Рішення

від 30.03.2023 по справі 906/1035/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 906/1035/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 906/1035/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Строкача Івана Григоровича

до Фізичної особи-підприємця Бабич Марини Леонідівни

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

15 листопада 2022 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Житомирської області від Строкача Івана Григоровича (позивач) надійшла позовна заява б/н від 14.11.2022 року до Бабич Марини Леонідівни (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 510 102,96 грн., з них: заборгованості з орендної плати - 340 000,00 грн. (триста сорок тисяч гривень), заборгованості за комунальні платежі - 7199,76 грн. (сім тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень 76 копійок) та матеріальних збитків - 162 903,20 грн. (сто шістдесят дві тисячі дев`ятсот три гривні 20 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 020120-46 від 02.01.2020 року.

Ухвалою Господарського суд Житомирської області від 21.11.2022 року справу № 906/1035/22 за позовом Строкача Івана Григоровича до Бабич Марини Леонідівни стягнення 510 102,96 грн. передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

15.12.2022 року матеріали справи № 906/1035/22 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі № 906/1035/22 позовну заяву б/н від 14.11.2022 року Строкача Івана Григоровича до Бабич Марини Леонідівни про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Строкачу Івану Григоровичу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105493315710 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі № 906/1035/22 вручено позивачу - 30.12.2022 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 04.01.2023 року (включно).

29.12.2022 року через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Строкача Івана Григоровича надійшла заява № 03 від 29.12.2022 року «Про усунення недоліків».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/1035/22, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Фізичній особі-підприємцю Бабич Марині Леонідівні за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 16.02.2023 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі № 906/1035/22 від 10.01.2023 року є 16.02.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 03.03.2023 року (включно).

27.02.2023 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що; позивачем не доведено право власності на орендоване приміщення, тому не доведено його право виступати позивачем у даній справі; у позивача не було правових підстав збільшувати розмір орендної плати; позивач завчасно не повідомив відповідача про зміну розміру орендної плати; розмір орендної плати змінений не був; позивач не надавав і не надсилав рахунків на оплату комунальних послуг і строк виконання зобов`язань по сплаті комунальних послуг для відповідача не настав; позивачем не доведено факту понесення витрат, які зобов`язувалась відшкодовувати відповідач; в частині стягнення 7199,76 грн. позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права; витрати на проведення експертизи не є судовими витратами; експертний висновок містить недостовірні дані, експертом використано завідомо завищені розцінки, предмет дослідження не стосується предмету спору, отже не є належним доказом; позивачем не доведено факту наявності матеріального збитку. За вказаних обставин відповідач просить відмовити у позові та закрити провадження у справі.

28.03.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про продовження позивачу процесуального строку на подання відповіді на відзив до 03.04.2023 року. Подана заява обгрунтована тим, що відзив на позовну заяву позивач отримав 22.03.2023 року, що підтверджується скріншотом з веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 1002503810286, а представник з ним ознайомився 24.03.2023 року. Для подання відповіді на відзив представнику позивача потрібно більше часу у зв`язку із участю представника у інших судових засіданнях.

За приписами ч. 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У відповідності до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Ордер на надання правової допомоги, яким адвокат підтверджує свої повноваження, має бути оформлений відповідно до вимог, встановлених Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішення Ради адвокатів України № 41 від 12.04.2019 року.

Судом встановлено, що подана заява у системі «Електронний суд» сформована Дегтярьовою Оксаною Петрівною.

У поданій заяві Дегтярьова Оксана Петрівна зазначає, що є представником позивача - Фізичної особи-підприємця Строкача Івана Григоровича.

На підтвердження повноважень представника до заяви додано ордер серії ВІ № 1118569 від 23.12.2022 року.

Відповідно до п. 12 Положення про ордер, ордер містить наступні реквізити:

12.1. Серію, порядковий номер ордера;

12.2. Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога;

12.3. Посилання на договір про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа;

12.4. Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

12.5. Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане;

12.6. Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об`єднання та його місцезнаходження);

12.7. Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, яке видає ордер;

12.8. Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги;

12.9. Дату видачі ордера;

12.10. Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат");

12.11. Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі "Адвокат");

12.12. Підпис керівника адвокатського бюро / адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро / адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро / адвокатським об`єднанням;

12.13. Двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ;

12.14. Реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.

Верховний Суд у своїх рішеннях дотримується позиції про те, що в разі коли ордер на надання правової допомоги не містить обов`язкових реквізитів, то він не може вважатися належним документом для здійснення представництва, а тому адвокат, який його надав, не мав права підпису (ухвали КГС ВС від 02.04.2018 року у справі № 910/11162/17, від 07.08.2018 року у справі № 905/2497/17, від 23.02.2018 року у справі № 13/187, від 16.04.2018 року у справі № 922/1676/15, від 21.05.2018 року у справі № 18/257, від 09.08 2018 року у справі № 916/3266/17, від 12.09.2018 року у справі № 905/2865/17, від 02.05.2018 року у справі № 910/16014/17, від 30.03.2018 року у справі № 908/1843/17).

Судом встановлено, що ордер серії ВІ № 1118569 від 23.12.2022 року не містить підпису адвоката Дегтярьової Оксани Петрівни, яка надає правову допомогу у даній справі та підпису керівника Адвокатського об`єднання «Ваш надійний адвокат» та відтиску печатки адвокатського об`єднання, отже ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1118569 не містить обов`язкових реквізитів, визначених п. 12 Положення про ордер.

За наведених обставин, повноваження Дегтярьової Оксани Петрівни на представництво інтересів Фізичної особи-підприємця Строкача Івана Григоровича, в тому числі на подання заяви про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив у даній справі належним чином не підтверджені.

Водночас суд зазначає, що до відзиву на позовну заяву відповідач долучив докази його направлення позивачу за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 6-в, кв. 1, а саме: фіскальний чек від 25.02.2023 року, накладну № 1002003928647 та опис вкладення у цінний лист від 25.02.2023 року.

З відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 1002003928647 вбачається, що відзив на позов з доданими на нього документами не був отриманий позивачем «з інших причин».

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Строкачем Іваном Григоровичем, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Бабич Мариною Леонідівною, як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 020120-46 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення на строк встановлений договором, а орендар, у свою чергу, зобов`язується прийняти приміщення у користування та сплачувати орендну плату та інші платежі на умовах договору.

Відповідно до п.1.2. договору приміщення передається орендарю для використання за цільовим призначенням, а саме для розміщення магазину продовольчих товарів.

Пунктом 1.5. договору визначено, що орендодавець є власником приміщення на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 19 травня 1998 року за реєстровим № 1417-П.

Відповідно до п. 2.1. договору місце знаходження приміщення: м. Київ, вул. Білоруська, 30. Орендне приміщення розташоване на I поверсі і займає 94,0 кв.м. згідно поверхового плану будівлі (поверховий план будівлі додається до договору).

За змістом п. 2.2. договору сторони домовились, що вартість об`єкта оренди з урахуванням індексації складає: 3 000 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 2.3. договору характеристика приміщення та його стан зазначається сторонами у актах приймання передачі на момент передачі приміщення в користування та його повернення.

Згідно з п. 2.4. договору на момент підписання договору приміщення перебуває у технічно справному стані, придатному для використання за цільовим призначенням згідно договору.

Відповідно до п. 3.1. договору строк договору починається з дня передачі приміщення орендарю та підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (додаток №1, який є невід`ємною частиною даного договору)

Пунктом 3.4. договору сторони погодили, що орендар має право, не пояснюючи причини, розірвати договір у односторонньому порядку, письмово попередивши орендодавця за два місяці до дати розірвання договору.

Строк дії договору припиняється в інших випадках, передбачених договором, або чинним законодавством (п. 3.5. договору).

Статтею 4 договору позивач та відповідач визначили розмір плати за користування приміщенням та порядок розрахунків. Зокрема, п. 4.1. договору передбачено щомісячну орендну плату за користування приміщенням - 10 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.2. договору орендар протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання акту прийому-передачі нежитлових приміщень, перераховує в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця авансом плату за останній місяць користування приміщенням, у розмірі 10 000,00 грн. без ПДВ на підставі відповідного рахунку орендодавця.

Пунктом 4.3. договору визначено, що орендна плата сплачується за час фактичного користування приміщенням. Якщо час фактичного використання приміщення менше ніж календарний місяць, орендна плата сплачується пропорційно фактичному часу використання приміщення.

Відповідно до п. 4.4. договору орендна плата сплачується орендарем до 7-го числа кожного місяця на поточний рахунок орендодавця.

За умовами п. 4.5. договору орендар зобов`язується відшкодувати орендодавцю суму витрат, пов`язаних з водопостачанням, споживанням теплової енергії, експлуатаційні витрати, щомісячно, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця грошової суми, що розраховується пропорційно займаної площі орендарем, згідно наданих орендодавцем рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання або надсилання такого рахунку. Один раз на рік сплачується податок на нерухоме майно - земельний податок в розмірі 1/3 від суми наданої в податковому повідомленні ГУ ДПС м. Києва.

Згідно з п. 4.6. договору перегляд розміру орендної плати може бути змінений на протязі строку дії даного договору в разі зміни в податковому законодавстві України, що призводить до збільшення податкових платежів орендодавця у вигляді сплати їм податку з доходу, що надходить від орендаря у вигляді орендної плати, але не частіше одного разу на рік.

Відповідно до п. 5.1. договору орендодавець зобов`язаний передати приміщення орендарю, а орендар прийняти його на протязі одного дня після підписання договору, про що сторони складають акт приймання-передачі приміщення.

Вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням сторонами акту приймання-передачі приміщення. В акті зазначається: відповідність площі займаного приміщення згідно поверхового плану; технічний стан приміщення; показники лічильників (х/водопостачання, електроенергії) на час підписання договору (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.3., 5.4. договору орендар повинен повернути приміщення в 3-денний термін з дати закінчення строку дії договору, а орендодавець прийняти таке приміщення в стані не гіршому, що існував на день його передачі орендарю, з урахуванням нормального зносу. Сторони погоджуються, що у випадку, якщо після закінчення строку договору, орендодавець ігнорує повернення приміщення (відмовляється від зустрічі сторін, не відповідає на листи), електронні та телефонні зв`язки та інше), то орендар має право створити комісію у складі свого уповноваженого представника та незалежного представника від комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» для складання відповідного акту. Цей акт комісії є підставою для: передання приміщення на зберігання третій особі; визнання договору оренди таким, що припинив свою дію.

У відповідності до п. 8.1.4. договору орендар має право вимагати припинення цього договору у випадках і на підставах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

За змістом п. 8.1.5. договору орендар має право передавати в оренду приміщення без письмової згоди орендодавця на строк, що не перевищує строк дії цього договору, за умови дотримання положення даного договору.

Відповідно до п. 12.1. договору договір набуває чинності з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення повноважними представниками сторін та з моменту передачі приміщення за цим актом. Договір діє два роки одинадцять місяців з моменту набуття договором чинності.

Зміни та доповнення до цього договору повинні бути складені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Всі повідомлення, що направляються сторонами один-одному, відповідно до цього договору, повинні бути здійснені в письмовій формі і будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим (цінним) листом, телеграфом, по телетайпу, або доставлені особисто за вказаними у реквізитах адресами сторін (п. 14.2., 14.3. договору).

Пунктом 14.9. договору визначено, що орендар має право передавати об`єкт оренди в суборенду.

За актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 02.01.2020 року орендодавець прийняв, а орендар прийняв нежитлове приміщення площею 94 кв.м, яке розміщено на 1 поверсі згідно поверхового плану будинку (план за поверхами), за адресою: м. Київ, вул. Білоруська, 30.

Як зазначає позивач, починаючи з лютого 2022 року по листопад 2022 року відповідач припинив виконувати зобов`язання по оплаті орендної плати та комунальних послуг, відтак, за розрахунками позивача, відповідач має заборгованість за договором у розмірі 347 199,76 грн., яка складається із: заборгованості з орендної плати - 340 000,00 грн. та заборгованості за комунальні платежі - 7199,76 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати орендної плати за користування приміщенням за договором у розмірі 340 000,00 грн. та комунальних послуг у розмірі 7199,76 грн. Крім того, у зв`язку з погіршенням стану орендованого приміщення позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 162 903,20 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Щодо порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендних платежів.

Позивач стверджує, що у відповідача існує заборгованість зі сплати орендної плати за договором за період з лютого 2022 року по листопад 2022 року у розмірі 340 000,00 грн.

Відповідач вказані обставини заперечує, посилаючись на те, що приміщення відповідачем було звільнено 01.06.2022 року у зв`язку з припиненням дії договору, про що позивача було повідомлено листом № 230522 від 23.05.2022 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Щомісячна орендна плата за користування приміщенням складає 10 000,00 грн (п. 4.1. договору).

Строк дії договору становить два роки і одинадцять місяців з моменту набуття договором чинності.

Договір набуває чинності з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення (п. 12.1. договору).

Судом встановлено, що акт приймання-передачі приміщення підписаний сторонами 02 січня 2020 року. Відповідно термін дії договору до 02.12.2022 року. Таким чином, позивач має право на одержання орендної плати за користування приміщенням протягом всього строку дії договору, в тому числі, за лютий - листопад 2022 року.

Доводи відповідача про розірвання договору та припинення його дії з 01.06.2022 року суд оцінює критично з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів направлення повідомлення про розірвання договору в порядку, визначеному пунктами 3.4. та 14.3. договору. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази надіслання за два місяці до дати розірвання договору відповідачем на адресу позивача повідомлення рекомендованим (цінним) листом, телеграфом, по телетайпу, або доставлене особисто за вказаними у реквізитах договору адресами сторін.

Отже, укладений між сторонами договір оренди нежитлового приміщення № 020120-46 від 02.01.2020 року розірвано не було.

Надаючи правову оцінку твердженням відповідача про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту належності у нього права власності на приміщення, суд зазначає про те, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт укладення договору. Поряд з цим, у пункті 1.5. договору визначено, що орендодавець є власником приміщення на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 19 травня 1998 року за реєстровим № 1417-П.

Таким чином, відповідач, укладаючи договір з позивачем, визнав факт належності спірного приміщення позивачу на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 19 травня 1998 року за реєстровим № 1417-П.

Щодо розміру орендних платежів.

Частиною першою статті 284 Господарського кодексу України визначено, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 1-6 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Пунктом 14.2. договору сторони визначили, що зміни та доповнення до договору повинні бути складені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

З огляду на викладене, посилання позивача на зміну розміру орендної плати з 10 000,00 грн. до 35 000,00 грн. суд оцінює критично, оскільки суду не надано доказів письмового погодження між позивачем та відповідачем змін та доповнень умов договору в частині такої істотної умови договору оренди як орендна плата. Крім того, відсутні докази особистого отримання відповідачем як стороною договору листа-повідомлення про зміну розміру орендних платежів. Разом із тим, долучений до матеріалів справи лист-повідомлення № 1 від 13.10.2021 року не містить жодних обґрунтувань підстав зміни орендної плати у відповідності до умов договору, а також не містить підпису відповідача/його представника про погодження зміни розміру орендної плати за користування приміщенням.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що розмір щомісячного орендного платежу протягом всього строку дії договору складає 10 000,00 грн. за кожний календарний місяць, заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становить 90 000,00 грн. (9 (кількість місяців прострочки) * 10 000,00 грн. (розмір орендної плати за місяць).

Доказів сплати заборгованості у розмірі 90 000,00 грн. (платіжних доручень, квитанцій, меморіальних ордерів, прибуткових касових ордерів, виписок про рух коштів на банківських рахунках тощо) відповідачем не надано, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного суд вважає доведеним факт наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати станом на момент прийняття рішення за період з березня 2022 року по листопад 2022 року у розмірі 90 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за комунальні послуги у розмірі 7199,76 грн.

На підтвердження заборгованості з оплати комунальних послуг позивач надає суду рахунки на оплату: № 1/1 від 04 січня 2022 року на суму 1146,50 грн., № 40 від 27 квітня 2022 року на суму 786,50 грн., № 42 від 30 травня 2022 року на суму 786,50 грн., № 98 від 12 вересня 2022 року на суму 467,70 грн., № 117 від 31 жовтня 2022 року на суму 467,70 грн., № 14/2 від 14 лютого 2022 року на суму 1250,10 грн., № 23/2 від 01 березня 2022 року на суму 756,10 грн., № 66/1 від 14 червня 2022 року на суму 525,20 грн., № 67/1 від 14 липня 2022 року на суму 506,88 грн., № 80 від 04 серпня 2022 року на суму 506,58 грн.

Відповідно до п. 4.5. договору орендар зобов`язується відшкодувати орендодавцю суму витрат, пов`язаних з водопостачанням, споживанням теплової енергії, експлуатаційні витрати, щомісячно, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця грошової суми, що розраховується пропорційно займаної площі орендарем, згідно наданих орендодавцем рахунків протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту надання або надсилання такого рахунку. Один раз на рік сплачується податок на нерухоме майно - земельний податок в розмірі 1/3 від суми наданої в податковому повідомленні ГУ ДПС м. Києва.

При цьому, суд зазначає наступне.

Суд критично розцінює викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача та констатує, що відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Умова укладеного між сторонами договору щодо обов`язку відповідача здійснити оплату на підставі рахунку, наданого позивачем не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Отже, виставлення позивачем рахунків не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунків є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин.

В матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем на користь відповідача рахунків на оплату комунальних послуг, проте суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати заборгованості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18,.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі № 910/17876/19, від 31.03.2021 року у справі № 910/17881/19, від 08.12.2021 року у справі № 910/5953/17, від 15.12.2021 року у справі № 910/4908/21).

Також одним із принципів цивільного права є принцип заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п. 6 частини першої ст. 3 ЦК) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 30.11.2021 року у справі № 910/4224/21).

Добросовісність поведінки орендаря визначається у виконанні обов`язку, передбаченого договором, у вигляді сплати суми орендної плати та інших платежів.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати комунальних послуг у розмірі 7199,76 грн., тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті комунальних послуг у розмірі 7199,76 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальних збитків у розмірі 162 903,20 грн.

Позивач стверджує про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем завданих збитків у зв`язку з погіршенням стану орендованого приміщення.

Суд не погоджується з наведеним твердженням позивача, виходячи з наступного.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

На підставі викладеного, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у справах про стягнення збитків (постанови від 04.12.2020 року № 910/8124/19, від 18.02.2020 року № 910/7984/16), суд зазначає, для застосування такого виду господарської санкції як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини.

При цьому, відсутність хоча б одного з вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Проте, цей тягар доказування позивачем не витриманий. Ним не було доведено належними та допустимими доказами наявності усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме: протиправних дій відповідача, розміру збитків, а також наявності прямого причинного зв`язку між допущеним порушенням та наявністю збитків.

Позивачем взагалі не вказано та не доведено факт протиправної поведінки відповідача та в чому саме полягає така протиправна поведінка відповідача, яка призвела до завдання, на думку позивача, збитків. Також, позивачем не доведено розмір збитків та наявність прямого причинного зв`язку між допущеним порушенням та наявністю збитків.

Так, предметом доказування щодо вимог про стягнення матеріальних збитків є наявність або відсутність в діях відповідача всіх трьох складових складу господарського правопорушення.

На підтвердження завдання відповідачем матеріальних збитків позивач надав суду копію висновку судового експерта Стасюк М.Ю. від 14.07.2022 року № 14/07/22 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи. Втім, вказаний висновок експерта є неналежним доказом, оскільки він не підтверджує наявність в діях відповідача складу господарського правовопорушення.

За таких обставин, враховуючи відсутність повного складу правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування збитків у розмірі 162 903,20 грн., що відповідає матеріалам справи, встановленим обставинам та вимогам закону.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 162 903,20 грн. є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 97 199,76 грн., з них: заборгованості з орендної плати - 90 000,00 грн. (дев`яносто тисяч гривень) та заборгованості по сплаті комунальних платежів - 7199,76 грн. (сім тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень 76 копійок).

Розподіл судових витрат.

Щодо покладення на відповідача витрат на проведення експертизи у розмірі 9000,00 грн.

Склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що судом встановлюється розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Учасниками справи є, зокрема, сторони, треті особи (ч. 1 ст. 41 ГПК України). Сторонами в господарському процесі є позивач та відповідач (ч. 1 ст. 45 ГПК України).

Таким чином Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на підготовку висновку експерта у розмірі 9000,00 грн..

Зазначення експертом про те, що висновок підготовлено для подання до суду, як і надання судом оцінки цьому висновку, не доводять того, що понесені позивачем витрати були необхідними (неминучими).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1458,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1143,30 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабич Марини Леонідівни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Строкача Івана Григоровича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) грошові кошти: основного боргу - 90 000,00 грн. (дев`яносто тисяч гривень), заборгованості по сплаті комунальних платежів - 7199,76 грн. (сім тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень 76 копійок), витрати на професійну правничу допомогу - 1143,30 грн. (одна тисяча сто сорок три гривні 30 копійок) та судовий збір - 1458,00 грн. (одна тисяча чотириста п`ятдесят вісім гривень).

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.03.2023р.

Суддя О.В. Котков