів США, що становить 10% відсотків від загальної суми договору 28.12.2021р. при умові, що Відповідачем будуть виконані зобов`язання передбачені п. 5.2. Договору. Однак, 28.12.2021р. за результатами огляду нежитлових приміщень №126г відповідно до Акту обстеження нежитлових приміщень №126г від 28.12.2021р., Відповідач не забезпечив виконання зобов`язань.

Відповідно до абзацу 2 п.6.2. Договору за порушення строку виконання Відповідачем зобов`язання щодо забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. договору, Відповідач сплачує Позивачу штраф в розмірі 2% від суми, визначеної в п. 2.1. Договору, а саме 4102280,64 х 2% = 82045,61грн. На усне звернення Позивача до Відповідача про сплату штрафу за порушення строку виконання зобов`язання, таке звернення було Відповідачем проігнороване, таким чином, Позивачем була направлена претензія Відповідачу з вимогою сплатити штрафні санкції, передбачені умовами Договору, проте Відповідач ніяким чином на неї не відреагував.

30.05.2022 року Позивач в повному обсязі виконав свої зобов`язання відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, та сплатив решту суми, що підтверджує платіжне доручення від 30.05.2022р. №1858.

У поданій 07.12.2022р. за вх.№25198/22 Відповіді на відзив від 06.12.2022р. б/н Позивач зазначає, що вважає аргументи Відповідача необґрунтованими та такими, що не можуть братися судом до уваги при вирішенні даної справи. Доводи, викладені у відзиві, спрямовані лише на те, щоб уникнути сплати штрафних санкцій, що визначені умовами Договору і жодним чином не вказують на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, що викладені в позовній заяві.

Так, на думку Позивача, не заслуговують на увагу суду доводи Відповідача про те, що він згідно п.5.2. Договору у термін до 28.12.2021р. в більшій частині виконав взяті на себе зобов`язання щодо забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень та, що саме ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна», в якого Відповідач придбав нежитлові приміщення згідно з Договором від 30.07.2021р. за р.н.4100, засвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., як забудовник зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в п.5.2. Договору, оскільки, як зазначалося в позовній заяві, Позивач виконав свої зобов`язання визначені умовами Договору та сплатив за нежитлові приміщення обумовлену грошову суму, в розмірі та у порядку, що передбаченні Договором. Натомість, Відповідач не виконав свої зобов`язання, що визначенні умовами Договору, а саме: не забезпечив належний технічний стан нежитлових приміщень у термін до 28.12.2022р., за що Відповідач згідно п.6.2. Договору зобов`язаний сплатити Позивачу штраф у розмірі 2% від суми, визначеної п.2.1. Договору.

Також, Позивач звертає увагу на те, що на момент укладення Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, будинок до складу якого входять нежитлові приміщення був введений в експлуатацію згідно з Сертифікатом готовності серії ІV 123210412319 від 21.04.2021р., Відповідач надав Позивачу всю необхідну документацію, що підтверджувала, що нежитлові приміщення будуть підключенні до газо, електро, та водопостачання відповідно до технічних умов та запевнив що дані комунікації в процесі підключення. Як повідомив Відповідач, він безпосередньо виконує субпідрядні роботи в даному будинку, контактує із забудовником і тому гарантує, що дані комунікації будуть підключені в терміни, що обумовлені в Договорі.

В доповнення Позивач зазначає, що 24.02.2022 в Україні почалась повномасштабна війна. Позивач, як і багато бізнесів в Україні, зіткнувся із становищем, в якому невідомо, як відбуватиметься робота всієї державної системи, реєстрів, проведення реєстрації майна, чи буде можливість зареєструвати майно для подальшої його експлуатації, можливість ведення бізнесу та уникнення ряду інших додаткових витрат в силу воєнного стану і що буде з приміщенням, на яке розраховував Позивач, укладаючи Договір. В силу цих обставин, Позивач вважаючи за як найправильніше, після проведення чергових переговорів з Відповідачем, 30.05.2022 здійснив оплату решти суми відповідно до п.2.2. Договору, згідно з платіжним дорученням №1858 від 30.05.2022. Разом з тим, що сторони підписали Договір та Акт приймання-передачі до нього, Відповідач надав Позивачу гарантійний лист від 02.06.2022 вих.№44, в якому Відповідач гарантував у термін до 30.09.2022 (до початку опалювального сезону) виконати свої зобов`язання відповідно до Договору та забезпечити належний технічний стан нежитлових приміщень в частині газифікації. Однак, і станом на 30.09.2022 Відповідач не виконав свої зобов`язання.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 14.12.2022р. за вх.№25892/22 Відзиві на позовну заяву від 25.11.2022р. б/н проти заявленого позову заперечує, вважає його безпідставним та не обґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з огляду на те, що Відповідач в строк до 28.12.2021 року виконав п. 5.2 Договору в більшій його частині, а саме - було виконано 3 з 5 умов даного пункту, що підтверджується і самим Позивачем та задокументовано в Акті обстеження нежитлових приміщень №126Г від 28.12.2022 року.

Разом з тим, згідно доводів Відповідача, вказані нежитлові приміщення до продажу Позивачу були придбані Відповідачем у компанії-забудовника - ТзОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» 30.07.2021р. на підставі договору р.н. 4100, засвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І.

В свою чергу між Відповідачем та ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» ще 20.07.2020р. укладено попередній договір купівлі-продажу приміщень по вул.Варшавській, 201А у м. Львові, засвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., р.н.4647. Відповідно до Додатку №1 до даного договору саме ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» повинно було забезпечити приміщення двофункційним котлом, сталевими емальованими радіаторами, приладами обліку холодної води, теплової енергії, автоматичними вимикачами, що передбачені п.5.2. Договору між Позивачем та Відповідачем, та за невиконання яких п.6.2. цього ж договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу. Більш того саме на забудовника покладається такий обов`язок.

Проте, і станом на 30.07.2021 року, на момент укладення договору між Відповідачем та ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна», так і станом на 30.11.2021 року, момент укладення договору між Позивачем та Відповідачам, компанія-забудовник ТОВ «Бізнес Інвест Інтернешнл Україна» не виконала умов додатку №1 до договору №4647, та не забезпечила приміщеннями необхідним обладнанням.

Відповідач зазначає, що про ці обставини було відомо Позивачу в момент укладення Договору від 30.11.2021р. Саме тому і був вписаний п. 5.2. Договору, проте передбачаючи такий пункт Договору, і Позивач, і Відповідач розуміли, що вказане обладнання повинен забезпечити забудовник, або ж для виконання такого пункту Відповідачем самостійно, забезпечити хоча б підведення до приміщення необхідних комунікацій. Саме з таких умов виходив Відповідач, укладаючи відповідний Договір із Позивачем 30.11.2021 року. Лише станом на 30.05.2022 року забудовник забезпечив підведення необхідних комунікацій до приміщення, а Відповідач зміг виконати п.5.2. Договору із Позивачем, що підтверджуєтеся здійсненою Позивачем оплатою решти суми відповідно до п.2.2 Договору згідно платіжного доручення №1858 від 30.05.2022 року.

Зважаючи на вищенаведене Відповідач підсумовує, що станом на 28.12.2021р. Відповідач виконав п.5.2. Договору частково, виконавши 3 з 5 умов, а станом на 30.05.2022р. виконав решту умов п.5.2. Договору. Невиконання 2 з 5 умов станом на 28.12.2021р. мало місце не з вини Відповідача, про що було безумовно відомо Позивачу, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 6.2. Договору.

Також, у поданому відзиві Відповідач наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу на суму 10000грн.

Позиція Третьої особи 1:

Третя особа 1 не скористалась своїм правом подання пояснень та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Третьої особи 2:

Третя особа 2 у поданих 12.01.2023р. за вх.№797/23 Письмових поясненнях по суті спору зазначає, що 01.03.2018 року між Львівською міською радою (орендодавець) та ПП «Львівський дистрибютор» (орендар) укладено договір оренди землі за № Ш-4047 (далі - Договір), за умовами якого в оренду передавалася земельна ділянка загальною площею 0,3559га з кадастровим номером 4610137500:05:004:0096, яка розташована у м.Львові на вул.Варшавській, 201а, для будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Договір укладено на 5 років терміном до 25.01.2023 року. Станом на час подання пояснень договір не припинений та не скасований.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.07.2018р. №745 було затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ПП «Львівський Дистрибютор» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на вул.Варшавській, 201а зі знесенням існуючих нежитлових будівель.

30.08.2018р. Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради затверджено технічні умови від 14.08.2018р. на приєднання багатоквартирного житлового будинку на вул.Варшавській, 201а з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на зі знесенням існуючих нежитлових будівель до централізованих систем водопостачання та водовідведення м.Львова. У відповідності до відомостей з Державного реєстру речових прав, 21.04.2021р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктом №ІУ123210412319.

Разом з тим, Третя особа 2 вказує, що Львівська міська рада із визначеного ст.ст.26, 29, 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» переліку видає містобудівні умови та обмеження, а також у межах повноважень в особі департаменту житлового господарства та інфраструктури затверджує технічні умови на приєднання до систем водопостачання та водовідведення, а отже підтвердити чи спростувати наявність технічних умов на приєднання до газопостачання Львівська міська рада не може.

Згідно ч.ч.9, 10, 12 ст.38 Закону зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії та оформлення права власності на такий об`єкт. Підключення закінченого будівництвом об`єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію. Замовник зобов`язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію.

Враховуючи наведене, Третя особа 2 зазначає, що інформацію та докази про приєднання до газопостачання ймовірно може надати замовник будівництва - ПП «Львівський дистрибютор» або АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».

Позиція Третьої особи 3:

Третя особа 3 у поданих 31.01.2023р. за вх.№2234/23 Поясненнях від 30.01.2023р. б/н зазначає, що згідно з Положенням про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою КМУ від 23.12.2020 №1340, ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно п.3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою КМУ від 23.12.2020 №1340, основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві у визначених законодавством випадках.

Натомість, Згідно доводів Третьої особи 3, аналіз виконання сторонами умов цивільно-правового договору (зокрема і договору купівлі-продажу), що є предметом дослідження у справі № 914/2498/22 не відноситься до компетенції ДІАМ.

Водночас Третя особа 3 звертає увагу, що згідно договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (копія надана Позивачем у додатках до позовної заяви) за ним передавались у власність нежитлові приміщення №126г, загальною площею 209.3 кв.м, що знаходяться за адресою: місто Львів, вулиця Варшавська, будинок №201А.

Третя особа 3 повідомляє, що згідно ч.10 ст.22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) відомості, що містяться в електронній системі, є достовірними, а також відкритими і загальнодоступними, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків, паспортних даних, місця проживання фізичної особи, договорів про надання послуг, документів, поданих фізичними та юридичними особами для отримання послуг, визначених цим Законом, та іншої інформації, перелік якої визначається КМУ в Порядку ведення електронної системи.

Так, згідно доводів Третьої особи 3, у Реєстрі будівельної діяльності за критерієм пошуку «місце розташування об`єкта будівництва та адреса місто Львів, вулиця Варшавська, будинок №201А» наявний сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 21.04.2021 № ІУ 123210412319.

Третя особа 3 також вказує, що згідно ч.2 ст.39 Закону №3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному КМУ.

Замовник зобов`язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію (ч.12 ст.39 Закону №3038-VI).

Згідно п.13 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 №461 зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Третя особа 3 підсумовує, що підключення об`єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється згідно Закону України Про регулювання містобудівної діяльності протягом десяти днів з дня звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.

Позиція Третьої особи 4:

Третя особа 4 у поданих 16.02.2023р. за вх. №4069/23 Поясненнях від 16.02.2023р. б/н повідомляє, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Варшавська, 201А підключений до газопостачання; договір розподілу природного газу із споживачем ТОВ "Компанія БТ", код ЄДРПОУ 42500232 по об`єкту, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Варшавська, 201А, нежитлові приміщення №126г, не укладався.

Позиція Третьої особи 5:

Третя особа 5 не скористалась своїм правом подання пояснень та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представників Відповідача та Третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.03.2018р. між Львівською міською радою (надалі Третя особа 2, Орендодавець) та ПП «Львівський дистрибютор» (надалі Третя особа 5, Орендар) укладено Договір оренди землі (надалі Договір оренди землі), за умовами якого (п.1.1. Договору оренди землі) Орендодавець на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про оренду землі», ухвал Львівської міської ради від 30.06.2016 року № 631 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м.Львова», від 25.05.2017р. №1995 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові» та ухвали від 25.01.2018р. №2955 «Про затвердження ПП «Львівський дистрибютор» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул.Варшавській, 201-а» надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку з кадастровим номером 4610137500:05:004:0096 , яка розташована у м.Львові, на вул.Варшавській, 201-а.

Відповідно до п.2 Договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0.3559га, у тому числі забудова - 0,1241га, прибудинкова територія - 0,2318га (в тому числі в межах червоних ліній - 0,2644га з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень).

Згідно п.8 Договору оренди землі Договір укладено на 5 років терміном до 25.01.2023р.; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (43. Договору оренди землі).

Вказаний Договір оренди землі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору оренди землі.

Пунктом 1 рішення Львівської міської ради від 13.07.2018р. №745 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ПП "Львівський дистрибютор багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на вул.Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель» вирішено затвердити містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво ПП «Львівський дистрибютор» багатоквартирного житлового будинку з вбудованим громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесення існуючих нежитлових будівель.

ПП "Львівський дистрибютор": отримати у встановленому порядку технічні умови на інженері забезпечення проектованого об`єкта; розробити у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт робочий проект та провести його експертизу згідно з законодавством України; звернутися в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові для отримання дозвільних документів, які дають право на початок виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (п.п.2, 3 цього рішення).

Додатком до цього рішення є «Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами на вул. Варшавській, 201-А зі знесенням існуючих нежитлових будівель».

08.08.2018р. ПАТ «Львівобленерго» видано Приватному підприємству «Львівський дистрибютор» Технічні умови нестандартного приєднання до електричних мереж електроустановок багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами ПП «Львівський дистрибютор» за адресою: м.Львів, вул.Варшавська, 201А.

14.08.2018р. Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради затверджено Приватному підприємству «Львівський дистрибютор» Технічні умови на приєднання багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами зі знесенням існуючих нежитлових будівель до централізованих систем водопостачання та водовідведення м.Львова №ТУ-Вд508-18.

13.04.2021р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Приватному підприємству «Львівський дистрибютор» Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ІУ123210412319.

07.06.2019р. АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» видано ПП «Львівський дистрибютор» технічні умови на газифікацію об`єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими громадськими приміщеннями, даховою котельнею, трансформаторною підстанцією та паркінгами по вул.Варшавській, 201-А із знесенням існуючих нежитлових будівель» з газифікацією паливних. Вказані Технічні умови затверджено головою технічної ради АТ «Львівгаз» 18.06.2021р.

13.07.2021р. між ТзОВ «БІЗНЕС ІНВЕСТ ІНТЕРНЕШНЛ УКРАЇНА» (надалі Продавець) та ТзОВ «КОМПАНІЯ БТ» (надалі Відповідач, Продавець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі Договір від 13.07.2021р.), за умовами якого (п.1.1. Договору) Продавець зобов`язувався передати нежитлові приміщення №126г, загальною площею 193,8кв.м, які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Варшавська, буд.№201а, у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язувався прийняти нежитлові приміщення і сплатити за них обговорену грошову суму.

Відповідно до п.1.3. Договору від 13.07.2021р. продаж нежитлових приміщень вчиняється за 3798480грн., які Покупець оплатив Продавцеві до укладення Договору.

Цей Договір підписано повноважними представниками, підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Шафраном Р.І., про що в Реєстр внесено запис №4100.

30.11.2021р. між ПП «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» (надалі Позивач, Покупець) та ТзОВ «КОМПАНІЯ БТ» (надалі Відповідач, Продавець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Продавець передає у власність (продає) Покупця, а Покупець приймає нежитлові приміщення №126г, загальною площею 209,3кв.м, що знаходяться за адресою: місто Львів, вул.Варшавська, буд. №201а, (далі по тексту - нежитлові приміщення), і зобов`язується сплатити за них обумовлену грошову суму, в розмірі та у порядку, що передбачені даним договором.

Відповідно до п.1.2. Договору відчужувані нежитлові приміщення належать Продавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - Шафраном Р.І., 30.07.2021р. за реєстровим №4100; державна реєстрація права власності Продавця на нежитлові приміщення проведена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., 30.07.2021р. за реєстраційним №2420274746101, з видачею Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 268385091; номер запису про право власності 43253710.

Згідно п.1.4. Договору Покупець, в особі представника, стверджує, що володіє достатньою інформацією про предмет договору, що набувається, задоволений його якісним станом, встановленим шляхом візуального огляду до укладення цього договору; під час огляду будь-яких дефектів та недоліків, самочинних зведень, добудови перебудови чи перепланування, про які не було б повідомлено Продавцем, ним не виявлено.

Продаж нерухомого майна за згодою Сторін вчиняється за 4102280,64грн., в т.ч. ПДВ (сума без ПДВ - 3418567,20грн.), що на момент укладення даного договору згідно з курсом Національного банку України (1 долар США еквівалентно 27,1739грн.) становить 150964 долари США. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення не підлягає (п.2.1. Договору).

За згодою Сторін, вказану в п. 2.1. цього договору суму Покупець зобов`язується оплатити на банківський рахунок Продавця № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, у наступному порядку та наступні терміни: 2051140,32грн., що на момент укладення даного договору згідно з курсом НБУ (1 долар США еквівалентно 27,1739 грн.) становить 75482,00 долари США, Покупець зобов`язаний оплатити під час укладення даного договору; 60385,60грн. Покупець зобов`язаний оплатити у гривні згідно з курсом долара НБУ на момент проведення оплати у термін до 23.12.2021р.; 15096,40 доларів США Покупець зобов`язаний оплатити у гривні згідно з курсом долара НБУ на момент проведення оплати 28.12.2021р. при умові, що Продавець виконав зобов`язання, передбачене п.5.2. договору. У разі невиконання зобов`язання Продавцем в терміни, передбачені п.5.2. договору, Покупець оплачує зазначений платіж після виконання зобов`язання Продавцем у гривні згідно з курсом долара НБУ станом на 28.12.2021р. Покупець вправі достроково оплатити Продавцю усю суму, що вказана в п.2.1. договору, при умові виконання Продавцем зобов`язання, передбаченого п. 5.2. договору (п.2.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору право власності Згідно п.4 ст.334 ЦК України, у Покупця на придбані нежитлові приміщення виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюватиметься після нотаріального посвідчення цього договору та повної оплати ціни договору, що підтверджуватиметься Актом прийому-передачі нежитлових приміщень у власність, справжність підписів на якому повинні бути засвідчені нотаріально.

Передача нежитлових приміщень Продавцем Покупцю відбудеться після повної оплати ціни Договору шляхом підписання Сторонами Акту прийому-передачі нежитлових приміщень, справжність підписів на якому повинні бути засвідчені нотаріально (п.4.4. Договору).

Пунктом 5.1. Договору встановлено обов`язки Продавця: передати за даним договором нежитлові приміщення, вільні від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб; передати за даним договором нежитлові приміщення у тому ж стані, який існував на день огляду його Покупцем; попередити Покупця про всі відомі йому недоліки проданого приміщення та про всі права третіх осіб на приміщення (права наймача, право застави, право довічного користування тощо); вступити у справу на стороні Покупця, у разі якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу приміщення, пред`явить до Покупця позов про витребування приміщення; у разі позбавлення Покупця права власності на придбані нежитлові приміщення за рішенням суду, на підставах, що виникли з цього договору, Продавець зобов`язаний відшкодувати Покупцю завдані йому збитки, якщо Покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Сторони (п.5.2. Договору) погодились, що до 28.12.2021 року Продавець зобов`язується забезпечити належний технічний стан нежитлових приміщень, а саме: забезпечити встановлення двохфункційного котла та сталевих емальованих радіаторів; встановлення приладів обліку холодної води, обліку газу та обліку електроенергії, що відповідають вимогам надавачів послуг та постачальників електроенергії, води та газу, автоматичних вимикачів; надати копію акту підтвердження відповідності системи блискавкозахисту та копію акту відповідності систем протипожежного захисту; забезпечити облаштування тераси (укладання плитки, встановлення перил по периметру тераси, облаштування водостоків на терасі); забезпечити нежитлові приміщення електропостачанням дозволеною потужністю не менше 10 кВт; у паливній, де буде встановлено газовий котел, встановити вікно з поворотно-відкидним механізмом.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством; за порушення строку виконання Продавцем зобов`язання щодо забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п.5.2. договору, Продавець сплачує Покупцю штраф в розмірі 2% від суми, визначеної в п.2.1. Договору (п.6.2. Договору).

Згідно п.7.5. Договору цей договір набуває чинності після його підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін та нотаріального посвідчення.

Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Львівського МНО Потапчук Р.П., про що в Реєстр внесено запис №3215.

Згідно Акту обстеження нежитлових приміщень №126г від 28.12.2021 б/н Продавець на виконання п.5.2. Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень зобов`язався до 28.12.2021р. забезпечити належний технічний стан нежитлових приміщень, а саме: забезпечити встановлення двохфункційного котла та сталевих емальованих радіаторів; встановлення приладів обліку холодної води, обліку газу та обліку електроенергії, що відповідають вимогам надавачів послуг та постачальників електроенергії, води та газу, автоматичних вимикачів; надати копію акту підтвердження відповідності системи блискавкозахисту та копію акту відповідності систем протипожежного захисту; забезпечити облаштування тераси (укладання плитки, встановлення перил по периметру тераси, облаштування водостоків на терасі); забезпечити нежитлові приміщення електропостачанням дозволеною потужністю не менше 10 кВт; у паливній, де буде встановлено газовий котел, встановити вікно з поворотно-відкидним механізмом.

Відповідно до п.2 Акту за результатами обстеження нежитлових приміщень №126г, загальною площею 209,3кв.м, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Варшавська, буд. №201а, Сторонами встановлено: -«забезпечити встановлення двохфункційного котла та сталевих емальованих радіаторів; встановлення приладів обліку холодної води, обліку газу та обліку електроенергії, що відповідають вимогам надавачів послуг та постачальників електроенергії, води та газу, автоматичних вимикачів» - не забезпечено; - «надати копію акту підтвердження відповідності системи блискавкозахисту та копію акту відповідності системи протипожежного захисту» - не надано; -«забезпечити облаштування тераси (укладання плитки, встановлення перил по периметру тераси, облаштування водостоків на терасі)» - забезпечено; - «забезпечити нежитлові приміщення електропостачанням дозволеною потужністю не менше 10 кВт» - передбачено забезпечення згідно ТУ та проектної документації; - «у паливній, де буде встановлено газовий котел, встановити вікно з поворотно-відкидним механізмом» - встановлено.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Платіжним дорученням від 30.11.2022 №1252 Позивачем перераховано Відповідачу 2051140,32грн. Призначення платежу: «За нежитлові приміщення зг. договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2022р. в т.ч.ПДВ 341856,72 грн.».

Платіжним дорученням від 16.12.2022 №1317 Позивачем перераховано Відповідачу 1642246,78грн. Призначення платежу: «За нежитлові приміщення зг. договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2022р. в т.ч. ПДВ 273707,80 грн.».

З метою досудового врегулювання спору Позивач 01.02.2022р. звертався до Відповідача Претензією від 31.01.2022р. вих.№52 з проханням сплати 82045,61грн. штрафу протягом не більш як 15 робочих днів з моменту отримання Претензії. Відповідачем Претензію залишено без відповіді та реагування, докази повного або часткового задоволення Відповідачем Претензії від 31.01.2022р вих.№52 в матеріалах справи відсутні, станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

Платіжним дорученням від 30.05.2023р. №1858 Позивачем перераховано на користь Відповідача 411084,03грн. Призначення платежу: «За нежитлові приміщення зг. договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2022р. в т.ч. ПДВ 68514,01 грн.».

Листом від 02.06.2022р. вих.№44 Відповідач гарантував Позивачу виконати взяті на себе зобов`язання відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.11.2021р., а саме: забезпечити належний технічний стан нежитлових приміщень №126г, в частині газифікації (встановлення сталевих емальованих радіаторів, встановлення приладів обліку газу, що відповідають вимогам надавача послуг та постачальника газу) в термін до 30.09.2022. Згідні з тим, що у разі невиконання гарантованого протягом зазначеного строку, Відповідач зобов`язувався компенсувати затрати Позивача (згідно з оплачених рахунків за виконані роботи), що будуть ним понесені для забезпечення газифікації нежитлових приміщень №126г.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.09.2022р. у справі №914/1652/22 за позовом ПП «Львівський Дистрибютор» до АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про зобов`язання вчинити дії судом ухвалено позов задовольнити повністю; зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (адреса: 79039, м.Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 03349039) підключити прийнятий в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок №201-А по вул.Варшавській у м.Львові до газорозподільних інженерних мереж (до газорозподільної системи міста Львова), в тому числі, вчинити дії (врізка в газопровід, пуск газу, опломбування охоронними АТ «Львівгаз» пломбами приладів обліку тощо), необхідні для цілодобового доступу вказаного житлового будинку до газорозподільної системи міста Львова; стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (адреса: 79039, м.Львів, вул.Золота, 42, ідентифікаційний код 03349039) на користь Приватного підприємства «Львівський Дистрибютор» (79020, м.Львів, вул.Варшавська, 21, ЄДРПОУ 30162780) судові витрати по справі в розмірі 2481,00грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.09.2022р. у справі №914/1652/22 не оскаржувалось, набрало законної сили 29.09.2022р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у згідно ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.

03.10.2022р. видано наказ про примусове виконання пункту 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 08.09.2022р. у справі №914/1652/22.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд (постанова №924/1022/17 від 06.11.2019) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 №905/1926/16, від 30.01.2019 справа №569/17272/15-ц).

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №917/733/14, що наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Окрім того, статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Аналогічна правова позиція у постанові Верховного Суду від 28.03.2019р. №911/476/17.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 №904/10198/15, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази Позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарської операції купівлі-продажу, неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору.

Відтак право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним та підлягає захисту судом.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 82045,61грн. штрафу суд зазначає.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством; за порушення строку виконання Продавцем зобов`язання щодо забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п.5.2. договору, Продавець сплачує Покупцю штраф в розмірі 2% від суми, визначеної в п.2.1. Договору (п.6.2. Договору).

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч.1 і 2 ст.551 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.1 і 2 ст.551 ЦК України).

Перевіривши правильність розрахунку штрафу з врахуванням встановлених судом обставин суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума штрафу за порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору становить 82045,61грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 82045,61грн. штрафу за порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1894,92грн. 3% річних за період з 29.12.2021р. по 05.10.2022р. та 16025,97грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2022р. по 31.08.2022р. за прострочення сплати штрафу за Договором суд зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розд.III кн.5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розд.III кн.5 ЦК України). Відтак, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Разом з тим, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, що, враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням встановлених судом обставин та наведених в мотивувальній частині цього рішення доводів, суд зазначає, що Позивачем невірно застосовано спеціальний вид цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат з Відповідача як боржника у зобов`язанні з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору, оскільки нараховано такі не на суму грошового зобов`язання за Договором, а на суму штрафу, який за своєю правовою природою не є грошовим зобов`язанням, а є забезпеченням виконання Відповідачем як боржником взятого на себе договірного зобов`язання з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору, а відтак, вже є самостійною мірою відповідальності Відповідача за невиконання п.5.2. Договору.

Разом з тим, суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання, а відтак, нарахування такої міри відповідальності на суму забезпечення виконання основного зобов`язання Відповідача з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору у вигляді штрафу, може бути надмірно великим.

Беручи до уваги встановлені судом в мотивувальній частині цього рішення обставини справи суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1894,92грн. 3% річних за період з 29.12.2021р. по 05.10.2022р. та 16025,97грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2022р. по 31.08.2022р. за прострочення сплати штрафу за Договором, а відтак, в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст. 73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесено зміни до ГПК України змінено назву ст.79 ГПК на - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. З введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Верховним Судом України (постанова від 14.06.2017 №923/2075/15) відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У ч.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, ЄСПЛ оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину укладення Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п. 5.2. Договору у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 82045,61грн. штрафу за порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з забезпечення належного технічного стану нежитлових приміщень, передбаченого п.5.2. Договору є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі, в решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 05.10.2022р. №434 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., оригінал якого є додатком №1 до позовної заяви.

Відповідач у поданому 14.12.2022р. за вх. №25892/22 Відзиві на позовну заяву від 25.11.2022р. б/н наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу на суму 10000грн.

Зеленін С.С. є адвокатом та представником Відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ордеру від 03.11.2022р. серія ВС №1168699 та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.03.2011р. №509.

Інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Відповідачем суду не заявлено та не подано.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.6 Закону адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ч.3 ст.4, ч.1 ст.13 Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно ст.19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 26 Закону визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз`яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (ч.2 ст.26 Закону).

Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Згідно ст.30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.

Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України).

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та практику ЄСПЛ як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції (постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17, від 01.08.2019 у справі №915/237/18), розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( «East/West Alliance Limited» проти України»).

Також суд враховує позицію ЄСПЛ, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим ("Гімайдуліна і інші проти України", "Баришевський проти України"). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії", де ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також, судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 18.12.2019 у справі №910/13731/18, згідно якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 справа №922/902/19, 12.12.2019 справа №922/1897/18, 20.12.2019 справа №903/125/19.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України (Об`єднана палата Верховного Суду (постанова від 03.10.2019 у справі №922/445/19)).

Згідно ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України та ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.1 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на Відповідача.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Станом на час закінчення розгляду справи та виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення Відповідачем до матеріалів справи не долучено доказів понесення судових витрат, про які він зазначав у відзиві на позовну заяву та не заявлено клопотання про подання таких доказів в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням вищенаведеного, беручи до уваги відсутність доказів в обґрунтування розміру понесених Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 10000грн., що, в свою чергу, унеможливлює розподіл судом вказаних витрат.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем станом на час вирішення спору по суті в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., беручи до уваги недоведення Відповідачем та Третіми особами 1, 2, 3, 4 і 5 розміру понесених судових витрат у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2481грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2036,23грн. судового збору, в решті судові витрати Позивача на сплату судового збору покласти на Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 216-218, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 22, 509, 526, 527, 530, 548-551, 610-612, 614, 629, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ БТ» (81130, Львівська область, Львівський район, с.Сокільники, вул.Об`їздна, буд.4; ідентифікаційний код: 42500232) на користь Приватного підприємства «АГРОЛЕОН-ЗАХІД» (80300, Львівська область, Львівський район, м.Жовква, вул.Равська, буд.15Д; ідентифікаційний код: 35988525) 82045,61грн. штрафу та 2036,23грн. судового збору.

3.В решті в позові відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 27.03.2023р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.