Рішення

від 30.03.2023 по справі 904/679/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2023м. ДніпроСправа № 904/679/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ердемір" (м. Покровськ, Донецька область)

до Акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором № 03/22/17 від 27.01.2022 у загальному розмірі 554 175 грн. 39 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.03.2023)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ердемір" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду просив суд стягнути з Акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 03/22/17 від 27.01.2022 у загальному розмірі 1 051 713 грн. 39 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 497 538 грн. 200 коп. - основний борг;

- 347 108 грн. 80 коп. - пеня;

- 182 548 грн. 91 коп. - інфляційні втрати;

- 24 517 грн. 68 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №03/22/17 від 27.01.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 07.02.2022 по 22.02.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 497 538 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 в сумі 347 108 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період квітня по листопад 2022 року у сумі 182 548 грн. 91 коп., а також 3% річних за період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 у сумі 24 517 грн. 68 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Крім того, від позивача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №6434/23 від 08.02.2023), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вказане, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 12735/23 від 15.03.2023), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- Акціонерне товариство "Дніпропетровський завод прокатних валків" на дату подання відзиву не має заборгованості з оплати за отриману продукцію на підставі договору №03/22/17 від 27.01.2022. Заборгованість, про яку зазначає позивач у своєму позові, була сплачена відповідачем наступним чином: 1) 13.01.2023 на суму 200 000 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 67; 2) 20.01.2023 на суму 200 000 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 130; 3) 03.02.2023 на суму 97 538 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 193 (з урахуванням листа про зміну призначення платежу від 03.02.2023);

- позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукцію у лютому 2023 року - у період дії для відповідача форс-мажорних обставин. Прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з оплати за отриманий товар продовжує тривати та обумовлене дією надзвичайних, невідворотних та об`єктивних форс-мажорних обставин. Зважаючи, що строк виконання зобов`язань за договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин, звернення позивача до суду із вимогами про сплату заборгованості за договором є передчасним;

- у зв`язку з цим відповідач вважає такими, що суперечать нормам закону та умовам договору, вимоги позивача про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені з 24.0.2022.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 14797/23 від 27.03.2023), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідач у відзиві обмежився лише посиланням на те, що відповідачем сплачено суму заборгованості за договором, а саме: 1) 13.01.2023 платіжною інструкцією № 67 - 200 000 грн. 00 коп.; 2) 20.01.2023 платіжною інструкцією № 130 - 200 000 грн. 00 коп.; 3) 03.02.2023 платіжною інструкцією № 193 (з урахуванням листа про зміну призначення платежу від 03.02.20223) - 97 538 грн. 00 коп., а також посилаючись на форс - мажорні обставини, зазначив, що строк виконання зобов`язань за договором нібито відкладено на період дії таких форс - мажорних обставин;

- відповідач жодним чином не спростував факту неналежного виконання зобов`язань за договором (тобто виконання їх з порушенням строків, визначених договором), розміру заявлених позивачем штрафних санкцій;

- сплата відповідачем основної заборгованості по договору жодним чином не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором, а отже вимоги позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних виплат та пені є законними та обґрунтованими;

- лист Торгово - промислової палати України жодним чином не може звільняти відповідача від обов`язку відповідача щодо оплати вартості поставленої йому за договором продукції.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. суду №14796/23 від 27.03.2023) в якій він зазначив таке:

- сума заборгованості була нарахована позивачем станом на 17.01.2023;

- відповідачем було долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву від 15.03.2023 № 49/19, зі змісту якого вбачається, що відповідачем сплачено суму основної заборгованості за договором, а саме:

1) 13.01.2023 платіжною інструкцією № 67 - 200 000 грн. 00 коп.;

2) 20.01.2023 платіжною інструкцією № 130 - 200 000 грн. 00 коп.;

3) 03.02.2023 платіжною інструкцією № 193 (з урахуванням листа про зміну призначення платежу від 03.02.20223) - 97 538 грн. 00 коп. Копії відповідних платіжних документів були долучені до відзиву відповідача.

- відповідачем сплачено основну заборгованість по договору в повному обсязі (497 538 грн. 00 коп.), а отже подальший розгляд відповідних позовних вимог є недоцільним

- на цей час з відповідача підлягає стягненню загальна сума боргу у розмірі 554 175 грн. 39 коп., з яких 24 517 грн. 68 коп. - 3% річних, 182 548 грн. 91 коп. - інфляційні витрати, 347 108 грн. 80 коп. - пеня.

Суд відзначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

Оскільки заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 14.04.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд відзначає, що вимоги ухвали суду від 13.02.2023 щодо витребування договору поставки відповідачем не виконані, при цьому, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі доказами, які є достатніми для правильного вирішення спору.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, 36% річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 27.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ердемір" (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Дніпропетровський завод прокатних валків" (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 03/22/17 (далі - договір, а.с. 17-21), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі передати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених у договорі прийняти та оплатити продукцію.

У пункті 12.1. договору сторони домовились, що договір набуває чинності після його підписання і діє до 31.12.2024. Закінчення строку договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість та ціна продукції, що є предметом поставки за договором визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору продукція постачається партіями відповідно до письмових заявок покупця, за рахунок та транспортом постачальника, якщо інше не вказується в специфікації.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 4.2. договору базисні умови постачання продукції: DDP (м.Дніпро, вул. Яхненківська,буд. 2) (згідно з правилами Інкотермс 2010 року), якщо інше не вказується в специфікації.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що строк постачання продукції вказується в специфікації.

У відповідності до вказаних вище умов договору, сторонами було підписано:

- Специфікацію № 1 від 27.01.2022, в якій сторони узгодили умови поставки товару на суму 465 000 грн. 00 коп. (а.с.23);

- Специфікацію № 2 від 09.02.2022, в якій сторони узгодили умови поставки товару на суму 502 000 грн. 00 коп. (а.с.24);

- Специфікацію № 3 від 18.02.2022, в якій сторони узгодили умови поставки товару на суму 525 000 грн. 00 коп. (а.с.23).

Пунктом 4.5. договору передбачено, що право власності на продукцію за договором, переходить до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної/акту приймання-передачі товарно-транспортної накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з 07.02.2022 по 22.02.2022 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1 847 538 грн. 00 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № PH-0000009 від 07.02.2022 на суму 202 833 грн. 00 коп. (а.с. 25);

- видаткової накладної № PH-0000016 від 11.02.2022 на суму 210 648 грн. 00 коп. (а.с. 28);

- видаткової накладної № PH-0000017 від 11.02.2022 на суму 230 547 грн. 00 коп. (а.с. 31);

- видаткової накладної № PH-0000060 від 22.02.2022 на суму 234 255 грн. 00 коп. (а.с. 34);

- видаткової накладної № PH-0000061 від 22.02.2022 на суму 241 395 грн. 00 коп. (а.с. 37);

- видаткової накладної № PH-0000062 від 22.02.2022 на суму 236 355 грн. 00 коп. (а.с. 40);

- видаткової накладної № PH-0000063 від 22.02.2022 на суму 249 165 грн. 00 коп. (а.с. 43);

- видаткової накладної № PH-0000064 від 22.02.2022 на суму 242 340 грн. 00 коп. (а.с. 46).

До кожної з вказаних видаткових накладних в матеріалах справи наявні Акти приймання металів чорних (вторинних) та товарно-транспортні накладні.

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (Специфікацій №№ 1, 2, 3), у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними від 07.02.2022, 11.02.2022 та від 22.02.2022, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача без будь-яких зауважень та скріплені відтиском печатки підприємства.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, відповідно до умов пунктів 3.1., 3.2. договору розрахунки за продукцію здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в договорі, на підставі рахунку на оплату постачальника. Покупець здійснює оплату продукції протягом 45 календарних днів з дати отримання продукції та оригіналу рахунку на оплату продукції, якщо інше не вказується в специфікації.

Як убачається з умов Специфікацій №№ 1, 2, 3, сторонами були погоджені наступні умови оплати: протягом 45 календарних днів з дати постачання.

З матеріалів справи вбачається, що поставлений за спірними видатковими накладними від 07.02.2022, 11.02.2022 та від 22.02.2022 товар був оплачений відповідачем до моменту звернення із позовом до суду лише частково - в сумі 1 350 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- платіжним дорученням № 21920 від 15.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 49);

- платіжним дорученням № 21936 від 16.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 50);

- платіжним дорученням № 21956 від 17.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 51);

- платіжним дорученням № 22019 від 18.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 52);

- платіжним дорученням № 22038 від 21.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 53);

- платіжним дорученням № 22057 від 22.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 54);

- платіжним дорученням № 22067 від 23.02.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 55);

- платіжним дорученням № 302 від 14.10.2022 на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 56);

- платіжним дорученням № 407 від 08.12.2022 на суму 150 000 грн. 00 коп. (а.с. 57);

- платіжним дорученням № 450 від 15.12.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 58);

- платіжним дорученням № 37 від 09.01.2023 на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 59);

Як зазначає позивач та що не заперечується відповідачем, поставлений позивачем 07.02.2022, 11.02.2022 та від 22.02.2022 товар станом на момент звернення із позовом до суду у повному обсязі оплачений відповідачем не був, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 497 538 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 в сумі 347 108 грн. 80 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період квітня по листопад 2022 року у сумі 182 548 грн. 91 коп., а також 3% річних за період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 у сумі 24 517 грн. 68 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Враховуючи визначені у Специфікаціях №№ 1, 2, 3 до договору порядок та строк оплати поставленого 07.02.2022, 11.02.2022 та від 22.02.2022 товару, строк оплати товару на загальну суму 497 538 грн. 00 коп. станом на момент звернення із позовом до суду є таким, що настав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було долучено до матеріалів справи докази повного погашення відповідачем основного боргу на суму 497 538 грн. 00 коп., а саме:

1) 13.01.2023 на суму 200 000 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 67 (а.с.76);

2) 20.01.2023 на суму 200 000 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 130 (а.с.77);

3) 03.02.2023 на суму 97 538 грн. 00 коп. платіжною інструкцією № 193 (з урахуванням листа про зміну призначення платежу від 03.02.2023) (а.с.78).

Враховуючи вказані обставини, позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 554 175 грн. 39 коп., яка складається з наступних сум:

- 347 108 грн. 80 коп. - пеня;

- 182 548 грн. 91 коп. - інфляційні витрати;

- 24 517 грн. 68 коп. - 3% річних.

Враховуючи вказані вище обставини, судом встановлено, що поставлений позивачем у період з 07.02.2022 по 22.02.2022 товар був оплачений відповідачем із простроченням.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідно до умов пункту 8.1 договору в разі порушення покупцем строку оплати продукції, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період нарахування пені, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 в сумі 347 108 грн. 80 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с. 12-13), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с. 12-13), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 347 108 грн. 80 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період квітня по листопад 2022 року у сумі 182 548 грн. 91 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок здійснено вірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений до позовної заяви (а.с. 12), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 182 548 грн. 91 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 09.04.2022 по 18.01.2023 у сумі 24 517 грн. 68 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.13-14, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування, арифметично розрахунок здійснено вірно.

Отже, розрахунок 3% річних, долучений до позовної заяви (а.с. 13-14), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 24 517 грн. 68 коп.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- суд приймає до уваги причини невиконання своїх зобов`язань за договором перед позивачем, а саме: поставка товару відбулась 07.02.2022, 11.02.2022 та 22.02.2022 (безпосередньо перед введенням воєнного стану), а граничний строк оплати всього поставленого у спірний період товару припав на період існування воєнного стану, чого ніяк не міг передбачити покупець (відповідач) при всій своїй обачності та турботливості;

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання складає 554 175 грн. 39 коп. - це більше 111% від розміру основного зобов`язання станом на момент складання позовної заяви (497 538 грн. 00 коп.); більше того, під час розгляду справи судом встановлено, що, фактично, основна заборгованість за договором станом на момент звернення із позовом до суду становила 97 538 грн. 00 коп. (під час складання позовної заяви позивачем не було враховано здійснені відповідачем 13.01.2023 та 20.01.2023 погашення боргу на 400 000 грн. 00 коп), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- судом також враховується поведінка відповідача як до моменту звернення із позовом до суду, так і під час розгляду справи судом, а саме: відповідачем у більшій частині (близько 95%) товар був оплачений у добровільному порядку та до звернення позивача із позовом до суду; під час розгляду справи судом відповідач наявність прострочення, фактично, не заперечував, надав пояснення з приводу причин, які зумовили неможливість виконання його зобов`язань за договором перед позивачем; також здійснив повне погашення заборгованості 03.02.2023 (з урахуванням листа щодо зміни призначення платежі). Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, а також добровільність його повного виконання на момент прийняття рішення судом;

- щодо суми 97 538 грн. 00 коп., якою остаточно було погашено основну заборгованість за договором, то суд позбавлений можливості встановити дату її зарахування в рахунок погашення спірного основного боргу, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази щодо дати отримання позивачем листа від 03.02.2023, яким відповідач змінив призначення здійсненого ним 03.02.2023 платежу на суму 150 000 грн. 00 коп.; при цьому, якщо припустити, що вказаний лист був отриманий позивачем в цей же день - 03.02.2023, то станом на момент звернення із позовом до суду (06.02.2023), у відповідача була відсутня основна заборгованість за договором перед позивачем;

- судом також враховано, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення. Більше того, заявлені до стягнення суми не є основним боргом, тому при зменшенні розміру пені позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені на 70%, а саме: до 104 132 грн. 64 коп. (347 108,80 - 70%).

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вказане, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 104 132 грн. 64 коп.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

У розділі 9 договору сторонами були визначені умови щодо форс-мажорних обставин.

Згідно з пунктом 9.1. договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по договору у випадку, якщо таке невиконання або неналежне виконання зобов`язань зумовлене дією обставин непереборної сили (форс-мажор), а саме: пожежі, стихійного лиха, збройного конфлікту, епідемії, карантину, пандемії, надзвичайної ситуації в сфері охорони здоров`я, тощо, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, обмежувальні дії влади, інші законні заходи вказаних органів, які роблять неможливим виконання сторонами умов договору або перешкоджають такому виконанню договору.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що в разі виникнення форс-мажорних обставин, термін виконання сторонами своїх зобов`язань за договором подовжується на термін дії цих обставин.

За умовами пункту 9.3. договору наявність зазначених обставин повинна бути підтверджена документом, виданим Торгово-промисловою палатою України.

Слід також відзначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан в контексті наявності форс-мажорних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № ДФЛ-0202/22 від 02.02.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки суд зменшує розмір пені витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в цій частині, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) в сумі 8 312 грн. 63 коп.

Щодо частини витрат по сплаті судового збори за вимоги, які в процесі розгляду справи судом були позивачем зменшені, суд роз`яснює, що питання повернення вказаної частини судового збору може бути вирішене судом в порядку, встановленому Законом України "Про судовий збір" (після надходження відповідної заяви про повернення судового збору від позивача за окремою ухвалою суду).

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ердемір" до Акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" про стягнення заборгованості за договором № 03/22/17 від 27.01.2022 у загальному розмірі 554 175 грн. 39 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.03.2023) - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" (вулиця Яхненківська, будинок 2, м. Дніпро, 49023; ідентифікаційний код 00187375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ердемір" (вулиця Прокоф`єва, будинок 111, офіс 22а, м. Покровськ, Донецька область, 85302; ідентифікаційний код 44555110) - 104 132 грн. 64 коп. - пені, 182 548 грн. 91 коп. - інфляційних втрат, 24 517 грн. 68 коп. - 3% річних та 8 312 грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 30.03.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко