Постанова

від 29.03.2023 по справі 738/1606/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/1606/21

Головуючий у першій інстанції Волошина Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/91/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Опорний заклад Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, Відділ освіти Менської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору директор Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області Литовченко Леонід Володимирович,

розглянувши з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2022 року (місце ухвалення м. Мена, дата складання повного тексту судового рішення 06.06.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, Відділу освіти Менської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області (правонаступником якого є Опорний заклад Менська гімназія Менської міської ради), Відділу освіти Менської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилалась, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено її право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 Кодексу законів про працю України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Посилаючись на норми Конституції України, Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейську соціальну хартію, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», норми КЗпП України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», позивач у позові просила: визнати незаконним та скасувати наказ №14 від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи та поновити її у виконанні трудових обов`язків за посадою вчителя фізичної культури Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області з 08.11.2021; стягнути з Відділу освіти Менської міської ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по дату ухвалення рішення суду включно; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків за посадою вчителя фізичної культури та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за місяць.

Рішенням Менського районного суду від 01.06.2022 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, Відділу освіти Менської міської ради про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відсторонення здійснено з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснено на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним у ст. 46 КЗпП України. Також за висновком суду, відсторонення від роботи позивача є виправданим, оскільки в даному випадку переважає суспільний інтерес (запобігання поширенню хвороби, збереження здоров`я інших вчителів, учнів, їх родин та інших осіб, враховуючи надзвичайно швидкі темпи поширення хвороби, що є загальновідомою інформацією) над особистим правом певної особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питаннях забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. А обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції. У спірних правовідносинах суд першої інстанції не вбачав порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Крім того, судом встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з 01.03.2022 року позивача допущено до роботи, що підтверджується копією наказу №03 від 01.03.2022 та узгоджується з приписами п.п.3 п.41-6 постанови КМ України №1236. З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Менського районного суду від 01.06.2022 та задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення заявниця посилається на те, що за змістом повідомлення від 03.11.2021 від неї вимагалось надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від СОVID-19, або протипоказань до його застосування, що є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини. А згідно ст. 46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовувані лікарських засобів.

На переконання заявниці, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між сторонами, зобов`язання пройти профілактичне щеплення проти СОVID -19 відсутні, як і не передбачено повноваження відповідачів на відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Тому вважає, що ні нормами ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення проти СОVID -19, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Вказує, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв`язку з цим втраченої частини заробітної плати, тому наявні підстави для застосування аналогії закону при вирішенні питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відсторонення без збереження заробітної плати, застосовуючи порядок, визначений у ст.235 КЗпП України та Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.1995.

Наголошує, що діюча Постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» зі змінами внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. А відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 Кодексу законів про працю України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, заявниця вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції і в частині відмови в допущенні до негайного виконання рішення в частині поновлення її у виконанні трудових обов`язків за посадою вчителя фізичної культури та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за місяць.

У відзиві на апеляційну скаргу Відділ освіти Менської міської ради просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01.06.2022 залишити без змін. За доводами рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу від інших учасників не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 29.03.2023 учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 12, 13 т. 2). Про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, заяв і клопотань подано не було.

Від Відділу освіти Менської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с. 10 т. 2).

З урахуванням викладеного та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в трудових правовідносинах з Величківським закладом загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області (правонаступником якого є Опорний заклад Менська гімназія Менської міської ради) та працює на посаді вчителя фізичної культури, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.22 т. 1).

Повідомленням директора Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів від 03.11.2021 року ОСОБА_1 роз`яснено про обов`язкову вакцинацію проти СОVID-19 працівників закладів освіти та запропоновано 08.11.2021 на початку робочого дня надати документ, який підтверджує наявність щеплення проти СОVID-19 (жовтий або зелений сертифікат) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19. Також ОСОБА_1 була попереджена, що у разі ненадання зазначених документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до моменту усунення підстав відсторонення. ОСОБА_1 ознайомилась з вказаним повідомленням та біля графи «Ознайомлена» зазначила, що не згодна з ним (а.с.20 т. 1).

Наказом №14 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вчителя фізичної культури, відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, до пред`явлення документу, який підтверджує усунення причин, що зумовили відсторонення. ОСОБА_1 ознайомилася з наказом та біля графи «З наказом ознайомлена» вказала, що не погоджується, оскільки цим наказом порушуються її конституційні права (а.с. 21 т. 1).

Наказ винесений на підставі ст.46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236.

Згідно відомостей, наданих Відділом освіти Менської міської ради від 27.03.2023 викладач фізичної культури у Величківському ЗЗССО І-ІІ ст. Менської міської ради проводила уроки для 3, 5, 6,7, 8, 9 класів та мала 1 год. гурткової роботи. Під час відсторонення з 08.11.2021 по 28.02.2022 ОСОБА_1 онлайн уроки не проводила і в цей період заняття в школі проводились в очному режимі (а.с. 15 т. 2).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсторонення здійснено з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснено на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним у ст. 46 КЗпП України. Також за висновком суду, відсторонення від роботи позивача є виправданим, оскільки в даному випадку переважає суспільний інтерес (запобігання поширенню хвороби, збереження здоров`я інших вчителів, учнів, їх родин та інших осіб, враховуючи надзвичайно швидкі темпи поширення хвороби, що є загальновідомою інформацією) над особистим правом певної особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питаннях забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. А обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції. У спірних правовідносинах суд першої інстанції не вбачав порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Крім того, судом встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з 01.03.2022 року позивача допущено до роботи, що підтверджується копією наказу №03 від 01.03.2022 та узгоджується з приписами п.п.3 п.41-6 постанови КМ України №1236. З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі що переглядається, при звернені до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що її відсторонили від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, але зі збереженням місця роботи на період відсутності підтверджувальних документів про наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, або довідки про абсолютні проти покази до проведення профілактичних щеплень.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 29.08.2002 ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя фізичної культури Величківської ЗОШ І-ІІ ст. (а.с. 22).

Наказом директора Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. Менської міської ради Менського району Чернігівської області №14 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вчителя фізичної культури, відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати, до пред`явлення документу, який підтверджує усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 21 т. 1).

Згідно наказу директора Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. Менської міської ради Менського району Чернігівської області № 03 від 01.03.2022 на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2020 №2150» поновлено на роботі вчителя фізичної культури ОСОБА_1 з 01.03.2022 (а.с. 157 т. 1).

В матеріалах справи міститься посадова інструкція вчителя фізичної культури Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. Менської міської ради Менського району Чернігівської області, яка розроблена на підставі тарифно-кваліфікаційної характеристики вчителя фізичної культури, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 31.08.1996 № 463/1268 за погодженням з Міністерством праці та Міністерством юстиції України, а також відповідно до вимог Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 № 563. Основними обов`язками вчителя фізичної культури встановлено проведення на високому методичному і науковому рівні навчання учнів згідно з програмами та методиками фізичної культури, використовуючи при цьому ефективні прийоми і засоби навчання (п. 2.1.); надання допомоги учням, вчителям в оволодінні навичками і технікою виконання вправ (п. 2.2.); забезпечення проведення навчально-виховного процесу, що регламентується чинними законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці, контроль за дотриманням здорових і безпечних умов проведення уроків та фізкультурно-оздоровчих заходів (п. 2.4.); проведення позакласної роботи з учнями в класах, у яких викладає (п. 2.7.) (а.с. 18-19 т 1).

Таким чином, з врахуванням викладеного вище, дирекцією Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. Менської міської ради Менського району Чернігівської області позивачці не було запропоновано проведення робочого процесу в дистанційному форматі, що не є порушенням посадової інструкції вчителя фізичної культури, а також не запропоновано здійснювати тестування на виявлення COVID-19 кожні три дні і на підтвердження даних обставин надавати результати дослідження. На спростування цих обставин, які підтверджені належним чином відповідачем не надано жодного доказу, як не надано суду посилання на наявність таких доказів.

Отже, застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачці дистанційної/надомної форми організації праці.

Відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так під час розгляду в суді апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано суду доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 01.03.2023 у справі № 607/20853/21, від 01.03.2023 у справі № 130/3526/21, від 01.03.2023 у справі № 524/11397/21, від 01.03.2023 у справі № 130/3550/21.

Доводи апеляційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі N 130/3548/21 (провадження N 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що порушення права позивачки на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивачки від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи належить задовольнити і рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Крім того, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила поновити її у виконанні трудових обов`язків за посадою вчителя фізичної культури Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. Менської міської ради Менського району Чернігівської області у зв`язку з незаконність наказу про відсторонення її від роботи.

Апеляційний суд враховує наступне.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У контексті завдань цивільного судочинства (статті 2, 4 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів позивача.

Отже, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Враховуючи, що позивачка допущена до роботи з 01.03.2022, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення позивачки на посаді підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.01.2021 у справі № 181/599/19 та від 19.05.2021 у справі № 181/598/19, 20.09.202 у справі № 638/3792/20, Об`єднаної Палати Верховного Суду у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, тому на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України у апеляційного суду відсутні підстави не враховувати зазначені висновки при розгляді справи.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог до Відділу освіти Менської міської ради про стягнення середнього заробітку за час відсторонення, апеляційний суд враховує наступне.

Судом першої інстанції під час вирішення вимог в цій частині не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.11.2022 у справі № 733/1093/21, від 22.02.2023 у справ № 672/1292/21.

У зазначених постановах вказано, що «при зверненні із позовом ОСОБА_2 просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

У справі, що переглядається суд першої інстанції не звернув увагу, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час відсторонення є Величківський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, а позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачкою пред`явлені до Відділу освіти Менської міської ради. Проте, ухвалюючи рішення суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог з помилкових мотивів, тому рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в зазначеній частині вимог в редакції цієї постанови.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що діяльність Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області як юридичної особи припинено і правонаступником є Опорний заклад Менська гімназія Менської міської ради (а.с. 263-267 т. 1).

Відповідно до ч. 1 та 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Крім того, згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про поновлення його на роботі у всіх судових інстанціях.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами Закону України «Про судовий збір» пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до задоволених позовних вимог з Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн за позовну вимогу про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення позивачки.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню та задоволення вимог позивача щодо вимоги немайнового характеру, слід стягнути з Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за апеляційний розгляд справи у розмірі 1362 грн (908 грн х 150%).

Керуючись ст. 141, 255 ч. 1 п. 2, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2022 року скасувати в частині вирішення вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, правонаступником якого є Опорний заклад Менська гімназія Менської міської ради, від 08.11.2021 року № 14 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, про поновлення у виконанні трудових обов`язків - закрити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 01 червня 2022 року в частині вирішення вимог до Відділу освіти Менської міської ради стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, виклавши його мотивувальну частину щодо відмови в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції 908,00 грн.

Стягнути з Опорного закладу Менська гімназія Менської міської ради, який є правонаступником Величківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області, (місцезнаходження: вул. Шевченка, 56, м. Мена Чернігівської області, код ЄДРПОУ: 25932354) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній, серія та номер паспорта НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 1362,00 грн

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 30.03.2023.

Головуючий Судді :