Ухвала

від 27.03.2023 по справі 914/3108/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.03.2023 р. Справа № 914/3108/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Пришляк М.С., розглянув в підготовчому засідання справу

за позовом: Керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області, м. Червоноград,

в інтересах держави в особі позивача: Червоноградської міської ради Львівської області

до відповідача: Приватного підприємства «Автоценр-Червоноград», м. Червоноград

про стягнення заборгованості,

представники сторін

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т.;

від позивача: Коблик Л.А.;

від відповідача: Ткачук Т.А.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду перебуває справа за позовом Керівника Червоноградської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Червоноградської міської ради Львівської області до відповідача Приватного підприємства «Автоцентр - Червоноград» про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 13.12.2022 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач за вх. №3522/23 від 10.02.2023 подав клопотання про залишення позову без розгляду та клопотання про призначення експертизи вх. №874/23 від 06.03.2023.

Розглянувши клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд відмовляє в задоволенні такого виходячи з наступного.

22.11.2017 між Червоноградською міською радою (далі - Орендодавець) та Приватним підприємством «Автоцентр-Червоноград» (далі - Орендар) укладено договір оренди землі №б/н.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 01.12.2017 за ПП «Автоцентр-Червоноград» зареєстровано право оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право 23768553.

За умовами п.1 Договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування платної автостоянки з кадастровим номером4611800000:01:003:0026, яка розташована в м. Червоноград по вул. Б. Хмельницького, 47 «а».

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка площею0,4388га.

Відповідно до п. 3 Договору на земельній ділянці розміщені об`єкти інфраструктури - автостоянка.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 3 797 992,08 гривень.

Згідно з п. 8 Договору, такий укладено на строк 5 років.

Відповідно п. 9 Договору Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 8 відсотків від нормативної грошової оцінки, що становить у грошовій формі 303 839,37 грн. в рік на розрахунковий рахунок місцевого бюджету м. Червонограда.

Як стверджує прокурор, Орендар орендну плату за орендовану земельну ділянку не сплачує.

Відповідно до п. 28 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

На вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: будівля - двоповерховий будинок площею 18,9 кв.м. що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно інформаційної довідки № 313251766, які належать ПП «Автоцентр-Червоноград», а також автостоянка, що підтверджується Договором оренди.

Прокурор зазначає, що протягом дії договору оренди по даний час Орендарем орендна плата за користування вищевказаною земельною ділянкою, яка передана в оренду не сплачується, що є порушенням ст. 25 Закону України «Про оренду землі», п. 9 Договору та відповідно до п. 28 Договору є підставою для звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по орендній платі за землю.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення своїх повноважень органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому прокурор захищає права та інтереси не конкретного державного органу чи органу місцевого самоврядування, а дещо абстрактні інтереси держави, що можуть збігатися повністю, частково або не збігатися повністю з інтересами державних органів і являють собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій та програм, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У той же час, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це - тобто про звернення до суду - громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст.ст. 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Надаючи оцінку підставам звернення прокурора із позовом, поза увагою залишено те, що прокурор обґрунтував наявність інтересів держави тим, що із-за бездіяльності позивачів, що виражається у самоусуненні від контролю за правомірністю отримання землі, за сплатою орендної плати та за ефективним використанням основного багатства держави - землі.

Спір у цій справі виник з метою захисту інтересів держави в земельній сфері. З листа Червоноградської міської ради виплаває, що вона фактично обізнана про можливе порушення своїх прав з боку Відповідача, однак не звертається до суду у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору.

Тобто, зазначене прокурором порушення вимог договору оренди триває більше чотирьох років, а належних заходів представницького характеру не вживалось. Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що Червоноградська міська рада вчиняло будь-які активні дії, спрямовані на захист державних інтересів. Надіслання претензії відповідачу про необхідність сплати заборгованості по орендній платі ще не свідчить про вжиття належних та співмірних заходів позивачем до усунення наявного порушення. Більше того, сам факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

Позивачами упродовж тривалого часу невжито жодних заходів на усунення наявних порушень, що є підставами для представництва інтересів держави прокурором.

У даному випадку вбачається, що Орендодавець, як сторона договору, незважаючи на можливий характер порушень з боку Відповідача, володіючи всією необхідною інформацією не вживав жодних заходів на стягнення заборгованості по орендній платі за землю.

Позивач будучи обізнаним про можливі порушення умов договору Відповідачем, поінформований Червоноградською окружною прокуратурою листом від 20.06.2022 за №14.58/03-23-1840вих-22 та листом від 16.09.2022 № 14.58/03-23-3268вих-22, листом від 18.10.2022 №14.58/03-23-3698вих-22 про наявність заборгованості з посиланням на норми закону, які вказують про обов`язок сплати орендної плати та право орендодавця вимагати сплати такої, не вжив заходів для відновлення порушених прав Червоноградської територіальної громади. Позивачу було надано можливість відреагувати на зазначене в позові порушення інтересів держави (зокрема, шляхом вчинення дій до виправлення ситуації, а саме подання позову), маючи самоврядні повноваження до припинення порушень вимог земельного законодавства, однак Позивачем не вжито заходів реагування.

Вказані обставини свідчать про самоусунення органу місцевого самоврядування від реалізації функції захисту інтересів територіальної громади та держави, як наслідок наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

А тому, відповідно до п. 40 та п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду у від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з урахуванням значимості інтересів територіальної громади, а також відсутність об`єктивних перешкод для звернення Орендодавця з позовом до суду, прокуратурою дотримано розумний строк для надання уповноваженому органу часу вжити невідкладних ефективних заходів.

Таким чином, судом встановлено та визначено поважні причини та необхідні й достатні підстави для представництва прокуратурою в суді інтересів держави, оскільки заходи реагування уповноваженим органом - Червоноградською міською радою Львівської області не вживаються, що вказує на нездійснення захисту інтересів держави.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка Червоноградської міської ради Львівської області.

Прокурор належними та допустимими доказами довів наявність підстав для представництва інтересів держави при захисті інтересів територіальної громади у вказаному спорі, а тому клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Клопотання про призначення експертизи не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1)для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2)жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Статтею 101 ГПК України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

За визначенням статті 73 ГПК України експертний висновок є письмовим доказом у справі. Експертний висновок - це письмове викладення експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.

Аналіз положень статей 73, 99 ГПК України дозволяє зробити висновок про те, що висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу в спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування в справі, нарівні з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17).

Отже, законодавцем обов`язок доказування обґрунтованості вимог позивача певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог. У випадку ненадання позивачем сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд відмовляє у задоволенні позову. Надані докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду. Воно не може бути замінене висновком експерта-економіста, який не обмежений вимогами статей 76-79 ГПК України та межами дослідницької функції суду саме на цій стадії розгляду справи. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з тієї сукупності доказів, які надані позивачем

Окрім того, судова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13).

Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Предметом заявленої експертизи є дослідження документального підтвердження розміру земельної ділянки, яка підлягала оренді та можливості користування такою в спірних позовних вимогах на підставі доказів, наданих суду прокурором, позивачем та відповідачем.

А тому, в цій справі, за цим предметом дослідження не вимагається застосування спеціальних знань, а є повнота документального підтвердження позовних вимог. У цьому випадку виникають наслідки делегування судом власних повноважень з дослідження належності та повноти документальних доказів іншій особі (судовому експерту), що не відповідає конституційним принципам судочинства.

Таким чином, винесені на вирішення судового експерта питання стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог, що за своєю суттю є питанням права (правової оцінки), а не об`єктом експертного аналізу.

Сукупний аналіз змісту поставлених питань експерту, свідчить про те, що метою призначення судової експертизи не є необхідність у спеціальних знаннях, а оцінка наявних в матеріалах справи доказів, що належить до компетенції суду.

Отже винесені на вирішення судового експерта питання безпосередньо стосуються умов договору оренди та приписів чинного законодавства та можуть бути вирішені судом шляхом надання оцінки умовам договору в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на це обґрунтованими є доводи прокуратури про те, що висновок відповідача про наявність дійсної потреби в призначенні експертизи не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки наявні у справі докази дозволяють вирішити спір по суті.

За наведених обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення судової експертизи.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадку, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

З метою повного та всестороннього з`ясування обставин справи, суд вважає за необхідне продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 3, ст. 177, ст. 182, п. 3 ч. 2 ст. 183, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду вх. №3522/23 від 10.02.2023 залишити без задоволення.

2. Клопотання відповідача про призначення експертизи вх. №874/23 від 06.03.2023 залишити без задоволення.

3. Продовжити строк підготовчого провадження у справі №914/3108/22 на 30 днів.

4. Відкласти підготовче засідання у даній справі на 10.04.23 о 14:00 год.

5. Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 128.

6. Сторонам: забезпечити явку уповноважених представників в судове засідання

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.

Суддя Горецька З.В.