Постанова

від 08.03.2023 по справі 908/2345/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/2345/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державної податкової служби України - не з`явився,

Головного управління ДПС у Запорізькій області - Скитиба Н.І.,

Державної архітектурно-будівельної інспекції України - не з`явився,

Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції

у Запорізькій області - не з`явився,

Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області - не з`явився,

Державного реєстратора Красницької Світлани Станіславівни - не з`явився,

Державної інспекції архітектури та містобудування України - Фалько М.М.,

Приватного підприємства «Гліфада» - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2022 (у складі колегії суддів: Орєшкіна Е.В. (головуючий), Іванов О.Г., Кощеєв І.М.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2021 (суддя Мірошниченко М.В.)

у справі № 908/2345/21

за позовом Державної податкової служби України в особі Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, Бердянської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора Красницької Світлани Станіславівни, Державної інспекції архітектури та містобудування України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Бердянської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора Красницької Світлани Станіславівни: Приватного підприємства «Гліфада», ОСОБА_1 ,

про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Державна податкова служба України в особі Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулася до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, Бердянської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора Красницької С.С., у якому просила:

- визнати недійсною декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер: ЗП141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області);

- зобов`язати орган державного архітектурно-будівельного контролю скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер: ЗП141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області);

- зобов`язати Державного реєстратора Бердянської районної державної адміністрації скасувати державну реєстрацію та оформлення права власності на нежитлову будівлю (реєстраційний номер об`єкта 2196241623104) за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, у складі: основна будівля літ. «Е», загальною площею 133,0 кв. м, два ганки до «Е», основна будівля літ. «Ж», загальною площею 116,2 кв. м, ганок до «Ж», тераса літ. «З», загальною площею 63,9 кв. м.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ГУ ДПС у Запорізькій області під час виконання функцій, визначених положеннями Податкового кодексу України, було виявлено, що на території прибережної зони Азовського моря за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б на земельній ділянці з кадастровим номером 2310400000:07:005:0048 знаходиться будівельний майданчик незавершеного будівництва (будматеріали у складі двох об`єктів незавершеного будівництва) у занедбаному стані.

За результатами проведених заходів з метою визначення власника майна було встановлено, що будматеріали у складі двох об`єктів незавершеного будівництва мають статус безхазяйного майна, у зв`язку із чим у 2019 році здійснено опис цього майна та поставлено його на облік в органі ДПС за ознаками безхазяйного майна з метою подальшої реалізації в дохід держави.

У подальшому було виявлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 30.09.2020 державним реєстратором Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області Красницькою С.С. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю за наведено адресою; підставою для державної реєстрації зазначено: технічний паспорт без номеру, виданий 20.01.2020 ФОП Бачинським О.Ю.; декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії ЗП № 141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, документ отримано з ЄРД; заява співвласників про розподіл часток у спільній власності від 29.09.2020 Приватного підприємства «Гліфада» (далі - ПП «Гліфада») та ОСОБА_1.

Оскільки реєстрацію зазначеної декларації про готовність об`єкта до експлуатації проведено з порушенням вимог статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а подані документи для реєстрації права власності не відповідали вимогам законодавства, то право власності на зазначений об`єкт зареєстровано з порушенням вимог статей 24, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що є підставою для визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.11.2021 до участі у справі як відповідача залучено Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2021 у задоволенні позову відмовлено.

ГУ ДПС у Запорізькій області оскаржило рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2022 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Бердянської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора Красницької С.С.: ПП «Гліфада» та ОСОБА_1.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2022 рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2021 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ГУ ДПС у Запорізькій області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 поновлено ГУ ДПС у Запорізькій області строк на касаційне оскарження судових рішень; відкрито касаційне провадження у справі № 908/2345/21 за касаційною скаргою ГУ ДПС у Запорізькій області з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.03.2023.

Учасники справи, окрім ГУ ДПС у Запорізькій області та Державної інспекції архітектури та містобудування України, в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, розміщення відповідного повідомлення про розгляд у відкритому судовому засіданні 08.03.2023 касаційної скарги ГУ ДПС у Запорізькій області в справі № 908/2345/21 на офіційному вебсайті Верховного Суду, наявність електронного варіанту ухвали Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 908/2345/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ГУ ДПС у Запорізькій області та Державної інспекції архітектури та містобудування України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що під час виконання функцій, визначених Податковим кодексом України, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області; нині - ГУ ДПС у Запорізькій області) було виявлено, що на території прибережної зони Азовського моря за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б на земельній ділянці з кадастровим номером 2310400000:07:005:0048 знаходиться будівельний майданчик незавершеного будівництва (будматеріали у складі двох об`єктів незавершеного будівництва) у занедбаному стані.

З метою встановлення власника виявленого безхазяйного майна ГУ ДФС у Запорізькій області було направлено запити:

- лист від 03.12.2018 № 3187/9/08-01-51-08 до Виконавчого комітету Бердянської міської ради, який у листі від 22.12.2018 № 01-8541/28 повідомив про укладення 16.08.2007 з ПП «Гліфада» договору оренди земельної ділянки на строк до 01.05.2017, а також те, що рішень про поновлення цього договору Бердянською міською радою не приймалося;

- лист від 13.05.2019 № 27217/10/08-01-51-08 до Міжрайонного управління у Бердянському районі та м. Бердянську ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, яке у листі від 31.05.2019 № 0-8-0.172-1129/116-19 повідомило, що договір оренди на земельну ділянку по бульв. Тінистому, 14-Б у м. Бердянську було укладено між Бердянською міською радою та ПП «Гліфада», цей договір діяв з 15.10.207 до 01.05.2017, інформація щодо користувачів та власників земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відсутня;

- лист від 28.05.2019 № 29785/10/08-01-51-08 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, який у листі від 05.06.2019 № 1008-1.15/323 повідомив, що відповідно до даних Реєстру інформація дозвільного характеру на виконання будівельних робіт за цією адресою відсутня;

- лист від 03.12.2018 № 43151/10/08-01-51-08 до ТОВ «ДАКС-2006», що розташовано за адресою: м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Л, яке у листі від 18.12.2018 № 25 повідомило, що не має загальних меж з будівельними об`єктами за адресою: м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, та не має інформації про власника виявленого майна.

12.07.2019 комісією у складі: начальника Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області Федорової О., в.о. начальника відділу погашення боргу Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області Білокінь О., головного державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області Солопова Д., представника ТОВ «Атлант Сек`юріті Груп» директора Тихонюк С.Л., здійснено опис, оцінку та передачу на зберігання такого майна: будівельні матеріали в 2-х поверховій споруді незавершеного будівництва, розташовані на земельній ділянці біля адреси: м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, у тому числі (за візуальним оглядом): шлакоблок, приблизний розмір 400*200*200мм у кількості 2 351 шт. загальною вартістю 16 457,00 грн; пінобетонний блок, приблизний розмір 600*200*250 мм у кількості 424 шт. загальною вартістю 11 872,00 грн; залізобетонні плити перекриття, приблизний розмір 5*1,20 м у кількості 14 шт. загальною вартістю 4 550,00 грн; залізобетонні фундаменті блоки, приблизний розмір 2 000*600*400 мм у кількості 20 шт. загальною вартістю 5 600,00 грн; металеві стовпи, довжина 3 м, діаметр 150 мм у кількості 4 шт. загальною вартістю 1 200,00 грн; залізобетонні сходи на 7 сходинок, ширина 56 см у кількості 2 шт. загальною вартістю 1 000,00 грн. Будівельні матеріали в одноповерховій споруді незавершеного будівництва, розташовані на земельній ділянці біля адреси: м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, у тому числі (за візуальним оглядом): шлакоблок, приблизний розмір 400*200*200мм у кількості 1375 шт. загальною вартістю 9 625,00 грн; пінобетонний блок, приблизний розмір 600*200*250 у кількості 400 шт. загальною вартістю 11 200,00 грн; залізобетонні фундаментні блоки, приблизний розмір 2 000*600*400 мм у кількості 28 шт. загальною вартістю 7 840,00 грн.

Всього виявлено майна вартістю в розмірі 69 344,00 грн, що зафіксовано в акті опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 12.07.2019 № 2.

Відповідно до рішення від 26.07.2019 № 2 про розпорядження безхазяйним майном, уповноваженою особою ГУ ДФС у Запорізькій області Федоровою О.В. за результатами розгляду матеріалів подання начальника відділу погашення боргу Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області щодо розпорядження безхазяйним майном, взятим на облік 12.07.2019 за актом опису і попередньої оцінки безхазяйного майна № 2, вирішено передати майно на реалізацію.

Проте виявлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 30.09.2020 державним реєстратором Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області Красницькою С.С. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, яка складається з основної будівлі літ. «Е» загальною площею 133,0 кв. м, два ганки до «Е»; основної будівлі літ. «Ж» загальною площею 116,2 кв. м, ганок до «Ж»; тераси літ. «З» загальною площею 63,9 кв. м, які розміщені за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б.

Підставою для державної реєстрації зазначено: технічний паспорт без номеру, виданий 20.01.2020 ФОП Бачинським О.Ю.; декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії ЗП № 141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, документ отримано з ЄРД; заява співвласників про розподіл часток у спільній власності від 29.09.2020 ПП «Гліфада» та ОСОБА_1.

Підставою внесення запису зазначено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54633110 від 19.10.2020, форма власності: приватна, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/2 у кожного з співвласників.

З метою підтвердження права власності ГУ ДПС у Запорізькій області направлено запити:

- лист від 02.03.2021 № 12557/6/08-01-13-05 до ПП «Гліфада» щодо надання інформації про майно за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, у відповідь на який у листі від 22.03.2021 № 22-03/21/1 повідомлено, що зазначені об`єкти нерухомого майна не є безхазяйними та мають власників, зокрема ПП «Гліфада», яке є власником 1/2 частки цього майна;

- лист від 26.03.2021 № 18753/6/08-01-13-5 до ОСОБА_1. щодо надання інформації про майно за наведеною адресою, у відповідь на який у листі від 05.04.2021 зазначено, що зазначені об`єкти нерухомого майна не є безхазяйними та мають власників, зокрема ОСОБА_1 є власником 1/2 частки цього майна;

- лист від 26.03.2021 № 7776/5/08-01-13-05 до Державного реєстратора Бердянської районної державної адміністрації Красницької С.С. щодо надання інформації; у відповіді від 30.04.2021 зазначено, що надання копій документів з реєстраційних справ здійснюється виключно за рішенням суду;

- лист від 06.04.2021 №21060/6/08-01-13-06-10 до видавника технічного паспорту Бачинського О.Ю. щодо надання інформації про дозвільні документи, на підставі яких проведена робота з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна за наведеною адресою, проте лист було повернуто без вручення з відміткою відділення АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання»;

- листи від 06.04.2021 № 8594/5/08-01-13-06-10, 13.04.2021 № 9340/5/08-01-13-06-10 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області щодо надання інформації стосовно реєстрації документів декларативного характеру Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області; у відповіді від 23.04.2021 зазначено, що під час розгляду та реєстрації документів декларативного характеру проектна та виконавча документація, яка зазначається замовником-забудовником у Департамент не надається та відсутня; замовник несе відповідальність за повноту та достовірність відомостей, зазначених у поданих ним документах; також повідомлено, що у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції з 18.03.2020 заходи державного архітектурно-будівельного контролю не здійснюються, надання запитуваних документів неможливе.

Головне управління ДПС у Запорізькій області звернулося до Державної архітектурно-будівельної інспекції України з листом від 14.06.2021 № 36167/6/08-01-13-02-06, у якому викладено вимогу визнати недійсною та скасувати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер: ЗП141201770598, видану 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області; внести до реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідний запис про скасування реєстрації декларації.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України у відповідь на це звернення у листі від 22.07.2021 вих. №1008-1.13/1134 повідомила про те, що з 18.03.2020 Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи не здійснюють заходи державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, однак реєстрацію декларації можна скасувати за рішенням суду, яке набрало законної сили.

З огляду на цій обставини ГУ ДПС у Запорізькій області звернулося до суду з відповідним позовом.

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з тих мотивів, що виявлення порушень містобудівного законодавства може бути здійснено тільки компетентним органом у порядку, визначеному законодавством; реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У цьому випадку органом державного архітектурно-будівельного нагляду не здійснювалося перевірки за фактом реєстрації спірної декларації та відсутній висновок компетентного органу щодо наявності порушень чинного законодавства при поданні замовником відомостей щодо готовності об`єкта до експлуатації під час реєстрації декларації, тому у суду відсутні правові підстави для висновку про наявність порушень під час реєстрації цієї декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Декларація вичерпала свою дію фактом реєстрації на її підставі права власності на завершений будівництвом об`єкт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації є невиправданим та непропорційним втручанням державного органу у права власників нерухомого майна. Вимога про зобов`язання державного реєстратора скасувати державну реєстрацію та оформлення права власності на об`єкт нерухомості також відхилена судом, оскільки позивач не довів наявності в нього порушеного цивільного права або інтересу у зв`язку з реєстрацією права власності на спірні об`єкти.

У поданій касаційній скарзі ГУ ДПС у Запорізькій області послалося, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права; скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо належного способу захисту порушеного права на підставі підпункту 41.1.1 статті 41, підпункту 19-1.1.23 пункту 19-1.1 статті 19 Податкового кодексу України, статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, а саме можливості внесення недостовірних даних до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що є однією із підстав для державної реєстрації права власності на нерухомість; у спірних правовідносинах відсутність документа про початок виконання будівельних робіт і визнання споруд самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підтверджено судовими рішеннями у справі № 11/382/09; висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без належного з`ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

У частині 2 статті 16 ЦК визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Зміст статті 6 Конвенції свідчить, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права (інтересу) позивача, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

ГУ ДПС у Запорізькій області у справі, що розглядається, обрано такий спосіб захисту свого права (інтересу) стосовно нерухомого майна, яке позивач вважає безхазяйним майном і щодо якого виник спір, як визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер: ЗП141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області); зобов`язання органу державного архітектурно-будівельного контролю скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер: ЗП141201770598, видана 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області); зобов`язання Державного реєстратора Бердянської районної державної адміністрації скасувати державну реєстрацію та оформлення права власності на нежитлову будівлю (реєстраційний номер об`єкта 2196241623104) за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, бульв. Тінистий, 14-Б, у складі: основна будівля літ. «Е», загальною площею 133,0 кв. м, два ганки до «Е», основна будівля літ. «Ж», загальною площею 116,2 кв. м, ганок до «Ж», тераса літ. «З», загальною площею 63,9 кв. м.

Відповідно до статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, зазначеною нормою закріплено презумпцію правомірності набуття права власності на майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Водночас за змістом статті 335 ЦК безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Методичними рекомендаціями щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затвердженими наказом Державної податкової адміністрації України від 21.07.2008 № 482, передбачено, зокрема, що право власності держави на безхазяйне майно, взяте на облік органами державної податкової служби України відповідно до пункту 12 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», може наступати згідно з положеннями статей 335, 336, 338, 341, 343, 344 ЦК, а також за рішенням суду (пункт 3 розділу III).

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК).

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № № 914/2006/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 зазначено, що державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини 2 статті 331 ЦК). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Судами попередніх інстанцій установлено, що майно, щодо якого позивачем здійснено дії стосовно його виявлення та обліку як безхазяйного, зареєстровано на праві спільної часткової власності як на збудований об`єкт нерухомості за ПП «Гліфада» та ОСОБА_1 по 1/2 частки цього майна за кожним; водночас змінився статус цього майна з рухомого на нерухоме. Підставою для реєстрації цього права зазначено, зокрема, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації серії ЗП № 141201770598, видану 25.06.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, визнання недійсною та скасування якої є предметом позову ГУ ДПС у Запорізькій області.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина 10 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно з частиною 2 статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення. Відомості про набрання законної сили судовим рішенням про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, вносяться до Реєстру будівельної діяльності.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в цьому випадку органом державного архітектурно-будівельного нагляду не здійснювалося перевірки за фактом реєстрації спірної декларації та відсутній висновок компетентного органу щодо наявності порушень чинного законодавства при поданні замовником відомостей про готовність об`єкта до експлуатації під час реєстрації спірної декларації, що, за висновками суду, не дає підстави стверджувати про наявність порушень під час реєстрації цієї декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №826/2123/18, від 20.01.2021 у справі № 420/1674/19, зазначили, що спірна декларація вичерпала свою дію фактом реєстрації на її підставі права власності на завершений будівництвом об`єкт.

Водночас, необхідно зауважити, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц наведено правовий висновок, відповідно до якого скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, що стала підставою для оформлення замовником будівництва права власності на об`єкт нерухомого майна, вплине на права й обов`язки цього замовника, зокрема, в частині можливості експлуатації відповідного об`єкта нерухомості. А тому належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації є замовник будівництва (особа, на користь якої така декларація зареєстрована).

Проте, за встановлених у справі обставин, особи, за якими зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, у тому числі на підставі оспорюваної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не визначено відповідачами у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020, тобто на час звернення до суду з відповідним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права (інтересу) позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (аналогічний за змістом висновок наведено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021у справі № 916/1415/19).

З огляду на повноваження органів державної податкової служби під час виконання службових обов`язків з виявлення, обліку, оцінки, зберігання та розпорядження безхазяйним майном, зазначені положення законодавства, що регулюють відносини у сфері містобудівної діяльності та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, у тому числі реєстрації права власності за ПП «Гліфада» та ОСОБА_1 (які залучено до участі у справі як треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору) на спірний об`єкт нерухомого майна, а також обставини, за яких позивач позбавлений можливості ефективного захисту права/інтересу у обраний ним спосіб, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, щодо доводів касаційної скарги про те, що спірний об`єкт нерухомого майна має ознаки самочинного будівництва, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині 2 статті 376 ЦК міститься застереження, за яким особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК).

Факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не змінює правовий режим приміщень, як збудованих самочинно, в разі, якщо будівництво такого об`єкта проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети (такий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20).

Проте, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, питання стосовно того, що спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом не було предметом позову, а відтак і предметом судового розгляду у зазначеній справі. При цьому будь-яких обставин того, що власником земельної ділянки вирішувалася доля спірного нерухомого майна судами попередніх інстанцій у межах розгляду цієї справи встановлено не було, а позивачем таких обставин не наведено.

Водночас судом апеляційної інстанції правомірно не взято до уваги доводи ГУ ДПС у Запорізькій області про те, що спірне нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва, а також подані на підтвердження цих обставин копії судових рішень у справі № 11/382/09, оскільки відповідно до положень частини 3 статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього; натомість позивачем не обґрунтовано неможливості подання до суду першої інстанції цих доказів, тому апеляційним господарським судом такі докази до розгляду не прийнято.

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції зазначає, що посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з огляду на актуальну судову практику, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для задоволення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржених судових рішеннях.

Таким чином, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування зазначених скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

Доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм матеріального права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки скаржником не враховано характер спірних правовідносин у цій справі, а також закон, який регулює такі правовідносини.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга на судові рішення у цій справі не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.11.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2021 у справі № 908/2345/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Волковицька

В.А. Зуєв