Рішення

від 29.03.2023 по справі 320/4585/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року м. Київ№ 320/4585/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Баришівської селищної ради Броварського району Київської області до Головного управління Держпродслужби в Київської області про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Баришівська селищна рада Броварського району Київської області з позовом до Головне управління Держпродслужби в Київської області про визнання протиправним та скасування припису від 21.10.2021 № 10-16.01.17-11/147.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, зазначив, що спірним приписом відповідач зобов`язав позивача у строк до 21.11.2021 усунути визначенні ним порушення, однак позивач не погоджується з підставністю складення припису, оскільки не є суб`єктом господарювання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

15.08.2022 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

20.10.2021 Баришівським відділом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області в присутності заступника Баришівського селищного голови, було складено акт епізоотичного обстеження худобомогильника (біотермічної ями) села Перемога Баришівського району Київської області.

21.10.2021 Баришівським відділом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області було складено припис № 10-16.1.17-11/147 про усунення порушень вимог законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров`я та благополуччя тварин відносно Баришівської селищної ради Броварського району Київської області.

Приписом було зобов`язано позивача у строк до 21.11.2021 усунути такі порушення:

територія худобомогильника не огороджена суцільним парканом заввишки не менше 2 метрів (п. 4 п.п. 4.4 Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України);

відсутні попереджувальні таблички з 4 сторін худобомогильника з написом «худобомогильник» (ст. 3 абз. 2 Закону України «Про ветеринарну медицину»);

відсутній рів, яким обкопано худобомогильник з внутрішнього боку паркану по всьому периметру, глибиною 0,8 1,4 м та шириною не менше 1,5 м з насипом валу вийнятого грунту.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього припису, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Основного Закону закріплено, що держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я, цього Закону, законів України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про протидію захворюванню на туберкульоз", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", інших нормативно-правових актів та санітарних норм".

Статтею 22 цього ж Закону визначено, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

У процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов`язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645) органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб:

забезпечують проведення профілактичних і протиепідемічних заходів на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, а також робіт по ліквідації епідемій та спалахів інфекційних хвороб і вирішують питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення цих заходів і робіт;

здійснюють комплексні заходи, спрямовані на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків;

забезпечують участь у боротьбі з інфекційними хворобами закладів та установ охорони здоров`я усіх форм власності, а також вдосконалення мережі спеціалізованих закладів та установ охорони здоров`я, діяльність яких пов`язана із захистом населення від інфекційних хвороб;

забезпечують доступність і безоплатність надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров`я;

забезпечують відповідно до законодавства громадян пільгових категорій лікарськими засобами та виробами медичного призначення для лікування і профілактики інфекційних хвороб;

вирішують інші питання у межах повноважень, визначених законом.

Статтею 16 цього Закону визначено, що захист населення від інфекційних хвороб, спільних для тварин і людей (зооантропонозних інфекцій), забезпечується проведенням ветеринарно-санітарних, протиепізоотичних, профілактичних і протиепідемічних заходів під час догляду за тваринами, виробництва, переробки та реалізації продукції тваринництва, дотриманням усіма господарюючими суб`єктами вимог ветеринарних, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, а також контролем місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх дотриманням.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ст. 11 цього Закону визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (ч. 3 ст. 12 Закону № 280/97).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону №280/97 сільський, селищний, міський голова, зокрема, забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 та 5 ст. 51 Закону № 280/97 виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради.

Згідно з пп. 6 п. «а» ч. 1 ст. 30 Закону № 280/97 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, вирішення питань поводження з побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» видалення побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною, - здійснення операцій (спалення, захоронення або інші методи, дозволені законодавством), що не призводять до утилізації побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною.

Положеннями ст. 9 цього ж Закону визначено, що органи місцевого самоврядування у сфері поводження з побічними продуктами тваринного походження забезпечують, серед іншого, належне облаштування місць захоронення побічних продуктів тваринного походження.

З аналізу наведених норм вбачається, що вирішення питань, пов`язаних зі знешкодженням та захороненням трупів тварин, та належне облаштування таких місць захоронення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Основні ветеринарно-санітарні вимоги щодо утримання і ветеринарно-санітарного упорядкування діючих худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України встановлені Правилами облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України, затвердженими Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 27.10.2008 № 232 (далі Правила № 232).

Стверджуючи про порушення позивачем вказаних Правил, відповідач в акті обстеження та спірному приписі зазначив про порушення позивачем п.п. 4.4 п. 4 Правил, яким закріплено, що територію худобомогильника, біотермічної ями огороджують суцільним парканом з цегли, блоків, дерева заввишки не менше двох метрів, із внутрішнього боку паркану по всьому периметру викопують рів глибиною 0,8-1,4 м і шириною не менше 1,5 м з насипом валу з вийнятого ґрунту.

В`їзд на територію худобомогильника, біотермічної ями обладнують воротами, а біотермічні ями закривають кришками із замком.

Через рів облаштовують міст для заїзду.

Однак, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно з п.1.1 Правил № 232 ці Правила поширюються на місцеві органи виконавчої влади, суб`єктів господарювання всіх форм власності, що займаються утриманням, розведенням, обігом тварин та переробкою сировини тваринного походження.

Водночас, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи не є місцевими органами виконавчої влади.

Так, відповідно до ст. 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Відповідно до ст. 120 Основного Закону організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Отже, Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не є місцевим органом виконавчої влади.

Не є позивач і суб`єктом господарювання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання.

Таким чином, судом встановлено, що Правила № 232, про порушення норм яких стверджує відповідач, не поширюються на позивача як орган місцевого самоврядування.

Крім того, суд зазначає, що стверджуючи про допущення позивачем іншого порушення відсутність попереджувальних табличок з 4 сторін худобомогильника з написом «худобомогильник», відповідач посилається на абз. 2 ст. 3 Закону України «Про ветеринарну медицину».

Однак, суд зауважує, що ст. 3 зазначеного Закону закріплено, що основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є:

зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;

охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів;

здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об`єкти;

встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості - ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів - зменшення ризику для людей;

моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;

захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов`язані з вирощуванням та обігом тварин;

захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами;

здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах;

здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об`єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

контроль за переміщенням об`єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини;

розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

Отже, вказана норма не містить вимог про обов`язок органів місцевого самоврядування встановлювати попереджувальні таблички з 4 сторін худобомогильника з написом «худобомогильник».

Відсутній такий обов`язок і в Правилах № 232.

Враховуючи викладене, спірний припис Баришівського відділу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 21.10.2021 № 10-16.1.17-11/147 зазначеним вимогам не відповідає, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Баришівської селищної ради Броварського району Київської області та необхідність його задоволення повністю.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 21.10.2021 № 10-16.01.17-11/147.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.