Постанова

від 23.03.2023 по справі 44/258-б

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 44/258-б (910/15424/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Санжак Л.В.,

відповідача: Скрипець Т.А.,

ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України": Фрейдун О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 (колегія суддів у складі Доманська М.Л. - головуючий, Гарник Л.Л., Грек Б.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 (суддя Чеберяк П.П.)

у справі №44/258-б (910/15424/20)

за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Фермерського господарства "Антонівська діброва"

про стягнення заборгованості за договорами оренди нерухомого майна в сумі 109384,00 грн

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Антонівська діброва"

до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним

у межах справи № 44/258-б

за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позову

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №44/258-б за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про його банкрутство.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 введено процедуру санації боржника.

3. У межах зазначеної справи Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Фермерського господарства "Антонівська діброва" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 109384,00 грн за договором оренди нерухомого майна №125-15 від 07.11.2018 (далі - Договір).

4. Відповідач подав зустрічний позов до Позивача про визнання Договору недійсним як такого, що укладений з порушенням порядку, передбаченого статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент укладення Договору) та без дозволу органу, уповноваженого управляти майном.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

6. Рішення щодо відмови в задоволенні первісного позову мотивовано тим, що Позивач не надав доказів виставлення рахунків Відповідачу про сплату орендної плати за Договором. Щодо зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не є державним підприємством та суб`єктом господарювання державного сектору економіки, державі в особі уповноваженого органу не належать корпоративні права на участь в управлінні її дочірніми підприємствами.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ухвалено нове рішення в цій частині, яким задоволено позовні вимоги Відповідача - визнано недійсним Договір, а також змінено мотивувальну частину рішення в частині, що стосується відмови у задоволенні первісного позову, викладено її в цій частині в редакції постанови суду апеляційної інстанції, резолютивну частину рішення в цій частині залишено без змін.

8. Постанова мотивована тим, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, оскільки засновник Позивача є державним акціонерним товариством, 100% якого належать державі, то Позивач за своєю сутністю також є державним підприємством, адже діє на основі державної власності, переданої йому засновником у господарське відання. Однак під час укладення Договору сторони не дотримались передбачених частиною 1 статті 287 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" вимог щодо порядку передання в оренду державного майна, адже Позивач передав у користування державне нерухоме майно площею більше 200 м2, орендодавцем якого не міг бути, а також без погодження з управителем майна, а також із порушенням плату санації Позивача.

9. У зв`язку з визнанням Договору недійсним апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором з огляду на положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

10. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Касаційна скарга мотивована наявністю підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287, пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

12. Позивач посилається на неврахування судами при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 212, 614 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

13. На думку Позивача, необхідно відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.02.2022 у справі №904/5292/19, від 22.06.2022 у справі №913/849/14, від 27.01.2020 у справі №904/1146/18 стосовно належності дочірніх підприємств, засновниками яких є державна акціонерна компанія, до державних підприємств.

14. Позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статей 62, 63, 85, 135, 136 Господарського кодексу України у сукупності з приписами статті 115 Цивільного кодексу України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та наказу Державної служби автомобільних доріг України від 07.06.2004 №354.

15. Також Позивач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 73, 74, 76, 77, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі.

17. Відповідач вважає, що скаржник не навів обґрунтовані підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не застосовував положення статей 212, 614 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у перелічених Позивачем постановах. На думку Відповідача, правовідносини у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду не є подібними до цієї справи, зважаючи на визнання Договору недійсним.

18. Відповідач заперечує проти доводів Позивача щодо користування ним орендованим майном, посилаючись на неможливість такого використання, оскільки після підписання ним акту приймання-передачі він дізнався, що це майно є державним, та не міг проводити ремонт, необхідний для використання. Щодо наведеного Позивач посилається на наявність у матеріалах справи доказів того, що він намагався припинити правовідносини за Договором.

19. Відповідач зазначає про відсутність підстав для відступлення від правових висновків Верховного Суду, врахованих апеляційною інстанцією, а також для скасування оскарженої постанови відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

20. На переконання Відповідача, посилання Позивача на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки постанова апеляційного господарського суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, при формуванні яких враховані, зокрема, законодавчі норми, на які посилається Позивач.

21. Також Відповідач вважає необґрунтованими аргументи Позивача про наявність правових підстав для скасування судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287, пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

22. Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Компанія) утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 на виконання указу Президента України від 08.11.2001 №1056/2001 "Про заходи щодо поліпшення ефективності управління дорожнім господарством".

23. До статутного капіталу Компанії передане майно державних дорожніх підприємств з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства Компанії. Засновником, і єдиним акціонером Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг України. Управління Компанією здійснюють: - вищий орган Компанії (Державне агентство автомобільних доріг України); - наглядова рада; - правління Компанії як виконавчий орган; - ревізійна комісія. Повноваження вищого органу Компанії покладені на засновника Компанії - Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор), що здійснює управління Компанією шляхом прийняття рішень у формі відповідних письмових документів з питань, які віднесені до компетенції вищого органу Компанії.

24. Відповідно до статуту майно Компанії складається з майна і невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість якого відображена в балансі Компанії, та на балансі дочірніх підприємств Компанії. Компанія є власником: майна, переданого їй засновником до статутного капіталу; продукції, виробленої Компанією у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; кредитів банків та інших кредиторів; капітальних вкладень; надходжень від діяльності дочірніх підприємств Компанії; майна, що передано дочірнім підприємствам на праві господарського відання; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, за час діяльності Компанії. Компанія здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном відповідно до мети своєї діяльності.

25. Компанія виступила засновником Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Позивач). Згідно зі статутом Позивача він створений відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 07.06.2004 №354 на власності Компанії.

26. Згідно з пунктом 2.1 статуту Позивача він заснований з метою забезпечення економічних інтересів держави, задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації.

27. Відповідно до пункту 4.2 статуту Позивача майно підприємства складається з виробничих та невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства, яке передається засновником підприємству в господарське відання та іншого майна, набутого підприємством на засадах, не заборонених чинним законодавством і цим Статутом.

28. 07 листопада 2018 між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено Договір, за умовами якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 203,7 м2, а саме: лабораторія-вагова АБЗ 47,6 м2, майстерня АБЗ 118,9 м2, сховище 23,0 м2, що обліковується на балансі філії "Білоцерківське ДЕУ" Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та розташовано за адресою: Київська область, Ставищенський район, с. Розкішне, вул. Радянська, 45, вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і становить станом на 30.09.2018 - 331089,00 грн, без ПДВ (далі - Майно).

29. Договором встановлено строк його дії на два роки та одинадцять місяців з моменту підписання (пункт 9.1 Договору).

30. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, який вказаний у даному договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору, згідно з актом приймання-передачі майна за вартістю, визначеною незалежною оцінкою (п. 2.1 Договору).

31. У розділі 3 Договору сторони погодили, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка визначається на підставі незалежної оцінки, із застосуванням річної орендної ставки в розмірі 15% і становить за базовий місяць розрахунку - вересень 2018 року - 4217,25 грн (без ПДВ), крім того ПДВ - 843,45 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, відповідно до наданих орендодавцем розрахунків. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця в розмірі 100% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків.

32. Орендар зобов`язався своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає орендодавець (якщо такі послуги надаються) та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати (п. 4.2 Договору).

33. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав, передавши Відповідачу об`єкт оренди, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією акту приймання-передачі основних засобів від 01.12.2018.

34. Натомість Відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати в сумі 109384,00 грн.

Позиція Верховного Суду

35. Предметом касаційного перегляду в цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду первісного позову про стягнення заборгованості за Договором та зустрічного позову про визнання Договору недійсним.

36. За вимогами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення наведеної норми кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України.

37. Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та інші правочинів. Положення цієї норми кореспондуються з положеннями статті 174 Господарського кодексу України.

38. Однак у силу частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

39. Недійсність правочину врегульована статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

40. Зокрема, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України в редакції, чинній на момент укладення Договору).

41. Положення частини 1 наведеної статті кореспондуються зі статтею 759 Цивільного кодексу України, яка також передбачає, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

42. У силу статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

43. Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини пов`язані з передачею в оренду, зокрема, майна державних підприємств, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент укладення Договору).

44. Статтею 5 вказаного Закону визначений перелік орендодавців відповідного майна, до яких віднесено, зокрема: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Аналогічні положення закріплені також у частині 1 статті 287 Господарського кодексу України.

45. У статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" закріплений порядок укладення відповідного договору, в тому числі надіслання орендодавцем у разі надходження заяви про оренду нерухомого майна копій матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном, який розглядає подані йому матеріали та надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

46. Пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" також передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

47. Положеннями статей 3, 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" віднесено до об`єктів управління державної власності, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (державні підприємства), установам та організаціям; а до суб`єктів управління об`єктами державної власності - міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (уповноважені органи управління), Фонд державного майна України.

48. При цьому частиною 5 статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючому санацією надано право розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації з урахуванням обмежень, передбачених законодавством. Положення наведеного Закону підлягають застосуванню до правовідносин у цій справі відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, адже справа перебувала на стадії санації на момент введення цього Кодексу в дію.

49. Підставою недійсності Договору в цій справі Відповідачем та судом апеляційної інстанції визначені обставини недотримання під час його укладення наведених вимог законодавства щодо порядку передання в оренду державного майна, а також плану санації.

50. Однак Позивач заперечує проти застосування апеляційним господарським судом положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) до спірних правовідносин, що ґрунтується на висновку про те, що передане в оренду за Договором майно є державним. Позивач стверджує, що він не є державним підприємством та суб`єктом господарювання державного сектору економіки, а правовий режим належного йому та Компанії майна ґрунтується на приватній власності.

51. Наведене питання щодо правового статусу дочірніх підприємств Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та переданого їм майна неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

52. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 27.01.2020 у справі №904/1146/18, від 03.02.2022 у справі №904/5292/19, від 22.06.2022 у справі №913/849/14, на які слушно послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові), Господарський кодекс України (зокрема статті 63, 126) розглядає "дочірнє підприємство" як залежне від іншого контролюючого підприємства, а не як окрему організаційно-правову форму.

53. З огляду на положення статті 141 Господарського кодексу України, статті 326 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", прийнятої на виконання Указу Президента України від 08.11.2001 №1056/2001 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України" Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки Компанія є державним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірні підприємства за своєю сутністю також є державними підприємствами, адже діють на основі державної власності, переданої його засновником у господарське відання.

54. Наведений висновок Верховного Суду сформований, зокрема, з урахуванням положень Цивільного та Господарського кодексів України, які регулюють відповідні правовідносини, а також Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

55. Верховний Суд відхиляє посилання Позивача на підставу, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та необхідність відступлення від висновків, викладених у вказаних постановах від 03.02.2022 у справі №904/5292/19, від 22.06.2022 у справі №913/849/14, від 27.01.2020 у справі №904/1146/18, щодо застосування норм матеріального права до правовідносин, які стосуються правового статусу дочірнього підприємства державної акціонерної компанії та переданого їй майна.

56. Верховний Суд звертає увагу на те, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Однак Верховний Суд не вбачає перелічених підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи, тоді як відповідний висновок є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

57. Отже, викладені в касаційній скарзі аргументи про те, що передане йому в господарське відання Компанією майно належить йому на праві приватної власності, не відповідють положенням чинного законодавства та сформованій правовій позиції Верховного Суду.

58. Зокрема, доводи Позивача про те, що об`єктом управління державної власності є лише корпоративні права щодо Компанії, а належне товариству майно є приватною власністю, ґрунтуються на довільному трактуванні ним положень, зокрема, частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності". Адже вказана норма відносить до таких об`єктів не лише корпоративні права, а й майно, передане державним комерційним підприємствам, тоді як критерієм віднесення підприємства до конкретного виду (приватне, комунальне, державне тощо) згідно з частиною 1 статті 63 Господарського кодексу України є саме форма власності, на основі якої діє таке підприємство.

59. Водночас відповідно до частини 1 статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

60. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що касаційна скарга подана Позивачем також з інших підстав, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не встановивши наявність відповідного висновку щодо застосування норм права саме у таких подібних правовідносинах (пов`язаних із оскарженням орендарем договору оренди, укладеного дочірнім підприємством державної акціонерної компанії щодо державного майна з порушенням відповідного порядку), звертає увагу на таке.

61. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

62. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

63. Тобто гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

64. У зв`язку з наведеним позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

65. Наведене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема викладеній у постанові від 09.03.2023 у справі №906/560/20, яка підлягає врахуванню при розгляді цієї справи в силу положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

66. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

67. Верховний Суд також неодноразово зауважував на неприпустимості ініціювання спору щодо недійсності договору не для захисту цивільних прав та інтересів, адже приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов`язків чи уникнення боржником сплати боргу.

68. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові слушно послався на необхідність встановлення при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину того, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення. Однак при вирішенні цієї справи суд по суті не виконав зазначені вимоги, обмежившись зазначенням про те, що Відповідач довів порушення свого права як сторони договору, укладеного в порушення вимог чинного законодавства.

69. Тобто всупереч наведеній правовій позиції апеляційний господарський суд не з`ясував, на захист якого конкретного права (законного інтересу) Відповідач заявив зустрічні позовні вимоги, чи порушено це право (інтерес) внаслідок укладення Договору та яким чином. При цьому суд залишив поза увагою, що саме лише недотримання при укладенні Договору встановленого законом порядку, який покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного майна та/або відновлення платоспроможності боржника, не є достатньою підставою для висновку про порушення у зв`язку з цим прав орендаря такого майна, який не є ані особою, уповноваженою розпоряджатися відповідним майном від імені держави, ані учасником справи про банкрутство орендодавця.

70. Не з`ясувавши наведені обставини щодо наявності чи відсутності певного права Відповідача, яке підлягає захисту в межах цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання Договору недійсним за позовом саме Відповідача як орендаря відповідного майна.

71. Місцевий господарський суд вказані обставини також не досліджував, оскільки при вирішенні спору за зустрічним позовом виходив із помилкових висновків щодо правового статусу майна Позивача як дочірнього підприємства державної акціонерної компанії, які не відповідають вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду з наведеного питання.

72. Разом з тим, з огляду на передчасне задоволення апеляційним господарським судом зустрічного позову також не можна визнати обґрунтованим його висновок щодо відмови в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за Договором, заснований на застосуванні положень статті 216 Цивільного кодексу України щодо наслідків недійсності правочину.

73. Водночас з огляду на вказану підставу відмови у первісному позові апеляційний господарський суд не надав правової оцінки висновкам суду першої інстанції, покладеним в основу оскаржуваного рішення в зазначеній частині, стосовно ненадання Позивачем доказів виставлення рахунків Відповідачу про сплату орендної плати за Договором.

74. Щодо таких висновків слушним є посилання Позивача у касаційній скарзі на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.

75. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду рахунок на оплату товару (робіт, послуг) за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти для оплати товару (робіт, послуг), тобто має інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 вказаного Кодексу, а тому не звільняє боржника від обов`язку здійснити відповідну оплату.

76. Отже, оскільки відповідно до положень статей 11, 526, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, а умовами Договору встановлений конкретний строк виконання обов`язку зі сплати орендної плати в розмірі 100% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним (без визначення його вказівкою на певну подію чи момент пред`явлення вимоги), обов`язок орендаря оплатити користування орендованим майном не залежить від факту виставлення йому орендодавцем рахунку.

77. Водночас судами першої та апеляційної інстанції належним чином не досліджені обставини щодо виникнення у Відповідача зобов`язань з орендної плати у певному розмірі з урахуванням обставин фактичного користування ним орендованим майном у спірний період, забезпечення можливості такого користування з боку Позивача, оплати (зокрема часткової) такого користування, правильності обчислення Позивачем суми заборгованості.

78. З огляду на вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не має права досліджувати наведені обставини, збирати та досліджувати докази щодо їх підтвердження чи спростування, а також прийняти до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи Відповідача про невикористання (неможливість використанні) ним відповідного майна, звернення натомість до Позивача з ініціативою припинення орендних правовідносин тощо, які не були встановлені у рішенні та постанові судів попередніх інстанцій.

79. Отже, за висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Зважаючи на викладене, відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

81. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

82. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

83. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі №44/258-б (910/15424/20) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Погребняк