ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
22 березня 2023 року м. Дніпросправа № 160/25141/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
за участю секретаря судового засідання Давіденко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року (суддя Златін С.В., м. Дніпро) у справі № 160/25141/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась до суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач або скаржник), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада (далі третя особа), у якому просила протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області:
- від 25.06.2021 року № 9771797-2406-0464, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 41285,44 грн.;
- від 21.07.2021 року № 980687-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 153823,91 грн.;
- від 21.07.2021 року № 980686-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 352933,38 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вимоги апеляційної скарги відповідача мотивовано, зокрема тим, що після завершення дії договорів від 21.08.2013, 08,10.2004, укладених між міською радою та позивачкою, остання земельні ділянки не звільнила, не передала земельні ділянки орендодавцю, а навпаки продовжувала користуватись земельними ділянками. Відтак, скаржник вважає, що договори від 21.08.2013, 08,10.2004 згідно приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі» вважаються такими, що поновлені на тих самих умовах і на той самий строк, а тому відповідачем правомірно було нараховано податкові зобов`язання з орендної плати за землю та винесено спірні рішення
№ 9771797-2406-0464 і № 980687-2406-0461. Скаржник зазначає, що у зв`язку з відсутністю коду КВЦПЗ земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:506:0055 у Державному земельному кадастрі, при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки застосовано Кф із значенням 3.0. Таким чином, скаржник вважає, що спірне рішення № 980686-2406-0461 є правомірним.
З огляду на це, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка підтримала висновки суду першої інстанції, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Третя особа подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову відмовити.
У судовому засіданні представник відповідача доводи і вимоги апеляційної скарги підтримав. представник позивача заперечив проти її задоволення.
Представник третьої особи, повідомлений належним чином, не з`явився до суду, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що позивачка є власником трьох об`єктів нерухомого майна:
- будівля спортивно-оздоровчого комплексу літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 ;
- будівля охорони літ. А-1, навіси, № 1-2 споруди, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- нежитлові будівлі і споруди тимчасової автостоянки, за адресою: АДРЕСА_3 .
Також судом встановлено, що позивачка укладала три договори оренди земельних ділянок:
- площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою: АДРЕСА_3 ; строк дії договору оренди з 01.06.2006 року до 07.02.2027 року на умовах визначених додатковою угодою до договору оренди землі від 01.06.2006 року;
- площею 0,0372 га, кадастровий номер 1210100000:04:150:0050, за адресою: АДРЕСА_1 ; договір оренди землі від 21.08.2013 року на два роки;
- площею 0,1952 га, кадастровий номер 1210100000:01:503:0004, за адресою: АДРЕСА_2 ; договір оренди від 27.02.2004 року строком дії до 08.10.2004 року.
Відповідачем винесено податкові повідомлення рішення:
- від 25.06.2021 року № 9771797-2406-0464, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 41285,44 грн. з орендної плати за землю 2021 рік, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ;
- від 21.07.2021 року № 980687-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 153823,91 грн. з орендної плати за 2021 рік, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 ;
- від 21.07.2021 року № 980686-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 352933,38 грн. з орендної плати за 2021 рік, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 .
Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права; до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тобто цивільно-правовими; власник земельної ділянки у такому разі вправі вимагати повернення коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Судом першої інстанції встановлено, що строки дії двох договорів оренди від 12.08.2013 року та від 27.02.2004 року скінчились до 2021 року, тобто вказані договори оренди є припиненими та не поновлені згідно вимог ст. 126-1 ЗК України. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно нарахував орендну плату у 2021 році за користування земельними ділянками за адресами м. Дніпро, вул. Шолохова (Щербини), 10Д та м. Дніпро, вул. Богомаза № 187-А, а тому податкові повідомлення рішення від 25.06.2021 року № 9771797-2406-0464 та від 21.07.2021 року № 980687-2406-0461 є протиправними і підлягають скасуванню.
Крім того, суд першої інстанції дослідив, що договір оренди землі від 01.06.2006 року поновлено на підставі рішення суду до 07.02.2027 року, судовими рішеннями внесено зміни до договору оренди землі від 01.06.2006 року в частині категорії земельної ділянки, а саме: «землі автомобільного транспорту». Водночас, суд встановив, що Дніпровська міська рада не надала до органів ведення Державного земельного кадастру інформацію на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2009 року у справі № 2-4488/09 та Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2017 року у справі № 200/20649/16-ц, які набрали законної сили та є обов`язковими для виконання, та які змінюють категорію земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:506:0055 на «землі автомобільного транспорту». Відтак, надана у листі Відділу у м. Дніпро ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22.05.2020 року № 8-4-0.38-438/107-20 відповідачу інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:506:0055 не відповідає дійсності, оскільки категорія земельної ділянки впливає напряму на визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З цих підстав суд визнав протиправним та скасував повідомлення рішення від 21.07.2021 року № 980686-2406-0461.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (далі ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.
Зазначеними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка є власником об`єктів нерухомого майна: будівля спортивно-оздоровчого комплексу літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 ; будівля охорони літ. А-1, навіси, № 1-2 споруди, за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційним судом зі змісту матеріалів справи встановлено, що позивачкою з Дніпропетровською міською радою укладено договори оренди землі від 12.08.2013 року та 27.02.2004 року за адресами: м. Дніпро, вул. Шолохова (Щербини), 10Д, кадастровий номер ділянки 1210100000:04:150:0050 та АДРЕСА_2 , кадастровий номер ділянки 1210100000:01:503:0004 відповідно.
Так, договір оренди від 12.08.2013 року укладено на строк два роки.
Договір оренди від 27.02.2004 року на строк до 08.10.2004 року.
Положеннями вищевказаних договір оренди землі визначено, що ці договори припиняються після закінчення строку, на який їх було укладено.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, строки дії двох договорів оренди від 12.08.2013 року та від 27.02.2004 року скінчились до 2021 року.
Водночас, що незважаючи на те, що позивачка не зареєструвала право власності чи користування земельними ділянками під належними їй на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, у позивачки, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, виник обов`язок зі сплати земельного податку.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 року у справі № 804/5714/17.
Таким чином твердження відповідача про необхідність нарахування позивачу орендної плати за користування вказаними земельними ділянками, а не земельного податку є помилковим.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).
У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Разом з тим, у цій справі встановлено, що позивачка по земельним ділянкам за кадастровими номерами 1210100000:04:150:0050, 1210100000:01:503:0004 не повідомляла орендодавця до закінчення строку дії договору про намір його поновити.
Враховуючи викладене та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №159/5756/18 щодо обов`язковості такого повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди для подальшого поновлення дії договору оренди землі, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини справи та наведені законодавчі норми свідчать про необґрунтованість висновків контролюючого органу про продовження дії договорів оренди землі від 12.08.2013 року та 27.02.2004 року за адресами: м. Дніпро, вул. Шолохова (Щербини), 10Д, кадастровий номер ділянки 1210100000:04:150:0050 та м. Дніпро, вул. Богомаза № 187-А, кадастровий номер ділянки 1210100000:01:503:0004.
З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно нараховано податкові зобов`язання з орендної плати за землю та винесено спірні рішення № 9771797-2406-0464 і № 980687-2406-0461, а отже ці спірні рішення підлягають скасуванню. В свою чергу, зворотні доводи скаржника про правомірність цих рішень свого підтвердження не знайшли.
Стосовно правомірності спірного податкового повідомлення-рішення № 980686-2406-0461.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачкою укладено з Дніпропетровською міською радою договір оренди землі від 01.06.2006 року стосовно земельної ділянки площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Образцова, 10-А, цільове використання інша комерційна діяльність.
Крім того, матеріали справи містять рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2009 року у справі № 2-4488/09, що набрало законної сили 18.12.2019 року, яким визнано віднесеною до категорії «землі автомобільного транспорту» з коефіцієнтом функціонального використання 0,8 земельну ділянку площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою м. Дніпро, вул. Академіка Образцова, 10-А, що знаходиться у користуванні позивачки на підставі договору оренди землі від 01.06.2006 року, укладеного на п`ять років, зобов`язано Дніпропетровську міську раду внести зміни до договору оренди земельної ділянки площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою м. Дніпро, вул. Академіка Образцова, 10-А, укладеного 01.06.2006 року між позивачкою та Дніпропетровською міською радою, в частині зазначення коефіцієнта функціонального використання 0,8, визначивши дану земельну ділянку віднесеною до категорії «землі автомобільного транспорту», Управлінню Держкомзему в м. Дніпропетровську надати позивачці довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою м. Дніпро, вул. Академіка Образцова, 10-А, зазначивши цільове використання земельної ділянки як «землі автомобільного транспорту» з коефіцієнтом функціонального використання 0,8.
Також, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2017 року у справі № 200/20649/16-ц, яке набрало законної сили 07.02.2017 року, вирішено вважати укладеною між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 додаткову угоду до договору оренди землі від 01.06.2006 року (із змінами згідно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2009 року у справі № 2-4488/09) про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, категорії «землі автомобільного транспорту», на якій розміщено автостоянку за адресою м. Дніпро, вул. Академіка Образцова, 10-А, відповідно до якої поновлюється договір оренди строком на 10-ть років з моменту набрання чинності судовим рішенням на умовах визначених додатковою угодою до договору оренди землі від 01.06.2006 року.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правомірними дії відповідача щодо нарахування позивачці саме орендної плати за землю за спірним рішенням № 980686-2406-0461.
Колегією суддів встановлено, що підставою для розрахунку орендної плати та винесення спірного рішення № 980686-2406-0461 є лист відділу м. Дніпро ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22.05.2020 №8-4-0.38-438/107-20, який отримано відповідачем на його запит.
Лист від 22.05.2020 №8-4-0.38-438/107-20 містить відомості, що цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:506:0055 згідно УКЦВЗ 1.11.6 Інша комерційна діяльність.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що відповідач не був стороною спірних правовідносин у справі № 2-4488/09, рішення суду у цій справі або рішення прийняті у зв`язку з його виконанням контролюючим органом не отримувалися, а отже і не могли бути враховані під час прийняття відповідачем спірного рішення № 980686-2406-0461.
Між тим, згідно з п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України платники плати за землю мають право письмово або в електронній формі засобами електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), для проведення звірки даних щодо:
розміру площ та кількості земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності та/або користуванні платника податку;
права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пунктів 281.4 і 281.5 цієї статті;
розміру ставки земельного податку;
нарахованої суми плати за землю.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Отже, вказані правові норми свідчать про наявність у позивачки права на усунення виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі судових рішень або інших рішень прийнятих у зв`язку з їх виконанням.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачкою передчасно оскаржено спірне рішення
№ 980686-2406-0461, оскільки передбачене п. 286.5 ст. 286 ПК України право на усунення виявлених розбіжностей вона не втратила.
Крім того, колегія суддів вважає, що зміна правового регулювання земельних правовідносин може вплинути на порядок визначення орендної плати незалежно від умов договору оренди, які були визначені рішенням суду на час його прийняття.
Натомість, суд першої інстанції хибно дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати спірне рішення від 21.07.2021 року № 980686-2406-0461.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Згідно приписів п. 1-4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду слід скасувати в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення № 980686-2406-0461 з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 5480,00 грн. за подання адміністративного позову.
Оскільки позов задовольняється частково, зокрема щодо визнання протиправними та скасування рішень № 9771797-2406-0464 і № 980687-2406-0461, перерозподіл судових витрат слід здійснити згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, стягнувши на користь позивачки з відповідача частину сплаченого судового збору у розмірі 1951,09 грн. (41285,44*1%+153823,91*1%=1951,09).
Керуючись статтями 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 160/25141/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.07.2021 року № 980686-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 352933,38 грн., та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 160/25141/21 - залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат та стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1951,09 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 29.03.2023 р.
Головуючий - суддяО.М. Панченко
суддяС.М. Іванов
суддяВ.Є. Чередниченко
Суд | Третій апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.03.2023 |
Оприлюднено | 03.04.2023 |
Номер документу | 109909969 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них плати за землю |
Адміністративне
Третій апеляційний адміністративний суд
Панченко О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні