Рішення

від 20.03.2023 по справі 914/3395/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2023 Справа № 914/3395/22

місто Львів

За позовом: Приватного підприємства «Ігнарт», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Візарт-текстиль», м. Львів

про розірвання договору оренди та виселення

Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА

Секретар с/з Маркіян-Павло ЛАБАЗ

Представників сторін:

від позивача: Ігнатович І.Й. представник,

від відповідача: не з`явився,

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Приватне підприємство «Ігнарт» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Візарт-текстиль» про розірвання договору оренди нежитлових приміщеннь №8 від 01.11.2020 року.

Ухвалою суду від 04.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

27.02.2023 в системі документообігу суду зареєстровано заяву позивача про зміну (уточнення) предмету спору (вх.№771/23), якою позивач додав вимогу про виселення ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого приміщення.

28.02.2023 в системі документообігу суду за вх.№5007/23 зареєстровано заяву позивача про долучення документів.

Ухвалою суду від 06.03.2023 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну (уточнення) предмету спору (вх.№771/23 від 27.02.2023), закрито підготовче провадження у справі № 914/3395/22 та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 20.03.2023 з`явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання 20.03.2023 не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Суд звертає увагу, що ухвали суду надсилались відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, були повернуті на адресу суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові конверти з Довідками Ф.20.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень, подати відзив на позовну заяву у встановлені ГПК України строки та забезпечити явку свого уповноваженого представника у судове засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 01 листопада 2020 року ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль» уклали договір оренди нежитловогоприміщення по вул. Зеленій, 238 у м. Львові.

Однак відповідач допускає істотне порушення умов договору, оскільки перестав сплачувати орендну плату з січня 2022 року, також відповідач усунувся від виконання ним дій, які передбачені договором, щодо повернення орендованого приміщення за відповідним актом.

У зв`язку з наведеним позивач просить суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення №8 від 01 листопада 2020 року укладений між ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль» та виселити ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. 238 загальною площею 70 кв. м.

Аргументи відповідача

Відповідач заперечень та/або відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Приватним підприємством «Ігнарт» (позивач по справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Візарт-текстиль» (відповідач по справі, орендар за договором) укладено Договір №8 оренди нежитлових приміщень від 01.11.2020 року, за яким орендодавець здає, а орендар приймає в орендне користування не житлові приміщення загальною площею 70м2, яке належить орендодавцю на правах приватної власності (п. 1. Договору).

Відповідно до п. 2 Договір набуває чинності з моменту його підписання і укладається на строк до « 31 жовтня 2021 р.».

Розрахунки за орендну плату проводяться по договірній ціні, що складає 8820,00 грн. (вісім тисяч вісімсот двадцять грн 00 коп) в місяць з ПДВ, плата буде нараховуватися моменту підписання Акту прийому - передачі приміщення (п. 3. Договору).

Згідно з п.19 Договору угода може бути розірваною по вимозі однієї з сторін, але не раніше як за один місяць після письмового попередження.

01.11.2020 року сторонами підписано Акт прийому передачі, за яким орендодавець передав приміщення загальною площею 70м2, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238, а орендар прийняв вказані приміщення відповідно до умом, що викладені в Договорі оренди № 8 від 01 листопада 2020 р.

31.10.2021 року сторонами укладено Додаткову угоду №1, якою викладено п.2 Договору оренди нежитлового приміщення №8 від 01 листопада 020 року у наступній редакції: «Договір набуває чинності з моменту його підписання і укладається на строк до 31 жовтня 2022 р. Якщо жодна з сторін в місячний термін до закінчення договору не заявить про намір розірвати, договір, строк дії договору автоматично поновлюється на наступний рік (загальна тривалість дії договору не повинна перевищувати термін у три роки)».

Позивач вказує, що 31.01.2022 ним отримано Заяву ТОВ «Візарт-текстиль», якою відповідач просив розірвати угоду про оренду приміщення №8 за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238 з 18 січня 2022 року, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією відповідного листа.

07.02.2022 року листом б/н позивач просив ТОВ «Візарт-текстиль» підготувати приміщення до здачі і повідомити дату для підписання Акту-передачі приміщення згідно п. 3 та п. 7 угоди оренди №8 від 01.11.2020 р. На підтвердження надсилання вказаного листа на адресу відповідача до справи долучено копію фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 08.02.2022 р.

27.07.2022 позивач повторно звертався до відповідача з Листом б/н в якому просив ТОВ «Візарт-текстиль» підготувати приміщення до здачі і повідомити дату для підписання Акту-передачі приміщення згідно п. 3 та п. 7 угоди оренди №8 від 01.11.2020 р. З долучених до справи копій фіскального чеку АТ «Укрпошта» та відстеження поштового відправлення встановлено, що вказаний лист отримано відповідачем 05.08.2022 року.

Відповіді на вказані листи матеріали справи не містять.

02.11.2022 позивачем надіслано на адресу відповідача заяву б/н, якою повторного зазначалося про необхідність повернути передані нежитлові приміщення за відповідним актом передачі приміщення та сплатити заборгованість з орендної плати. На підтвердження надсилання вказаною заяви позивачем долучено копії опису вкладення у цінний лист, фіскальний чек та поштову накладну АТ «Укрпошта» від 03.11.2022 року.

Крім того матеріали справи містять копію Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 18.01.2022 року, згідно з яким станом на 18.01.2022 заборгованість на користь ПП «Ігнарт» становила 8160,00 грн. Акт підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Наведені вище обставини зумовили звернення ПП «Ігнарт» до суду з позовною заявою про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №8 від 01 листопада 2020 року та виселення ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. 238 загальною площею 70 кв. м.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між сторонами укладено Договір №8 оренди нежитлових приміщень від 01.11.2020 року.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За умовами ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Вказане цілком кореспондується з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених зазначеним Кодексом, іншими законами або договором.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

При цьому істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі №910/22454/17, від 28.08.2018 у справі №910/20932/17, від 02.10.2018 у справі №910/21033/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі №910/5027/19.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Суд враховує, що відповідач цілком мав усвідомлювати наслідки порушення ним зобов`язання з оплати орендних платежів, крім того з матеріалів справи встановлено, що відповідач сам звертався до позивача з заявою про розірвання Договору про оренду приміщення №8, однак в подальшому не вчинив будь-яких дій для підписання Акту приймання-передачі орендованого приміщення та повернення вказаного приміщення позивачу.

Отже, оскільки допущене відповідачем порушення зобов`язання фактично позбавило орендодавця за спірним договором - позивача того, на що останній розраховував при його укладенні, таке порушення свідчить про наявність обставини істотного порушення відповідачем умов спірного договору та, як наслідок, завдання майнової шкоди позивачу, а отже вимоги позивача про розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 11 Договору орендар зобов`язався утримувати приміщення, обладнання, інвентар в належному стані, проводити необхідний поточний ремонт за власний рахунок і після закінчення терміну договору, передати приміщення, обладнання, інвентар в належному стані по акту.

Враховуючи розірвання судом Договору №8 оренди нежитлових приміщень від 01.11.2020 року, правові підстави для зайняття відповідачем орендованих приміщень відсутні, а тому позовні вимоги позивача про виселення відповідача з цих приміщень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування вірогідності доказів, який на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Ігнарт» про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №8 від 01 листопада 2020 року який укладений між ПП «Ігнарт» та ТОВ «Візарт-текстиль» та виселення ТОВ «Візарт-текстиль» з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. 238 загальною площею 70 кв. м. підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплачений судовий збір, згідно ст.129 ГПК України, покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди нежитлових приміщень №8 від 01.11.2020 року, укладений між Приватним підприємством «Ігнарт» ( 79034, Львівська обл., місто Львів, вул. Тернопільська, будинок 1, квартира 27; Код ЄДРПОУ 20806060) та Товариством з обмеженою відповіда льністю «Візарт-текстиль» (79049, Львівська обл., місто Львів, вулиця Скрипника, будинок 17, квартира 1; Код ЄДРПОУ 43687384).

3. Виселити Товариство з обмеженою відповіда льністю «Візарт-текстиль» (79049, Львівська обл., місто Львів, вулиця Скрипника, будинок 17, квартира 1; Код ЄДРПОУ 43687384) з орендованого у позивача нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. Зелена, 238, загальною площею 70 кв. м.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю «Візарт-текстиль» (79049, Львівська обл., місто Львів, вулиця Скрипника, будинок 17, квартира 1; Код ЄДРПОУ 43687384) на користь Приватного підприємства «Ігнарт» (79034, Львівська обл., місто Львів, вул. Тернопільська, будинок 1, квартира 27; Код ЄДРПОУ20806060) 5165,00 грн судового збору.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.03.23р.

Суддя Щигельська О.І.