Ухвала

від 27.03.2023 по справі 915/430/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відкриття провадження

27 березня 2023 року Справа № 915/430/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОДНИЙ СВІТ ПІВДЕНЬ», вул. 12 Поздовжня, буд. 84, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 36880991)

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача держави Російської Федерації

про відшкодування майнової шкоди у сумі 14 928 477, 00 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОДНИЙ СВІТ ПІВДЕНЬ» з позовною заявою до відповідача держави Російська Федерація, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 14 902 677, 00 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрат на проведення експертних досліджень в розмірі 25 800, 00 грн.

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.

ТОВ «ВОДНИЙ СВІТ ПІВДЕНЬ» є суборендарем частини складських приміщень (500 кв. м.), які використовує для ведення господарської діяльності, відповідно до договору суборенди нежитлового приміщення б/н від 01.10.2021 та акту приймання-передачі від 01.10.2021, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» (ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» є основним орендарем об`єкту нерухомості відповідно до умов договору № 11 від 21.01.2021, акту приймання-передачі від 01.02.2021, додаткової угоди № 1 від 01.12.2021, договору оренди № 12 від 01.06.2021 та акту приймання-передачі від 01.06.2021, укладених між ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» та Власником об`єкту нерухомості іноземною компанією «ДКМ МЕРЧАНТС ІНК.»).

Позивач зазначає про завдання матеріальної шкоди в розмірі 14 902 677, 00 грн. внаслідок знищення об`єкта нерухомості, власником якого є іноземна компанія «ДКМ МЕРЧАНТС ІНК.», що знаходяться за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Новозаводська, будинок 21-А, та, як наслідок, належного позивачу майна (товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у вказаному приміщенні), у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (внаслідок ракетного обстрілу ЗС РФ цивільної інфраструктури Інгульського району м. Миколаєва 21.07.2022).

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із даним позовом про відшкодування вартості знищеного майна (товарно-матеріальних цінностей).

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 41, 42 Конституції України, ст. 3, 42, 55, 133 ГК України, ст. 15, 16, 22, 317, 321, 386, 1166, 1192 ЦК України, ст. 49, 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», ст. 5, 7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-12/1 від 24.03.2022, Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та судовою практикою.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду. Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19.

Після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19).

Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 сформульовано наступні висновки щодо застосування норм права. Юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті124 Конституції України). Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить з того, що, за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»). Верховний Суд виходить із того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що остання подана з урахуванням вимог ст. 162, 164, 172 ГПК України. Керуючись ч. 1, 2 ст. 176 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч. 3 ст. 12 ГПК України).

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи обсяг та характер доказів у справі, характер спірних правовідносин, ціну позову, необхідність встановлення обставин у справі, вчинення процесуальних дій, розгляд даної справи слід проводити в порядку загального позовного провадження.

За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Відповідно до ст. 5 вищезазначеної Угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Законом України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» № 2855-ІХ від 12.01.2023, який набрав чинності 05.02.2023, Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66). Рішення про вихід з Угоди набирає чинності для України з дати набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, за зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання Українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галізу міжнародного приватного права.

Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі. Посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

У зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992. Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19).

Враховуючи вищевикладене, а також неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Суд також зазначає, що всі процесуальні документи оприлюднюються в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Керуючись ст. 176, 177, 181-182, 233-235, 247, 254-255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

3. Призначити підготовче засідання по справі на 01.05.2023 об 11:15 год.

Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Миколаївської області за адресою: вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54005.

4. Встановити відповідачу строк у 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх наявних доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Відзив на позов має відповідати вимогам ст. 165 ГПК України.

Роз`яснити відповідачу, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

5. Встановити позивачу строк у 5 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив в порядку ст. 166 ГПК України та всіх наявних доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи.

Відповідь на відзив має відповідати вимогам ст. 166 ГПК України.

6. Встановити відповідачу строк у 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на відповідь на відзив в порядку ст. 167 ГПК України та всіх наявних доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) заперечень і доданих до них доказів іншим учасникам справи.

Заперечення мають відповідати вимогам ст. 167 ГПК України.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (ч. 4 ст. 161 ГПК України).

7. Повідомити учасників справи про можливість подати процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" та Закону України "Про електронні довірчі послуги".

8. Звернути увагу учасників справи на наступне:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК України);

- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України);

- учасники справи мають права та обов`язки, передбачені ст. 42, 46 ГПК;

- заяви, клопотання і заперечення щодо процесуальних питань подаються в порядку, встановленому ГПК України (ч. 3 ст. 169 ГПК України); якщо такий порядок приписами ГПК України не встановлений, то заяви, клопотання і заперечення щодо процесуальних питань слід подавати до суду в письмовій формі (ч. 3 ст. 169 ГПК України);

- повноваження представників учасників справи, а також документи, що підтверджують повноваження представників, врегульовані приписами ст. 16, 56-61 ГПК України;

- порядок подання доказів, а також наслідки несвоєчасного подання доказів врегульовані ст. 80 ГПК України;

- копії письмових доказів, які подаються до суду, оформлюються відповідно до вимог ст. 91 ГПК України та п. 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлення документів" (ДСТУ 4163-2003), який затверджено наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55.

9. Попередити учасників справи про те, що відповідно до ст. 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

10. Направити на адресу позивача Акт відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області на 1-му аркуші.

На вебсторінці Господарського суду Миколаївської області на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет за посиланням: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/ учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (ст. 235, 255 ГПК України).

Ухвалу підписано 27.03.2023.

Суддя Е.М. Олейняш