Постанова

від 28.03.2023 по справі 200/1820/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року справа №200/1820/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Мірянова Михайла Миколайовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 р. у справі № 200/1820/22 (головуючий І інстанції Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

01 лютого 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначення пенсії за віком на пільгових умовах; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.07.2021 р. № 051330002535 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу до страхового та пільгового стажу періоди роботи у ТОВ Технологія вуглездобичі з 01.10.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р., призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 21.05.2021 р.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання обов`язків підприємства, на якому він працює, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство страхувальник, на якому він працює у спірний період, отже на думку позивача, відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р. На ТОВ Технологія вуглездобичі. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а. с. 1-5).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 р. у справі № 200/1820/22 позов задоволено частково, внаслідок чого скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.07.2021 р. № 051330002535 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2021 року, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про зарахування ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу період роботи у ТОВ Технологія вуглездобичі з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, а саме зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачу до страхового та пільгового стажу періоди роботи у ТОВ Технологія вуглездобичі з 01.11.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р., призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 21.05.2021 р.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України..

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 15.03.2021 р. № 0208-07/222, яка видана виконавчим органом північної селищної ради, місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7 - зворотній бік).

Відповідачем за результатами розгляду заяви було прийнято рішення № 051330002535 від 28 липня 2021 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків ТОВ Технологія вуглездобичі, згідно статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р. (а. с. 8).

Не погодившись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України Про пенсійне забезпечення.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту Закон № 1788), Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року № 1058 IV (далі -Закон № 1058 - IV), Постановою Кабінетом Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-ХІІ та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено Постановою КМУ № 637 від 12.08.1993 р. передбачено що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 , яка видана19.08.1996 р. вбачається наступне:

- запис № 15 від 30.09.2014 р. позивач прийнятий гірником очисного забою 5-го розряду підземним з повним робочим днем на підземній роботі ТОВ Технологія вуглездобичі;

- запис № 16 від 31.01.2017 р. звільнений за переведенням до ТОВ Укргеосервіс (а. с. 9-10).

Відповідач в обґрунтування відмови у перерахунку позивачу пенсії за віком посилається на відсутність страхового стажу у позивача, у зв`язку з відсутністю інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату страхових внесків підприємством ТОВ Технологія вуглездобичі за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог надана довідка за № 152 від 14.12.2020 р. ТОВ Техлологія вуглездобичі про підтвердження наявного страхового стужу для призначення пенсії ОСОБА_1 , за період з 30.09.2014 р. по 30.09.2014 р. знаходився на учбовому пункті за професією гірник очисного забою підземний, з 01.10.2014 р. по 31.01.2017 р. на виробництві гірничі роботи з видобутку вугілля за професією гірник очисного забою підземний, за Списком №1 (а. с. 11).

Частиною 1 статті 15 вказаного Закону № 1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині 1 статті 12 цього Закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, в тому числі на підприємствах, установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 5 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Частиною 6 статті 20 цього Закону визначено, що перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

У частині 9 статті 20 Закону України № 1058-IV визначено, що днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.

Частинами 10, 12 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум, у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 3 статті 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загально- обов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату єдиного внеску законом покладено на страхувальника.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 24 травня 2018 року по справі 490/12392/16-а.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу - позивача (форма ОК-5) страхувальником (код 35560130, ТОВ Технологія вуглездобичі) заробітна плата у жовтні 2014 року нараховувалася у розмірі 4 075,21 грн., однак страхові внески не сплачені.

У зв`язку з чим, позовні вимоги про зарахування до страхового та пільгового стажу період роботи позивача на ТОВ Технологія вуглездобичі за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р., підлягають задоволенню.

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу - позивача (форма ОК-5) страхувальником (код 35560130, ТОВ Технологія вуглездобичі) не подавалось Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, отже заробітна плата позивачу за період з 01.11.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р. не виплачувалась та страхові внески підприємством не сплачувались.

У зв`язку з наведеним, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для зарахування до його страхового стажу періоду його роботи з 01.11.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р.

Отже, в частині позовних вимог про зарахування до страхового та пільгового стажу періоди роботи позивача на ТОВ Технологія вуглездобичі за період 01.11.2014 р. по 31.12.2015 р., з 01.02.2016 р. по 30.04.2016 р., з 01.06.2016 р. по 31.07.2016 р., слід відмовити.

Відповідно до статті 58 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, органом, який призначає пенсії є Пенсійний фонд.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, слід зазначити, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно призначити пенсію позивачу відповідно до статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На підставі викладеного, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.07.2021 р. № 051330002535 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 21 травня 2021 року, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про зарахування ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу періоди роботи у ТОВ Технологія вуглездобичі з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу представника позивача Мірянова Михайла Миколайовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 р. у справі № 200/1820/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 р. у справі № 200/1820/22 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 28 березня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко