Ухвала

від 23.08.2023 по справі 160/25141/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2023 року

Київ

справа №160/25141/21

адміністративне провадження № К/990/14954/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Васильєвої І.А., Яковенка М.М.,

під час розгляду в порядку письмового провадження як судом касаційної інстанції справи № 160/25141/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року (головуючий суддя - Златін С. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року (головуючий суддя - Панченко О. М., судді: Іванов С. М., Чередниченко В. Є.),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ГУ ДПС:

- від 25 червня 2021 року № 9771797-2406-0464, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 41285,44 грн;

- від 21 липня 2021 року № 980687-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 153823,91 грн;

- від 21 липня 2021 року № 980686-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання у сумі 352933,38 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що був орендарем трьох земельних ділянок у місті Дніпрі до моменту винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та станом на день подання позовної заяви є орендарем лише однієї земельної ділянки. Оскільки строк оренди стосовно двох земельних ділянок у місті Дніпро закінчився до 2021 року, вважає, що не повинен сплачувати саме орендну плату за вказані дві земельні ділянки, оскільки підставою для нарахування саме орендної плати є договір оренди землі. Крім того, позивач є фізичною особою-підприємцем, а тому сам повинен нараховувати земельний податок та орендну плату за земельні ділянки, відповідно, ГУ ДПС не мало законних підстав нараховувати позивачу орендну плату в порядку, встановленому для фізичних осіб. Також позивач зазначав, що у спірний період був платником єдиного податку та відповідно до вимог ПК України звільнений від сплати земельного податку. Більш того, на переконання позивача, ГУ ДПС використало невірні дані для обрахунку орендної плати.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 14 вересня 2022 року адміністративний позов задовольнив повністю, скасував податкові повідомлення-рішення.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 22 березня 2023 року скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2021 року № 980686-2406-0461 та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ОСОБА_1 є власником трьох об`єктів нерухомого майна:

- будівля спортивно-оздоровчого комплексу літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівля охорони літ. А-1, навіси, № 1-2 споруди, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлові будівлі і споруди тимчасової автостоянки, за адресою: АДРЕСА_3 .

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 укладала три договори оренди земельних ділянок:

- площею 0,2462 га, кадастровий номер 1210100000:01:506:0055, за адресою: АДРЕСА_3 ; строк дії договору оренди з 01 червня 2006 року до 07 лютого 2027 року на умовах визначених додатковою угодою до договору оренди землі від 01 червня 2006 року;

- площею 0,0372 га, кадастровий номер 1210100000:04:150:0050, за адресою: АДРЕСА_1 ; договір оренди землі від 21 серпня 2013 року, строк дії два роки;

- площею 0,1952 га, кадастровий номер 1210100000:01:503:0004, за адресою: АДРЕСА_2 ; договір оренди від 27 лютого 2004 року, строк дії до 08 жовтня 2004 року.

ГУ ДПС прийняло і направило на адресу позивача податкові повідомлення-рішення:

- від 25 червня 2021 року № 9771797-2406-0464, яким визначено грошові зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік у сумі 41285,44 грн, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ;

- від 21 липня 2021 року № 980687-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік у сумі 153823,91 грн, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 ;

- від 21 липня 2021 року № 980686-2406-0461, яким визначено грошові зобов`язання з орендної плати за землю за 2021 рік у сумі 352933,38 грн, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок зі сплати саме орендної плати за користування земельною ділянкою виникає виключно на підставі укладеного договору оренди землі. Оскільки строк дії двох договорів оренди землі від 21 серпня 2013 року та від 27 лютого 2004 року скінчилися, то такі договори оренди є припиненими і не поновлені згідно з вимогами статті 126-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). З цих підстав суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2021 року № 9771797-2406-0464, від 21 липня 2021 року № 980687-2406-0461. Водночас, суд дійшов висновку, що хоча строк дії договору оренди землі від 01 червня 2006 року ще не закінчився, ГУ ДПС використало неправильні дані для розрахунку орендної плати, зокрема, коєфіцієнту функціонального використання земельної ділянки, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 21 липня 2021 року № 980686-2406-0461.

На обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції послався, зокрема, на правові позиції Верховного Суду, викладену у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №808/2684/15, а також Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №905/1680/20.

Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції. Застосувавши до спірних правовідносин статтю 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №159/5756/18, а також Верховного Суду, викладені у постанові від 21 червня 2022 року у справі №804/5714/17, суд погодився з висновками суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2021 року № 9771797-2406-0464, від 21 липня 2021 року № 980687-2406-0461, якими визначено грошові зобов`язання саме з орендної плати. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач передчасно оскаржила податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2021 року № 980686-2406-0461, адже вона не позбавлена права усунути виявлені розбіжності між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку за землю на підставі судових рішень або інших рішень, прийнятих у зв`язку з їх виконанням. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування такого податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2021 року № 9771797-2406-0464, від 21 липня 2021 року № 980687-2406-0461, ГУ ДПС подало касаційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, а постанову суду апеляційної інстанції - в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням статті 33 Закону № 161-XIV і не врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №816/135/17 та від 11 лютого 2021 року у справі №816/1840/16. ГУ ДПС наполягає на тому, що позивач, продовжуючи користуватися земельною ділянкою поза межами строку договору оренди, зобов`язаний сплачувати відповідний розмір орендної плати, який і визначено спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Ухвалою від 22 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки зазначених доводів ГУ ДПС.

13 червня 2023 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу. Посилаючись на обґрунтованість доводів касаційної скарги, просить задовольнити її вимоги, судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Копію ухвали суду про відкриття касаційного провадження позивач отримав 29 червня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Від представника позивача надійшов відзив на касаційну скаргу через підсистему «Електронний суд» лише 01 серпня 2023 року, тобто з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 22 травня 2023 року, і є порушенням вимог частини першої статті 338 КАС України. Причин неможливості своєчасного подання відзиву на касаційну скаргу представник позивача не зазначає, а колегія суддів не вбачає наявність таких. У зв`язку з цим, надані позивачем пояснення не враховуються під час касаційного перегляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема, в частині подібності правовідносин у цій справі з правовідносинами у справах №816/135/17, №816/1840/16, на висновки з постанов Верховного Суду у яких посилається ГУ ДПС, колегія суддів дійшла таких висновків.

Усталеною є позиція Верховного Суду, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Крім того, при поданні касаційної скарги на цій підставі зазначені скаржником норми права, які, на його переконання, неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Ключовим питанням у цій справі є правильність застосування частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, як наслідок, наявність/відсутність підстав вважати строки дії договорів оренди земельних ділянок від 21 серпня 2013 року та від 27 лютого 2004 року поновленими, відповідно, наявність/відсутність у позивача обов`язку сплачувати орендну плату за такі земельні ділянки у 2021 році.

Ключове питання у цій справі було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом у складі касаційних судів різних юрисдикцій, а також Великої Палати Верховного Суду. Як неодноразово зазначала остання, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів (у сукупності): орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). В подальшому ці висновки підтримані і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19.

Тобто, за відсутності таких юридичних фактів у їх сукупності, відсутні підстави вважати договір оренди поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV, навіть, у випадку, якщо користування земельною ділянкою продовжується. У такому випадку, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №905/1680/20, є підстави вважати, що фактичний землекористувач земельної ділянки користується останньою без належних на те правових підстав, а власник має право вимагати сплату такою особою недоотриманого доходу у вигляді орендної плати і такі відносини є за своїм змістом кондикційними.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі №804/4362/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оскільки договір оренди землі припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.

Крім того, у постанові від 21 червня 2022 року у справі №804/5714/17 Верховний Суд зазначав про правомірність нарахування контролюючим органом фізичній особі саме земельного податку, оскільки після припинення строку дії договору оренди землі така особа продовжила фактичне користування нею і на цій земельній ділянці знаходиться належне їй на праві приватної власності майно.

У постанові від 10 вересня 2020 року у справі №804/1749/17 Верховний Суд також зазначав про відмінність платежів «орендна плата за землю» і «земельний податок», вказавши на обов`язковість для виникнення обов`язку зі сплати орендної плати за землю такої підстави як належним чином укладений договір оренди земельної ділянки. Одночасно в цій постанові Верховний Суд зазначив, що платником саме земельного податку є особа, яка фактично користується земельною ділянкою.

У справі № 160/25141/21, яка є предметом цього касаційного перегляду в окреслених вище межах, встановлено обставини закінчення строку дії договорів оренди земельних ділянок, наявність на них належного позивачеві на праві приватної власності майна, відсутність укладених додаткових угод про поновлення строку дії договорів, а також фактичне продовження використання позивачем таких земельних ділянок. Відповідно, судові рішення у цій справі відповідають вищенаведеній судовій практиці, яка вже має характер усталеної.

Більш того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

ГУ ДПС посилається на наявність, як на його переконання, іншої судової практики, а саме: постанови Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №816/135/17 та від 11 лютого 2021 року у справі №816/1840/16.

Однак, у справі № 816/135/17 встановлено такі обставини, зокрема: згідно з пунктом 3.2 договору оренди земельної ділянки у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, та за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були б передбачені даним договором. Письмове заперечення здійснюється орендодавцем листом повідомленням. За умовами пункту 4.8 договору у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору, то за фактичний період користування землею і до моменту укладання нового договору орендар повинен вносити орендну плату за земельну ділянку в розмірах, визначених попереднім договором. Також суди зазначили, що із аналізу тексту договору оренди землі, укладеного між позивачем та міською радою, слідує висновок про відсутність умов одностороннього розірвання вказаного договору. Встановивши обставини фактичного користування позивачем земельною ділянкою, в тому числі й у 2016 році, суди дійшли висновку, що договір оренди землі на час розгляду справи не є припиненим чи розірваним в односторонньому порядку й позивач не втратила статусу орендаря земельної ділянки та, як наслідок, платника орендної плати.

У справі № 816/1840/16 встановлено такі обставини, зокрема: земельна ділянка, яку передано в оренду, знаходиться під нежитловим приміщення, яке було переобладнано із придбаної позивачем квартири у багатоквартирному будинку; згідно з пунктом 3.2 договору оренди землі передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, та за відсутності письмових заперечень Орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були б передбачені даним договором. Письмове заперечення здійснюється Орендодавцем листом - повідомленням. Судами встановлено, що позивач (чи уповноважені нею особи) не припинили користування вищевказаною земельною ділянкою з метою експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення. Продовольчий магазин не вибув із власності позивача та продовжує функціонувати із комерційною метою, що не заперечувалось представником позивача в ході судового розгляду. Також у цій справі встановлено, що у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди землі в кінці грудня 2015 року позивач направив на адресу міської ради лист з повідомленням про небажання продовжувати дію договору оренди землі по спірній земельній ділянці, до якого додано акт приймання - передачі даної земельної ділянки. На вказану заяву міська рада листом повернула без підписання акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки, оскільки земельна ділянка згідно з умовами договору оренди землі не звільнена - знаходиться нежитлове приміщення, що є власністю позивача, у зв`язку з чим повідомлено про неможливість припинення договору. Такі обставини стали підставою для висновку, що позивач, продовжуючи користуватись земельною ділянкою, зобов`язана була сплачувати відповідний розмір орендної плати, що визначається податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням. Крім того, під час ухвалення судового рішення Верховний Суд врахував, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 554/10151/16-ц (провадження № 61-23453св18) залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Отже, у справах №816/135/17, №816/1840/16 умови договорів оренди встановлювали порядок їх дії після закінчення строку, на який їх було укладено. Істотною обставиною у справі №816/135/17 слід вважати також те, що сторони погодили подальшу сплату орендарем саме орендної плати у разі, якщо він продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору. У справі ж №816/1840/16 - були заперечення орендодавця щодо припинення договору оренди, а також судом враховувалися результати розгляду справи, в якій оспорювався договір оренди землі.

У справі, у якій подано касаційну скаргу, подібних обставин судами не встановлено. Згідно з умовами договорів оренди сторони не узґоджували можливість поновлення строку дії договорів у випадку, якщо після закінчення строку їх дії позивач продовжив користуватися земельними ділянками без необхідності вчинення жодних дій, передбачених частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV. Тому, на переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано виходили із встановлених у Законі № 161-XIV підстав для припинення договору оренди та його поновлення. Більш того, у справі № 160/25141/21 мають місце обставини перебування позивача на обліку у контролюючих органів як фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 3 групи), що також не може залишатися поза увагою.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що правовідносини у справах №816/135/17, №816/1840/16 не є подібними до правовідносин у справі № 160/25141/21, у якій подано касаційну скаргу, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Здійснення касаційного перегляду судових рішень в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, є неможливим. Порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, колегією суддів не встановлено, а тому касаційне провадження у цій справі належить закрити.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року, відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, - закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва М.М. Яковенко