Рішення

від 30.03.2023 по справі 910/1206/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 910/1206/23Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник-М"

до Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин"

про стягнення 132 834,04 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник-М" до Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" про стягнення 132 834,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що між сторонами укладено договір №23/04/19-БА про закупівлю товарів від 23.04.2019.

На виконання умов договору позивачем поставлено товар, який оплачений відповідачем з простроченням.

У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції (пеня, інфляційні витрати) в розмірі 132 834,04 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.01.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

08.02.2023 року до канцелярії суду (через Електронний суд) від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, заява про приєднання до справи документів на представництво та клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.02.2023 у задоволенні клопотання Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

17.02.2023 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи №910/1206/23 з доданими документами.

20.02.2023 року до канцелярії суду (через Електронний суд) від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені на 50%.

21.02.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.02.2023 року до канцелярії суду (через Електронний суд) від відповідача надійшло заперечення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

23.04.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Подорожник-М" (постачальник) та Державним підприємством "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" (покупець/замовник) укладено договір №23/04/19-БА про закупівлю товарів.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати покупцю у власність бирки вушні (бирки вушні без маркування для ідентифікації великої рогатої худоби з аплікатором, бирки вушні без маркування для ідентифікації свиней (жовтого кольору) з аплікатором, бирки вушні без маркування для ідентифікації свиней (зеленого кольору) з аплікатором), код ДК 021:2015-03340000-6 (далі - товар), в строки на умовах даного договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Згідно з п.17.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами, скріплення його відбитками печаток сторін (за наявності) та діє 1 рік (12 календарних місяців), тобто по 22 квітня 2020 року включно, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором у частині розрахунків.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання зобов`язань та відповідальності за порушення умов договору, яке мало місце під час його дії, або від гарантійних зобов`язань (п.17.2 договору).

Підтвердження одержання товару покупцем є підписання уповноваженими представниками обох сторін документи про отримання товару, передбачені пунктом 7.1.2 цього договору (п.9.6 договору).

Пунктом 7.1.2 договору передбачено, що покупець зобов`язаний приймати поставлений товар згідно з видатковою накладною з урахуванням положень розділу 5 цього договору.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, якими змінювались умови договору, а саме: №1 від 02.05.2019 року, №2 від 30.03.2020, №3 від 28.07.2020 року, №4 від 29.09.2020 року, №5 від 30.10.2020 року, №6 від 01.12.2020 року, №7 від 30.03.2021 року, №8 від 09.06.2021 року.

Зокрема, додатковими угодами № 2 від 30.03.2020 та №7 від 30.03.2021 року продовжено дію договору до 22.04.2022 року включно.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на підставі видаткових накладних, а саме:

- №42 від 07.12.2021 на суму 522 064,80 грн.,

- №3 від 04.01.2022 на суму 522 064,80 грн.,

- №6 від 12.01.2022 на суму 522 064,80 грн.,

- №15 від 08.02.2022 на суму 522 064,80 грн.

Для оплати поставленого товару за вказаними видатковими накладними позивач виставив відповідачу рахунки на оплату, а саме:

- №49 від 07.12.2021 на суму 522 064,80 грн.

- №4 від 04.01.2022 на суму 522 064,80 грн.

- №7 від 12.01.2022 на суму 522 064,80 грн.

- №18 від 08.02.2022 на суму 522 064,80 грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата вартості кожної партії товару здійснюється на умовах 100% оплати протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати поставки товару на підставі отриманого рахунку-фактури/рахунку/постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У разі поставки товару на умовах п.5.1.1 договору, строк оплати вартості такого замовлення збільшується на кількість календарних днів, на які збільшується строк поставки, визначений п.5.5.1 договору.

Додатковою угодою №5 від 30.10.2020 року сторони внесли зміни в п.4.1 договору та виклали його в наступній редакції: «оплата вартості кожної партії товару здійснюється на умовах 100% оплати протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дати поставки товару на підставі отриманого рахунку-фактури/рахунку/постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. У разі поставки товару на умовах п.5.1.1 договору, строк оплати вартості такого замовлення збільшується на кількість календарних днів, на які збільшується строк поставки, визначений п.5.5.1 договору.

Таким чином, останнім днем оплати по видатковій накладній №42 від 07.12.2021 є 04.03.2022, а першим днем прострочення - 05.03.2022;

останнім днем оплати по видатковій накладній №3 від 04.01.2022 є 30.03.2022, а першим днем прострочення - 31.03.2022;

останнім днем оплати по видатковій накладній №6 від 12.01.2022 є 06.04.2022, а першим днем прострочення - 07.04.2022;

останнім днем оплати по видатковій накладній №15 від 08.02.2022 є 03.05.2022, а першим днем прострочення - 04.05.2022.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи відповідач оплатив за поставлений товар проте з простроченням, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- 06.04.2022 року в розмірі 522 064,80 грн. з призначенням платежу: «опл.за бірку вушку для тв.. (СВ), без маркування, кр. (жов.кол.) аплікатор зг.л. №23/04/19-БА від 23.04.19, зг.рах №49 від 07.12.21 в т.ч. ПДВ 87010,80грн.»;

- 25.04.2022 року в розмірі 522 064,80 грн. з призначенням платежу: «опл.за бірку вушку для тв.. (СВ), без маркування, кр. (зел.кол.) аплікатор зг.л. №23/04/19-БА від 23.04.19, зг.рах №4 від 04.01.22 в т.ч. ПДВ 87010,80грн.»;

- 02.06.2022 року в розмірі 522 064,80 грн. з призначенням платежу: «опл.за бірку вушку для тв.. (СВ), без маркування, кр. (жов.кол.) аплікатор зг.л. №23/04/19-БА від 23.04.19, зг.рах №7 від 12.01.22 в т.ч. ПДВ 87010,80грн.»;

- 13.06.2022 року в розмірі 522 064,80 грн. з призначенням платежу: «опл.за бірку вушку для тв.. (СВ), без маркування, кр. (зел.кол.) аплікатор зг.л. №23/04/19-БА від 23.04.19, зг.рах №18 від 08.02.22 в т.ч. ПДВ 87010,80грн.».

Факт отримання товару по договору та оплати з простроченням відповідачем не заперечувався.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 84 489,41 грн. та пеню в розмірі 48 344,63 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 10.2 договору, у разі несвоєчасної оплати рахунку - фактури/рахунку за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмір 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Отже, сторонами договору, було погоджено письмово застосування такого виду відповідальності до покупця, як стягнення пені.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що оскільки заявлений до стягнення розмір пені перевищував розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пені, тому позивачем здійснено розрахунок по подвійній обліковій ставці Національного банку України.

Суд зазначає, що під час визначення дати прострочення по видатковій накладній №42 від 07.12.2021позивачем не враховано, ще один вихідний день - 25.12.2021, який автоматично перенесено на 27.12.2021 року, а тому першим днем прострочення є 05.03.2022, а не 04.03.2022, як зазначено позивачем.

Судом здійснено перерахунок пені по зазначеній накладній, який становить 9 154,01 грн. (522 064,80 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 32 днів (прострочення) : 100).

Таким чином, за перерахунком суду загальний розмір пені становить 48 058,56 грн. та підлягає задоволенню.

В частині стягнення пені в розмірі 286,07 грн. відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат в розмірі 84 489,41 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %, яке обґрунтоване скрутним фінансовим станом підприємства відповідача, введенням воєнного стану в Україні, суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У даному випадку суд вважає, що відповідач не довів того факту, що штрафні санкції є надмірно великими та наявні підстави для зменшення їх розміру. Доводи відповідача про введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану, що зумовило прострочення оплати за договором, суд приймає до уваги, проте, зазначає, що введення воєнного стану в країні вплинуло на майнові інтереси обох сторін, зокрема й позивача, тому вказані обставини не можна вважати виключними лише для відповідача та достатніми для зменшення розміру штрафних санкцій.

Посилання відповідача на його скрутне фінансове становище, значне зменшення надходжень коштів, невиконання контрагентами договірних зобов`язань перед позивачем суд вважає необґрунтованим, оскільки наведені відповідачем обставини не підтверджені жодними належними доказами.

При цьому, суд також звертає увагу, що позивач є таким само господарюючим суб`єктом, як і відповідач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для зменшення розміру пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення грошового зобов`язання.

Щодо посилання відповідача у відзиві на обставини непереборної сили як підстави для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Так, відповідно до п.11.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.11.2 договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та стоку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на те органом (п.11.4 договору).

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов`язання.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відстуні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк визначений п.11.2 договору.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не звільняють останнього від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання провірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, будинок 10Г, корпус А, 2 поверх; ідентифікаційний код 32114325) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Подорожник-М" (08363, Київська обл., Бориспільський р-н, село Сошників, вул. Іванова, будинок 3, ідентифікаційний код 35614966) пеню в розмірі 48 058 (сорок вісім тисяч п`ятдесят вісім) грн. 56 коп., інфляційні втрати в розмірі 84 489 (вісімдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн.. 41 коп. та судовий збір у розмірі 2 678 (дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 10 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. М. Мудрий