Ухвала

від 22.03.2023 по справі 344/5217/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/5217/22

Провадження № 22-ц/4808/317/23

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.

з участю секретаря Кузів А.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 ,інтереси якоїпредставляє адвокатОстяк ВалентинВасильович,на заочнерішення Івано-Франківськогоміського судувід 06вересня 2022року,вскладі судді Бабій О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи тим, що 17 грудня 2021 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2440775 доларів США та зобов`язався повернути в строк до 01 лютого 2022 року 1000000 доларів США без відсотків, а залишок суми протягом 1,5 року (вісімнадцяти місяців) по 80043 долара США, щомісячно, починаючи з березня 2022 року. Також, сторонами було погоджено, що в разі не виконання зобов`язання щодо повернення коштів, позичальник зобов`язується виплатити пеню в розмірі 1% від позиченої суми за кожен місяць прострочення.

Однак у встановлений у розписці строк грошові кошти відповідачем не повернуті, а тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 2440775 доларів США, 20000 доларів США пені та судовий збір.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 2440775 доларів США, пеню в сумі 20000 доларів США, 12405 грн витрат по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви та 1488,60 грн витрат по оплаті судового збору за подання до суду заяв про забезпечення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, подав апеляційну скаргу.

Зазначає, що оскаржуване судове рішення стосується прав та обов`язків ОСОБА_1 та прийняте за її відсутності.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Таким чином, якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другоїстатті 73 СК Українистягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

При вирішенні спору про порядок виконання колишнім з подружжя зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Суд допустив процесуальне порушення, не залучивши ОСОБА_1 як третю особу до участі у справі, не з`ясував обставини перебування відповідача ОСОБА_3 у шлюбі та укладення ним договору позики в інтересах сім`ї чи в інших інтересах.

При цьому суд володів достатніми даними, що відповідач перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 , оскільки сторона позивача подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спільне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто це питання було предметом розгляду.

Про судове рішення ОСОБА_1 дізналася за обставин вивчення питання про поділ майна подружжя.

Просить судове рішення скасувати та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що апелянтом не доведено, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 вимоги апеляційної скарги визнав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження з наступних підстав.

Згідно з частиною першоюстаті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першоїстатті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Частиною третьоюстатті 352 ЦПК Українипередбачено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 зроблено висновок, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника -закрити апеляційне провадження,оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Тобто, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, особа, яка не брала участі в справі, має надати суду докази того, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем долучено до матеріалів справи копію боргової розписки від 17 грудня 2021 року, згідно якої ОСОБА_3 підтвердив отримання у борг від ОСОБА_2 коштів у розмірі 2440 775 доларів США та зобов`язався повернути отримані гроші у повному обсязі своєчасно до 1.02.2022 року 1 000 000 доларів США без відсотків, а залишок суми зобов`язався повернути протягом вісімнадцяти місяців по 80043 долара США, щомісячно, починаючи з березня 2022 року. У разі недотримання цього обов`язку, позичальник зобов`язався виплатити пеню в розмірі 1% від запозиченої суми за кожен місяць прострочення виплати.

19 квітня 2022 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів за договором позики, однак свої зобов`язання останній не виконав, а відтак суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду представник ОСОБА_1 посилався на те, що рішення суду стосується прав та обов`язків ОСОБА_7 та прийняте за її відсутності.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, що підтверджується долученою представником ОСОБА_1 ОСОБА_4 копією свідоцтва про одруження, виданого 02 жовтня 2003 року відділом РАГС Івано-Франківського міського управління юстиції, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 02.10.2004 року ( т.2 а.с. 30).

Відповідно до частини першоїстатті 36 Сімейного кодексу Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК Українивизначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положеннястатті 60 СК Українисвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначеностаттею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьоїстатті 61 СК Україникореспондує частині четвертійстатті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третястатті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертоїстатті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі N 638/18231/15-ц (провадження N 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі N 537/6639/13-ц (провадження N 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі N 334/5907/14-ц (провадження N 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Матеріали справи не містять доказів того, що договір позики від 17.12.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено за письмової згоди ОСОБА_1 , як подружжя.

Позивач ОСОБА_2 пред`явив позов про стягнення боргу за договором позики до ОСОБА_3 , а не подружжя ОСОБА_8 .

Як в апеляційній скарзі так і в засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 не зазначив про те, чи ОСОБА_1 , як подружжя, була обізнана про укладення ОСОБА_3 договору позики з ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_1 вказав, що суд не з`ясував обставини перебування відповідача ОСОБА_3 у шлюбі та укладення ним договору позики в інтересах сім`ї чи в інших інтересах.

Разом з тим, ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, та посилаючись на порушення її прав, як подружжя, не навела будь-якого обґрунтування, про те, чи договір позики укладався відповідачем ОСОБА_3 в інтересах сім`ї чи в інтересах інших осіб та чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю, інтересах.

Таким чином, ОСОБА_1 не скористалася своїм правом надати докази та пояснення по суті справи в суді апеляційної інстанції, які б давали підстави для висновку про те, що ухваленим по справі рішенням судом вирішено питання про її права та обов`язки.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно у зв`язку із можливим зверненням стягнення на нього в рамках примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, то в даному випадку вони не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення суду. Так, апелянтка не позбавлена права у встановленому законом порядку оскаржити дії відповідних службових осіб щодо реалізації арештованого майна.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Таким чином, не є доведеним, що оскаржуваними рішеннями вирішено питання про права та інтереси апелянта, чи, що після прийняття цих рішень, апелянт буде позбавлений прав та обов`язків у майбутньому стосовно предмета спору.

Оскільки не встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням вирішувалися питання про права, інтереси та(або) обов`язки ОСОБА_1 , апеляційне провадження слід закрити відповідно до ч.1 п.3 ст.362 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 389, 390 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційне провадженняза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , інтереси якоїпредставляє адвокатОстяк ВалентинВасильович,на заочнерішення Івано-Франківськогоміського судувід 06вересня 2022року усправі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 простягнення боргуза договоромпозики закрити.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 30 березня 2023 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин