Постанова

від 28.03.2023 по справі 910/5566/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2023 р. Справа№ 910/5566/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ "АВТОДЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22 (суддя Гулевець О.В.) за позовом Приватного підприємства "ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ "АВТОДЕН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" про стягнення 14 201,68 грн

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне підприємство "ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ "АВТОДЕН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" про стягнення 14 201, 68 грн., з яких: 10 730, 94 грн. - основного боргу; 896, 92 грн. - пені; 106, 55 грн. - 3% річних; 1 194, 89 грн. - 10 % додаткового штрафу, 1 272, 38 грн. - інфляційних витрат.

Крім цього, позивач просив покласти на відповідача 30,00 грн. поштових витрат та 18 000 грн. витрат правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити придбаний товар, поставлений позивачем на виконання договору поставки №05-21.

Згодом, позивачем подано до суду заяву, в якій він просив зменшити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 10 730,94 грн., у зв`язку з його оплатою відповідачем.

Місцевим господарським судом було прийнято вказану заяву.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 446,60 грн - пені, 597,44 грн - штраф, 52,99 грн - 3% річних, 703,04 грн - інфляційних втрат, 633, 75 грн - витрат на правову допомогу, 25,04 грн - витрат на відправлення поштової кореспонденції, 314,47 грн - судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи дане рішення в частині задоволення позовних вимог суд виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасності оплати отриманого товару.

При цьому, враховуючи допущені порушення при розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, вимоги про стягнення вказаних нарахувань були задоволені частково.

Крім цього, судом було зменшено розмір пені, штрафу та 3 % річних на 50 %.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким стягнути з відповідача 896,92 грн - пені, 106,55 грн - 3% річних, 1194,89 грн - 10% додаткового штрафу, 1272,38, грн. - інфляційних втрат, 30,00 грн - поштові витрати на відправлення поштової кореспонденції, 18000,00 грн - суму оплати наданих послуг та компенсації витрат на професійну правничу допомогу, 2481,00 грн - суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на вірність його розрахунку пені, річних та інфляційних, а також на протиправність висновку суду першої інстанції щодо зменшення на 50 % пені, штрафу та 3 % річних.

Також, в апеляційній скарзі апелянт не погоджується зі зменшенням до 5 000 грн. витрат професійної правничої допомоги та вважає, що на відповідача слід покласти судовий збір у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі №910/5566/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ "АВТОДЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

Від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено заперечення проти задоволення її вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми інфляційних, з наступних підстав.

Між Приватним підприємством "Торговельний дім "АВТОДЕН" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" (покупець, відповідач) 25.03.2021 укладений договір поставки №05-21 (надалі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність) покупця товар (партію товару) у відповідності до замовлено покупця, а покупець зобов`язується приймати товар (партію товару) та проводити оплату за товар (партію товару) на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

Постачальник зобов`язується здійснити поставку замовленої партії товару покупцю протягом 2 (двох) днів з дня (дати) виставлення та погодження рахунку на оплату замовленого товару (партії товару) (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.3 договору передача товару (партії товару) постачальником і його приймання покупцем по асортименту, кількості та ціни здійснюється на підставі видаткової (товарної) накладної.

Відповідно до п. 5.1. договору визначено, що розрахунок за отриманий товар (партію товару) здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості товару (партії товару) на протязі та не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня передачі товару (партії товару) покупцю у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника зазначений у п. 15 договору. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 7.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не оплати за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. У разі прострочення сплати вартості товару (партії товару) більш ніж на 7 (сім) календарних днів покупець зобов`язаний сплатити постачальнику додатковий штраф у розмірі 10% від вартості партії товару. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців і нарахування за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 948,99 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні: №95 від 16.02.2022 у сумі 6 807,85 грн, №113 від 21.02.2022 у сумі 5 141,14 грн.

Відповідач здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №330210 від 23.05.2022, №330583 від 10.06.2022, №330901 від 24.06.2022 та №331093 від 08.07.2022.

Позивач у заяві про зменшення позовних вимог, просив зменшити заявлені вимоги на суму основного боргу у розмірі 10 730,94 грн., у зв`язку з її оплатою відповідачем та стягнути з останнього пеню у розмірі 896,92 грн, 3% річних у розмірі 106,55 грн, 10% додаткового штрафу у сумі 1194,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 272,38 грн.

Місцевим господарським судом вказані вимоги задоволено частково.

Так, судом встановлено, що оскільки останнім днем закінчення строку оплати за видатковою накладною №95 від 16.02.2022 є 02.03.2022 та за видатковою накладною №113 від 21.02.2022 є 07.03.2022, то нарахування пені та 3% річних слід здійснювати з 03.03.2022 та 08.03.2022.

Враховуючи вказані періоди, судом було здійснено перерахунок, заявлених позивачем до стягнення пені та 3% річних, та вказано, що їх обґрунтованими розмірами є 893,20 грн. (пеня) та 105,99 грн. (3% річних).

Стосовно вимоги про стягнення інфляційних, суд задовольняючи її частково, виходив з наступного.

З розрахунку позивача вбачається, що позивач здійснює нарахування інфляційних втрат за місяці, в які мала бути здійснена оплата за поставлений товар, в той час як, нарахування інфляційних втрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Отже, нарахування інфляційних втрат на заборгованість за видатковими накладними №95 від 16.02.2022 та №113 від 21.02.2022 має здійснюватися з квітня 2022 року.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат судом встановлено, що їх обґрунтована сума становить 703,04 грн.

В свою чергу, вимога про стягнення штрафу у розмірі 1 194,89 грн. була визнана судом обґрунтованою.

При цьому, враховуючи оплату відповідачем товару, період прострочення оплати який є незначним, також враховуючи введення воєнного стану в Україні, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків, встановлені судом обставини щодо причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, а також з огляду на загальні засади, встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, суд першої інстанції прийшов до висновку про зменшення розміру 3% річних, пені та штрафу до 50%.

Позивач, вважаючи необґрунтованим визначення судом першої інстанції початкової дати прострочення оплати товару, не погоджуючись зі здійсненим перерахунком інфляційних, а також зі зменшенням розміру 3% річних, пені та штрафу до 50%, звернувся до суду з даною апеляційною скаргою.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивача частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою правочин, укладений між сторонами, є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1. договору визначено, що розрахунок за отриманий товар (партію товару) здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості товару (партії товару) на протязі та не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня передачі товару (партії товару) покупцю у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника зазначений у п. 15 договору. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними №95 від 16.02.2022 та №113 від 21.02.2022 позивач поставив відповідачу товару на суму 11 948,99 грн.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що ним вчинені розрахунки пені та 3% річних відповідно до вказаної умови п. 5.1. договору із застосуванням 14-тиденного строку оплати з дня передачі товару, а саме:

за видатковою накладною №95 (дата поставки товару - 16.02.2022; останній строк оплати - 01.03.2022; нарахування пені та 3 % річних - з 02.03.2022);

за видатковою накладною №113 (дата поставки товару - 21.02.2022; останній строк оплати - 07.03.2022; нарахування пені та 3 % річних - з 08.03.2022).

З наведеного вбачається, що позивач починає обраховувати 14-тиденний строк оплати саме з того дня, в який було передано товар відповідачу, а не з наступного.

Стосовно вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, початок перебігу строку оплати товару починається не з дня отримання товару, а з наступного дня, згідно вимог ст. 253 Цивільного кодексу України.

Таким чином, за видатковою накладною №95 датою поставки товару є 16.02.2022, тобто з наступного дня, а саме з 17.02.2022 розпочинається 14-тиденний строк для його оплати, який спливає - 02.03.2022, відповідно прострочення оплати товару починається з наступного дня, а саме з 03.03.2022, як вірно визначив суд першої інстанції.

Крім цього, за видатковою накладною №113 датою поставки товару є 21.02.2022, отже з наступного дня, тобто з 22.02.2022 розпочинається 14-тиденний строк для його оплати, який відповідно спливає - 07.03.2022, а прострочення оплати товару починається з наступного дня - з 08.03.2022 (вказаний період вірно визначено позивачем у розрахунку).

Таким чином, обґрунтованим початком періоду прострочення оплати товару, поставленого за видатковими накладними №95 та №113 є 03.03.2022 та 08.03.2022 відповідно.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 7.2.1. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не оплати за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. У разі прострочення сплати вартості товару (партії товару) більш ніж на 7 (сім) календарних днів покупець зобов`язаний сплатити постачальнику додатковий штраф у розмірі 10% від вартості партії товару. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців і нарахування за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Здійснивши перерахунок пені за період з 03.03.2022 за видатковою накладною №95 від 16.02.2022 судом першої інстанції встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у сумі 500,23 грн.

В свою чергу, розрахунок пені за видатковою накладною №113 від 21.02.2022 у сумі 392,97 грн. судом визнано обґрунтованим.

Крім цього, місцевим господарським судом було здійснено перерахунок 3% річних за період з 03.03.2022 за видатковою накладною №95 від 16.02.2022 та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у сумі 60,36 грн.

При цьому, розрахунок 3% річних за видатковою накладною №113 від 16.02.2022 у сумі 45,63 грн визначено судом арифметично правильним.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що судом було самостійно змінено період нарахування пені та річних за видатковою накладною №95, а саме його кінцеву дату (22.05.2022 замість визначеної позивачем 23.06.2022).

Стосовно наведеного колегія суддів вказує, що зазначення судом кінцевої дати нарахування пені та річних за видатковою накладною №95 - 22.05.2022 є в вочевидь друкарською помилкою, оскільки суми пені та 3% річних, отримані внаслідок перерахунку за такий період (з 03.03.2022 по 22.05.2022) складають лише 302, 16 грн. та 45,32 грн. відповідно, тоді як судом вказано, що сумами пені та річних, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого за видатковою накладною №95 є 500, 23 грн. (пеня) та 60,36 грн. (3 % річних).

Згідно перерахунку апеляційного суду наведені суми у розмірі 500, 23 грн. (пеня) та 60,36 грн. (3 % річних) є загальними сумами нарахувань за видатковою накладною №95 саме за період з 03.03.2022 по 23.06.2022.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованими сумами за прострочення оплати товару, поставленого на підставі видаткових накладних № 95 та №113 є 893,20 грн. (пеня) та 105,99 грн. (3% річних).

Щодо нарахованого штрафу, то місцевий господарський суд, пославшись на п. 7.2.1 договору, вірно вказав, що враховуючи наявність прострочення з оплати товару понад 7 календарних днів, оскільки розрахунок штрафу є арифметично вірним, вимога про стягнення 1194,89 грн штрафу є обґрунтованою.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 1 272, 38 грн. інфляційних втрат та її часткове задоволення судом на суму 703,04 грн., слід зазначити наступне.

Як вже було вказано, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нарахування інфляційних втрат на заборгованість за видатковими накладними №95 від 16.02.2022 та №113 від 21.02.2022 має здійснюватися з квітня 2022 року, оскільки нарахування інфляційних втрат має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

При перевірці, здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат, колегією суддів враховано позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, згідно якої сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Враховуючи те, що прострочення оплати товару за видатковими накладними №95 від 16.02.2022 та №113 від 21.02.2022 складає більше півмісяця (за видатковою накладною №95 з 03.03.2022, за видатковою накладною №113 з 08.03.2022), тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу, тобто висновок суду про нарахування інфляційних втрат з квітня 2022 року є неправильним.

В свою чергу, розрахунок позивача відповідає наведеній методиці.

При цьому, апеляційним судом не було встановлено помилки у здійсненому позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з березня 2022 року по травень 2022 року.

Таким чином, вимога про стягнення 1 272, 38 грн. інфляційних втрат є обґрунтованою, а тому відповідно рішення суду підлягає зміні у наведеній частині.

Стосовно висновку місцевого господарського суду про зменшення сум 3% річних, пені та штрафу до 50% на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України та непогодження апелянта з таким зменшенням, колегія суддів зазначає наступне.

Так, частина третя статті 551 Цивільного кодексу України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При чому законодавцем не визначено переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

У свою чергу норми статті 233 Господарського кодексу України визначають як обставини, що беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть учать у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, з огляду на те, що період прострочення оплати є незначним, також враховуючи введення воєнного стану в Україні, відсутність доказів понесення позивачем збитків, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних, пені та штрафу до 50%, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у сумі 52,99 грн, пеня у сумі 446,60 грн, штраф у сумі 597,44 грн.

Таке зменшення, за висновком колегії суддів є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування судового рішення в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суд першої інстанції в повній мірі дослідив відповідні обставини, передбачені зазначеними статтями та правильно застосував їх положення.

Стосовно заперечень апелянта проти зменшення судом першої інстанції витрат правничої допомоги до 5000 грн., слід зазначити наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 18 000 грн. заявник надав: договір про надання правової (правничої) допомоги від 21.06.2022 та додаткову угоду до нього, акт № 1 приймання - передачі наданих послуг від 23.06.2022.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.

Проте, поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат" є різними. Розділяючи ці поняття, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 21.06.2022 до договору клієнт зобов`язується сплатити на користь Адвокатського об`єднання гонорар, розмір якого визначається шляхом множення фактичної кількості годин, витрачених адвокатом на надання правової (правничої) допомоги за договором, на вартість 1 (однієї) години роботи Адвокатського об`єднання, в особі адвоката, яка становить 3 000,00 грн, які включають консультацію, час вивчення нормативно - правового регулювання спірних правовідносин, час аналізу судової практики з подібних спорів, розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, час на підготовку позовної заяви з формуванням пакету документів та розрахунками, час участі адвоката у судових засіданнях, час ознайомлення адвоката з матеріалами справи, час підготування адвокатом відзивів, заперечень, заяв, уточнень (доповнень), час отримання адвокатом документів, час адвоката на здійснення поштового відправлення, час проїзду адвоката до господарського суду та інші процесуальні дії пов`язані із належним виконанням договору в рамках розгляду справи у господарському суді.

Згідно акту № 1 приймання - передачі наданих послуг від 23.06.2022 позивачу були надані наступні послуги:

вивчено (проаналізовано) надані клієнтом документи (0,5 години, вартістю 1500 грн.);

надано клієнту усні консультації та роз`яснення з питань спору та спільно з клієнтом визначено правову позицію (0,5 години, вартістю 1500 грн.);

підготовлено позовну заяву, здійснено необхідні розрахунки та сформовано пакети документів для подання позову до суду (5 годин, вартістю 15 000 грн.).

Колегія суддів враховує, що надання таких послуг як вивчення наданих клієнтом документів , а також надання клієнту усних консультації, роз`яснення з питань спору та спільного з клієнтом визначення правової позиції, хоча й виділені як окремі послуги, однак фактично охоплюються послугою з підготовки позовної заяви.

Стосовно часу витраченого адвокатом на надання такої послуги як підготовлення позовної заяви, здійснення необхідних розрахунків та формування пакетів документів для подання позову до суду, то на переконання колегії суддів, наведені адвокатом стадії поглинаються такою послугою як складання позовної заяви, а тому вказаний час (5 год.) не відповідає критеріям реальності та розумності.

Відтак, визначений розмір гонорару адвокатом щодо сплати його послуг за складання позову не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Такі витрати (в заявленому до стягнення обсязі) не є неминучими та не відповідають критерію розумності та реальності у встановлених судом обставинах щодо надання правової допомоги адвокатом у цій справі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Розміром витрат, який відповідає наведеним критеріям є 5 000 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача поштові витрати за цим позовом у сумі 30,00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судові витрати позивача на відправлення поштової кореспонденції у сумі 30,00 грн підтверджуються фіскальним чеком від 25.06.2022.

Враховуючи часткове задоволення позову, витрати по сплаті судового збору, правничої допомоги, а також поштові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Місцевим господарським судом при розрахунку сум судового збору, витрат правничої допомоги, а також поштових витрат не було враховано наведеного та покладено тим самим на позивача частину вказаних витрат, які повинні відшкодовуватися за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Окрім наведеного, судом першої інстанції не було враховано наступного.

Згідно ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Позивач у заяві про зменшення позовних вимог не підтримав свої вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 10 730, 94 грн., враховуючи його сплату останнім після пред`явлення позову до суду.

При цьому, позивач просив покласти на відповідача, зокрема, суму судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, витрати правничої допомоги та поштові витрати.

З урахуванням наведеного, покладення на позивача судового збору, витрат правничої допомоги та поштових витрат в частині вимоги про стягнення основного боргу є необґрунтованим.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми інфляційних. В решті рішення - залишається без змін.

Крім цього, враховуючи зміну рішення у вказаній частині, та з огляду на зазначені вище порушення, які були допущені судом першої інстанції при розрахунку сум судового збору, витрат правничої допомоги, а також поштових витрат, наведені витрати також підлягають перерахунку.

Також, з урахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за її подання покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговельний дім "АВТОДЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22 змінити в частині суми інфляційних втрат, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" на користь Приватного підприємства "Торговельний дім "АВТОДЕН" пеню у розмірі 446,60 грн., штраф у розмірі 597,44 грн., 3% річних у розмірі 52,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 272,38 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4 994 грн., витрати на відправлення поштової кореспонденції у розмірі 29,96 грн. та судовий збір у розмірі 2 478,02 грн.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/5566/22 - залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" на користь Приватного підприємства "Торговельний дім "АВТОДЕН" 3 717,03 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 28.03.2023 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна