Постанова

від 22.03.2023 по справі 904/7603/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/7603/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Олійник Н.М. (самопредставництво),

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 (у складі колегії суддів: Орєшкіна Е.В. (головуючий), Кощеєв І.М., Іванов О.Г.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 (суддя Мельниченко І.Ф.)

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Чарівниця"

про повернення земельної ділянки, припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Дніпровська міська рада (далі- Позивач, Міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Чарівниця" (далі - Відповідач, ТОВ "НВФ "Чарівниця"), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.11.2021, просила:

- повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: вул. Січеславська Набережна, 37 Д, м. Дніпро, загальною площею 0,0347 га, кадастровий номер 1210100000:03:344:0034, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 162825612101) власникові - Міськраді, звільнивши її від самочинних будівель і споруд, шляхом знесення будівлі для мангалу літ. А-1, навісу літ Б-1, альтанки літ. В-1, вартової літ. Г-1, навісу літ. Г, вартової літ. Д-1, воріт № 1, причалу з літнім майданчиком № 2, сходів № 3, сходів № 4, сходів № 5, огорожі № 6 за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 37 Д в місті Дніпрі;

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: мангал літ. А-1, навіс літ. Б-1, альтанка літ. В-1, вартова літ. Г-1, навіс літ. г, вартова літ. Д-1, ворота № 1, причал з літнім майданчиком № 2, сходи № 3, сходи № 4, сходи № 5, огорожа № 6, розташовані за адресою : м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 37 Д, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18705476 в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що визначене майно є самочинно збудованим і право власності на нього зареєстровано без відповідної дозвільної документації; земельна ділянка, на якій розташоване майно, віднесена до земель комунальної власності та не надавалась під будівництво; використання земельної ділянки без оформлених належним чином документів свідчить про її самовільне зайняття.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №904/7603/21, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правомірність виникнення права власності ПП "Чарівниця" на спірний об`єкт підтверджена державою та визнана відповідними судовими рішеннями, на підставі яких проведено державну реєстрацію речового права; Відповідач набув право власності на спірний об`єкт на підставах, що не заборонені законом (нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13.02.2008 та державної реєстрації нерухомого майна); користування земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:03:344:0034 як ПП "Чарівниця", так і Відповідачем було та є правомірним на підставі відповідних рішень Міськради.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Міськрада просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №200/2192/18, від 03.03.2021 №915/161/20, від 18.12.2019 у справі №916/633/19.

3.3. Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України, частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України.

3.4. Крім того, скаржник посилається на необґрунтовану відмову судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 13.02.2008 між Приватним підприємством "Чарівниця" та ТОВ "НВФ "Чарівниця" укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ вул. Набережна В.І. Леніна, 37 Д, і має наступні характеристики: будівля для мангалу літ. А-1, навіс літ. Б-1, альтанка літ. В-1, вартова літ. Г-1, навіс літ. Г, вартова літ. Д-1, ворота № 1, причал з літнім майданчиком № 2, сходи № 3, сходи № 4, сходи № 5, огорожа № 6, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Єдаменко О.А. і зареєстрований у реєстрі за № 362.

4.2. Державна реєстрація права приватної власності за ТОВ "НВФ "Чарівниця" здійснена відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, що виданий 06.05.2008 за № 18721427, реєстраційний номер 18705476.

4.3. Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу приміщення належить продавцю (ПП "Чарівниця") на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2006, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2007, зареєстрованого 28.04.2007 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації, номер витягу 14415363, реєстраційний номер 943415.

4.4. Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2006 та додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2007 у справі №5/103, які на час розгляду даної справи набрали законної сили, за ПП "Чарівниця" визнано право власності без додаткового вводу до експлуатації та складання акту на нерухоме майно: літ. А-1 - будівля для мангалу, загальною площею 16, 8 кв.м; літ. Б-1 - навіс, загальною площею 15,6 кв.м; літ. В-1 - альтанка, загальною площею 20,2 кв.м; літ. Г-1 - вартова, загальною площею 2,1 кв.м; літ. Г - навіс (дерев`яний); літ. Д-1 - вартова, загальною площею 2,1 кв.м; № 1 - Ворота, загальною площею 7,3 кв.м; № 2 - причал з літним майданчиком, загальною площею 500,8 кв.м; № 3 - сходи, загальною площею 43,5 кв.м; № 4 - сходи, загальною площею 0,8 кв.м; № 5 - сходи, загальною площею 0,8 кв.м; № 6 - огорожа, загальною площею 92,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ вул. Набережна В.І. Леніна, 37 Д.

4.5. Зі змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2006 у справі №5/103 убачається, та це підтверджується матеріалами справи №904/7603/21, що рішенням виконкому Міськради №1272 від 05.06.2001 ПП "Чарівниця" була виділена земельна ділянка по вул. Набережній В.І. Леніна площею 0,0950 га в довгострокову оренду для проектування та улаштування літнього майданчику кафе, код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність). На підставі цього рішення 04.09.2001 між ПП "Чарівниця" та виконкомом Міськради був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 69048073 згідно з планом земельної ділянки.

Крім того, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2006 у справі №5/103 встановлено, що на зазначеній земельній ділянці в період 2003 - 2004 роки ПП "Чарівниця" за рахунок власних коштів відповідно до узгодженого проекту збудовані нерухомі об`єкти, яким розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради від 14.11.2005 присвоєні адреси.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. За положеннями частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

5.3. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

5.4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

5.5. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

5.6. За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

5.7. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

5.8. Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є загальними щодо даної категорії спорів та наведені у тому числі у справі №916/2791/13, на яку посилається скаржник в якості підстави касаційного оскарження, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

5.9. Таким чином, Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав передбачених законодавством не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

5.10. Водночас, зі встановлених судами попередніх інстанцій у даній справі обставин убачається, що право власності на спірне майно набуто ПП "Чарівниця" на підставі судових рішень у справі №5/103 про визнання такого права, які не скасовані та є чинними.

5.11. За змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, юрисдикція яких поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. При цьому Суд ухвалює рішення іменем України.

При цьому відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У справі "Христов проти України" (рішення від 19.02.2009, заява №24465/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

В такий спосіб, саме наявність судових рішень у справі №5/103 про визнання такого права, які є чинним та неоскаржені зумовлює відмінності між обставинами у справі, що розглядається та тими на які посилається скаржник.

5.12. При цьому в контексті спору, що переглядається, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом також сформовано правову позицію саме щодо правомірності виникнення права власності на здійснене самочинне будівництво, яке було підтверджене державою та визнано відповідним судовим рішенням, на підставі якого було проведено державну реєстрацію речового права (постанови від 21.10.2020 у справі №910/2939/19, від 05.10.2021 у справі №923/236/19 та від 09.03.2023 у справі №910/15443/14 (910/13561/21)).

5.13. Наведене дає підстави для висновку про те, що у даному випадку правомірність виникнення права власності на самочинне будівництво була підтверджена державою та визнана відповідними судовими рішеннями і саме на підставі таких судових рішень було проведено державну реєстрацію речового права.

5.14. В такий спосіб, право ПП "Чарівниця" на майно, яке могло мати ознаки самочинного будівництва, легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 Цивільного кодексу України, шляхом визнання права власності особи за рішенням суду і у даному випадку має місце завершений юридичний склад набуття ПП "Чарівниця" права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку з цим подальшої державної реєстрації такого права).

5.15. Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи убачається, що в подальшому ПП "Чарівниця" на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.2008 відчужило спірне майно Відповідачу до якого в цій справі і пред`явлено позовні вимоги Міськрадою.

5.16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц звертала увагу, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформована стала правова позиція, згідно з якою, якщо є нескасоване рішення суду, на підставі якого особа набула право власності на майно, то відсутні правові підстави для його витребування відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України у добросовісного набувача, оскільки за таких обставин добросовісний набувач придбав це майно в особи, яка мала право його відчужувати. Позбавлення відповідача власності, набутої за договором, укладеним з особою, якою майно набуто на підставі судового рішення, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном (постанови від 27.11.2019 у справі №495/9786/16, від 17.03.2020 у справі №495/9473/16-ц, від 06.04.2020 у справі №495/9474/16-ц, від 08.04.2020 у справі №495/9449/16-ц).

5.17. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що, оскільки Відповідач набув право власності на нерухоме майно на підставах, що не заборонені законом, зокрема, на підставі нотаріально посвідченого правочину та державної реєстрації нерухомого майна, легальність набуття право на яке у попереднього власника була підтверджена чинним та нескасованим судовим рішенням, то господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

5.18. Отже, застосування приписів статті 376 Цивільного кодексу України в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а тому наведені у касаційній скарзі твердження Міськради Судом оцінюються критично з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, яка переглядається.

5.19. При цьому, як вбачається із оскаржуваних судових рішень та змісту касаційної скарги, доводи Міськради у даній справі фактично спрямовані на ревізію існуючих судових рішень у справі №5/103 у спосіб та порядок, який не відповідає закону.

5.20. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України, частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Отже, за наведених вище встановлених судами обставин справи, колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що доводи заявника про відсутність висновку суду касаційної інстанції є лише формою незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій по суті, однак вони не містять у собі питань права чи правозастосування, які впливають на результат вирішення цього спору, а відтак і не потребують втручання Верховного Суду, оскільки відсутні підстави для формування окремого правового висновку щодо застосування статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України, частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що застосування цих правових норм охоплюється загальними правовими висновками Верховного Суду у відповідній категорії спорів.

5.21. Щодо тверджень скаржника про необґрунтовану відмову судів у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

5.22. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

5.23. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

5.24. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

5.25. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, від 23.12.2021 у справі №5015/45/11(914/1919/20).

5.26. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

5.27. Відповідно до частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.28. Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

5.29. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

5.30. Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

5.31. При цьому, самим скаржником зазначається, що судом розглянуте його клопотання про призначення експертизи. Отже, ураховуючи статус особи, яка заявляла клопотання (Позивач), принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, Верховний Суд доходить висновку, що скаржник аргументовано не довів в чому саме полягає необґрунтованість відхилення клопотання щодо призначення експертизи. Крім того, незгода із відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що судом допущено у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення.

5.32. Інші доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.

Водночас саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

5.33. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 у справі № 904/7603/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий