Рішення

від 23.03.2023 по справі 922/543/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2023м. ХарківСправа № 922/543/21 (639/7418/17)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Іванії К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" (Гімназійна набережна, 24, м.Харків, 61010), 3-я особа на стороні відповідача - директор ПрАТ "Харківський коксовий завод" (Карачівське Шосе 44, Харків, 61010) про поновлення на роботі та стягнення коштів за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 (особисто),

відповідач та 3-я особа - не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ.

Позивач Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод" (далі - відповідач), у якому просив суд , з урахуванням уточнень, визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ "Харківський коксовий завод" №192-к від 10.11.2017 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строку трудового договору; повновити його на роботі слюсарем-ремонтником; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, недоплачену за час роботи заробітну плату у розмірі 1937,18 грн, вартість медичного огляду у розмірі 250,00 грн; визнати незаконною видачу недооформленої трудової книжки та зобов`язати ПАТ "Харківський коксовий завод" внести відповідні записи у трудову книжку згідно з Інструкцією №58 від 29.07.1993 року "Про порядок ведення трудових книжок робітників".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 922/543/21 (639/7418/17), призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін на 01 лютого 2022 року.

В судовому засіданні 01.02.2022 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 24.02.2022.

24 лютого 2022 року судове засідання у справі № 922/543/21 (639/7418/17) не відбулось у зв`язку з введенням воєнного стану, постійними обстрілами міста Харкова ворожими військами та веденням активних бойових дій на території Харківської області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи.

Ухвалою суду від 18.05.2022 відкладено розгляд справи №922/543/21 (639/7418/17) без визначення дати, у зв`язку з воєнним станом. Крім того, цією ж ухвалою визначено, що суд про дату та час розгляду справи повідомить сторін додатково.

Ухвалою від 12.01.2023 суд призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні на 24.01.2023.

В судовому засіданні 24.01.2023 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи по суті на 14.02.2023.

В судовому засіданні 14.02.2023 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.03.2023.

В судовому засіданні 02.03.2023 суд оголосив перерву в судовому засіданні на 09.03.2023.

Проте, внаслідок масованого ракетного обстрілу України 09.03.2023, в період з 9:00 09.03.2023 до 18:00 години 10.03.2023 у приміщенні Господарського суду Харківської області була відсутня електроенергія та зв`язок з Інтернет. Судові засідання, що мали бути проведені в цей проміжок часу не відбулися з незалежних від суду причин та поштова кореспонденція не могла бути оброблена та внесена до АСДС.

В зв`язку з зазначеним вище, господарський суд ухвалою від 13.03.2023 повідомив учасникам справи, що наступне судове засідання у справі по суті відбудеться 23.03.2023.

Присутній в судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі, неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані до них докази, вислухавши пояснення позивача, суд встановив наступне.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та доданих до заяви документів ОСОБА_1 звернувся 13.12.2017 до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним та відмінити наказ ПрАТ "Харківський коксовий завод" за № 192-к від 10.11.2017 про звільнення позивача з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України в з`вязку з закінченням строку трудового договору, поновити позивача на роботі з 11.11.2017 на посаді слюсаря-ремонтника, стягнути з відповідача середний заробіток за час вимушеного прогулу 510604,86 грн, недоплачений середній заробіток у загальному розмірі 1937 грн. 18 коп. (вересень, листопад 2017р.), стягнути вартість медогляду у розмірі 250 грн, визнати незаконним недооформлення трудової книжки та зобов`язати відповідача внести відповідні записи у трудову книжку позивача, а саме: освіта, професія, спеціальність.

За приписами ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події. Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2020 у справі № 757/34139/18-ц.

Отже, волевиявлення ОСОБА_1 на укладення строкового трудового договору з позивачем підтверджується його заявою від 31.08.2017 року (том 1 арк. справи 32), а також виданому на підставі укладеного трудового договору наказі роботодавця (відповідача) з особового складу від 06.09.2017 за № 147-К, в якому вказано, що працівника ОСОБА_1 прийнято слюсарем - ремонтником (КП-7233) у коксовий цех на роботу на умовах строкового трудового договору з 11.09.2017 тимчасово на два місяця з окладом 3960 грн. (том 1 арк.справи 33-35) на місяць, з яким позивача було ознайомлено під його особистий підпис (том 1 арк.справи 33-35).

Протягом дії такого строкового трудового договору ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема, зі строком його дії.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строковій трудовий договір від 11.09.2017 року він уклав під тиском посадових осіб відповідача або його волевиявлення на момент укладання цього договору не відповідало його внутрішній волі, або позивач адекватно не оцінював свої дії.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Суд зазначає, що 10.11.2017 на підставі наказу роботодавця (відповідача) по особовому складу за № 192-К, який підписав особисто позивач, ОСОБА_1 слюсаря - ремонтника (КП-7233) у коксового цеху було звільненно в зв`язку з закінченням строку трудового договору. (том 1 арк.справи 36).

Посилання позивача на те, що він не погоджував та не надавав згоду про припинення трудовових відносин з відповідачем не грунтуються на вимогах діючого трудового законодавства та практики Верховного суду.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору такий працівник уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Крім того, чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового договору (контракту), попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП.

Близкі за змістом висновки було визначено у постановах Верховного суду від 08.04.2020 у справі № 760/408/19, у справі №640/498/17-ц від 26.12.2018.

Крім того, у разпорядженні (наказ) ПрАТ "Харківський коксовий завод" за № 90 про припинення трудових відносин з позивачем від 10.11.2017р., що підписаний ОСОБА_1 (том 1 арк. справи 47) є копія довідки про нездані товарно-матеріальні цінності (це є фактично обхідний лист при звільненні працівника з роботи), який 10.11.2017 року за переліком відділів товариства - позивача був підписаний ОСОБА_1 , що говорить про обізнаність позивача про своє звільнення.

Згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Проте, як встановив суд, з незалежних від відповідача причин, позивач 10.11.2017 р. не отримав трудову книжку, про що був складений акт ПрАТ "Харківський коксовий завод" від 10.11.2017, який засвідчив неявку позивача до відділу кадрів відповідача за трудовою книжкою. (том 1 арк.справи 40). В подальшому позивачем була отримана трудова книжка 13.11.2017 р.

Вказане вище засвідчує, що вимоги позивача про визнання недійсним та відміну наказу ПрАТ "Харківський коксовий завод" за № 192-к від 10.11.2017 про звільнення позивача з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України в з`вязку з закінченням строку трудового договору, поновленні позивача на роботі з 11.11.2017 на посаді слюсаря-ремонтника не має під собою будь-яких грунтовних та законодавчих підстав, в звязку з чим не підлягають судом задоволенню.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницу в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В зв`язку з тим, що судом було відмовлено позивачу про поновення на роботі, судом не підлягає задоволенню і заява позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 510604,86 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату за час виконання позивачем строкового трудового договору у загальному розмірі 1937 грн 18 коп., що складається з заборгованості: за вересень 2017 р. у розмірі 1280,48 грн, 30,53 грн - за листопад 2017 р., 626,17 грн - компенсація за невикористну відпустку за 6 днів.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Статтею 110 КЗпП України встановлено, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Судом встановлено, що позивач за період з 11.09.2017 до 10.11.2017 отримав дохід від відповідача ПрАТ "Харківській коксовий завод" у вигляді заробітної плати. Посадовий оклад позивача на підставі штатного розпису складав 3960,00 грн та премії 90% від посадового окладу. Премія нараховувалась відповідно до положення на преміювання та залежила від виконання виробничих завдань за обсягом та якістю. Премія за вересень 2017 р. була нарахована позивачу у розмірі 50% від базової величини. За жовтень и листопад 2017 р. у розмірі 90% від посадового окладу. За колективним договором позивачу компенсувалась відповідачем вартість проїзду в суми 34,00 грн. Разом з тим, необхідно звернути увагу, що основні нарахування розраховувались пропорційно відпрацьованим годинам (днів). (том 1 арк.справи 83-95).

Так, за вересень 2017 позивачем було відпрацьовано (прі нормі 167 годин за графиком робочого часу) 120 робочих часів (з 11.09.2017), заробітна плата за фактично відпрацьований час склала 2845,51 грн, премія 50% - 1280,48 грн, компенсація вартості проїзду 24,29 грн. (за фактично відпрацьовані дні - 15 днів). Загальна сума нарахованого доходу позивача за вересень склала 4 150,28 грн.

За жовтень 2017 позивачем було відпрацьовано повних 167 годин робочих часів, заробітна плата позивача за фактично відпрацьований час склала 4160 грн, премія 90% - 3744 грн., компенсація вартості проїзду 34 грн (за 21 день). Загальна сума нарахованого доходу позивача за жовтень склала 7938,00 грн.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про відпустки" в редакції від 15.11.1996р. із змінами та доповненнями визначено, що у разі звільнення працівникм йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Суд зазначає, що розрахунковим періодом для компенсації невикористаної відпустки в листопаді 2017 р. є період із 01.10.2017 по 31.10.2017. Сумарний заробіток позивача за вказаний розрахунковий період склав 7904,00 грн. Розмір середньої заробітної плати становив 263,47 грн. Отже сума компенсації позивачу за 6 календарних днів щорічої відпустки становила 1580,82 грн (263,47 х 6 = 1580,82).

Всі вищевказані суми були перераховані відповідачем позивачу на його картковий рахунок в день звільнення на підставі платіжних доручень № 1197 від 10.11.2017 та №1203 від 10.11.2017 р., про що позивач в судовому засіданні не заперечував.

Як вважає суд, відповідач надав відповідні розрахунки заробітної плати позивача за вересень, жовтень, листопад 2017 року, які в своїй правовій підставі є вірними та обгрунтованими.

За змістом ч.1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем, з урахуванням принципу змагальності, не було суду доведено документально розмір недоплачених сум заробітної плати за вересень, жовтень, листопад 2017 р. у загальному розмірі 1937 грн 18 коп. та не надано достатньо обгрунтованого додаткового нарахування позивачем вказаної суми заборгованості з заробітної плати відповідачу за вказані вище місяці 2017року.

Щодо вимоги позивача про оплату відповідачем попереднього медичного огляду у розмірі 250 грн суд зазначає, що відповідно до рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону "Про оплату праці" № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У статті 12 Закону України "Про оплату праці" за № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Вищезазначена вказує на те, що робітних має гарантії з оплати йому грошових коштів, які він сплатив за попередній огляд у медичному закладі при прийомі його на роботу.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем було направлено позивача 04.09.2017 р. на обов`язковий попередній медичний огляд до консультативної полікліники Харківського науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань (том 1, арк.справи 100-101).

У матеріалах справи (том 1 арк.спрви 78) є квитанція Харківського обласного об`єднання громадян "Лікарська каса "Центральна", код 26356987, до прибуткового касового ордеру № 1390 від 05.09.2017, яка визначає, що від гр. ОСОБА_1 був прийнятий членський взнос у розмірі 150 грн. Проте, Харківське обласне об`єднання громадян "Лікарняна каса "Центральна", код 26356987, є громадською організацією та медичних послуг не надає та не є структурним підпрозділом консультативної полікліники Харківського науково-дослідного інституту гігієни праці та професійних захворювань (ХНДІ).

Щодо залишку суми боргу у розмірі 100 грн, яку, як стверджує позивач, він сплатив за ренген, такі докази в матеріалах справи відсутні. Вищенаведене засвідчує про відсутність правових підстав щодо задоволення заяви позивача в частині витрат у розмірі 250 грн.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача внести записи до трудової книжки позивача (титульний аркуш) про освіту, професію, спеціальність працівника ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Згідно до ст. 47 КЗпП виначено, що на вимогу працівника роботодавець зобов`язаний внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Вказане кореспондується з абз. 3 ст. 48 КЗпП, де визначено, що роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно до наказу Міністерства праці України № 58 від 29.07.93 року, зареєстрований в Мінюсте України 17.08.1993 р. за №110 із змінами та доповненнями "Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" (далі- Інструкція) визначено:

Розділ 2 Інструкції: а) Заполнення трудовій книжки.

п.2.2. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

- відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

- відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відпвідно до законодавства України.

- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

б) Занесення відомостей про працівника:

п. 2.11. Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по-батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

п. 2.12. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

п. 2.13. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по-батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

З урахуванням вищенаведеного необхідно констатувати, що законодавець не ставить в обов`язок роботодавця, з урахуванням діючого трудового законодавства, заповнювати у трудовій книжці на тітульному аркуші відомості про освіту, професію та спеціальністіь працівника.

На думку суду, до обов`язкових відомостей, що вносяться до першої сторінки (титульному аркуші) трудової книжки роботодавцем є: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, дата заповнення книжки, підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, печатка підприємства.

Як встановлено судом, зазначене вище є наявним на титульному аркуші трудової книжки позивача (том 1 арк.справи 13). Отже, суд вважає, що вищевказана вимога позивача не підлягає судом задоволенню.

Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі "Домбо Бехеер проти Нідерландів").

У той же час, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі залишення позову без задоволення позивача, звільненого від сплати судового збору, розподіл судового збору не здійснюється.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 2, 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-241 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/

Повне рішення складено "30" березня 2023 р.

СуддяС.В. Міньковський