Рішення

від 30.03.2023 по справі 910/632/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2023Справа № 910/632/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старфрукт"(11501, Житомирська обл., Коростенський р-н, місто Коростень, вул. Шевченка, 6, офіс 3)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фортеця"(02217, місто Київ, вул. Електротехнічна, будинок 18, офіс 9)простягнення 152 881 грн 43 коп. Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Старфрукт" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фортеця" про стягнення 152 881 грн 43 коп. заборгованості за договором поставки від 04.08.2021 № 040821/1, в тому числі: 107 791 грн 18 коп. основної заборгованості, 19 846 грн 89 коп. пені, 22 467 грн 46 коп. штрафу та 2 775 грн 90 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки №040821/1 від 04.08.2021 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 107 791 грн 18 коп. Крім того, за неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховано 22 467 грн 46 коп. штрафу, 2 775 грн 90 коп. 3% річних та 19 846 грн 89 коп. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

30.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/632/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

02.03.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Старфрукт" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фортеця" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 040821/1, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити продукти харчування, надалі - "товар", у кількості, за найменуваннями та цінами, зазначеними в накладних (товарно-транспортних або товарних), що оформлюються на кожну партію товару. Партією товару вважається товар, що поставляється за кожною окремою накладною.

Згідно з пунктом 2.3 договору покупець зобов`язується повністю розрахуватись з постачальником за отриманий товар у термін 14 (чотирнадцяти) календарних днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару.

Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника.

Датою поставки вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника (пункт 3.2 договору).

Відповідно до умов пункту 3.7 договору товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту підпису про це уповноваженої особи останнього у товаросупроводжувальних документах постачальника. Підпис уповноваженої особи засвідчується печаткою чи стрічковим штампом покупця. Покупець, підписанням даного договору, підтверджує, що особи, що розписуються в накладних (товарно-транспортних або товарних), належним чином уповноважені на прийняття товару від постачальника, і їх підпис, засвідчений печаткою чи штампом покупця, є достатнім доказом отримання товару від постачальника.

У відповідності до пунктів 5.1 та 5.2 договору сторони погодили, договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2021 року. У випадку, якщо не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну дії даного договору, жодна із сторін не заявить про припинення його дії, то даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки від 04.08.2021 № 040821/1 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 112 337 грн 34 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними №СФ000000633 від 08.02.2022 на загальну суму 11 770 грн 92 коп., №СФ000000634 від 09.02.2022 на загальну суму 13 502 грн 78 коп., № СФ000000519 від 11.02.2022 на загальну суму 11 855 грн 96 коп., № СФ000000635 від 14.02.2022 на загальну суму 9 246 грн 82 коп., № СФ000000636 від 15.02.2022 на загальну суму 2 292 грн 78 коп., № СФ000000637 від 16.02.2022 на загальну суму 10 434 грн 27 коп., № СФ000000659 від 18.02.2022 на загальну суму 12 266 грн 57 коп., № СФ000000660 від 21.02.2022 на загальну суму 9 283 грн 34 коп., № СФ000000680 від 22.02.2022 на загальну суму 2 338 грн 46 коп., № СФ000000692 від 23.02.2022 на загальну суму 18 483 грн 70 коп., № СФ000000693 від 23.02.2022 на загальну суму 2 075 грн 76 коп., № СФ000000719 від 24.02.2022 на загальну суму 8 785 грн 98 коп., копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 04.08.2021 № 040821/1 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 107 791 грн 18 коп., що також не було спростовано відповідачем. Крім того, за неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховано 22 467 грн 46 коп. штрафу, 2 775 грн 90 коп. 3% річних та 19 846 грн 89 коп. пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують обставин, викладених у позовній заяві та не є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 04.08.2021 № 040821/1, та факту наявності заборгованості у розмірі 107 791 грн 18 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 22 467 грн 46 коп. штрафу, 2 775 грн 90 коп. 3% річних, нарахованих за період прострочення з 23.02.2022 по 30.12.2022, та 19 846 грн 89 коп. пені, нарахованої за період прострочення з 23.02.2022 по 11.09.2022.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 6.2. договору сторонами погоджено, що У випадку затримання проведення розрахунку. Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми боргу, за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

У випадку затримання проведення розрахунку більше ніж на 15 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару (пункт 6.3 договору).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пунктів 6.2. та 6.3. договору.

Відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, штрафу та процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, пені та процентів річних судом встановлено, що розмір штрафу, пені та процентів річних перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 467 грн 46 коп. штрафу, 2 775 грн 90 коп. 3% річних та 19 846 грн 89 коп. пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій, зазначає, що настання форс-мажорних обставин є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов`язань відповідно до умов договору.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Поряд цим, за умовами пункту 7.4. договору якщо сторони мають намір послатися на форс-мажорні обставини, вони зобов`язані невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод, повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору. Аналогічні умови стосуються інформування про припинення дії форс-мажорних обставин та їх наслідків. Неповідомлення або повідомлення контрагента про настання форс-мажорних обставин у строк, що перевищує 2 (два) календарних дні, веде за собою втрату права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

В матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання ним зобов`язань за договором поставки від 04.08.2021 № 040821/1 шляхом видачі відповідного сертифіката.

Також відповідачем не надано доказів щодо відсутньої можливості виконати зобов`язання за договором поставки від 04.08.2021 № 040821/1.

Поряд з цим, воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо).

Відтак, суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову із посиланням на неможливість виконання ним своїх зобов`язань через форс-мажорні обставини.

Згідно з частиною 1 статті 129 судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, пунктом 1 частини 1, частини 4 статті 231, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Торговий дім "Фортеця" (02217, місто Київ, вулиця Електротехнічна, будинок 18, офіс 9, ідентифікаційний код 35369318) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "Старфрукт" (02002, місто Київ, вул. Маланюка Євгена, будинок 114-А, ідентифікаційний код 42585616) заборгованість в розмірі 107 791 (сто сім тисяч сімсот дев`яносто одна) грн 18 коп., штраф у розмірі 22 467 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят сім) грн 46 коп., пеню в розмірі 19 846 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок шість) грн 89 коп., 3 % річних в розмірі 2 775 (дві тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн 90 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька