Постанова

від 28.03.2023 по справі 927/335/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р. Справа№ 927/335/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: Шевцов П.В. (ордер серія ВІ №1113829 від 22.11.2022)

від відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Цензур"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022

у справі №927/335/21 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Цензур"

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС",

2. ОСОБА_1

про визнання недійсними договору поставки, додатків до нього та договору поруки,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Цензур" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" та ОСОБА_1 про визнання недійсними:

- договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 та додатків до нього: № КІ000000423 від 17.03.2020, коригування № КІ000000035 від 25.03.2020; № К1000000424 від 17.03.2020, коригування № КІ000000036 від 26.03.2020; № КІ000001130 від 08.05.2020; № КІ000001397 від 01.06.2020; № КІ000001455 від 05.06.2020; № КІ000001455 від 16.06.2020; № КІ000001663 від 18.06.2020; № КІ000001745 від 24.06.2020; № КІ000001744 від 24.06.2020;

- договору поруки № 00263-ЧН від 02.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поставки з додатками до нього та Договір поруки підписанні від іменні директора ТОВ «Цензур» невідомою особою, а тому оспорювані правочини вчинено з боку покупця особою, яка не мала необхідних повноважень. Оскільки відсутнє волевиявлення ТОВ «Цензур» на укладання оспорюваних договорів є підстави для визнання вказаних договорів недійсними.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав, що судами у справі №927/1103/20 встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту. Наступне схвалення ТОВ «Цензур» оспорюваного правочину шляхом прийняття товару, часткової сплати грошових коштів за вказаний товар та проставлення печатки ТОВ «Цензур» на договорі, специфікації, видатковій накладній унеможливлюють визнання недійсним Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.20 на умовах товарного кредиту.

В той же час, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 з підстав необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, оскільки даний Договір поруки є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Цензур" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022 по справі №927/335/21 в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним Договору поставки 00263-ЧН від 02.03.2020 та додатків до нього скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Цензур" про визнання недійсним договору поставки 00263-ЧН від 02.03.2020 та додатків до нього. В частині позовних вимог про встановлення факту нікчемності договору поруки залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано висновок експерта за результатом проведеної судової почеркознавчої експертизи, який підтвердив відсутність підпису у договорі поставки та додатках до нього, а також товарно-транспортних накладних від імені директора ТОВ «Цензур». За твердженням апелянта, ТОВ «Кроп-Інкріс» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження схвалення правочину та факту поставки товару на зазначені у ньому суми, позаяк первинні документи бухгалтерського обліку підписані сторонньою особою, що знайшло своє відображення в ході проведення відповідної почеркознавчої експертизи.

Крім того, апелянт зазначає, що відсутність підпису у договорі поруки стало підставою для того, що б суд констатував його нікчемність, чого відносного оскаржуваного договору поставки суд першої інстанції не зробив.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 927/335/21 та призначено справу до розгляду на 13.12.2022.

28.11.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просив залучити нові докази, а саме: копія ухвали господарського суду Чернігівської області від 09.11.2022 по справі №927/972/22; копія позовної заяви від 04.11.2022 про зняття арешту; копія договору №03/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2022; копія видаткової накладної №РН-00000004 від 05.02.2022; копії прибуткових касових ордерів.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

В обґрунтування клопотання про долучення нових доказів відповідач 1 посилається на те, що відповідні докази були отримані ним лише у листопаді 2022 при зверненні ТОВ «Зернопрайм» до суду та відкриттям 09.11.2022 провадження у справі № 927/972/22.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом та винесення оскаржуваного рішення. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Інших доводів неможливості подачі відповідних доказів до суду першої інстанції відповідач 1 не навів.

Колегія суддів зауважує, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.

Таких обставин відповідачем 1 у поданому відзиві не наведено.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані відповідачем 1 до відзиву на апеляційну скаргу нові докази колегією суддів не приймаються та не досліджуються.

Також, 28.11.2022 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому заявник просить витребувати у ТОВ «Цензур» оригінал договору № 03/02 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2022, укладений між ТОВ «Зернопрайм» та ТОВ «Цензур».

Згідно ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

В той же час, відповідачем 1 не було обґрунтовано, яким чином витребуваний договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 03.02.2022, укладений між ТОВ «Зернопрайм» та ТОВ «Цензур» може підтвердити обставини, на які сторони посилаються в якості своїх пояснень та заперечень, з огляду на оскарження у даному випадку договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020, укладеного між ТОВ "Цензур" та ТОВ "КРОП-ІНКРІС" і договору поруки, укладеного між ТОВ "Цензур" та ТОВ "КРОП-ІНКРІС" і ОСОБА_1 .

Більше того, відповідне клопотання не подавалось відповідачем 1 у суді першої інстанції і заявник не обґрунтував причин неможливості його подачі до суду першої інстанції.

А тому, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, від 24.01.2023, від 21.02.2023 відкладено розгляд справи на 24.01.2023, 21.02.2023 та 28.03.2023 відповідно.

27.03.2023 через канцелярію суду від представника позивача, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовано тим, що директор ТОВ «Цензур» не зможе прибути з поважних причин у судове засідання.

У судовому засіданні, 28.03.2023 колегія суддів заслухавши думку представника відповідача 1 стосовно заявленого клопотання позивача, ухвалила відмовити в його задоволенні з наступних підстав.

Згідно з приписами п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші

Крім того, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги (а.с. 36-39, 98-102, 111, 116-118 т.3), явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 28.03.2023р. за відсутності представників позивача та відповідача 2.

У судове засідання 28.03.2023 представник відповідача 1 вказав на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представника відповідача 1, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кроп-Інкріс» «Кроп-Інкріс» (Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цензур» (Покупцем) укладено Договір поставки №00263-ЧН на умовах товарного кредиту (далі - Договір, том 1, а.с. 17), відповідно до умов п.1.1. якого в строки, визначені Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов Договору.

Відповідно до п.2.1. Договору загальна вартість договору складається з загальної вартості Товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 цього Договору, що передається за цим Договором. Вартість (ціна) Товару встановлюється у гривнях і відображається в Додатках до Договору.

Покупець проводить розрахунки з Постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) Товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в Додатках до Договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Постачальника (п.2.8. Договору).

Згідно додатку №КІ000000423 від 17.03.2020 (а.с. 21-22т.1) та коригування № КІ000000035 від 25.03.2020 (а.с. 23 т.1) до Договору та видаткових накладних № 945 від 30.03.2020 на суму 178 807,15 грн (а.с. 16 т.2), № 988 від 31.03.2020 на суму 38 965,68 грн (а.с.17 т.2 ), № 974 від 31.03.2020 на суму 16 322,64 грн (а.с.18 т.2 ), № 1024 від 03.04.2020 на суму 140 845,64 грн (а.с. 19 т.2), № 1421 від 29.04.2020 на суму 9 635,64 грн. (а.с. 20 т.2) було поставлено Товар на суму 384 576,76 грн. з встановленням наступних строків оплати: передплата 76 915,35 грн. до 18.03.2020, кредит в розмірі 307 661,41 грн. до 15.10.2020.

Позивачем враховано здійснення передплати у розмірі 76 915,33 грн., сплачені платіжними дорученнями № 34 від 19.03.2020 на суму 15 383,07 грн., № 36 від 20.03.2020 на суму 61 532,26 грн. Сума заборгованості за вказаним додатком відповідно до відомостей позивача складає 307 661,42 грн.

Згідно додатку №КІ0000000424 від 17.03.2020 (а.с.24 т.1) та коригування № К1000000036 від 26.03.2020 (а.с.25 т.1 ) до Договору, видаткової накладної № 956 від 18.05.2020 (а.с.23 т.2), було поставлено відповідачу Товар на суму 37 250,39 грн. з графіком оплати: передплата у розмірі 7 527,60 грн. до 18.03.2020 кредит у розмірі 29 722,79 грн. до 15.10.2020.

Покупцем здійснено передплату у розмірі 7 527,60 грн. платіжними дорученнями № 35 від 19.03.2020 у сумі 1 505,52 грн., № 37 від 20.03.2020 на суму 6 022,08 грн. Заборгованість з основного боргу по даному додатку становить 29 722,79 грн.

Згідно додатку №КІ000001130 від 08.05.2020 (а.с.26 т.1) до Договору, видаткової накладної № 1647 від 18.05.2020 на суму 120 556,80 грн. (а.с.25 т.2) позивачем, було поставлено відповідачу Товар на суму 120 556,80 грн. з графіком оплати: передплата 44 003,23 грн. до 08.05.2020, кредит - 76 553,57 грн. до 01.10.2020.

Відповідачем здійснено передплату у розмірі 44 074,37 грн платіжним дорученням № 20 від 13.03.2020 у сумі 44 074,37 грн. та листа вих.№ 07 від 16.06.2020 (а.с. 26 т.2). Сума заборгованості за додатком складає 76 482,43 грн.

Відповідно до додатку №КІ000001397 від 01.06.2020 (а.с.27т.2 ) до Договору та видаткової накладної № 1820 від 01.06.2020 (а.с.28 т.2) відповідачем отримано Товар на суму 58 705,32 грн. з умовою здійснити оплату згідно графіку: передплата 11 741,06 грн. до 01.06.2020, кредит - 46 964,26 грн. до 15.10.2020 Покупцем оплату за вказаним додатком не здійснено. Заборгованість за отриманий товар - 58 705,32 грн.

Згідно додатку №КІ000001455 від 05.06.2020 (а.с.29т.2) до Договору поставлено Товар на суму 16 110,00 грн. з графіком оплати: передплата 3 222,00 грн. до 05.06.2020, кредит - 12 888,00 грн. до 15.10.2020. Доказів здійснення оплат по додатку суду не надано, заборгованість по додатку становить 16 110,00 грн.

За умовами додатку №КІ000001455 від 16.06.2020 (а.с.29 т.2) до Договору та видаткової накладної № 1976 від 16.06.2020 (а.с.32 т.2) поставлено Товар на суму 2 719,56 грн. (передплата 543,91грн до 16.06.2020 року, кредит - 2 175,65 грн до 15.10.2020). Доказів оплати не надано.

Відповідно до додатку №КІ000001663 від 18.06.2020 (а.с.33 т.2) до Договору та видаткової накладної № 2034 від 19.06.2020 (а.с.34 т.2) поставлено відповідачу Товар на суму 2 462,04 грн. із терміном здійснити 100 % оплату до 15.10.2020.

Згідно додатку №КІ000001745 від 24.06.2020 (а.с.35 т.2) до Договору та видаткової накладної № 2126 від 25.06.2020 (а.с.36 т.2) поставлено відповідачу Товар на суму 14 898,24 грн. з обов`язком здійснити 100% оплату до 01.07.2020.

За умовами додатку №КІ000001744 від 24.06.2020 (а.с.37 т.2 ) до Договору та видаткової накладної № 2125 від 25.06.2020 (8 411,52 грн.) (а.с.38 т.2), було поставлено Товар на суму 8 411,52 грн. з обов`язком здійснити 100 % оплату до 01.07.2020.

02.03.2020 між ТОВ «КРОП-ІНКРІС» - як Кредитором, з однієї сторони, ТОВ «ЦЕНЗУР» - як Боржником, з другої сторони та ОСОБА_1 - як Поручителем, з третьої сторони, укладено Договір поруки № 00263-ЧН (а.с.42т.2) на умовах якого Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати по всім зобов`язанням Боржника, що виникли з договору поставки на умовах товарного кредиту №00263- ЧН від 02.03.2020 року (Основний договір), укладеним між Кредитором (який в Основному договорі є Постачальником) та Боржником (який в Основному договорі є Покупцем) (п. 1.1. Договору поруки).

Відповідно до п. 5.1. Договору поруки у разі невиконання Боржником зобов`язання за Основним договором Кредитор має право звернутися з вимогою про виконання такого зобов`язання до Поручителя.

Пунктом 4.1. Договору поруки сторони погодили у разі порушення Боржником зобов`язання за Основним Договором Поручитель зобов`язується солідарно виконувати за Боржника зобов`язання останнього у 5-денний термін з дня отримання вимоги від Кредитора.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (п.2.1. Договору поруки).

Пунктом 7.1. Договору поруки сторони погодили, що строк дії такого договору збігається із строком дії Основного договору.

Вказані обставини встановлені у справі №927/1103/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОП-ІНКРІС» до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНЗУР» та відповідача-2: ОСОБА_1 про стягнення (солідарно) заборгованості (відповідача-1) за Договором поставки №00263-ЧН від 02.03.20 на умовах товарного кредиту у розмірі 517 173,32 грн.; 103 434,66 грн. - штрафу; 16 967,57 грн. - 28% річних від суми простроченої заборгованості; 7286,76 грн. - пені; 48 719,04 грн. - заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом; 30 649,71 грн. - втрат від курсових коливань, на підставі Договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 до Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.08.2021 у справі №927/1103/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022, позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з ТОВ "ЦЕНЗУР" та ОСОБА_1 на користь ТОВ "КРОП-ІНКРІС" 517 173,32 грн. основної заборгованості, 103 434,66 грн. штрафу, 58511,04 грн. 28% річних від суми простроченої заборгованості, 25091,10 грн. пені, 73645,12 грн. заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом, 30649,71 грн. втрат від курсових коливань.

Суд встановив, що свої зобов`язання за Договором поставки № 00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту відповідач-1 не виконав, а тому відповідно до Договору поруки № 00263-ЧН з ТОВ «ЦЕНЗУР» та ОСОБА_1 підлягає стягненню солідарно 517 173,32 грн. основної заборгованості, 103 434,66 грн. штрафу, 58 511,04 грн. - 28% річних від суми простроченої заборгованості, 25 091,10 грн. пені, 73 645,12 грн. заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом, 30 649,71 грн. втрат від курсових коливань.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про те, що договір поставки № 00263-ЧН від 02.03.2020 та додатки до нього і договір поруки підписанні від іменні директора ТОВ «Цензур» невідомою особою, а не директором ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що судами у справі №927/1103/20 встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту. Наступне схвалення ТОВ «Цензур» оспорюваного правочину шляхом прийняття товару, часткової сплати грошових коштів за вказаний товар та проставлення печатки ТОВ «Цензур» на договорі, специфікації, видатковій накладній унеможливлюють визнання недійсним Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.20 на умовах товарного кредиту.

В той же час, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 з підстав необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, оскільки даний Договір поруки є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Однак колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 цього ж Кодексу).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір поставки № 00263-ЧН від 02.03.2020 та додатки до нього і договір поруки підписанні від іменні директора ТОВ «Цензур» невідомою особою, а не директором ОСОБА_1.

Так, зокрема, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано висновок експерта за результатом проведеної судової почеркознавчої експертизи, який підтвердив відсутність підпису у договорі та додатках до нього, а також товарно-транспортних накладних від імені директора ТОВ «Цензур».

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції за клопотанням позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу документу, проведення якої доручено Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, де на розгляд експертизи ухвалено поставити наступне питання: чи виконані підписи від імені директора ТОВ "Цензур" ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_1 саме ОСОБА_1 в наступних документах:

- договорі поставки № 00263-ЧН на умовах товарного кредиту від 02.03.2020;

- додатку № КІ000000423 від 17.03.2020, коригуванні № КІ000000035 від 25.03.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видаткових накладних № 945 від 30.03.2020, № 988 від 31.03.2020, № 974 від 31.03.2020, № 1024 від 03.04.2020, № 1421 від 29.04.2020;

- додатку № К1000000424 від 17.03.2020, коригуванні № КІ000000036 від 26.03.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 956 від 18.05.2020;

- додатку № КІ000001130 від 08.05.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 1647 від 18.05.2020, листі вх. № 07 від 16.06.2020;

- додатку № КІ000001397 від 01.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 1820 від 01.06.2020;

- додатку № КІ000001455 від 05.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 1861 від 05.06.2020;

- додатку № КІ000001455 від 16.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 1976 від 16.06.2020;

- додатку № КІ000001663 від 18.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 2034 від 19.06.2020;

- додатку № КІ000001745 від 24.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 2126 від 25.06.2020;

- додатку № КІ000001744 від 24.06.2020 до Договору № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 2125 від 25.06.2020;

- договорі поруки № 00263-ЧН від 02.03.2020, видатковій накладній № 2034 від 19.06.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р2126 від 25.06.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р2125 від 25.06.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р1976 від 16.05.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р1861 від 05.06.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р1647 від 01.06.2020;

- товарно-транспортній накладній №з Р1647 від 18,05.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р956 від 18.05.2020;

- товарно-транспортній накладній №з Р1421 від 29.04.2020;

- товарно-транспортній накладній №з Р945 від 30.03.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р1024 від 03.04.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р974 від 31.03.2020;

- товарно-транспортній накладній № Р988 від 31.03.2020.

За результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи складено висновок експерта №3485/3486/21-24 від 21.06.2022. Згідно з висновком експерта досліджувані підписи у вищеперелічених документах виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вирішити питання ухвали в частині «Чи виконані підписи від імені директора ТОВ «Цензур» ОСОБА_1 в наступних документах: товарно-транспортній накладній № Р2126 від 25.06.2020, товарно-транспортній накладній № Р2125 від 25.06.2020; товарно-транспортній накладній № Р1976 від 16.05.2020; товарно-транспортній накладній № Р1861 від 05.06.2020; товарно-транспортній накладній № Р1647 від 01.06.2020; товарно-транспортній накладній №з Р1647 від 18.05.2020; товарно-транспортній накладній № Р956 від 18.05.2020; товарно-транспортній накладній №з Р1421 від 29.04.2020; товарно-транспортній накладній №з Р945 від 30.03.2020 товарно-транспортній накладній № РЮ24 від 03.04.2020; товарно-транспортній накладній № Р974 від 31.03.2020; товарно-транспортній накладній №Р988 від 31.03.2020; саме ОСОБА_1 .?» не виявляється за можливе у зв`язку з відсутністю оригіналів зазначених документів.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За правилами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 104 названого Кодексу висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу; відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Колегія суддів відзначає, що разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з його невідповідністю до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів зазначає, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо відповідна особа у подальшому не схвалила такого правочину.

Так, настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16 та від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 24.02.2021 у справі №926/2308/19.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.08.2021 у справі №927/1103/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022, задоволено повністю позов ТОВ "КРОП-ІНКРІС, стягнуто солідарно з ТОВ "ЦЕНЗУР" та ОСОБА_1 на користь ТОВ "КРОП-ІНКРІС" заборгованість за Договором поставки №00263-ЧН від 02.03.20 на умовах товарного кредиту у розмірі 517 173,32 грн; 103 434,66 грн штрафу; 16 967,57 грн 28% річних від суми простроченої заборгованості; 7286,76 грн пені; 48 719,04 грн заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом; 30 649,71 грн втрат від курсових коливань, на підставі Договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 до Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту.

Так, зокрема, суди в межах справи № 927/1103/20 встановили, що факт поставки товарів, окрім видаткових накладних, підтверджується наданими до матеріалів справи договором на перевезення вантажів №12112019 від 11.11.2019, укладеним між ТОВ «Кроп-Інкріс» та ФОП Теслюком А.В., товарно-транспортними накладними на переміщення товарів, завіреними печатками позивача та відповідача-1, рахунками позивача на оплату №28821 від 10.03.2020, №4231 від 17.03.2020, №4241 від 17.03.2020, виставленими на підставі Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 та додатками до них, податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію в єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, у матеріалах справи містяться платіжні доручення №34 від 19.03.2020, №36 від 20.03.2020, №35 від 19.03.2020, №37 від 20.03.2020, №20 від 13.03.2020, відповідно до яких позивачу від відповідача-1 перераховувались грошові кошти. Реквізити «призначення платежу» у названих платіжних дорученнях, якими ТОВ «Цензур» перераховано позивачу грошові кошти, містять пряме посилання на номери виставлених позивачем до оплати рахунків, в яких у свою чергу відображено повне найменування Товару з посиланням на відповідний додаток до договору і який, у свою чергу, відповідає найменуванню товарних позицій, визначених такими додатками.

На противагу наведеному ТОВ «Цензур» доказів наявності між сторонами інших правовідносин, відповідно до яких такими платіжними дорученнями було перераховано грошові кошти не надав, як не надав суду і доказів звернення до органів податкової служби щодо внесення відповідних змін та коригування відомостей за зареєстрованими позивачем податковими накладними.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Колегія суддів відзначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania).

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, судами у справі №927/1103/20 встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту. Так, наступне схвалення ТОВ «Цензур» оспорюваного правочину шляхом прийняття товару, часткової сплати грошових коштів за вказаний товар унеможливлюють визнання недійсним Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.20 на умовах товарного кредиту.

Крім того, договір поставки, додатки до Договору поставки та коригування, видаткові накладні, на підставі яких поставлено товар, договір поруки скріплені печаткою юридичної особи ТОВ «Цензур».

Колегією суддів враховано що відповідно до ч.ч. 1 4 ст. статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

В той же час, з огляду на наявність відбитку печатки апелянта на вищенаведених документах, колегія суддів вважає, що скаржник несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, додатках до договору поставки, так і на видаткових накладних. Окрім того, скаржником не надавались в ході розгляду справи доказів, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, або в інший незаконний спосіб використовувалась печатка з його реквізитами.

З урахуванням викладеного, судова колегія бере до уваги наявність відбитку печатки позивача на спірному договорі та документах, які знаходяться в матеріалах справи, а також те, що саме позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на вищенаведених документах.

Також судова колегія зазначає, що скаржником не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка скаржника використовувалася проти його волі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

А тому, з огляду на викладене вище, оскільки висновок експерта в розумінні ст. 104 ГПК України не має заздалегідь встановленої сили, суд першої інстанції, повно оцінивши обставини та докази у даній справі за правилами, встановленими ст. 86 ГПК України, дійшов до правомірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору поставки №00263-ЧН від 02.03.2020 на умовах товарного кредиту, укладеного між ТОВ "Цензур" та ТОВ "КРОП-ІНКРІС" та додатків до нього.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним Договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020, суд першої інстанції наголосив на необґрунтованості позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, оскільки даний Договір поруки є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (див. висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18, від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19, від 15.12.2021 у справі № 757/51379/17).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Водночас, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, з посиланням на ст. 218, 547 ЦК України зазначив, що укладений договір поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 є нікчемним в силу закону.

У частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Так, відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а не нікчемним. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 зі справи № 145/2047/16-ц, у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 зі справи № 385/344/16-ц.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, договір поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 вчинений у письмовій формі, що не є підставою згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК України вважати його нікчемним. В той же час, позивач у позові просить визнати його недійсним з тих підстав, що відповідний правочин підписаний не уповноваженою особою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

В той же час, позивачем в межах даної справи не наводилось доводів щодо нікчемності договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020, тоді як ч. 2 ст. 237 ГПК України передбачає, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

А тому, судом першої інстанції помилково застосовано до договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020 ч .2 ст. 547 ЦК України та зроблено невірний висновок про його нікчемність в силу закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 наведено правову позицію, відповідно до якої не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Колегією суддів враховано, що ОСОБА_1 , який виступає поручителем за договором поруки, є одночасно і директором товариства з обмеженою відповідальністю «Цензур» (том 1, а.с. 9) .

Так, відповідний договір поруки був укладений в забезпечення виконань зобов`язань боржника (ТОВ «Цензур»), що виникли з договору поставки № 00263-ЧН на умовах товарного кредиту від 02.03.2020, за яким, як було зазначено вище, встановлено його реальність та дійсність, оскільки сторонами вчинялись дії щодо його виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) за позовом про визнання договору поруки припиненим зроблено висновки, що «задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, яка вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах - є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, що б обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, тоді для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тож звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся із зазначеним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив, і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

Також у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення виключно з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява № 41984/98).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), в якій також зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відзначає, що після звернення відповідача 1 з позовом у справі № 927/1103/20 про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНЗУР» та ОСОБА_1 заборгованості за договором поставки №00263-ЧН від 02.03.20 і договором поруки та вирішення цього спору позивач не може окремо ініціювати спір про визнання договору поставки та договору поруки недійсним. Такий окремий позов не є належною формою (способом) захисту, а тому його не можна задовольнити.

Наявність у позивача відповідного боргу чи брак такого, як і відсутність підстав для нарахування заборгованості, був предметом доказування у спорі про стягнення коштів.

Оскільки відповідач 1 ініціював вирішення такого спору, позивач міг ефективно захистити своє право саме під час розгляду справи № 927/1103/20, заперечуючи проти позову з тих підстав, що він не підписував та не укладав договір оренди.

Проте, в справі № 927/1103/20 позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо неукладення зазначеного договору, про що наголосили суди першої та апеляційної інстанцій у мотивувальних частинах судових рішень за наслідками розгляду спору про солідарне стягнення заборгованості за договором поставки та договором поруки, які оспорюється позивачем у справі, що переглядається.

А тому, оскільки в спорі про солідарне стягнення заборгованості позивач не довів того, що він не підписував договір поставки і договір поруки та не виконував його, колегія суддів дійшла до висновку, що обраний позивачем такий спосіб захисту, як визнання недійсним неукладеного (непідписаного) договору в окремому спорі, ініційованому після набрання чинності судовим рішенням про стягнення солідарно заборгованості за договором поставки, є неефективним, суперечить принципам процесуальної економії та юридичної визначеності, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) та від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20).

З цих підстав, позовна вимога про визнання недійсним договору поруки № 00263-ЧН від 02.03.2020 також задоволенню не підлягає.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги не має.

В той же час, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції та те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в його мотивувальній щодо застосування норм права, тоді як резолютивна частина рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Цензур" на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022 у справі № 927/335/21 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022 у справі № 927/335/21 змінити в частині висновків щодо договору поруки №00263-ЧН від 02.03.2020, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення господарського суду Чернігівської області від 01.09.2022 у справі № 927/335/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №927/335/21 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 29.03.2023

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко