Постанова

від 21.03.2023 по справі 400/151/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/151/22Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

секретар - Цибульська Ю.М.,

за участю: представника апелянта адвоката Панченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Департамента містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року по справі № 400/151/22 за позовом Громадської організація "Волонтерський рух "Спільна Мета" до Департамента містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації , треті особи: Коблівська сільська рада , Товариство з обмеженою відповідальністю "Пансіонат Чорноморець" про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2022 року Громадська організація «Волонтерський рух «Спільна мета» звернулась до суду з вищевказаним позовом у якому просила:

- скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва забудови земельної ділянки в с. Коблеве, проспект Курортний, буд. 39, Коблівська територіальна громада, Миколаївський район, Миколаївська область /кадастровий номер 4820982200:09:000:0201/ від 23 жовтня 2020 року реєстраційний номер 103, видані Департаментом містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації ТОВ «Пансіонат Чорноморець» для реконструкції пансіонату «Чорноморець» та будівництва спального корпусу № 6 (зі змінами).

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження не відповідають містобудівному законодавству, містобудівній документації, будівельним нормам, стандартам і правилам та порушують екологічні права як мешканців с. Коблеве Миколаївського району Миколаївської області, так і інших громадян України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у позивача відповідно до статей 2, 9 Орхуської Конвенції відсутнє право на звернення до суду з таким позовом, а відповідач мав повноваження затверджувати оскаржувані містобудівні умови та обмеження, і вони відповідають вимогам законодавства.

Треті особи правом на подання до суду першої інстанції пояснень щодо позову і відзиву не скористались.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 28 вересня 2022 року позов задовольнив.

Визнав протиправними та скасував містобудівні умови та обмеження від 23.10.2020 № 103 для проектування об`єкта будівництва: «Реконструкція пансіонату «ЧОРНОМОРЕЦЬ». Будівництво спального корпусу № 6», за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр. Курортний, 39, кадастровий номер земельної ділянки: 4820982200:09:000:0201, затверджені наказом управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 23.10.2020 № 72-од, зі змінами, внесеними наказами департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.09.2021 № 131-од, від 21.09.2021 № 137-од, від 11.10.2021 № 147-од.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації на користь Громадської організації "Волонтерський рух "Спільна Мета" судові витрати в розмірі 2 481,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Департамент містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- в порушення норм матеріального права, суд першої інстанції безпідставно відхилив офіційний переклад Орхуської конвенції, здійснений МЗС, вдався до власного перекладу тексту конвенції з англійської, французької та російської мов (без залучення відповідних перекладачів) і на підставі цього дійшов висновку про наявність у позивача права на подання позову. Внаслідок цього суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми матеріального права - ч. 3 ст. 9 Орхуської конвенції;

- суд першої інстанції не дослідив генеральний план та план зонування території (зонінг), чим допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тоді як вищезазначені документи були загальнодоступними в мережі інтернет до повномасштабного вторгнення на територію України російської федерації;

- суд першої інстанції не врахував, що рішенням Коблівської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 43 було затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області. Відповідно до даного Проекту землеустрою земельна ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 знаходиться поза межами пляжної зони с. Коблево;

- суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача права на прийняття оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права - ст. ст. 6, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» (що діяли на дату прийняття оскаржуваних містобудівних умов та обмежень);

- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки письмовому доказу - листу № 1585 від 23 жовтня 2020 року (копія - мається в матеріалах справи) сільський голова Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області звернувся до Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації з проханням посприяти у вирішенні питання щодо видачі містобудівних умов та обмежень Товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» у зв`язку із непідготовленістю Коблівської об`єднаної територіальної громади до видачі містобудівних умов.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 1 рішення Миколаївської обласної ради від 23.09.2011 № 2 «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березнаського району Миколаївської області» затверджено проект землеустрою щодо встановлення та зміни межі населеного пункту Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Рішенням Коблівської сільської ради від 16.12.2014 № 28 «Про затвердження генерального плану с. Коблеве» затверджено генеральний план с. Коблеве, Березанський район, Миколаївська область.

Згідно з рішенням Коблівської сільської ради від 14.07.2015 № 17 «Про затвердження плану зонування території (зонінг) с. Коблеве Березанського району» затверджено план зонування території (зонінг) с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Пунктом 14 пунктом 3 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» постановлено ліквідувати у Миколаївській області Березанський район. Згідно з абзацом чотири підпункту 14 пункту 1 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» Коблівська сільська територіальна громада увійшла до складу Миколаївського району.

Згідно з додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» Березанську районну державну адміністрацію реорганізовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації.

Відповідно до пункту 1 рішення Коблівської сільської ради від 09.04.2021 № 43 «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області» затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області.

06.12.2019 між ТОВ «АЛЬФА ПАЙЛОТ» (продавець) і ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» (покупець) укладено Договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з пунктами 1.1, 1.3 якого продавець продав (передав у власність) покупцю, а покупець купив (прийняв у власність) земельну ділянку площею 2,6277 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201.

У пункті 1.6 вищенаведеного Договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено про наявні обмеження у використанні земельної ділянки, а саме: прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах 2,6277 га, строк дії безстроково.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.12.2019 № 191968974 державна реєстрація права власності ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» на вищезазначену земельну ділянку здійснена 06.12.2019. Земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 відноситься до категорії земель «землі рекреаційного призначення», цільове призначення 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення».

Згідно з відомостями про обмеження у використанні земельної ділянки для цієї земельної ділянки встановлено такий вид обмеження у її використанні: «Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах» на площі 2,6277 га, тобто це обмеження поширюється на всю площу земельної ділянки.

23.10.2020 Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області надіслала на адресу управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації лист за вих. № 1585 за підписом сільського голови В.Панича, у якому зазначено наступне:

«В зв`язку з непідготовленістю Коблівської об`єднаної територіальної громади до видачі містобудівних умов та обмежень, просимо Вас посприяти у вирішені даного питання ТОВ «Пансіонат «Чорноморець».

23.10.2020 ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» подало до управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації заяву про видачу містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція пансіонату «ЧОРНОМОРЕЦЬ». Будівництво спального корпусу № 6 забудови земельної ділянки 4820982200:09:000:0201.

Згідно з викопіюванням з містобудівної документації (Генеральний план М 1:500), яке було додано до вищезазначеної заяви, охорона зона Чорного моря становить 50 метрів, пляжна зона невстановлена. У вказаній охоронній зоні заплановано наявність паркана та пішохідної доріжки, вимощеної бетонною тротуарною плиткою. Будівництво спального корпусу № 6 передбачено, зокрема, і в межах 100 м від урізу води Чорного моря.

Відповідно до пункту 1 наказу управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 23.10.2020 № 72-од «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва» затверджено містобудівні умови та обмеження від 23.10.2020 № 103 для проектування об`єкта будівництва: «Реконструкція пансіонату «ЧОРНОМОРЕЦЬ». Будівництво спального корпусу № 6», за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, пр. Курортний, 39, кадастровий номер земельної ділянки: 4820982200:09:000:0201 (далі Містобудівні умови та обмеження № 103).

Згідно з пунктом 3 Положення про департамент містобудування, архітектури, будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 24.02.2021 № 96-р, департамент містобудування, архітектури, будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації є правонаступником прав, обов`язків та майна управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації та управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації.

Заявою від 11.08.2021 № 1/08.21 ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» звернулось до управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації з проханням внести зміни до Містобудівних умов та обмежень № 103, а саме:

назву об`єкта будівництва «Будівництво спального корпусу № 6» викласти в наступній редакції «Нове будівництво спального корпусу № 6»;

в п. 1 «Загальні дані» видалити «Реконструкція»;

в п. 1 «Містобудівні умови та обмеження» замінити 10 м на 25 м.

Відповідно до пункту 1 наказу департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.09.2021 № 131-од «Про затвердження змін, внесених до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 23.10.2020 № 103» затверджено внесені зміни до Містобудівних умов та обмежень № 103.

Заявою від 08.09.2021 № 08/09-01 ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» звернулось до відповідача про відкликання його заяви від 11.08.2021 № 1/08.21. На підставі цієї заяви відповідач прийняв наказ від 21.09.2021 № 137-од «Про затвердження змін, внесених до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 23.10.2020 № 103», згідно з пунктом 1 якого затверджено внесені зміни до Містобудівних умов та обмежень № 103.

Заявою від 06.10.2021 № 06/10-01 ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» звернулось до відповідача з проханням внести зміни до Містобудівних умов та обмежень № 103, а саме:

назва об`єкта будівництва: Нове будівництво спального корпусу № 6;

вид будівництва: Нове будівництво;

гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд у метрах: 25 метрів.

Згідно з пунктом 1 наказу департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації від 11.10.2021 № 147-од «Про затвердження змін, внесених до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 23.10.2020 № 103» затверджено відповідні зміни до Містобудівних умов та обмежень № 103.

Вважаючи забудову земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у межах пляжної зони прибережних смуг заборонено здійснювати будівництво пансіонатів, водночас, будівництво спального корпусу № 6, щодо якого відповідач затвердив Містобудівні умови та обмеження № 103, заплановане на земельній ділянці рекреаційного призначення в межах населеного пункту, на всю площу якої поширюються обмеження у її використанні, а саме: прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Також суд першої інстанції виснував, що оскільки відповідач не надав до суду копій генерального плану с. Коблево і плану зонування території (зонінг) с. Коблево, то відповідно він приймав Містобудівні умови та обмеження за фактичної відсутності у нього вищезазначеної містобудівної документації.

Відтак з наявних у суду матеріалів справи слідує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 ширина пляжної зони згідно з частиною десятою статті 88 ВК України становить 100 метрів від урізу води Чорного моря.

Отже, об`єкт будівництва, визначений Містобудівними умовами та обмеженнями № 103 (пансіонат (спальний корпус № 6), знаходиться в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря.

З огляду на вищенаведене, враховуючи частину третю статті 90 ВК України та частину третю статті 62 ЗК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що Містобудівні умови та обмеження № 103 є протиправними, оскільки ними передбачено будівництво пансіонату в межах пляжної зони, на якій заборонено будувати такі об`єкти, а відповідач видав ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» містобудівні умови та обмеження щодо забудови земельної ділянки в межах населеного пункту с. Коблеве поза межами своїх повноважень.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІV від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки. Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 826/9432/17 (К/9901/14908/19) від 02.10.2019, № 826/3820/18 від 21.10.2019.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено, що громадське об`єднання це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга і третя статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 11 Закону України «Про громадські об`єднання» статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.

Частиною другою статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено, що діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Як встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до пункту 2.1 Статуту Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета», затвердженого загальними зборами Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета» (Протокол № 01-21 від 22.09.2021), - основною метою діяльності позивача є сприяння розв`язанню екологічних проблем країни, сприяння розвитку природоохоронної справи, охоронна, збереження, захист довкілля, задоволення та надання допомоги у захисті екологічних, соціальних, творчих, економічних, наукових, культурних прав та інтересів своїх членів та інших осіб (а.с.2-7,т.2).

Зазначений статут також розміщений на вебсайті позивача (www.spilnameta.com/про-нас).

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивач має право звернення до суду з позовними вимогами з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Згідно із пунктом 5 статті 2 Орхуської Конвенції для цілей цієї Конвенції «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

Таким чином, суд першої інстанції слушно наголосив, що позивач як організація, яка здійснює діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, у розумінні пункту 5 статті 2 Орхуської Конвенції є «зацікавленою громадськістю» та відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Орхуської Конвенції має право на оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Колегія суддів зазначає, що фактичним предметом спору у справі, що розглядається, є Містобудівні умови та обмеження № 103 зі змінами, оскільки , як вважає позивач, вони порушують гарантовані громадянам Конституцією України право на безпечне їх життя та здоров`я довкілля, оскільки на підставі них відбувається забудова прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря.

Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, згідно з якою в збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

В абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З наведеного слідує, що інтереси держави справляють або можуть справляти вплив у різній мірі на всіх членів суспільства. Відповідно загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації здійснюють вплив на всіх громадян України.

Тому право на захист при порушенні загальнодержавних інтересів у безпечному довкіллі та у непогіршені екологічної ситуації належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість) незалежно від того, чи відноситься відповідне об`єднання громадян до організацій, що здійснюють діяльність в галузі охорони навколишнього природного середовища, чи ні.

Оскільки в збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси, тому право на захист при порушенні екологічних вимог при їх використанні може бути реалізоване будь-яким громадським об`єднанням.

З огляду на вищезазначене суд першої інстанції відхилив твердження відповідача про те, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що на нього справляє або може справити вплив процес прийняття містобудівних умов та обмежень.

Колегія суддів вважає ці висновки правильними та такими, що не спростовані апелянтом під час розгляду справи.

Вирішуючи спірне питання щодо можливості забудови земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201, суд першої інстанції виходив із таких мотивів.

Так, з дня затвердження відповідачем Містобудівних умов та обмежень № 103 по день подання позивачем позову до актів законодавства, якими врегульовано правовий режим водоохоронних зон, правові та організаційні основи містобудівної діяльності, було внесено суттєві зміни, зокрема, Законом України № 711-ІХ від 17.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» (далі Закон № 711-ІХ), який набрав чинності 24.07.2021.

Оскільки оскаржувані Містобудівні умови та обмеження № 103 відповідач затвердив 23.10.2020, тому, враховуючи частину першу статті 58 Конституції України, суд першої інстанції ґрунтовно застосував до спірних правовідносин необхідно правові норми, що були чинні станом на 23.10.2020.

Правовий режим водоохоронних зон визначений, насамперед, Водним кодексом України (далі ВК України) і Земельним кодексом України (далі ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Також, відповідно до статті 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Частиною першою статті 87 ВК України для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється (частина друга статті 87 ВК України).

Згідно з частиною третьою та четвертою статті 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 58 ЗК України (у редакції, чинній до 23.07.2021, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з частиною першою статті 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлюються більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (абзац шістдесятий статті 1 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 89 ВК України).

Відповідно до частини четвертої статті 88 ВК України і абзацу четвертого частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою (абзац другий частини третьої статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною десятою статті 88 ВК України у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

прибережні території складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності (абзац п`ятдесят дев`ятий статті 1 ВК України).

Відповідно до частини сьомої статті 88 ВК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно з абзацом першим частини шостої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній до 23.07.2021) встановлено, що генеральний план населеного пункту містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній до 23.07.2021) генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану (абзац четвертий частини другої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній до 23.07.2021).

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Отже, з природоохоронною метою вздовж морів встановлюються водоохоронні зони, які включають в себе прибережні захисні смуги, у межах яких встановлюються пляжні зони. Прибережні захисні смуги встановлюються, у тому числі, і на земельних ділянках рекреаційного призначання.

При цьому відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг і пляжних зон моря визначалися відповідними проектами землеустрою, а також у планах зонування території населених пунктів (у разі їх розроблення).

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Згідно зі статтею 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до частини третьої статті 52 ЗК України (у редакції, чинній до 26.05.2021) на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Частиною третьою статті 52 ЗК України (у редакції, чинній з 27.05.2021) встановлено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Згідно з частиною першою статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляються енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Отже, колегія суддів зазначає, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

При цьому варто також зауважити що, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Як встановлено під час розгляду справи, та підтверджено матеріалами справи, що будівництво спального корпусу № 6, щодо якого відповідач затвердив Містобудівні умови та обмеження № 103, заплановане на земельній ділянці рекреаційного призначення в межах населеного пункту, на всю площу якої поширюються обмеження у її використанні, а саме: прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Зазначене обмеження підтверджується копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а саме вид обмеження поширюється на всю площу земельної ділянки 2,6277 га (а.с.159,т.1).

Колегія суддів зазначає, що основна мета надання містобудівних умов та обмежень, передусім полягає у визначенні відповідності намірів забудови діючій містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво певного об`єкту. При цьому підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень можуть бути виключно подання замовником будівництва неповного пакету документів, виявлення недостовірних даних, наведених у поданих документах, або невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (висновок постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 420/998/21).

З метою офіційного з`ясування обставин справи суд першої інстанції ухвалою від 01.02.2022 витребував з Коблівської сільської ради копії таких документів:

а) структури Коблівської сільської ради, чинної станом 23.10.2020;

б) Положення про Відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього середовища, інфраструктури, містобудування, архітектури та капітального будівництва Коблівської сільської ради, чинного станом на 23.10.2020;

в) проекту землеустрою щодо встановлення та зміни межі населеного пункту Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської обласної ради від 23.09.2011 № 2 «Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області»

г) генерального плану с. Коблеве, Березанського району, Миколаївської області, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 16.12.2014 № 28 «Про затвердження генерального плану с. Коблеве»;

ґ) плану зонування території (зонінг) с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 14.07.2015 № 17 «Про затвердження плану зонування території (зонінг) с. Коблеве Березнаського району Миколаївської області»;

д) детального плану території с. Коблеве, чинного станом на 23.10.2020;

е) проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області, затвердженого рішенням Коблівської сільської ради від 09.04.2021 № 43 «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області»;

є) протоколу обшуку від 06.12.2017, на підставі якого вилучено схему проектних планувальних обмежень генерального плану с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, масштаб 1:5000.

Витребував з ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» належним чином засвідченні копії:

а) витягу про земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201;

б) проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201.

Зобов`язав учасників справи та Миколаївську районну державну адміністрацію надати Миколаївському окружному адміністративному суду витребувані докази до 21.02.2022.(а.с.108-112,т.1).

Натомість, відповідно до матеріалів справи, відповідач надав суду лише копії відповідних рішень Коблівської сільської ради, якими затверджено вищезазначену містобудівну документацію.

Саму ж документацію, яку було затверджено цими рішеннями, відповідач ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надав.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав на те, що генеральний план і план зонування території (зонінг) с. Коблеве розміщені в мережі інтернет за адресами https://koblivska-gromada.gov.ua/news/1614085386 і https://koblivska-gromada.gov.ua/news/1570428699.

Проте, слід зазначити, що вказані відповідачем вебсторінки як на день прийняття рішення судом першої , так і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції відсутні. На сайтах Коблівської сільської ради (чинна версія вебсайту: https://koblivska-gromada.gov.ua, стара версія вебсайту: https://koblivska.gromada.org.ua) будь-яка містобудівна документація місцевого рівня с. Коблеве відсутня.

Також ця документації не оприлюднена Коблівською сільською радою на порталі відкритих даних (http://data.gov.ua), чим допущено порушення частини п`ятнадцятої статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», частин першої та четвертої статті 101 Закону України «Про доступ до публічної інформації», пункту 3 Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 835, та додатку до зазначеного Положення.

Принагідно, слід зазначити, що в матеріалах справи міститься лист Коблівської сільської ради від 22.12.2021 вих. № 2/11 (а.с. 19, т.1) , у якому зазначено, що Генеральний план с. Коблеве, який затверджений рішенням Коблівської сільської ради від 16.12.2014 № 28, вилучений з приміщення Коблівської сільської ради, відповідно до Протоколу обшуку від 06.12.2017 на підставі ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 04.12.2017 у справі № 591/6417/17 за клопотанням старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Сумській області Приходченка О.В. про тимчасовий доступ до документів.

Зарічненським районним судом міста Сум Сумської області постановлено ухвалу від 08.12.2017 у справі № 591/6417/17 про накладення арешту на схему проектних планувальних обмежень генерального плану с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, масштаб 1:5000 - 1 шт.

Суд першої інстанції також ухвалою від 01.02.2022 витребував від Головного управління Національної поліції в Сумській області належним чином засвідчену копію Схеми проектних планувальних обмежень генерального плану с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, масштаб 1:5000.

Проте, Головне управління Національної поліції в Сумській області витребувані докази не надало.

Натомість відповідно до пункту 14 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.06.2016 № 1000/2 - вилучення (виїмка) оригіналів службових документів із документаційного та архівного фондів установи має бути тимчасовим(ою) і лише у випадках, передбачених законом.

Тимчасовий доступ до документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. У разі вилучення (виїмки) оригіналів документів в установі обов`язково залишаються копії цих документів, засвідчені відповідно до пунктів 8, 9 глави 10 розділу II цих Правил, та опис вилучених документів. Вилучені документи надаються безпосередньо особі, визначеній в ухвалі слідчого судді, суду.

Отже, колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає, що відповідач не довів, що видаючи спірні містобудівні умови та обмеження він перевірив відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні ( генеральному плану с. Коблево і плану зонування території (зонінг) с. Коблево).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 січня 2022 року по справі № 0740/820/18 ( № К/9901/17669/19) - єдиною та безумовною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Отже, для прийняття відповідного рішення уповноважений орган під час розгляду заяви замовника про видачу містобудівних умов та обмежень повинен дослідити не тільки достатність та повноту долучених до неї документів, але й відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні.

Водночас, з огляду на види обмежень спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, не дослідження таких документів є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.

Враховуючи те, що відповідач всупереч статті 77 КАС України не довів, що ним досліджувалась відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування спірних містобудівних умов та обмежень.

Що ж стосується змін, якими третя особа вносила зміни до містобудівних умов, колегія суддів зазначає, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Відтак, необхідні для початку нового будівництва містобудівні умови та обмеження не можуть видаватися органами місцевого самоврядування у випадку наявності, зокрема, фактів невідповідності поверховості та висотності будинку умовам Генерального плану відповідного населеного пункту; можливого блокування новим будинком іншої вже збудованої будівлі; неврахування забудовником водойми, яка пов`язана із земельною ділянкою, що планується до забудови.

Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18 .

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що фактично зміни стосувались як зміни виду будівництва (спочатку реконструкція, потім нове будівництво) так і суттєвого збільшення геометричних розмірів ( гранично допустима висотність будинків - 10 м , потім 25 м) , тобто під час погодження змін суб`єктом владних повноважень не досліджувались питання, котрі необхідно дослідити під час внесення змін до містобудівних умов.

Вирішуючи спірне питання про наявність повноважень у Департамента містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації щодо затвердження містобудівних умов та обмежень, суд першої інстанції виходив із такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Частиною першою статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» (у редакції, чинній до 23.07.2021) встановлено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури;

структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури;

виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про архітектуру діяльність» (у редакції, чинній до 23.07.2021) органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Законодавством України не передбачено право сільських, селищних, міських рад делегувати власні (самоврядні) повноваження органам державної влади.

Пунктом 12 частини першої статті 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній до 23.07.2021) встановлено, що районні, обласні ради делегують відповідним місцевим адміністраціям повноваження видачі замовникам відповідно до законодавства містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок за межами населених пунктів.

До того ж, відповідно змісту листа Коблівської сільської ради від 22.12.2021 вих. № 2/11 (а.с. 19, т.1) сільський голова повідомив, що у жовтні 2020 року сільською радою не приймалось рішення про передачу повноважень Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації про видачу містобудівних умов ТОВ «Пансіонат Чорноморець».

З аналізу наведених норм слідує, що на день виникнення спірних правовідносин надання містобудівних умов і обмежень належало:

до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо забудови земельних ділянок в межах населених пунктів;

до делегованих районними, обласними радами повноважень відповідним районним, обласним адміністраціям щодо забудови земельних ділянок поза межами населених пунктів.

Сторонами не оскаржується, що земельна ділянка з кадастровим номером з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 знаходиться в межах населеного пункту с. Коблеве.

Відтак, апеляційний суд як і суд першої інстанції зазначає, що повноваження щодо надання містобудівних умов і обмежень щодо її забудови на момент виникнення спірних правовідносин належали виключно виконавчому органу Коблівської сільської ради. При цьому, таке повноваження сільської ради не могло бути делеговано будь-якому органу державної влади.

Отже, відповідач видав ТОВ «ПАНСІОНАТ ЧОРНОМОРЕЦЬ» містобудівні умови та обмеження щодо забудови земельної ділянки в межах населеного пункту с. Коблево поза межами своїх повноважень.

Крім цього, зі змісту статті 13 Закону України «Про архітектуру діяльність» (у редакції Закону № 711-ІХ) чітко слідує, що відповідний структурний підрозділ обласної державної адміністрації є уповноваженим органом містобудування та архітектури лише за наявності одночасно двох умов:

1) відсутності у відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури;

2) відсутності у відповідної районної державної адміністрації структурного підрозділу з питань архітектури.

Відповідач надав до суду першої інстанції лист Коблівської сільської ради від 23.10.2020 № 1585 такого змісту:

«В зв`язку з непідготовленістю Коблівської об`єднаної територіальної громади до видачі містобудівних умов та обмежень, просимо Вас посприяти у вирішені даного питання ТОВ «Пансіонат «Чорноморець».

Тобто у цьому листі нічого не зазначено про відсутність у Коблівській сільській раді виконавчого органу з питань архітектури. Непідготовленість щодо видачі містобудівних умов та обмежень не свідчить про відсутність відповідного виконавчого органу сільської ради.

Також відповідач не надав суду будь-яких доказів про відсутність у Березанській районній державній адміністрації структурного підрозділу з питань архітектури.

Не наведено жодних важливих аргументів з цього приводу і в апеляційній скарзі.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, враховуючи частину другу статті 77 КАС України, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що Містобудівні умови та обмеження № 103 у всіх редакціях є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки надані поза межами повноважень відповідача.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а саме визнання протиправними Містобудівні умови та обмеження № 103, колегія суддів зазначає, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Апеляційна скарга контраргументів з цього приводу не містить.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.

Посилання апелянта на те, що в порушення норм матеріального права, суд першої інстанції безпідставно відхилив офіційний переклад Орхуської конвенції, здійснений МЗС, вдався до власного перекладу тексту конвенції з англійської, французької та російської мов (без залучення відповідних перекладачів) і на підставі цього дійшов висновку про наявність у позивача права на подання позову, внаслідок цього суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми матеріального права - ч. 3 ст. 9 Орхуської конвенції - спростовано в мотивувальній частині постанови.

Додатково апеляційний суд акцентує, що ЄСПЛ у справі "Л`Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009 за позовом екологічної організації про відмову держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону дійшов висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції генеральний план та план зонування території (зонінг) не дослідив, чим допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тоді як вищезазначені документи були загальнодоступними в мережі інтернет до повномасштабного вторгнення на територію України російської федерації, колегія суддів зазначає, що в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення.

Суд першої інстанції з урахуванням принципу офіційності, з`ясовував якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин та запропонував особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Натомість такі докази не були надані до суду.

Повторюючись, треба зазначити, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).

Не вважає доречним суд апеляційної інстанції і довід , що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Коблівської сільської ради від 09 квітня 2021 року № 43 було затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області. Відповідно до даного Проекту землеустрою земельна ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 знаходиться поза межами пляжної зони с. Коблево , оскільки , як вже зазначалось у рішення суду першої інстанції, відповідач не надав суду копію проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронних зон в межах села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області, а зазначений проект землеустрою був затверджений 09.04.2021, тобто на момент затвердження відповідачем оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень № 103 (23.10.2020) він не був чинним.

Принагідно слід наголосити, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття (вчення) оспорюваних рішення, дії чи допущення бездіяльності.

Наведені в апеляційній скарзі доводи наявності повноважень апелянта приймати містобудівні умови та обмеження були предметом розгляду суду першої інстанції та вмотивовано ним відхилені.

Щодо додаткових доказів, які надані ТОВ «Пансіонат Чорноморець» колегія суддів зазначає, що посилання третьої особи на те, що остання не мала змоги подати своєчасно докази до суду першої інстанції з причин початку збройної агресії РФ проти України і вимушеним полишенням директором ТОВ «Пансіонат Чорноморець» Миколаївської області , а також відсутності у директора інформації про розгляд справи № 400/151/22 в суді першої інстанції, спростовується наявним у матеріалах справи клопотанням директора ТОВ «Пансіонат Чорноморець» від 17.02.2022 про надання витребуваних доказів на виконання ухвали суду від 01.02.2022 (а.с.122-132, т.1) .

Разом з тим, супровідний лист, Сертифікованого інженера-геодезиста № 20/02 від 20.02.2023, відповідно до якого спальний корпус № 6 Пансіоната «Чорноморець» розташований на відстані 112,4 метра від узрізу моря датований 20.02.2023 , тоді як містобудівні умови та обмеження видані 23.10.2020, що свідчить про те, що під час їх видачі зазначений доказ не досліджувався відповідачем.

Утім, надані додаткові докази не можуть вплинули на результати вирішення спору, оскільки , як вже зазначалось, оскаржувані містобудівні умови та обмеження прийняті без дослідження відповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, а саме: генерального плану с. Коблево і плану зонування території (зонінг) с. Коблево, що не спростовано апелянтом під час розгляду справи.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Громадської організації «Волонтерський рух «Спільна мета» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департамента містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 400/151/22 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення 29 березня 2023 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.